Лекція 9. Глобальні проблеми та тенденції в аграрній сфері у світі та в Україні на сучасному етапі

3. Продовольча безпека України.

Це проблема рівня продовольчого забезпечення населення, що гарантує соціально-економічну та політичну стабільність у суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держав. Основою досягнення продовольчої безпеки держави є ефективне аграрне виробництво, яке передбачає задоволення населення основними продуктами харчування в достатній кількості та в асортименті. Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. №964 –ІV(ст.. 7 ) виділено критичний стан із продовольчим забезпеченням населення загрозою національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері. Основними загрозами продовольчій безпеці України є:

незбалансоване споживання продуктів харчування населенням;
низький рівень споживання продуктів тваринного походження в енергетичному раціоні населення;
висока частка витрат домогосподарств на продукти харчування у структурі їх загальних витрат;
висока диференціація вартості харчування за соціальними групами;
низька ємність внутрішнього ринку за окремими продуктами харчування;
імпортозалежність країни за окремими продуктами;
сировинний характер експорту сільськогосподарської продукції;
зростання цін на сільськогосподарську продукцію на внутрішньому ринку;
повільне запровадження міжнародних стандартів і систем якості продуктів харчування;
відсутність контролю за безпечністю продуктів харчування.

Баланс споживання основних продуктів харчування свідчить, що у 2010 р. в Україні за більшістю основних видів продовольства фактичне споживання було незбалансованим, знаходилося нижче раціональних норм. Найбільше відставання від раціонального споживання спостерігалось щодо плодів, ягід і винограду – на 46%, молока та молокопродуктів – на 46%, м’яса та м’ясопродуктів – на 35%, риби та рибопродуктів – на 28%.

За трьома продовольчими групами, а саме: хліб і хлібопродукти, картопля, олія рослинна всіх видів фактичне споживання перевищило раціональну норму. Таке перевищення є свідченням незбалансованості харчування населення, яке намагається забезпечити власні потреби за рахунок економічно доступніших продуктів.

Має місце низький рівень споживання продуктів тваринного походження в раціоні населення. Основну частину калорій українці споживають із продукцією рослинного споживання, натомість 27,1% середньодобового раціону забезпечується за рахунок споживання продукції тваринного походження, що удвічі нижче за встановлений поріг критерій (55%). До того ж ще висока частина витрат домогосподарств на продукти харчування у структурі їх загальних витрат. Індикатор доступності продуктів харчування у 2009 р. становив 51,8% при граничному критерії 60% (2009 р.) сукупні витрати домогосподарств становили 2754 грн. на місяць, з яких на харчування витрачалося 60% (1426 грн.) на місяць.

У загальній структурі витрат на продукти харчування найвищу питому вагу займають витрати на: м'ясо і м’ясопродукти – 25% (358,7 грн. на домогосподарство), овочі (у т. ч. картопля) – 14% (195,2 грн.), хліб і хлібопродукти – 13% (185,2 грн.), молоко і молочні продукти – 12% (167, 9 грн.)

В Україні низька ємність внутрішнього ринку за окремими продуктами харчування, триває тенденція зменшення обсягів споживання населенням окремих продуктів харчування. Так, зниження середньодушового споживання призвело до скорочення ємності внутрішнього ринку за шістьма основними групами продовольства, а саме: хліб і хлібопродукти, молоко і молокопродукти, риба і рибопродукти, картопля, цукор, олія рослинна всіх видів.

Має місце імпортозалежність країни за окремими продуктами. Найбільш вразливими позиціями щодо імпортозалежності є позиція «риба і рибопродукти», «плоди, ягоди, виноград», частка імпорту за цими групами у загальному споживанні відповідно становить 68, 3%; 53,8% при 30-відсотковому пороговому критерії цього індикатора.

В Україні склалася висока диференціація вартості харчування за соціальними групами. У 2009 р. 20% домогосподарств з найбільшими доходами в середньому витрачали на харчування 1732,9 грн. на місяць, а 20% домогосподарств з найменшими доходами – 1256, 32 грн. Коефіцієнт диференціації вартості харчування за соціальними групами був високим і становив 1,38.

Переважно в експорті сільськогосподарської продукції переважає сировина. У загальній структурі експорту сільськогосподарської та харчової продукції (готова харчова продукція) у 2010 р. становила 25, 9%, тоді як сільськогосподарська продукція – 47, 8%.

Зростання цін на сільськогосподарську продукцію на внутрішньому ринку, негативно впливає на загальний рівень інфляції. За січень-квітень 2011р. загальний індекс споживчих цін зріс на 8, 1%; продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 6,8%. При цьому ціни на хліб і хлібопродукти зросли на 17, 3%, на м'ясо і м’ясопродукти – 22%, молоко – 6,3%, сири – 5,9%, масло – 12, 9%, олію – 17,4%, рибу і рибопродукти – 3,4 %, фрукти – 9,6%, овочі – 10,1%, картоплю – 17, 6%, цукор – 0,6%.

В Україні більшість сільськогосподарської продукції виробляється невеликими приватними господарствами населення, які не лише фінансово , а й матеріально та технологічно обмежені щодо запровадження міжнародних стандартів якості продуктів харчування, оскільки процес одержання сертифікатів системи ISO є надзвичайно трудомістким та капіталозатратним.

Таким чином, як результат реалізації екстенсивної моделі розвитку аграрного сектору, більшість показників продовольчої безпеки України знаходиться за межами порогових значень. Підвищення якості сільськогосподарської продукції і продовольства є стратегічним завданням з позиції споживача продукції. Задоволення його інтересів, що включають всезростаючі запити населення у сфері споживання продукції, можливе лише за умови взаємодії з боку виробників продукції і суспільства.

Ринок органічної продукції вже близько двох десятиріч є найдинамічнішим ринком продовольства у світі і стає популярною альтернативою споживання традиційної продукції. Нині в Україні з 15 млн. лише близько 270 тис. га сільськогосподарської землі під органічним землеробством, проте на внутрішньому ринку відсутня органічна продукція, призначена для кінцевого споживача.

Разом з вищезазначеним, проблемою, яка потребує негайного вирішення, є проблема генномодифікованих організмів (ГМО ). Останнім часом до цього процесу приєдналася і Україна. Проте до недавна, практично не виникало питання про відповідне маркування такої продукції. Це пояснюється особливістю отримання такої продукції:

по-перше, трансгенні рослини вирощуються на полях, тобто у відкритих системах, що викликає загрозу неконтрольованого вивільнення ГМО в довкілля з подальшими непередбачуваними наслідками;
по-друге, лише частина рослин іде на переробку, а частина – вживається без переробки. Але навіть та кількість рослинної сировини, що йде на переробку, підлягає лише частковій переробці з отриманням борошна, олії і т.п.

На думку фахівців, впровадження ГМО в Україні має бути зваженим. З одного боку, потрібно враховувати переваги, які може принести їх промислове використання, а з іншого – необхідно гарантувати суспільству, що ці технології не завдаватимуть шкоди здоров’ю людини та довкіллю. Тим більше, що проблема впливу ГМО на здоров’я людей через декілька поколінь ще остаточно не вивчена.

Чи безпечна генетично-модифікована продукція для здоров’я людини? Встановлено, що можливими наслідками вживання людиною генетично модифікованих продуктів можуть бути:

алергічні прояви. Білки, що продукуються вбудованими генами, можуть викликати алергічні захворювання.
безпосередня токсична дія. Вплив на здоров’я людини можуть чинити нові, «незаплановані» білки, що з’являються в генетично - модифікованих рослинах. Це пояснюється тим, що в процесі створення ГМО неможливо передбачити, в яку саме ділянку геному вбудується новий ген.
поява стійкості мікрофлори до антибіотиків. При створенні ГМО використовуються маркерні гени стійкості до антибіотиків. Наслідком може стати неможливість лікування багатьох інфекційних захворювань. У країнах ЄС з грудня 2004 року заборонено використання ГМО, що мають гени стійкості до антибіотиків.

Сьогодні в Україні єдиним документом щодо завезення та випробувань ГМО є лише «Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. за № 1304, який фактично не виконується, тому що за останні роки в Україні офіційно не зареєстрованого жодного ГМО.

Для забезпечення контролю продукції на вміст ГМО на базі Всеукраїнського центру стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (Укрметртестстандарт) при безпосередній підтримці керівництва Держспоживстандарту України була створена лабораторія молекулярно-генетичних досліджень. Вона відповідає вимогам, що пред’являються до лабораторій молекулярно-генетичного профілю.

Оскільки в Україні відсутній контроль ГМО, - споживач повинен уважно читати маркування на упаковці, тобто склад продукції, якщо до нього входять вищезгадані компоненти, то є ймовірність що такий продукт містить генетично-модифіковані організми.

Таким чином, ситуація що склалася сьогодні, засвідчує наявність складних проблем в аграрному секторі економіки України. Це проявляється в проблемі ерозії ґрунтів, наслідками чого виступає знищення десятків тисяч гектарів ґрунту. Наступними проблемами є проблеми в галузі рослинництва, що проявляється у зменшенні посівних площ, не раціональним використанням земельних угідь для рослинництва і т.д. Щодо тваринництва – то має місце зменшення вирощування ВРХ та усіх тварин, зниження обсягів продукції тваринництва і т.д.

Радикальне вирішення продовольчої проблеми, а саме забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго - та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

Усі вищезгадані проблеми потребують негайного вирішення, а це буде залежати від функціонування усього державного апарату нашої країни.