Друкувати книгуДрукувати книгу

Тема 6. КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА ЗА ПЕРШИХ КНЯЗІВ

КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА ЗА ПЕРШИХ КНЯЗІВ

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з історії України
Книга: Тема 6. КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА ЗА ПЕРШИХ КНЯЗІВ
Надруковано: Гість
Дата: Tuesday, 23 April 2019, 02:24

1 КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА ЗА ПЕРШИХ КНЯЗІВ

1. Київ та об`єднання навколо нього східнослов`янських земель

Найбільшими містами східних слов’ян були Київ (столиця полянського племінного союзу) та Новгород (політичний центр ільменських словен). Саме вони стали у майбутньому важливими об’єднавчими центрами східних слов'ян. На території України існували такі союзи племен (славінії): бужан і волинян, полян і уличів, тиверців і деревлян, білих хорватів і сіверян. Поступово союзи племен перетворювались у племенні князівства – територіальні політичні союзи державного типу. Одним із найсильніших на той час було слов'янське плем’я полян, градом яких був Київ. У «Повісті минулих літ» літописець Нестор про заснування Києва розповідає: «Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, – бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, – то було [між них] три брати: одному ім'я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив і сестра їх – Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив – на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом, і був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні». Літописи подають доволі уривчасті відомості про князів, які в ІХ ст. очолювали східнослов’янські племінні союзи. Найвідомішими представниками є князі Аскольд та Дір. За літописною версією вони були варягами за походженням. Частина сучасних вчених вважає Аскольда і Діра представниками місцевої династії, заснованої легендарним Києм.  Князь Аскольд – був одним із найвизначніших діячів раннього європейського Середньовіччя, який уславився своїми військовими походами. У 852–853 рр. руські дружини на прохання мешканців Кахетії у Східній Грузії брали участь у відсічі арабського наступу в Закавказзя. У 864 р. руські воїни з'явилися біля міста Абесчун на південному березі Каспійського моря. Проте найвідомішим став похід руської дружини на Константинополь 860 р. Тоді Візантія змушена була сплатити відкуп київському князю. З князем Аскольдом пов’язують першу спробу запровадження християнства на Русі. Візантійські джерела датують цю подію 866 р. Іншим осередком східнослов’янської державності була Славія, існування якої пов'язують з ільменськими слов’янами на півночі. Їх стольним градом була Ладога. Літопис оповідає, що 859 року варяги прийшли з-за моря, брали данину з «чуді, із словен і з мері, і з весі, кривичів». 862 року ці племена вигнали варягів «за море», але не змогли організувати свою владу і закликали інших варягів, щоб її організувати. Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус – у Білоозері, Трувор – в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став єдиновладним князем, об'єднавши під своєю владою північні слов'янські племена словенів, кривичів та фінські – мері, весь, мурому. Літописи повідомляють, що перед своєю смертю Рюрик передав правління своєму родичу Олегу і доручив йому малолітнього сина Ігоря. Поряд із цим є відомості, що Ігор був сином Олега. 882 року Олег із великим військом рушив на південь, завоював Смоленськ, Любеч та інші землі, нарешті, підступно вбивши Аскольда та Діра, захопив Київ. Так, відбулось об'єднання північних та південних руських земель Олегом.

2. Князювання Олега Віщого (882–912)

Князь Олег за кілька років у результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. Отож, Київ став політичним центром, навколо якого об’єдналася значна частина східнослов’янських племен. Одним із важливих заходів Олега були дії, спрямовані на захист держави від нападів сусідів, зокрема й варягів. Цій меті слугувала данина варягам у триста гривень на рік – «заради миру», яка виплачувалася до смерті князя Ярослава I Мудрого. Це був своєрідний договір про «мир і дружбу». У такий самий спосіб (данина 10 тис. марок) Олег порозумівся з уграми, які проходили через землю Русі на Захід. Компенсацією за ці матеріальні витрати стала данина, яку Візантія виплачувала Русі «заради миру» за договорами з часів Аскольда. У Повісті минулих літ описано похід Олега на Царгород 907 року. Значна частина істориків вважає його легендарним, оскільки він відсутній в інших джерелах. Відомості про цей похід можуть базуватися на поході 860 року Аскольда і Діра, або на пізніших походах Ігоря. 911 року було підписано новий, значно вигідніший і ширший договір. Було укладено і воєнні угоди. Цікаво, що Олег на знак перемоги прибив щит на воротах Царграда (так слов'яни тоді іменували Константинополь).

Олег біля кісток коня. Ілюстрація до «Піснь про віщого Олега» О. С. Пушкіна.

Мал. 1. Олег біля кісток коня. Ілюстрація до «Піснь про віщого Олега» О. С. Пушкіна.

3. Князювання Ігоря (912–945 рр.)

Після смерті Олега київський престол перейшов до сина Рюрика Ігоря. У 903 р. Ігор одружився із псковитянкою Ольгою. Як і його попередник, він утверджував свою владу, здійснюючи походи на сусідні племена, Візантію, хозар. Перш за все він приборкав непокірних древлян, приєднав землі тиверців та уличів між Дністром і Дунаєм. Двічі ходив на схід: 913 року за угодою з хозарами пройшов до берегів Каспійського моря і дістався Баку, руйнуючи і грабуючи все на своєму шляху. 943 року ходив на багаті мусульманські міста Кавказу, де захопив велику здобич. У роки князювання Ігоря на кордонах Київської Русі вперше з'явилися печенізькі племена. 915 року вони уклали договір з Києвом і відкочували до Дунаю, однак 930 року порушили угоду і почали напади. У 30-ті роки X ст. економічна, військова і політична міць Русі продовжувала зростати. Русь посилює свої намагання міцно утвердитись у Причорномор'ї, а також на східних торговельних шляхах, особливо у Приазов'ї, Поволжі, Закавказзі. Але найбільші зусилля руські керівники спрямовують на боротьбу проти Візантії. На початку 40-х років X ст. імперія припинила виплату Русі щорічної данини і 941 року починається війна. Ігор організував похід на Візантію великої флотилії, однак у морській битві біля Константинополя греки використали пальну суміш – «грецький вогонь», яким спалили багато човнів і примусили слов'ян відступити. Після цієї невдачі Ігор організував новий похід 943 року, однак імператор Візантії запропонував мир і відновлення виплати данини. Русичі отримали дари і від Дунаю повернули додому. 944 року було укладено новий русько-візантійський договір, який увібрав в себе статті угод 907 і 911 років. Однак умови торговельної діяльності руських купців були погіршені. Загинув Ігор 945 року під час спроби вдруге зібрати з древлян данину. Така форма збирання, відсутність законодавчо встановлених розмірів податку призводили до того, що в населення часто забиралося майно, руйнувалося господарство. У країні загалом, а надто у волелюбних древлян та інших племен, зростало невдоволення. Древляни влаштували під Іскоростенем засідку, в якій загинули Ігор і його невелика дружина (військо).

4. Князювання Ольги (945–964 рр.)

Після смерті Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до його матері, княгині Ольги. Вона стала правителькою величезної, ще не впорядкованої держави, де вибухали повстання проти центральної влади. Ольга жорстоко розправилася з древлянами, спаливши їхнє головне місто Іскоростень. Частину жителів було вбито, інших — перетворено на рабів. Та жорстока розправа була законною кривавою помстою, традицією тих часів. Ольга в основному зосередила свою увагу на вдосконаленні внутрішньої політики. Щоб уникнути нових повстань, вона встановила чіткі розміри данини – уроки. Відбулися зміни в механізмі стягнення данини з населення. Ольга організувала спеціальні укріплені місця – погости, в яких перебували її представники. Данина завозилась на погости, а звідти відправлялась до Києва. Податки за часів Ігоря та Ольги сплачувалися переважно хутром, а грошовою одиницею була «куна» — шкурка куниці. В зовнішній політиці Ольга орієнтувалась на мирні, дипломатичні методи досягнення цілей. Вона здійснила у 957 р. поїздку в Константинополь на чолі великої мирної делегації. Під час цього візиту Ольга та її оточення прийняли християнство. Але християнство на цей час ще не стало державною релігією. Київська Русь залишалась язичницькою.

Посольство княгині Ольги в Константинополі (фреска в Софії Київській)

Мал. 2. Посольство княгині Ольги в Константинополі (фреска в Софії Київській).

Хрещення Ольги в Царгороді. Мініатюра з Радзивіллівського літопису.

Мал. 3. Хрещення Ольги в Царгороді. Мініатюра з Радзивіллівського літопису.

Після відвідання Константинополя за свідченнями західноєвропейських джерел (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до німецького короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священиків, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. З перебуванням місії Оттона у Києві пов'язують ротонду Х ст., рештки якої виявлені археологами в межах так званого «города Кия». Посольство 962 року зазнало невдачі, і сам єпископ ледве врятувався на зворотному шляху. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви.

Київська держава за князювання Ольги та Святослава

Мал. 4. Київська держава за князювання Ольги та Святослава.

5. Князювання Святослава Хороброго (964–972 рр.)

У 964 р. на чолі держави стає Святослав, який славився своїми військовими походами. Він розпочав князювання походами на Оку та Волгу у 964–965 рр. Пройшовши землю в'ятичів, він завдає удар по союзниках Хазарії, об'єднаннях волзьких булгар та буртасів (мордви), а потім розбиває Хозарський каганат. Далі руси пішли на Північний Кавказ, де перемогли ясів (осетинів) і касогів (черкесів), а потім рушили на Каспій і зруйнували Семендер. Святослав також зміцнив своє панування на Тамані, де згодом виникає князівство Тмутараканське. Після переможного походу на Схід він підкорив в'ятичів і, загалом, завершив об'єднання всіх племен східних слов'ян у єдиній державі. Внаслідок походу 964–965 рр. Русь розгромила великий Хазарський каганат, що дало можливість закріпитися у межиріччі Волги і Дону. Русичі захопили Саркел 965 року і перейменували його у Білу Вежу. Однак поразка цієї країни, що три століття стримувала навалу зі Сходу, призвела до небажаних наслідків: було відкрито шлях кочовикам на захід. Від цього часу господарями південноруських степів до річок Сули і Рось стали печеніги, що блокували торгові шляхи до країн арабського Сходу. Зовнішньополітична активність Святослава I Хороброго турбувала Константинополь, і візантійська дипломатія потайки намагалася зіштовхнути Русь із одним із її сильних сусідів, зокрема Болгарією. Це була традиційна політика імперії: нацькувати одних варварів на інших. Святослав погоджується допомагати візантійцям у війні з Болгарським царством. 968 року починається перший балканський похід Святослава. У битві під Доростолом болгари зазнали поразки, руські війська оволоділи багатими придунайськими містами і захопили Східну Болгарію. Резиденцією руського князя стає місто Переяславець. Там, як він казав, «усі добра сходяться: із греків – паволоки, золото, вина й овочі різні, а з чехів і з угрів – срібло й коні, із Русі ж – хутро і віск, і мед, і невільники». Однак, 969 року, довідавшись про облогу Києва печенігами, Святослав змушений повернутися в Русь. Розбивши печенігів, він проводить деякі заходи щодо зміцнення управління державою: посадив на Київському столі старшого сина Ярополка, у Древлянській землі – Олега, в Новгороді – Володимира. Цим було покладено початок державній реформі, внаслідок якої Русь поступово ставала володінням однієї князівської династії.

Зустріч Святослава I Хороброго з візантійським імператором Іоанном I Цимісхієм на березі Дунаю.

Мал. 5. Зустріч Святослава I Хороброго з візантійським імператором Іоанном I Цимісхієм на березі Дунаю.

Сам Святослав 969 року повертається на Дунай і починається його другий Балканський похід. Коли київський князь здобув низку перемог, Візантія різко змінила свою політику, і сам імператор Іоанн I Цимісхій пішов із величезним військом вибивати свого недавнього союзника з Болгарії. Почалася завзята боротьба. У низці битв візантійців було розбито. Однак в останній, одній із найбільших, битві під Аркадіополем руське військо зазнало поразки. Після кількох місяців виснажливої боротьби знесилені сторони перейшли до переговорів і підписали договір, за яким війська Святослава дістали можливість почесно відійти у свою країну. Поряд із цим Русь відмовлялася від претензій на візантійські володіння в Криму та на Дунаї. Договір 971 року відновлював дію угод 907 та 944 рр., у результаті чого Русь повернулася до мирних і союзних відносин з Візантією. Під час повернення до Києва у 972 р. біля дніпрових порогів на розпорошені, ослаблені сили русичів напали печеніги, яких очолював князь Куря. Подробиці останнього бою Святослава Ігоревича історії невідомі: біля порогів разом з ним загинули всі його дружинники. Існує легенда, що Куря з його черепа зробив святковий кубок з якого частував найшанованіших гостей. Після смерті Святослава між його синами почалась міжусобна боротьба, в якій переміг Володимир. Таким чином, завдяки політиці Олега, Ігоря, Ольги та Святослава відбулося об'єднання східнослов’янських племен у єдину державу – Київська Русь, яка посіла чільне місце на міжнародній арені Європи.

 

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

860 р. – перша невдала спроба запровадження християнства на Русі.
882 р. – захоплення князем Олегом Києва та об`єднання Новгородської та Київської землі у єдину державу - Київську Русь.
907 р. та 911 р. – успішні походи князя Олега на Константинополь, які закінчились підписанням вигідних торгівельних договорів.
945 р. – повстання древлян та вбивство князя Ігоря.
964–965 рр. – знищення князем Святославом Хазарського каганату.