Друкувати книгуДрукувати книгу

Тема 15. КУЛЬТУРНЕ ТА ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ У ДР. ПОЛ. XVI - ПЕР. ПОЛ. XVII СТ.

КУЛЬТУРНЕ ТА ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ У ДР. ПОЛ. XVI - ПЕР. ПОЛ. XVII СТ.

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з історії України
Книга: Тема 15. КУЛЬТУРНЕ ТА ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ У ДР. ПОЛ. XVI - ПЕР. ПОЛ. XVII СТ.
Надруковано: Гість
Дата: Tuesday 27 February 2024 7:44 PM

1. КУЛЬТУРНЕ ТА ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ У ДР. ПОЛ. XVI - ПЕР. ПОЛ. XVII СТ.

1. Церковне життя в другій половині XVI ст.

Становище православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною владою. Негативно впливало на становище православної церкви існу­юче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату, або «право подавання». Відповідно до нього питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православне духівництво, на відміну від католиць­кого, мало сплачувати податки.

Реформаційні та контрреформаційні рухи. У XVI ст. Європу охопила Рефор­мація — церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані проти католицької церкви. У XVI ст. із Європи через Польщу на українські землі стали поширюватися реформа­ційні вчення. Одним із таких учень був кальвінізм. Засновник учення Жан Кальвін вважав, що доля людини заздалегідь визначена Богом, закликав працювати, бути ощадливими й накопичувати ба­гатства. На теренах України громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Інша течія протестантизму, лютеранство, на теренах України поширення не набула.

У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріан­ство — протестантський напрямок, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю. Особливістю реформаційних рухів було те, що вони не поширювалися на значні верстви ук­раїнського населення. Поширення протестантизму на певний час за­гальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православ­не населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до своїх власних потреб.

Православні братства. Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала для православних зразком для оновлення власної церковної організації. Вплив реформаційних ідей проявився в діяльності православних братств, які намагалися сприяти виявленню церковногожиття.

Перші братства — Благовіщенське та Миколаївське — виникли у Львові. У другій половині XVI ст. найвпливовішим стало Успенське ставропігійське братство у Львові. За правом ставропігії воно безпосередньо підпорядковувалося константинопольському патріарху, а не місцевим православним єпископам. Львівське братс­тво мало право зверхності над іншими братствами та контролю над духівництвом. Йому належала Львівська братська друкарня, у якій працював московський друкар Іван Федоров. Близько 1585 р. в місті з'явилася Львівська братська школа для дітей міщан і священиків. Вона утримувалася на кошти братчиків. Братство організувало у Львові шпиталь-притулок для непрацездатних, спорудило Успенську церкву. Діяльність ЛьвівськогоУспенського братства стала прикладом для православних українців інших міст. Наприкінці XVI — на по­чатку XVII ст. православні братства діяли в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кременці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах.

2. Берестейська унія.

Євро­пейські державні та церковні діячі неодноразово обговорювали питання відновлення єдності християнської церкви. За наполяганням Папи Римського польський король Сиґізмунд III скликав церковний собор у місті Бересті, де мало відбутися урочисте проголошення унії. Однак уже на початку роботи прихильники унії церков і традиційного православ'я не знайшли спільної мови й розділилися на два окремі собори. Найбільшими поборниками унії були православні єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький. Не дійшовши згоди навіть щодо спільного засідання, кожна зі сторін 8 жовтня 1596 р. розпочала свій окремий собор.


Мал. 1. Проповідь Пйотра Скарґи. Картина Яна Матейка

Прихильники унії проводили собор у міській церкві святого Миколая. Затверджено попереднє рішення про утворення греко-католицької церкви. Король Сигіззмунд ІІІ підтримав унію і визнав чинною ухвалу уніатського собору. Противники унії в свою чергу зібралися в палаці, де зупинився князь В. К. Острозький. Вони засудили унію і владик-відступників. У результаті Берестейської унії на українських землях виникла греко-католицька церква. Фактично замість однієї церкви утворилося дві. Проголошуваного зрівняння в правах греко-католиків і католиків не відбулося. Обіцяних місць у сенаті греко-католицькі єпископи неотримали. 

  • Нова церква підпорядковувалась Святому Престолу;
  • Було визнано деякі засади католицького віровчення, зокрема догмат про походження Святого Духа від Отця й Сина;
  • Церковні обряди, свята, таїнства, особливості храмового будівництва, іконопису, церковного співу залишалися православними, а мовою богослужін - церковнослов'янська мова;
  • Уніатське духівництво звільнялось від сплати податків, а українська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Греко-католицьким єпископам було обіцяно місце в сенатів.

У складних умовах загострення протистояння на ґрунті віросповідання греко-католицьке духів­ництво стало чинити опір спробам католицької церкви за допомогою унії окатоличувати й полонізу­вати українське населення. Відстоюючи національну ідентичність, греко-католицька церква довела, що вона є українською церквою. Що до Української православної церкви, то вона, попри велику кількість прихильників, опинилась поза законом.

3. Розвиток української освіти та культури.

XVI ст. характеризується подальшим розвитком української культури. Проте умови, у яких він відбувався, були досить складними. Унаслідок Люблінської унії 1569 р. в межах однієї держави опинилися більшість українських земель. Це, зодного боку, сприяло їх культурному зближенню, а з іншого — спричинило процеси по­лонізації та окатоличення українців.

Освіта. У XVI ст. на українських землях, як і впопередні часи, при церквах і монастирях діяли початкові школи. Дяки навчали дітей читання й письма церковно­слов'янською мовою, арифметики й співу. Діти заможних верств суспільства мали можливість отримати домашню освіту. За до­помогою вчителів-бакалаврів окрім читання, письма й арифметики вони вивчали латинську та грецьку мови, основи філософії. У 70-х рр. XVI ст. наукраїнських землях відбувається становлення закладів середньої освіти. У Європів цей час виникали середні школи, де навчали латинської мови і «семи віль­них наук» — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії та музики. В Україні навчальними закладами такого типу стали слов'яно-греко-латинські школи.

Першу таку школу відкрив князь К.-В. Острозький у своєму замку близько 1578 р. Утримувалася вона на кошти князя. Острозький також відкрив у своєму замку друкарню, органі­зував науковий гурток і започаткував вивчення у ційшколі основ філософії. Це означало, що Острозька школа стала окрім середньої дава­ти початки вищої освіти. Слов'яно-греко-латинські школи заснову­валитакож православні братства. Перша така школа на українських землях була створена 1585 р. при Львівському братстві. Одночасно з братськими (православними) школами на українських землях виникають єзуїтські (католицькі), протестантські, а після Берестейської унії й греко-католицькі школи. Усі вони надавали середню освіту й одночас­но сприяли поширенню впливу своїх церков в Україні.

У 1615 р. у Києві відкрилася братська школа, при якій заснували друкарню й паперову фабрику. В ній викладали  такі видатні культурні діячі, як М. Смотрицький, К. Сакович, Є. Плетенецький та ін. Впливовість та незалежність школі гарантував вступ у Київське братство гетьмана П. Сагайдачного з "усім Військом Запорозьким".  У 1631 р. стараннями Петра Могили при Києво-Печерській лаврі теж було засновано школу. Між двома школами спалахнув конфлікт, який вдалося швидко подолати, об`єднавши їх. Так у 1632 р. виникла Києво-Могилянська колегія, яка згодом отримала статус академії - вищого навчального закладу. Важливу роль відіграв Петро Могила у у зміцненні православної церкви, оскільки в 1632 р. він посів митрополичу кафедру. Його заходи були спрямовані на оновлення церквоного життя, шляхом запровадження постійного нагляду за дисципліною духівництва. У богослужіннях запроваджувалась українська мова, також було обмежено права магнатів втручатись у церквоні справ.


Мал. 2. Митрополит Петро Могила

Друкарський станок

Мал. 3.

Друкарський станок часів І.Федорова

Книговидання. У XVI ст. успішно розвивалося книговидання. Значний внесок у його становлення зробив московський першодрукар Іван Федоров (Федорович). Переїхавши до Львова, він видав за кошти Львівського братства в 1574 р. свої перші книги в Україні — «Апостол» і «Буквар». «Буквар» став першим шкільним підручником на ук­раїнських землях. Особливо плідною була діяльність Івана Федорова в Острозі, куди його запросив працювати князь К.-В. Острозький. У 1581 р. він надрукував тут Острозьку Біблію — перше повне видання Біблії церковнослов'янською мовою.

До середини XVII ст. в Україні вже діяло 25 друкарень в різних містах та селах. Спершу було чимало малих приватних друкарень, але поступово видання книжок зосередилось у найбільших друкарнях. Найбільшим центром книгодрукування в Україні на XVII ст. стала друкарня Києво-Печерської лаври. Її заснував 1615 р. архімадрит Лаври Єлисей Плетенецький. Протягом другої половини XVII ст. там було видано 120 найменувань книг - насамперед богослужебна література, а також букварі, словники. Найуславленіше видання того часу - "Требник" Петра Могили.

Література. Під впливом ідеї гуманізму та Реформації українська література дедалі ширше використовувала мистецькі засоби фольклору. Розвивається драма та лірика. Важливою особливістю тогочасної літератури була поява латино- і польськомовних літературних творів. З-поміж них варто відзначити Себастіана Кленовича. Досить знаним в Європі були праці Станіслава Оріховського. Суспільно-політичні події тих часів зумовили появу полемічної літератури - публіцистичних творів, що стосувалися церквоно-релігійного життя, а особливо церквоної унії. Найвидатнішими полемістами були Іван Вишенський "Послання до єпископів", Герасим Смотрицький "Ключ до царства небесного", Мелетій Смотрицький "Тренос", Стефан Зизаній "Казання святого Кирила, патріарха єрусалимського", Іпатій Потій "Унія, або виклад попередніх аритикулів", Йов Борецький "Протестація".

Драма та театр. У XVI - першій половині XVII ст. почала формуватись українська драматургія. Значного поширення набула шкільна драма. Шкільні вистави присвячувались найбільшим християнським святам. Драма мала великий обсяг, тому глядачам давали перепочино і час для роздумів. Так виникли інтермедії, що ставились в антрактах між діями спектаклю. Інтермедії писалися українською мовою на основі народного побуту, тодія як шкільна драма - книжною і на релігійні теми. Поступово також розвивався український мандрівний ляльковий театр - вертеп. Вертепна драма складалась з двох частин: драми про Ірода, писаної книжною мовою, та інтермедійної - кількох сцен живою українською мовою.

Образотворче мистецтво. Українське малярство цього періоду користувалося великим визнанням. Переважна більшість творів живопису була церковної тематики (фрески,ікони). Картини або портрети побутового характеру зустрічалися рідко. Митці продов­жували розвивати давньоруські традиції. Проте в портретному жи­вописі був відчутний вплив західноєвропейського, італійського й німецького мистецтва. У XVI ст. українські митці, які раніше, багато працювали в Польщі. Зокрема, збереглися фрески на єван­гельські сюжети, виконані ними у храмах і спорудах Вавеля в Кракові. У тогочасному українському іконописі пануючими залишалися традиції Київської Русі, але почали з'являтися також нові риси. Майстри більше уваги приділяли побутовим деталям, посилюючи тим самим реалістичні елементи. Пози зображених стали більш природними, а деталі одягу набули конкретності. Найбільшого визнання в цей час здобули львівська й перемишльська школи іконо­пису.

Архітектура. Для архітектури XVI- початку XVII ст. характерним є оборонний напрямок. Швидке освоєння зруйнованих монголо-татарами земель, виникнення нових та розвиток старих міст призвело до відбудови й будівництва нових храмів, монастирів та замків. При чому храми храми та монастирі оточували оборонними укріпленнями й вони теж використовувалися як оборонні комплекси. У XVI ст. внаслідок будівельних робіт нових обрисів набув Луцький замок, було перебудовано і замок в Острозі. Змін зазнала і Кам'янець-Подільська фортеця. Її обклали каменем, звели нові вежі, славу здобули замки-бастіони у Бродах та Бережанах.

Провідне місце в архітектурі Відродження належить світським будівлям - ратушам, замкам-палацам, житлам міщан. Унікальним зразком ренесансного будівництва став ансамбль львівських споруд: будівлі на площі Ринок - будинок Корнякта, Чорна кам'яниця, пам'ятки, пов'язані зі льівським Успенським братством - Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були Павло Римлянин, Войтех Капінос, Амброджо Прихильний, Петро Барбон.

Мал. 4. Фасад палацу Корнякта

Мал. 5. Внутрішній двір палацу Корнякту

Більшість споруд цьго періоду були дерев`яними, а тому майже не збереглися. Проте поряд з дерев`яним будівництвом відбувається й муроване. Для мурованої архітектури притаманні виражені риси пізнього ренесансу, здебільшого в його північноіталійському варіанті. Наприкінці XVI ст. на українських землях поширюється новітній бароковий стиль, який вступає у взаємодію з місцевими традиціями і призводить до появи козацького бароко.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1556 - 1561 рр. - створення Пересопницьокого Євангелія.

1586 р. - заснування у Львові Успенського братсва та братської школи.

1582 р. - запровадження в Речі Посполитій нового - григоріанського календаря.

1596 р. - Берестейська унія.

1615 р. - заснування Київського братства та школи при ньому.

1620 р. - відновлення православної ієрархії. Обрання киїським православним митрополитом Йова Борецького.

1632 - 1647 рр. - діяльність православного київського митрополита Петра Могили.

1646 р. - видання друкарнею Києво-Печерської лаври "Требника" Петра Могили.