Друкувати книгуДрукувати книгу

Тема 19. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТ.

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТ.

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з історії України
Книга: Тема 19. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТ.
Надруковано: Гість
Дата: Tuesday 28 June 2022 2:23 AM

1. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТ.

1. Особливості розвитку культури 

Українська культура напри­кінці XVII — у першій половині XVIII ст. розвивалася в су­перечливих умовах. Так, з одного боку, створення власної держави, підтримка культури збоку гетьманів, загальне національне підне­сення сприяли розвитку української культури, з іншого — її роз­виток гальмувався заходами царської влади та поступовим занепадом держави. У 20-ті рр. XVIII ст. Україною прокотилася перша хвиля русифікації. Проте в цей період ще переважали тенденції, що зумо­вили розквіт української культури. Культура цього періоду ґрунту­валася на двох основах: попередньому розвитку української культу­ри та впливу західноєвропейського бароко.

На українському ґрунті культура бароко набула особливих рис, що дає підставу вченим-мистецтвознавцям стверджувати про існування «українського (козацького) бароко». Крім того, культура цього періоду почала швидко набувати світських рис. Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові в 1687 р. Іншим кроком царату були всілякі цензурні утиски українського книгодрукування.

Освіта. Наприкінці XVII ст. освітній рівень населення козацької України залишав­ся відносно високим. Тут діяла велика кількість початкових шкіл, у яких учителювали переважно дяки. Вони навчали читати, писати, рахувати, співати. Поширеним було й домашнє навчання. Саме в цей період на Гетьманщині набула поширення форма навчання й здобуття професійних знань при канцеляріях, де викону­вали різні доручення й водночас навчалися ведення канцелярських справ, складання ділових паперів. В Україні характерною була про­фесійна підготовка підлітків через систему учнівства в ремісничих цехах. Таку підготовку здобували й козацькі діти в січовій школі на Запорожжі. Вона готувала канцеляристів, кобзарів, сурмачів.

Нижчою ланкою в системі освіти були початкові школи, їхня загальна кількість протягом XVIII ст. невпинно зростала, наприклад в семи полках Гетьманщини налічувалось близько 866 шкіл. Виникали нові колегіуми, які були середніми навчальними закладами: Чернігівський (1700 р.), Харківський (1727 р.), Переяславський (1738 р.). Значним освітнім центром став Хар­ківський колегіум. У ньому навчалося 800 учнів. Крім традиційних предметів, тут вивчалися також інженерна справа, артилерія і геодезія. У колегіумах вивчали старослов'янську, українську, поль­ську, німецьку, французьку мови, піїтику, риторику, філософію, богослов'я, математику, фізику, медицину, історію, географію, ас­трологію (астрономію), музику.На Правобережжі та західноукраїнських землях діяли переважно єзуїтські колегіуми — Луцький, Кам'янецький, Львівський, Перемишльський та ін.

Вища освіта на українських землях була представлена Києво-Могилянським колегіумом (від 1632 р.) та Львівським університетом (від 1661 р.). Києво-Могилянський колегіум за організа­ційною структурою відповідав вищим навчальним закладам Західної Європи. Після тривалих клопо­тань у 1694 р. колегіум одержав царську грамоту на самоврядування. За грамотою Петра І від 1701 р. він був перетворений на академію як вищий нав­чальний заклад. У 1709 р. тут навчалося близько 2 тис. студентів. Проте вже за декілька років їх кількість зменшилася до 165 осіб. Були тут студенти з Білорусі, Росії, Молдови та південнослов'янських країн.


Мал. 1. Головний будинок Києво-Могилянської академії в XVII ст.

Книгодрукування. Поширення грамотності серед населення спри­яло розвитку книгодрукування. Найбільшою друкар­нею в Україні з 13 існуючих була Києво-Печерська. На західноукраїнських землях продовжувала діяти Львівська братська друкарня. Вона видавала букварі та інші книжки. Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили Почаївська та Унівська друкарні. Найбільшими видавничими центрами залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Важливу роль відігравала й Чернігівська друкарня. Книги друкувалися українською, церковнослов'янською, латинською та польською мовами. Прикметною рисою книгодрукування, попри заборони Синоду Російської православної церкви, стало зростання друку світської літератури. А запроваджений за Петра І гражданський шрифт зро­бив книжки більш доступними для широкого кола читачів.

2. Розвиток літератури та театру

Від другої половини XVII ст. розпочався період піднесення літературної творчості. Для літератури цього періоду характерними були такі риси:

  • зберігався зв'язок літератури з релігійним світоглядом;
  • мистецтво слова поступово ставало самостійною галуззю творчості;
  • усе виразніше проявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення;
  • головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв'язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури.

Друга половина XVII ст. — це період розквіту в українській літературі стилю бароко. Найбільш яскраво барокові риси проявляються в поезії. Пое­тичні твори цієї доби різноманітні: він громадсько-політичних до ліричних. Громадсько-політична поезія пов'язана з Національно-визволь­ною війною під проводом Б. Хмельницького та Руїною. Творцями релігійно-філософської поезії були представники духів­ництва — Л. Баранович, В. Ясинський, Д. Туптало. С. Яворський, Ф. Прокопович та ін. У творах цих авторів порушувалися морально-етичні проблеми. У поезії цього напрямку найбільше проявляється стиль бароко — символіка, алегорія, гра слів, ускладнені асоціації, натуралістичність деталей.  Важлива роль належить діяльності Климентія Зиновіїва, він був першим українським поетом хто оспівав працю. Також він уславився як один з перших фольклористів.

Мал. 2. Стефан Яворський

Мал. 3. Феофан Прокопович

Великою популярністю користувалися епі­грами. Значної популярності набула й сатирична віршована література. Серед прозової літератури найбільше зна­чення залишається за полемічною богословсь­кою. До богословської літератури належать і проповіді. Їх авто­ри викривають вади суспільства, засуджують аморальні вчинки, дають настанови щодо правильного життя. Так, вони схвалювали вірність православ'ю, прагнення миру, злагоди та спокою, засуджу­вали підступність, зрадливість, лицемірство, моральну розпусту. Продовжує розвиватися й агіографічний жанр (опис житій свя­тих). Великий пласт літературного доробку складає історична літе­ратура. Серед неї слід виділити «Синопсис» (1674 р.) — короткий нарис історії України та Московії від найдавніших часів до остан­ньої чверті XVII ст. (автор невідомий).

Козацькі літописи. У XVIII ст. в українському суспільстві існував великий інтерес до подій Національно-визвольної війни. У 1702 р. з'явився перший такий твір — «Літопис Самовидця», створений одним із діячів часів Руїни Р. Ракушкою-Романовським. Найпопулярнішими творами ста­ли праці С. Величка «Сказання про козацьку війну з поляками» та «Повість літописна про малоросійські та частково інші події» і Г. Граб'янки «Дійствія презільної брані» («Події визначної війни»).

Продовжувало розвиватися й театральне мистецтво. Найбільш популярним, як і раніше, був вертеп. Вертепні вистави дуже урізноманітнилися —нових персонажів брали з казок, легенд, переказів. Значно розширилася народно-побутова частина вертепного дійства. Шкільний театр та шкільна драма найбільшого розвитку досягли в Києво-Могилянській академії, де написання та розігрування драм було обов'язковою складовою навчального процесу. Дійства шкільного театру розподілялися на різдвяні та великодні. Найпопулярнішими драмами були «Комедія на день Рождества Христова» Д. Туптала та «Слово про збурення пекла». Шкільна драма поступово ускладнюва­лася, виникали її різноманітні форми — повчальні та історичні драми тощо. Під час вистав використовувалися декорації, бутафорії, сценічні ефекти. Найдавніша українська драма, що в повному обсязі збереглась до нашого часу, датується 1674 р., називається вона "Про Олексія, чоловіка Божого". 1705 р. в Києві було поставлено першу історичну драму - твір Феофана Прокоповича "Володимир".

3. Розвиток музики, архітектури та образотворчого мистецтва

Музика. Києво-Могилянська академія була провідним осоередком розвитку музичного мистецтва, де навчання музиці та співу вважалось обов'язковим предметом. У хорі студентів налічувалось близько 300 осіб. Музичні класи відкривалися і в колегіумах. Перший спеціалізований заклад музичного профілю зорганізували в Глухові. У 1729 р. вийщов указ про створення співацької школи. Особливого розвиненим музичне мистецтво  було при дворі останнього українського гетьмана Кирила Розумовського, де існував професійний оркестр та оперний театр. Поширення музичних знань сприяло становленню української професійної музики.

Архітектура українського бароко. Загальноєвропейські  риси бароко в Україні втілювались дуже своєрідно. Для архітектурних споруд, що постали за тих часів дослідники використовують термін козацьке бароко. Найбільшого розвитку воно досягло за Івана Мазепи. Його коштом було споруджено близько десяти храмів. Багато храмів збудовано коштами інших гетьманів та козацької еліти. За рахунок стародубського полковника Михайла Миклашевського було збудовано кілька храмів по дорозі з Стародуба до Києва. Справжніми шедеврами стали споруди Преображенського собору Мгарського монастиря Лубен, Хрестовоздвиженський собор у Полтаві, Покровський у Харкові, Спасо-Преображенський в Ізюмі, церква Катерини в Чернігові.

Мал. 4. Георгіївський собор Видубицького монастрия

Мал. 5. Будинок Чернігівського колегіуму

Найсуттєвішою відмінністю барокового храму від храму княжого, було те, що він не мав чітко вираженого фасаду, був однаковий з усіх боків. Внутрішній простір був позбавлений чітких меж, стіни вигинаються, подрібнюються, створюючи враження нескінченності. Характерною рисою розвитку архітектури зазначеного періоду було зростання уваги до цивільних споруд, наприклад корпус Київської академії. Одним  з найвидатніших архітекторів тих часів був Йоган Шедель, який і спроектував другий поверх з церквою над корпусом Київської академії.

Образотворче мистецтво. Найвидатнішими майстрами графіки кінця XVII - початку XVIII ст. були Олександр та Леонтій Тарасевичі, Іван Щирський. Саме цим майстрам належать величезна кількість першокласних графічних творів, сповнених символічного змісту та пишної алегоричної театральності. В 1702 р. в Києві вийшов друком "Києво-Печерський патерик" із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Український іконопис зазнав меншого впливу бароко ніж графіка. Найвидатнішими майстрами малярства були Іван Руткович, Йов Кондзелевич. Варто зазначити, що іконопис продовжував грунтуватись на руську живописну традицію. Від тих часів збереглось чимало безіменних іконописних шедеврів. Ікони народних майстрів вражають бездоганною живописною технікою. Найчастіше народні іконописці звертались до образу Божої Матері. Великого поширення набула ікона Покрови. Розвивався і світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, яскравим прикладом є портрет полковника Михайла Миклашевського та Григорія Гамалії. Особливо популярним було зображення козака Мамая, протягом XVIII ст. його можна було побачити в кожній українській хаті.

Мал. 6. Ікона Вознесіння. Й. Кондзелевич

Мал. 7. Портрет Григорія Гамалії 

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1674 р. - надруковано "Синопсис";

1687 р. - підпорядкування Української православної церкви Московському патріархатові;

1702 р. - в Києві вийшов друком "Києво-Печерський патерик" із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича;

1705 р. - в Києві поставлено першу історичну драму - твір Феофана Прокоповича "Володимир";