Друкувати книгуДрукувати книгу

Тема 31. УКРАЇНСЬКА РCР В УМОВАХ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921 - 1928)

УКРАЇНСЬКА РCР В УМОВАХ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921 - 1928)

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з історії України
Книга: Тема 31. УКРАЇНСЬКА РCР В УМОВАХ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921 - 1928)
Надруковано: Гість
Дата: Thursday 30 May 2024 8:07 PM

1. УКРАЇНСЬКА РCР В УМОВАХ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ (1921 - 1928)

Україна та утворення СРСР.

Договірна федерація. Проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки з столицею в Харкові, яка формально була незалежною державою, а в реальності повністю контролювалася Москвою, зумовило потребу оформлення відносин між Україною та Росією. Вже 28 грудня 1920 р. було підписано робітничо-селянський союзний договір між УСРР та РСФРР про військовий та господарський союз із взаємним визнанням суверенітету, але проголошувалось об'єднання ключових народних комісаріатів, зокрема військових і морських справ, ради народного господарства, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошти і телеграфу. Аналогічні договори Москва підписала і з іншими "незалежними" республіками, Білорусією, Бу­харою, Грузією, Вірменією, Хорезмом, Азербайджаном, таким чином сформувалась договірна федерація. Важливу роль відіграло і об'єднання дипломатичних зусиль радянських республік, так для участі в Генуезькій конференції в лютому 1922 р. сформувався радянський дипломатичний союз.

Проекти утворення СРСР. Відновлення контролю над всією територією колишньої імперії для більшовиків було одним із ключових. Абсолютно контролюючи радянські республіки необхідно було їх об'єднати в єдину державу.  У процесі юридичного оформленим союзу республік розроб­лено два проекти: план «автономізації», тобто вступу національних радянських республік до складу Російської Федерації з правом авто­номії і заснування Союзу на принципах федерації. Ідеологом першого проекту був нарокм у справах національностей Йосип Сталін, на його думку статус радянських республік необхідно було звести до автономій у складі РСРФРР. Створення нової держави на принципах федерації відстоював Володимир Ленін. Дискусія стосовно державного устрою майбутньої держави відбувалась в контексті партійної боротьби, посилення Сталіна та послаблення Леніна, який через хворобу не міг впливати на події. Важлива роль у цьому протистоянні належить і республіканським лідерам, яким не було вигідне пониження статусу їхніх республік, одним з найактивніших противників автономізації був Християн Раковський, Голова РНК УСРР.

Мал. 1. Християн Раковський

Утворення СРСР. Жовтневий (1922 р.) пленум ЦК РКП (б) схвалив формулу утво­рення єдиної держави, на якій наполягав В. Ленін. Створена після жовтневого пленуму Конституційна комісія, в яку увійшли Й. Сталін, М. Калінін, О. Черв'яков, X. Раковський, Г. Чичерін та інші, висловилася за утворення наркоматів трьох типів: а) злитих (5 наркоматів), які мали б необмежену владу на території нової фе­дерації; б) об'єднаних (5 наркоматів) - відрізнялися від злитих тіль­ки тим, що підпорядковані центру республіканські підрозділи теж отримали назву наркоматів; в) автономних (самостійних) - юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров'я і самоза­безпечення. Також було прийнято норму, згідно якої кожна республіка в будь-який момент могла вийти зі складу Союзу. Ця фіктивна та популістська норма увійшла в сталінську Конституції 1936 р., а відтак і у всі наступні радянські Конституції.

30 грудня 1922 p. І з'їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу Pадянських Cоціалістичних Pеспублік і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік - РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан,Вірменія, Грузія). 26 січня 1924 р. відбувся II з'їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу. У ній було окреслено коло питань, що належали до компетенції вищих органів влади СРСР: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв'язок, планування господарства, оголошення війни іпідписання миру. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу так і не було розроблено. Тому, не змінюючи своєї зовнішньої форми, "союз республік" фактично перетворився на жорстко централізовану, унітарну державу. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР , у якому було законодавче закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу. Нова Конституція також фіксувала зміни, що випливали з фактів утворення в 1924 р. Молдавської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки у складі УСРР. Також зазначалось про нововедення в адміністративно-територіальному устрої, в 1923 р. замість повітів і волостей були утворені округи та райони, а в 1925 р. встановлено триланкову систему управління центр - округ - район.

2. Політика «воєнного комунізму» та Голод 1921-1923 рр.

Після завершення революції і громадянської війни політичне і соціально-економічне становище України було надзвичайно важким. У 1921 р. промислове виробництво становило лише 5-10% довоєнного. В роки громадянської війни радянська влада запровадила політику «воєнного комунізму». Відповідно до неї проводилася націоналізація всієї промисловості й торгівлі, на селі запроваджувалася продрозкладка, за якою селянам залишали мінімальні норми продовольства, решта ж конфісковувалась державою. Заборонялася приватна торгівля і запроваджувався розподіл продуктів за картковою системою, вводилася обов'язкова трудова повинність.

Ситуацію ускладнили катастрофічна засуха 1921 р. і голод, який стався в Україні у1921-1922 рр. Головною його причиною були не лише засуха, але й наслідки політики "воєнного комунізму" . Адже селянство залишалося основною суспільною силою, яка продовжувала чинити опір радянській владі в Україні, саме тому, незважаючи на загрозу голоду до Росії з України продовжували вивозити хліб, так 8 травня 1921 р. секретар ЦК РКП(б) В. Молотов повідомив Х. Раковського про постанову партії - відправляти не менше 40 залізничних ешелонів з продовольством на місяць у розпорядження наркомпроду РСФРР. В УСРР такої кількості зерна не було, за допомогою збройної сили вдалось зібрати і відправити до РСФРР 522 тис. пудів хліба лише в травні 1921 р. Вже 6 липня 1921 р. Ленін підписав постанову, в якій вимагав не менше 74 вагонів хліба щодобово з України в Росію. Партійне керівництво республіки довгий час приховувало масштаби голоду, відмовлялося від міжнародної допомоги. Тільки в другій половині 1922 р. було дозволено діяти міжнародній організації "Американська адміністрація допомоги". У той же час на територію України прибуло близько 440 тис. переселенців із голодуючих районів Росії. За словами історика С. Кульчицького Голод 1921-1923 рр. безпосередньо пов'язаний з економічною політикою державної партії, яка проводилась до березня 1921 р. та підлеглим становищем формально незалежної республіки щодо московського центру.


Мал. 2. Голодні діти (Бердянськ, 1922)

3. НЕП в Україні.

Перехід до нової економічної політики був пов'язаний з провалом воєнного комунізму та необхідністю відбудови економіки, зруйнованої світовою та громадянською війнами. Крім того, неп мав допомогти більшовикам закріпитися при владі, адже повстання матросів та робітників Кронштадта, які були основною рушійною силою Жовтневого перевороту засвідчило про значне падіння довіри народу до  більшовицької партії.  Суть непу Ленін визначав як вимушений та тимчасовий відхід від будівництва соціалізму. 15 березня 1921 р. рішенням X з'їзду РКП(б)  було прийнято постанову "Про заміну розкладки натуральним податком", нова економічна політика (НЕП) передбачала систему заходів, спрямованих на обмеження методів директивного управління, на використання елементів ринкових відносин. Мова велася, зокрема, про заміну продрозкладки продподатком, денаціоналізацію частини промислових підприємств, насамперед дрібних і середніх, про допуск приватного капіталу, заохочення іноземних інвестицій в різних формах, упровадження вільної торгівлі, нормалізацію фінансової системи, розвиток кредитно-банкової системи, вдосконалення податкової системи, про подолання інфляційних процесів тощо.

Промисловість. З переходом до непу більшовики поклали відповідальність за хід виробництва безпосередньо на фабрики та заводи, керівників підприємств. Також було скасовано головні комітети, якими керувала Вища рада народного господарства, підприємства були об'єднані в госпрозрахункові трести, госпрозрахунок базувався на самоокупності трестів. Майже подвоїлось виробництво промислової продукції. Значно активізувалась підприємницька діяльність, торгівля і фінанси. Було проведено грошову реформу, почала спадати інфляція та безробіття. Таким чином, фактично задіювались ринкові методи стимулювання виробництва. Це позитивно повпливало на розвиток економіки, і вже в 1925/1926 господарських роках довоєнний рівень промисловості було перевищено, це дозволило спрямувати капіталовкладення у новобудови. Проте вже з середини 1920-х рр. розпочинається гальмування нової економічної політики, що позначилось на капіталі непманів (підприємців), було запроваджено руйнівний податок на всіх приватників, більше того самі непмани були позбавлені всіх політичних прав.

Сільське господарство. Швидкими темпами розвивалося сільське господарство, зростала його продуктивність. 19 травня 1923 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли декрет про запровадження єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі, основний тягар податку лягав на заможні верстви населення. Заміна продрозкладки продподаток позитивно вплинуло на розвиток сільськогосподарського виробництва, і вже в 1927 р. оброблялося на 10 % землі більше, ніж у 1913 р. В усіх селах займалися переробкою м'яса, працювали майстерні кушнірського ремесла, перероблялась вовна. Поступово розпочався і процес кооперації, в 1925 р. в УСРР діяло понад 11300 виробничих сільськогосподарських кооперативів (машинно-тракторних, тваринно-молочних, буряківничих, насінницьких), які охоплювали 30% від кількості селянських господарств.

Мал. 3. Більшовицький агітаційни плакат 1923 р.

4. Українське національне відродження 1920-х рр.

Українізація. Політика "коренізації", проголошена XII з'їздом РКП у квітні 1923 р. Перед місцевим апаратом ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок національних кадрів, користування рідною мовою в державних установах і закладах, сприяння розвиткові національної культури. Український різновид цієї політики дістав назву українізаціїПроцес українізації проходив у складних умовах. Але попри труднощі й перешкоди українізація давала перші результати. Серед службовців державного апарату в 1923-1927 рр. частка українців зросла від 35 до 54 %. Якщо в 1922 р. українською мовою здійснювалося 20 % діловодства, то в 1927 р. - уже понад 70 %. У 1929 р. навчання українською мовою вели понад 80% загальноосвітніх шкіл, понад 75% технікумів і 30% вузів.  Основними діячами політики українізації були наркоми освіти УСРР Олександр Шумський та Микола Скрипник.Таким чином, українська мова фактично перетворилась на державну мову УСРР. Українізація здійснювалась навіть за межами УСРР - у місцях компактного проживання українців, зокрема Кубанський округ Північно-Кавказького краю. Частка українців в КП(б)У з 20% в 1920 р. зросла до 52 % в 1927 р. Однак в ЦК українців було не більше чверті, керівниками ж партії були виключно неукраїнців. Важлива роль відводилась ліквідації неписьменності (лікнеп). За 5 років зусиллями Всеукраїнської комісії у справах боротьби з неписьменністю на чолі з Г. Петровським, неписьменність було подолано у 2 млн населення. Відсоток письменних у містах виріс удвоє, а на селі - більше ніж утричі. Було відкрито 7 тисяч вечірніх шкіл та гуртків, до 50 тисяч чоловік було охоплено індивідуальним навчанням. На кінець 20-х рр. 51,9 % населення вміли читати та писати.

Чимало позитивних змін сталося в літературі, мистецтві. З еміграції в Україну повернулися М. Грушевський, С. Рудницький та інші відомі діячі науки, освіти, культури. Виникали національні культурніі літературні організації ("Гарт", "Плуг","Авангард" тощо). У 1925 р. постає Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала талановитих письменників, активних учасників руху за відроджені української духовності. Видатним діячем української сцени був Л. Курбас, який у березні 1922 р. організував унікальний театральний колектив "Березіль". Це був новий крок на шляху оновлення національної театру. В 1927 р. була створена Київська кіностудія. Водночас відбувався процес пролетаризації та політизації культури, таким чином практикувався класовий підхід до культури, більшовики намагались примусити діячів культури робите, що буде вигідно для радянської влади.


Мал. 4. Літературні об'єднання 1920-х рр.

Вкрай складним було становище церкви. Проте ще 14 жовтня 1921 р. з дозволу влади на Всеукраїнському православному синоді в Києві була створена незалежна від російської православної церкви національна церква - українська автокефальна православна церква (УАПЦ), очлови її митрополит Василь Липківський. Більшовики вважали, що створення нової церкви сприятиме занепаду Російської православної церкви та послабить її вплив. Проте УАПЦ не виправдала сподівання більшовиків, а її лідери стали відкртими ворогами режиму, оскільки боролись за самостійну Україну. Вже в 1924 р. УАПЦ мала 30 єпископів, півтори тисячі священиків і понад тисячу парафій.

Боротьба з націонал-комунізмом. Наприкінці 20-х років процес українізації, який постійно наштовхувався на перешкоди й спротив, практично припинився. Почався цілеспрямований наступ на всенаціональне. В українському націоналізмі були звинувачені О. Шумський, М. Хвильовий, М. Волобуєв, який у своїй праці "До проблеми української економіки" заявив, що Україна економічно експлуатується радянською Росією. 7 липня 1933 р., звинувачений у причетності до контр­революційної організації, покінчив самогубством головний провідник політики українізації - М. Скрипник. Загинула також величезна кількість рядових учасників процесу українізації.

Мал. 5. Олександр Шумський

Мал. 6. Микола Хвильовий

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1920 р. 21 лютого ВУЦВК ухвалив постанову «Про вживання в усіх установах української мови нарівні з великоруською»

1920 р. 28 грудня - підписання робітничо-селянського союзного договору між УСРР та РСФРР про військовий та господарський соз;

1921 р. 30 серпня - прийняття постанови РНК УСРР про втілення в життя нової економічної політики;

1921 р. 11-21 жовтня - утворення автокефальної православної церкви;

1921 р. 4-29 листопада - похід Армії УНР на чолі з Ю. Тютюнником на територію УСРР;

1927 р. - створення Всеукраїнської спілки пролетарських письменників;

1922 р. 30 грудня - утворення СРСР;