Друкувати книгуДрукувати книгу

Тема 34. УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ОКУПАЦІЯ

УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ОКУПАЦІЯ

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з історії України
Книга: Тема 34. УКРАЇНА ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. ОКУПАЦІЯ
Надруковано: Гість
Дата: Friday 29 March 2024 11:30 AM

1. ПОЧАТОК ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

1. Початок Другої світової війни.

Пакт Молотова-Ріббентропа. 23 серпня 1939 р. міністр закордонних справ Німеччини Й. Ріббентроп та нарком закордонних справ СРСР В. Молотов підписали Пакт про ненапад на 10 років. До документу додавався секретний протокол, який визначав зони впливу СРСР та Німеччини у Східній Європі. В статті 1 таємного протоколу вказувалось, що північний кордон Литви буде лінією, яка розмежовує сфери впливу СРСР та Німеччини в Прибалтиці. Наступні статті документу торкалися статусу західноукраїнських земель. У статі 2 вказано: “У випадку територіально-політичного перевлаштування областей, що входять до складу Польської держави, кордон інтересів Німеччини та СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нарев, Вісла, Сян...”. В статті 3 зазначалось “стосовно південного-сходу Європи, з радянського боку підкреслюється інтерес СРСР до Бессарабії. Німецька сторона заявляє про її повну політичну незацікавленість в цих областях...” .

Укладена угода в історичній літературі отримала назву "Пакт Молотова-Ріббентропа". Таємний протокол був грубим порушенням міжнародного права. Під дипломатичним виразом “територіально-політичного перевлаштування” малося на увазі агресія і розподіл територій незалежних держав. Договір дав Німеччині можливість почати агресію проти Польщі, забезпечив їй тил на сході майже на два роки. Фактично підписання СРСР "Пакту Молотова-Ріббентропа" дозволило Німеччині розпочати ІІ світову війну.

Входження західноукраїнських земель до складу УРСР та СРСР. 1 вересня 1939 р. німецькі війська напали на Польщу. Пов’язані з Польщею союзницькими зобов’язаннями Великобританія та Франція 3 вересня оголосили війну Німеччині, але активних наступальних дій не розпочали. Це дало Німеччині змогу зосередити головні сили проти польської армії. Польські збройні сили поступались німецьким чисельністю та озброєнням. Німецьке командування повною мірою використало перевагу у танках і літаках. Як наслідок польська армія швидко зазнала поразки. У перші дні німецько-польської війни СРСР зайняв очікувальну позицію. Радянське керівництво не бажало розділяти з Німеччиною відповідальність за агресію проти Польщі. Тільки 17 вересня 1939 р. радянські війська (Український фронт) під командуванням С. Тимошенка перейшли польський кордон. У перших день наступу радянські війська просунулись у західному напрямку на 70 – 100 км, зайнявши Рівне, Дубно, Збараж, Тернопіль. Офіційно було оголошено, що метою приходу радянських військ була потреба захистити українське та білоруське населення Польщі, оскільки західні українці і білоруси “зовсім кинуті на долю випадку і залишилися беззахисними”. Переважна маса місцевого населення, втомленого від релігійного та національного гніту, радо зустріла підрозділи Червоної Армії. 22 вересня Червона армія вступила у Львів. Залишки польської армії майже не чинили опору радянським військам, відбувались лише окремі сутички. 27 вересня німецькі війська захопили Варшаву. Польська держава (Друга Річ Посполита) припинила існування. Тепер перед радянською дипломатією постало завдання на офіційному рівні узгодити нові західні кордони, тобто легалізувати зміст таємного протоколу до пакту про ненапад. 28 вересня 1939 р. у Москві підписано договір “Про дружбу і кордон” між СРСР та Німеччиною. До СРСР відійшло майже 200 тис. кв. км. території Західної України і Західної Білорусі, де проживало 7 млн. українців, 3 млн.білорусів, 1 млн. поляків, 1 млн. євреїв. Майже 16 тис. кв. км. етнічних українських земель (Холмщина, Лемківщина, Підляшшя) з 1,2 млн. населення опинились під німецькою окупацією.


Мал. 1. Україна на початку Другої світової війни.

22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних Зборів. Радянське командування та партійні органи строго слідкували за підбором кандидатів у депутати. Тому до Народних зборів не потрапили представники некомуністичних політичних партій та організацій. Серед обраних депутатів було 766 селян, 415 робітників, 270 представників інтелігенції.

Засідання Народних зборів відбулося у Львові 26 – 28 жовтня 1939 р. На них було прийнято три головні декларації:

Мал. 2.

Радянська агітація

за включення Західної України до СРСР

  • встановлення радянської влади в Західній Україні;
  • про входження Західної України до складу УРСР
  • про конфіскацію поміщицьких та монастирських земель, націоналізацію банків та промисловості.

1 листопада 1939 р. позачергова V сесія Верховної Ради СРСР схвалила рішення Народних зборів та прийняла Закон про входження західноукраїнських земель до складу СРСР і возз’єднання їх з УРСР. Лише після цього 15 листопада ІІІ сесія Верховної ради УРСР прийняла Закон про возз’єднання Західної України з Радянською Україною.

Продовжуючи займати території, які були передбачені таємним протоколом до пакту про ненапад, 26 червня 1940 р. радянський уряд надіслав румунському урядові ноту, вимагаючи повернути Бессарабію та Північну Буковину. Румунська сторона, намагаючись затягнути час, дала невизначену відповідь на радянську пропозицію. Тоді 28 червня 1940 р. радянський уряд висунув Румунії ультимативну вимогу, щодо звільнення Бессарабії та Північної Буковини. Залишаючись наодинці з Радянським Союзом Румунія вимушена була поступитись і наступного дня розпочала виводити свої війська з цих територій. 28 – 30 червня 1940 р. підрозділи Червоної Армії зайняли територію Бессарабії та Північної Буковини. 2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон “Про включення Північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів до складу УРСР”. Інші землі Бессарабії, в тому числі заселені переважно українським населенням, Придністров’я, увійшли до складу Молдавської РСР, яка з автономії ускладі УРСР була реорганізована в окрему союзну республіку.

Радянізація західноукраїнських земель (1939 – 1941 рр.).

Після входження західноукраїнських земель до складу УРСР почалася їх активна радянізація – перетворення радянського зразка. У першу чергу введений радянський адміністративно-територіальний устрій. 4 грудня 1939 р. на західноукраїнських землях утворено Львівську, Тернопільську Дрогобицьку, Станіславську, Волинську і Рівненську області . У серпні 1940 р. після приєднання до УРСР Бессарабії та Північної Буковини, утворено також Чернівецьку та Ізмаїльську області .

Народні збори припинили існування, натомість розпочалось формування радянської організації влади та створення партійних та громадських організацій у краї. Ліквідація старої системи управління супроводжувалася арештами і депортацією колишніх службовців. Справа в тому, що посади у старому адміністративному апараті займали переважно поляки, яким радянська влада не довіряла.

Значні зміни відбулися в економічному житті краю. В сільському господарстві розпочалась конфіскація земель польських поміщиків та осадників. Ці землі держава передавала в користування незаможним селянам. Як наслідок, майже 500 тис. селян одержали у користування понад мільйон гектарів землі. Одночасно розпочалась конфіскація земель заможних селянських господарств. Заможні селянські сім’ї, яких влада відносила до категорії куркулів, депортувались у віддалені райони СРСР.

Розпочалась механізація сільського господарства, створено 182 машинно-тракторні станції (МТС), які надавали сільгоспвиробникам техніку для обробітку землі. Техніку і кадри для МТС на перших порах надавали прикріплені до кожної області західної України східні області УРСР у порядку шефської допомоги. У 1939-40 рр. нова влада зробила перші кроки, спрямовані на індустріалізацію краю. Усі підприємства підлягали націоналізації, без будь-якої компенсації власникам. На початку 1940 р. націоналізовано (практично конфісковано) понад 2200 промислових підприємств (переважно дрібних).

Партійні органи очолили націоналізацію промисловості і банків, розпустили всі кооперативні й економічні товариства, а їхнє майно стало дер­жавною власністю. До середини 1940 р. була ліквідована кооперативна і приватна торгівля. Радянська влада здійснила ряд заходів для покращення медичного обслуговування населення, передусім сільського. Почалося безоплатне медичне обслуговування, значно розширила мережу медичних установ. Багато було зроблено для розвитку та українізації системи освіти. До середини 1940 р. в краї вже налічувалось близько 6900 початкових шкіл, з них – 6000 – українських. На українську мову викладання перейшов Львівський університет, який був перейменований на честь Івана Франка. В суспільно-політичній сфері радянська влада запровадила жорстокий контроль над життям суспільства. При­ватні вищі і середні навчальні заклади, школи, часописи та газети були закриті.


Мал. 3. Радянізація Західної України 1939-1941 рр.

Радянізація передбачала і масові політичні репресії. В першу чергу жертвами репресій ставали польські поміщики, осадники, чиновники та військовослужбовці, власники підприємств. Проте дуже швидко об’єктом репресій стало і українське населення, у першу чергу заможне селянствота політично активна інтелігенція. У західних областях керівництво УРСР заборонило діяль­ність усіх політичних партій і громадських організацій, що існу­вали до приєднання. Переслідували так званих "буржуазних спеціалістів", діячів товарис­тва "Просвіта", письменників, учителів, лікарів. У західних областях органи НКВС знищували або депорту­вали на схід цілі соціальні верстви, в першу чергу “куркулів ”. У цілковиту залежність від московського патріархату потрапила православна церква на західноукраїнських землях. Жорстоких репре­сій і переслідувань зазнали священнослужителі православної і греко-католицької церков. Політичні репресії, жорстокий контроль над суспільно-політичним життям великою мірою нівелював в очах населення ті позитивні зрушення, які відбулись в промисловості та у соціальній сфері, що послаблювало авторитет радянської влади у регіоні. Масові політичні репресії призвели до того, що у частини західноукраїнського суспільства зміцніли антирадянські настрої. На 1941 р. із Західної України та Західної Білорусіна крайню Північ та в Сибір було депортовано понад 1173 тисячі осіб, що складало близько 10% населення краю.

Мал. 4. Жертви терору НКВС в Західній Україні.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1939 р. 23 серпня - підписання пакту Молотова-Ріббентропа;

1939 р. 1 вересня - напад Німеччини на Польщу, початок Другої світової війни;

1939 р. 17 вересня - вступ СРСР в Другу світову війну, Червона армія переходить займає Західну Україну;

1939 р. 26-27 жовтня - засідання Народних зборів Західної України, які проголосили радянську владу в Західній Україні та висловились за возз'єднання з УРСР;

1940 р. 2 серпня - Верховна Рада СРСР прийняла Закон “Про включення Північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів до складу УРСР”. 

2. НАПАД НІМЕЧЧИНИ НА СРСР. ОКУПАЦІЯ

1. Напад Німеччини на СРСР.  

Вторгнення. У грудні1940 р. німецьке командування розробило план нападу на СРСР, який отримав назву “план Барбаросса”, який ґрунтувався на теорії тотальної та блискавичної війни, яка була вже відпрацьована у попередніх кампаніях. Відтоді почалася інтенсивна підготовка нацистської Німеччини до війни з СРСР. Передбачалось протягом 2-2,5 місяців знищити Червону Армію і вийти на лінію Архангельськ – Астрахань. В червні1941 р. Німеччина та її союзника (Італія, Угорщина, Румунія, Фінляндія, Словаччина) зосередили на кордонах з СРСР до 5,5 млн. солдат, 47,2 тис. гармат, 3844 танки (у тому числі середніх і важких – 1654), 4873 літаків. СРСР міг протиставити цим силами на західних кордонах 171 дивізію (3250 тис. солдат, 37,5 тис. гармат, 10,3 тис. танків (з них 1800 – середніх та важких), 8,6 тис. літаків).

22 червня 1941 р. нацистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Німецькі війська наступали у трьох головних напрямках:

  • північному – на Ленінград (група армій “Північ” - командувач генерал-фельдмаршал В. Леєб);
  • центральному – головний удар на Москву (група армій “Центр - командувач генерал-фельдмаршал Ф. Бок);
  • південному – на Київ (група армій “Південь - командувач генерал-фельдмаршал Г. Рундштедт).

Велика Вітчизняна війна. Від початку німецько-радяснької війни керівництво СРСР розпочало активну ідеологічну підготовку протистоянню агресору. Уперше термін «вітчизняна війна» щодо війни Німеччини і СРСР з'явився в тексті виступу В'ячеслава Молотова по радіо 23 червня 1941 року: "Свого часу на похід Наполеона в Росію наш народ відповів вітчизняною війною і Наполеон зазнав поразки, прийшов до свого кінця. Те ж саме буде і з Гітлером, що зазнався і оголосив новий похід проти нашої країни. Червона Армія і весь наш народ знову поведуть переможну вітчизняну війну за батьківщину, за честь, за волю". Того ж дня газета "Правда" опублікувала статтю Омеляна Ярославського під назвою "Велика вітчизняна війна радянського народу". Назва прижжилася, на відміну від Першої світової війни, яка у свідомості населення так і залишилася імперіалістичною, незважаючи на спроби царських ідеологів провести паралель з Вітчизняною війною 1812 р. Жорстокість нацистів сприяла тому, що радянське населення зрозуміло: мова йде про виживання їх самих та всіх їхніх нащадків. Саме тому в радянській та сучасній російській історіографії німецько-радянську війну називають Великою Вітчизняною війною.

Раптовість удару Німеччини дозволила в перший день війни знищити 66 радянських аеродромів та вглибитись на територію СРСР до 50 км. На другий день війни командування Південно-Західного фронту зробило спроби нанести наявними у нього танковими силами контрудар проти 1-го німецької танкової групи в районі Луцьк - Рівне – Броди. Танкова битва, в якій з обох боків брало участь до 2 тис. танків, тривала майже тиждень. Радянські механізовані корпуси були знищені, великою мірою через постійні удари з повітря ворожої авіації.

Після цього в радянського командування не було великих мобільних резервів, щоб зупинити просування німецьких військ по Правобережжю України. Протягом першого тижня військових дій німецькі частини заглибились на 300 – 450 км. і в окремих місцях перетнули старий радянсько-польський кордон. Проте надалі через опір Червоної армії їх просування уповільнювалось. Бойові дії набували найжорстокішого характеру. Радянські вій­ська залишили Рівно, Дрогобич,Тернопіль, Бердичів, Житомир. Вже 10 липня німці підійшли до Києва.

Причини тяжких поразок у 1941 р. були не в слабкості СРСР, а в прорахунках радянського керівництва. Невдачі радянських військ були зумовлені такими факторами:

  • прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на СРСР;
  • відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція СРСР;
  • неукомплектованістьЧервоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі з яких стали жертвами політичних репресій (репресовано 20% командного складу Червоної армії);
  • раптовість нападу, нова тактика німецьких військ;
  • розпорошення сил Червоної армії вздовж кордонів;
  • незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, які змінились у 1939 – 1940 рр.;
  • невідмобілізованість Червоної армії (Сталін остерігався проведення мобілізації, щоб не спровокувати напад Німеччини), незавершеність заходів по переозброєнню армії.

Крім того німецькі війська мали значний військових досвід та чисельну перевагу – 5,5 млн. мобілізованих солдат, проти 3,2 млн. у Червоної армії. Досягти легких та швидких перемог у 1941 р. німецьким військам вдавалось далеко незавжди і не на всіх напрямках. Героїчна оборона Києва, Одеси та Севастополя значно затримали просування ворога в глиб території УРСР. Оборона Одеси, яка тривала з 5 серпня по 16 жовтня, 4-а румунська армія, яка атакувала Одесу боєздатність втратила повністю і була виведена в Румунію на доукомплектування. Оборона Севастополя тривала 250 днів, Крим надовго cкував танки Манштейна, які рвались на Кубань та Кавказ.


Мал. 1. Карта воєнні дії червень 1941 - листопад 1942 рр.

Головні сили Південного фронту зазнали поразки під Уманню. 6-та і 12-та радянські армії опинились у “котлі” Первомайськ – Новоархангельськ –Умань. В полон потрапило 103 тис. радянських солдат, німці захопили 317 танків та 858 гармат. 20 серпня 1941 р. майже весь правий берег Дніпра від Черкас до Херсона опинився в руках німецької армії. Як наслідок, німецькі війська отримали можливість переправитись на Лівобережжя і таким чином зайти в тил головним силам Південно-Західного фронту, які обороняли Київ. 


Мал. 2. Полонені червоноармійці.

Мал. 3. Радянські мінометники

ведуть вогонь по гітлерівцях. 

Весь Південно-Західний фронт (близько 750 тис. солдат) опинився в оточенні під Києвом, оборона якого тивала з 7 липня до 26 вересня. В полон потрапило 665 тис. радянських солдат, захоплено, за деякими даними, 3718 гармат та 884 танки. При виході з оточення загинів командуючий фронтом Кирпонос. Після знищення головних сил Південно-Західного фронту під Києвом німецькі війська швидко оволоділи Лівобережжям і в жовтні вийшли на східні кордони УРСР.

Кампанії 1942 р. Після успіху під Москвою, радянське керівництво вирішило завдати німецьким військам нового удару на півдні, в Україні, з метою звільнити Харків та промисловий район Донбасу. 12 травня 1942 р. розпочалася Харківська операція. Радянські війська швидко звільнили Чугуїв, Мерефу, досягли Ізюма. Проте з'ясувалось що так масштабні наступальні дії були передчасними. Сил для успішного завершення операції виявилось недостатньо, наступ був погано підготовлений.  17 травня німці завдали потужних флангових контрударів наступаючим радянським військам. Як наслідок 25 травня 1942 р. значна частина радянських підрозділів, які брали участь в операції, потрапила в оточення на захід від Сіверського Дінця. В полон потрапило 240 тис. солдат, знищено або захоплено 2026 гармат, 1349 танків.

У тому ж місяці закінчилась провалом Кер­ченська операція (спроба радянських військ деблокувати Севастополь), яка обійшлася лише полоненими до 140 тисяч бій­ців і офіцерів. Бойова ініціатива знову перейшла до рук ворога. 4 липня 1942 р. німецькі війська захопили Севастополь. 22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію УРСР. В Україні встановився нацистський окупаційний режим.

2. Нацистський окупаційний режим.

У концентрованому вигляді наміри нацистського керівництва щодо окупованих регіонів Східної Європи були викладені у плані "Ост" (“Схід”). Цей документ, створений у 1940 р., містив у собі рекомендації щодо майбутньої колонізації східноєвропейських регіонів. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на воєнний час, та програми-максимум – розрахованої на післявоєнний період.

Основними положеннями програми-мінімум були:

  • максимальне використання економічних та трудових ресурсів окупованих територій для успішного ведення війни. Особлива увага приділялась постачанню продовольства з України та нафти з Кавказу;
  • фізичне знищення радянських керівних кадрів, комуністів, євреїв та циган,а також усіх хто буде чинити спротив новій владі;
  • лояльне населення на цьому етапі не знищується, а активно експлуатується як робоча сила;

Програма-максимум, розрахована на 30 років передбачала:

  • поступове фізичне знищення слов’янських народів;
  • германізація “нордичних груп населення” (в першу чергу прибалтів);
  • колонізація України німецькими поселенцями;
  • депортація населення Західної України до Сибіру.

Відразу ж після захоплення українських територій почалося їх роз­членування. У липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області, захоплені румунськими військами, і з дозволу Гітлера включені до складу Румунії. Їй були віддані також землі між Бугом і Дністром: вся Одеська, південні райони Вінницької, захід­ні райони Миколаївської областей, лівобережні райони Молдавської РСР. Ці території увійшли до так званої "Трансністрії", створеної румуна­ми. У серпні 1941 р. на території Львівської, Дрогобицької, Станіславської і Тернопільської областей створений дистрикт "Галичина", що увійшов до складу польського генерал-губернаторства. Того ж місяця створений рейхскомісаріат "Україна" з центром у Рівному, поділений на 6 генеральних округів. Райони Донбасу, Чернігівської, Сумської і Харківської областей включені в окрему, воєнну зону, яка перебувала під владою німецького військового командування. Як видно, адміністративний поділ, запроваджений окупаційною владою, зовсім не враховував ні меж етнічних українських територій, ні історичних традицій. 

Мал. 4. Альфред Розенберг

Мал. 5. Ерік Кох

Теоретиком "східної політики" Рейху був прибалтійський німець Альфред Розенберг, який з липня 1941 р. був міністром у справах окупованих східних територій. Розенберг допускав можливість створення в Балтії та Україні контрольованих державних утворень. Але згодом в середині самого вищого політичного та військового керівництва Рейху перемагає позиція Гіммлера, який був автором плану "Ост". Згодом після призначення на посаду рейхскомісара України Еріка Коха, відвертого противника розенбергових ідей, розпочинається виконання плану "Ост". Політику окупаційної влади умовно можна поділити на декілька головних напрямків, тісно пов’язаних між собою:

  1. Політичні репресії проти реальних та потенційних противників окупаційного режиму (комуністів, в окремі періоди – членів ОУН, партизан, підпільників).
  2. Геноцид спрямований проти населення України, від етноциду та національної дискримінації до масового фізичного знищення; голокост.
  3. Нещадна економічна експлуатація українських земель

Виконуючи головні завдання плану “Ост”, окупаційна влада здійснювала масовий терор проти населення, звільняючи територію для німецьких колоністів. На території України нацисти створили 50 гетто та понад 180 великих концтаборів. Гетто являли собою ізольовані квартали населених пунктів, куди німецька влада переселяла єврейське населення для планомірного знищення. В’язнями концентраційних таборів ставали євреї, комуністи, ті хто чинив опір владі і ті, кого підозрювали у нелояльності до влади. Становище радянських військовополонених було надзвичайно складним, набагато гіршим, ніж у полонених англійців, французів чи американців. Періодично німці масово страчували полонених червоноармійців, особливо в перші роки війни. На околиці практично кожного великого міста нацисти організовували місця для масових страт. За роки окупації у Бабиному Яру в Києві страчено понад 220 тис. Всього в Україні загинуло за роки окупації понад 3,9 млн. мирного населення.

Промислові підприємства України були розділені між великими німецькими компаніями. Проте відбудувати більшість підприємств у окупантів не було можливості. Для інтенсивнішої експлуатації українських селян окупаційна влада зберегла колгоспну систему. На базі колгоспів створені та звані громадські збори, загальні двори і державні маєтки головним завданням яких було постачання продуктів для армії чи для населення Німеччини. Приватна торгівля, за винятком базарів і української кооперативної організації, була заборонена. 

Окупаційна влада активно експлуатувала трудові ресурси України. З серпня 1941 р. була введена трудова повинність. Мобілізація до лав вермахту породила нестачу робочих рук в Німеччині. Тому окупаційна влада розпочала вивезення жителів України на примусові роботи до Німеччини. Вивезені особи отримали назву “остарбайтери” (німецьке “робітники зі сходу”). Всього в роки війни насильно вивезено 2,4 млн. остарбайтерів. Багато з них загинуло від непосильної праці, потрапило під бомби союзницької авіації або залишилося після війни на Заході

Мал. 6. Німецький агітаційний плакат для остербайтерів.

Мал. 7. Виловлювання остербайтерів.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1941 р. 22 червня - напад Німеччини на СРСР;

1941 р. 7 липня - 26 вересня- оборона Києва;

1941 р. 5 серпня - 16 жовтня - оборона Одеси;

1942 р. 22 липня - завершення окупації України захопленням вермахтом м. Свердловська Ворошиловградської області;