Друкувати книгуДрукувати книгу

ФОНЕТИКА. ГРАФІКА

Тема 1. Фонетика як розділ мовознавчої науки. Голосні звуки. Приголосні тверді й м’які, дзвінкі й глухі. Алфавіт.

Тема 2. Звукове позначення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з української мови
Книга: ФОНЕТИКА. ГРАФІКА
Надруковано: Гість
Дата: Sunday 8 December 2019 9:32 PM

Тема 1. Фонетика як розділ мовознавчої науки. Голосні звуки. Приголосні тверді й м’які, дзвінкі й глухі. Алфавіт.

Фонетика (від гр. phone - звук) - розділ науки про мову, який вивчає звуки мови.

Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, з яких в мові складаються слова.

За способом творення звуки поділяються на голосні та приголосні. 

Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум. Приголосні звуки можуть бути:

Приголосні

1.

сонорні

шумні (дзвінкі і глухі)

2.

губні, язикові та глоткові

3.

тверді і м'які

4.

свистячі, шиплячі та носові приголосні

В основі поділу приголосних на шумні і сонорні, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні.

Сонорні і шумні приголосні

Сонорні приголосні

Сонорні приголосні (від лат. sonorus - звучний) - це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові дев'ять:

Cонорні приголосні

[в], [й], [м], [н], [н' ], [л], [л'], [р], [р ]

Легко запам'ятати сонорні за допомогою вислову: «Ми винили рій».

Шумні приголосні

Шумні приголосні, в залежності від того, у якому стані перебувають голосові зв’язки в момент творення, поділяються на дзвінкі і глухі.

Дзвінкі і глухі приголосні

Якщо голосові зв’язки більш напружені, тоді творяться дзвінкі шумні приголосні звуки.

При розслаблених голосових зв’язках творяться глухі шумні звуки.

 

Шумні приголосні

Дзвінкі приголосні

[б], [д], [д'], [ґ ], [ж], [з], [з'], [г], [дж], [дз], [дз']

Глухі приголосні

[п], [т], [т' ], [к], [ш], [с], [с' ], [х], [ч], [ц], [ц' ]

Акустичні пари

Дзвінкі та глухі приголосні утворюють так звані акустичні пари (дзвінкий звук - глухий):

Акустичні пари

[б]-[п], [д]-[т], [д' ]-[т' ], [ґ]-[к], [ж]-[ш], [з]-[с],

[з']-[с' ], [г]-[х], [дж]-[ч], [дз]-[ц], [дз' ]-[ц'].

Глухі приголосні можна легко запам'ятати за допомогою вислову: «Хоч фокус – це шепіт»

Глухий звук [ф] в українській мові співвідносного дзвінкого звуку не має.

Дзвінкі приголосні у кінці слова та в кінці складу вимовляються дзвінко.

Усі сонорні приголосні звуки належать до дзвінких і не мають парних глухих.

Губні, язикові та глоткові приголосні

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові та глоткові:

Губні приголосні

[б], [п], [в], [м], [ф]

Язикові приголосні

[д], [д'], [т], [т' ], [з], [з' ], [с], [с' ], [дж], [дж], [ц], [ц' ], [р],

[р' ], [л], [л'], [н], [н' ], [ж], [ч], [ш], [дж],[ґ], [й]

Глоткова приголосна

[г]

Тверді і м'які приголосні

За ознакою твердості чи м'якості приголосні розмежовуються на тверді і м'які:

Тверді приголосні

[б], [п], [д], [т], [ґ ], [к], [ф], [ж], [ш], [з], [с], [г], [х], [дж], [ч], [дз], [ц], [в], [м], [н], [л], [р]

М’які приголосні

[д' ], [т' ], [з' ], [с' ], [дз' ], [ц' ], [й], [л'],[н' ], [р ]

Окремі приголосні за ознакою "м’якість - твердість” утворюють пари:

Тверді - м'які приголосні

[д]-[д' ], [т]-[т' ], [з]-[з' ], [с]-[с' ], [дз]-[дз'],

[ц]-[ц' ], [н]-[н' ], [л]-[л' ], [р]-[р' ]

Запам'ятати м'які приголосні легко за допомогою вислову: «Де ти з'ї[йі]си ці лини, дз, р».

[й] – завжди м’який.

Свистячі, шиплячі та носові приголосні

Враховуючи слухове сприйняття, пригололосні діляться також на свистячі і шиплячі.

Зовсім невелику групу складають носові приголосні, у творенні яких бере участь носова порожнина.

Свистячі приголосні

[з], [з' ], [с], [с' ], [ц], [ц' ], [дз] [дз' ]

Шиплячі приголосні

[ж], [дж], [ч], [ш]

Носові приголосні

[м], [н], [н' ]

Для передачі звуків української мови на письмі використовують особливі знаки — літери. Сукупність літер мови, розташованих у певному усталеному порядку, називають алфавітом. Слово «алфавіт» належить грецькій мові,— це фактично перелік перших літер грецького алфавіту, «альфи» і «бети» (віти). Українським варіантом цієї назви є «абетка».

В українській абетці для передачі на письмі звуків існує 33 літери, два типи накреслення: велика літера й мала літера. Голосні звуки позначаються а, о, у, и, є, і, а також є, ю, я, ї, які передають використані 10 літер на позначення голосних.

На позначення приголосних звуків уживаються 22 літери (2 африкати дз, дж). Кожна літера має свою назву. Наприклад: в — ве, м — ем, ф — еф.

 

Аа

Бб

Вв

Гг

Ґґ

Дд

а

бе

ве

ге

ґе

де

Ее

Єє

Жж

Зз

Ии

Іі

е

йе

же

зе

и

і

Її

Йй

Кк

Лл

Мм

Нн

йі

йот

ка

ел

ем

ен

Оо

Пп

Рр

Сс

Тт

Уу

о

пе

ер

ес

те

у

Фф

Хх

Цц

Чч

Шш

Щщ

еф

ха

це

че

ша

ща

Ьь

Юю

Яя

 

 

 

знак м'якшення

йу

йа

 

 

 

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґликтощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

Тема 2. Звукове позначення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків.

Звукове позначення букв я, ю, є, ї, щ

Букви я, ю,є можуть позначати як один, так і два звуки. Два звуки я, ю, є позначають лише у трьох випадках:

1. Коли вони стоять на початку слова: слово «яблуко» транскрибується наступним чином - [йáблуко]; Єреван – [йеревáн].

2. Два звуки я, ю, є позначають всередині слова після голосного: маяк – [майáк], Аюдаг – [айудáг].

3. Після апострофа і м'якого знака я, ю, є також позначають два звуки: здоров'я – [здорóвйа], Мольєр – [мол'йéр]

Увага: в тестах ЗНО з української мови минулих років зустрічалося різне написання букви «й» в транскрипції: звичне - [й] і латинізоване - [j]. Обидва варіанти є правильними і абсолютно ідентичними для транскрипції: слово «рай» можна транскрибувати і так: [рай], і так [раj]. Те саме стосується і транскрипції я, ю, є – [jа], [jу], [jе] або [йа], [йу], [йе].

В усіх інших випадках я, ю, є позначають м'якість попереднього приголосного і транскрибуються наступним чином ['а], ['у], ['е].

Увага: м'який знак в транскрипції позначається значком м'якості ['].

У випадку з пом'якшенням приголосних, яке позначають на письмі букви я, ю, є, то в транскрипції на пом'якшеність вказує значок м'якості [']. Стосується він саме приголосного, а не голосного звука, бо голосні пом'якшуватись не можуть. Отже, слово «малюють» в фонетичному записі виглядатиме так: [мал'ýйут'].

Буква ї завжди позначає два звуки – [йі]. Наприклад, їжак – [йіжáк]; заїзд – [зáйізд].

Буква щ також завжди позначає два звуки – [шч]. Наприклад, щастя – [шчáс'т'а]; Пирогоща – [пирогóшча].

Написання  "дж" й "дз" разом і роздільно

Відповідно до українського правопису  буквосполучення "дж" й "дз" для переносу розривати не можна,  крім випадків,  коли "д" є частиною префікса, а "з" чи "ж" кореня. Наприклад: ушко-дження, але під-звітний.

Склад. Складоподіл

Склад — це один голосний звук або декілька звуків у слові, які в процесі мовлення вимовляються за допомогою єдиного поштовху повітря.

Склад утворюється з одного й більше звуків, головною вимогою є обов'язкова наявність у складі голосного. Голосні звуки вважаються складотворними. Від кількості голосних у слові залежить кількість складів.

Залежно від кількості складів слова поділяються на односкладові, двоскладові, трискладові й багатоскладові.

Наприклад: сова — со-ва, корова — ко-ро-ва, схил — схил, висвітлити — ви-світ-ли-ти.

У процесі мовлення не всі приголосні вимовляються з однаковою звуковою інтенсивністю. Наголос — це виділення одного зі складів слова за допомогою додаткового посилення голосу.

Склад, на який припадає наголос, називається наголошеним (сильним). Усі інші склади в слові — ненаголошеними (слабкими). Голосні й приголосні наголошеного складу вимовляються чітко й виразно.

Уподібнення приголосних звуків

Для того, щоб краще і легше вивчити спрощення приголосних, слід запам'ятати 5 основних правил уподібнення.

1.Дзвінкі приголосні не оглушуються, тобто не змінюються. Якщо ви бачите в тестовому завданні ЗНО щось подібне: діжка [д'íшка], то це не правильно, адже [д] – дзвінкий, а [к] – глухий. За правилом дзвінкі перед глухими не змінюються. Дзвінкі та глухі приголосні складають пари, які варто запам'ятати, це знадобиться Однак є кілька винятків, які слід завчити напам’ять. У словах: легко, вогко, кігті, нігті, дьогтю дзвінкий [г] міняється на глухий [х]. Тобто транскрибується так: легко [лéхко]. Проте таких слів-винятків усього кілька.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими – одзвінчуються, тобто міняються на свою дзвінку пару. Наприклад, футбол – [фудбóл]. Винятків з цього правила немає.

Увага! І перше, і друге правило впливають на правильне вирішення не лише тестових завдань на уподібнення, а й на завдання з наступними формулюваннями: «чи всі приголосні глухі в рядку», «чи всі приголосні дзвінкі в рядку». А також деколи на завдання «знайдіть рядок з однаковою кількістю звуків і букв у кожному слові» в тому випадку, якщо через уподібнення звук став подовженим. Наприклад, у слові «отже» - [óджe] глухий [т] переходить у дзвінкий [д] і зливається із [ж] і переходить в африкату [дж]. Відповідно, кількість букв у цьому слові – 4, а звуків – 3.

3. У префіксах «з» перед глухими переходить в [с]. Це стосується таких префіксів: з, роз, без, через. Наприклад, безперечно – [беиспеирéчно].

4. Приголосні: Де Ти З’їСи Ці ЛиНи + дз перед м’якими приголосними пом’якшуються. Це уподібнення ще називають уподібнення за м’якістю. Наприклад, пісня – [п'íс'н'а]. Приголосний [с] став м’яким через сусідство із м’яким.

Вони мають відповідні тверді пари [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р].

Увага: Приголосний [й] завжди є м'яким, тому скісної рисочки біля нього писати не треба.

В певних позиціях деякі інші тверді приголосні можуть бути напівпом'якшеними, крім вищезгаданих (що можуть бути і м'якими, і твердими). Напівпом'якшеність позначається комою вгорі після звука:

Напівпом'якшеними стають: губні: [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], глотковий [г’], задньоязичні [х’], [ґ’], [к’], шиплячі [ж’], [ш’], [дж’], [ч’] – у випадку, якщо вони стоять перед [і], або «я», «ю», «є».)

5. Складні випадки уподібнення.

У цьому правилі узагальнено ті випадки, які легше просто запам’ятати:

- шся – [с':а]

(робишся – [рóбиес':а])

- ться – [ц':а]

(носиться – [нóсиец':а])

- жся – [з'с'а]

(розважся – [розвáз'с'а])

- чся – [ц'с'а]

(не скалічся – [не скалíц'с'а])

- шці – [с'ц'і]

(ромашці - [ромáс'ц'і])

- жці – [з'ц'і]

(мережці – [меирéз'ц'і])

- зж – [ж:]

(зжати–[ж:áти])

- зч – [шч]

(з чим – [шчим])

- здж – [ждж]

(з джурою – [жджýройу])

- зш; - сш – [ш:]

(зарісши – [зáр'іш:и])

- тч; - тш – [ч:]

(братчик – [брач:ик])

Спрощення в групах приголосних

Іноді при творенні слова або його відмінюванні виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних звуків. Тому в процесі мовлення один з приголосних (переважно середній) випадає, тобто відбувається спрощення.

1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл- , -стн- випадають д і т:

тиждень – тижня, виїздити – виїзний, лестощі – улесливий, щастя – щасливий, вість – вісник, честь – чесний.

Але в словах: зап'ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хворостняк, шістнадцять літера т зберігається.

Примітка: у прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст, літера т у групі приголосних -стн- зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: баласт - баластний, компост -компостний, контраст - контрастний, форпост – форпостний.

2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів із суфіксом -ну-: бризк - бризнути, брязк - брязнути, тріск - тріснути, але випуск - випускний, виск – вискнути, пропуск – пропускний та ін.

3. –шчк- спрощується на –шк-: дощок – дошка, зморщок – зморшка, витріщити – витрішки.

4. Спрощення відбувається також у групах приголосних –стц-, -лнц-, -рдц-, -сткл-, -рнц-, -стк-: місце (від мьстьце), сонце (від "солнце"), серце (від "сердце"), скло (від "стекло"), чернець – ченця, місто – міський.

5. У групі приголосних -слн- випадає л : масло - масний, мисль - умисний, ремесло - ремісник.

Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків

Чергування — це закономірна зміна голосних чи приголосних звуків під час творення нового слова або словозміни у тій самій морфемі.

Чергування голосних

До найбільш поширених чергувань голосних можна віднести такі:

а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід - східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл - попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тільки українській мові, в жодній з інших сло­в’янських мов не відбувається.

б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбу­вається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживаєть­ся тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.

Чергування приголосних

Типи чергувань

Випадки реалізації

[г] - [ж| - [з']

книга— книжка—у книзі

[к] – [ч] - [ц']

рука — ручка — у руці

[х] - [ш| - [с']

капелюх — капелюшок —у капелюсі

[г]-[ж]

допомогти — допоможу

[з]-[ж]

возити — вожу

[к] – [ч]

кликати — кличу

[х]-[ш]

колихати — колишу

[д] - Ідж]

радити —раджу

[зд] - [ждж]

їздити — їжджу

[т] - [ч]

крутити — кручу

[с] - [ш]

писати — пишу

[ст] – [шч] (щ)

пустіти — пущу

[б] – [бл]

робити—роблю

[п] - [пл]

ліпити—ліплю

[в] - [вл]

висловити — висловлю

[м] – [мл]

відмовити — відмовлю

[ф] – [фл]

розграфити — розграфлю

[б] - [бй]

бити — б'ю

[п] - [пй]

пити — п 'ю

[в] - [вй]

олово — олов 'яний

[м] - [мн]

солома — солом'яний

[ф] - [фй]

торф — торф 'яний

[р] – [рй]

матір — матір 'ю

[д] - Ід']

ходити — ходіть

[т]-[ті]

пливти— пливіть

[з]-[зі]

возити — возіть

[с]-[с']

семи — сім

[ц]-[ц']

стільцем — стілець

[л]-[л']

білий — білявий

[н] - [н']

вікно — на вікні

[дз] — [дз']

ґедзем — ґедзь

[р]- [р']

двір—у дворі

 

Зміни при збігу приголосних

Кінцеві приголосні основи

Суфікси

Кінцевий приголосний

Приклади

1. -цьк-+

-ин-

чч:

вояцький — вояччина,

виняток: галицький — Галичина

2. -ськ-, -ск-, -сок- +

-ин-

щ:

віск — вощина, полтавський — Полтавщина, пісок — піщина

3. -ск-, -шк- +

-ан- (-ян-)

щ:

дошка — дощаний, ляск — лящання

4. -ск-, -ст- +

за творення

II дієвідміни дієслів

щ:

вереск — верещати

виняток: простиш, простить

5. -зк- +

за творення

II дієвідміни дієслів

жч:

брязк — бряжчати

6. -ськ-, -зьк- +

за творення

прізвищ на -енко, -ук

щ:

Васько — Ващенко, Ващук

7. -ск-, -ськ-, -жк-, +

-шк-

у присвійних

прикметниках від власних імен

сч, сьч, жч, щ:

Параска — Парасчин, Палажка — Пала- жчин, Мелашка — Мелащин

8. -к-, -ч-, -ц- +

-ськ, -ств-

-дьк-, -цтв-:

парубок — парубоцький, ткач — ткацький

9. -г-, -ж-, -з- +

-ськ-, -ств-

-зьк-, -зтв-:

Париж — паризький, Рига —ризький

10. -х-, -ш-, -с- +

-ськ-, -ств-

-ськ-,-ств-: . птах—птаство, товариш —- товариство

Інші приголосні перед суфіксами -ськ-, -ств- не чергуються: багатий — багатство, студент — студентство. Винятки!

Ясський, баскський, казахський, перемишльський, цюрихський, тюркський, ла-маншський, нью-йоркський.

11. -г-, -ж-, -з- +

-ш-

за творення ступенів порівнян­ня прикметників і прислівників

жч: - дужий — дужчий, дорогий—дорожчий, вузький —- вужчий

12. -с- +

-ш-

за творення ступенів порівняння прикметників і прислівників

щ:

високий — вищий

13.-к-,-ч-,-ц- +

-н-

ч:

безпека — безпечний

виняток: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні бідолаш­ний) соняшник, торішній

Чергування голосних та приголосних у в, і й

У вживаємо для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

  • між приголосними: наш учитель, десь у хлібах кричав перепел;
  • на початку речення перед приголосним: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко);
  • незалежно від закінчення попереднього слова перед наступним в, ф, а також перед сполученнями літер льв, св, те, хв і под.: сидимо у вагоні;
  • після паузи, що на письмі позначена комою, крапкою з комою, двокрап-кою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним: Стоїть на видноколі мати -у неї вчись (Б. Олійник).

В уживаємо для того, щоб уникнути збігу голосних:

  • між голосними: У нього в очах засвітилася відрада (Панас Мирний);
  • на початку речення перед голосним: В очах його жила надія;
  • після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв і под.): Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко).

у – в не чергуються:

  • у словах, що вживаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступ (удача, уклад, управа, уступ – з іншим значенням); взаємини, влада, власний, властивість, вплив і т. ін.; увага, ударник, узбережжя, указ, умова, усталення, установа, уява, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність та ін,;
  • у власних іменах і в словах іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Вла-дивосток, Угорщина, Удовиченко, увертюра, утопія та ін.

Сполучник “і” та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих же позиціях, що й у — в.

“І” вживається, щоб уникнути збігу приголосних, важкого для вимови:

  • після приголосного або паузи, що на письмі позначається крапкою, комою, крапкою з комою, двокрапкою, крапками, дужками, перед словами з початковим приголосним звуком: Нема вже тієї хатини. І я в сивині, як у сні (Д. Павличко);
  • на початку речення: І долом геть собі село понад водою простяглось (Т. Шевченко);

“Й” уживається, щоб уникнути збігу голосних:

  • між голосними: У садку співали Ольга й Андрій;
  • після голосного перед приголосним: Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов).

Чергування і – й не відбувається:

  • при зіставленні понять: дні і ночі, батьки і діти;
  • перед словом, що починається на й, є, і, ю, я: Ольга і Йосип – друзі;
  • після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко).