Друкувати книгуДрукувати книгу

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У ПРОСТОМУ ТА СКЛАДНОМУ РЕЧЕННЯХ. ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА

Тема 40. Розділові знаки у простому та складному реченнях.


Тема 41. Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог.

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з української мови
Книга: РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У ПРОСТОМУ ТА СКЛАДНОМУ РЕЧЕННЯХ. ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА
Надруковано: Гість
Дата: Sunday 8 December 2019 8:33 PM

Тема 40. Розділові знаки у простому та складному реченнях.

Кома ставиться:

1) для виділення звертань і пов’язаних із ними слів (Що, братику, посієш, те й пожнеш(Л. Глібов));

2) після вигуків, якщо вони вимовляються з окличною інтонацією меншої сили, ніж наступні слова (Ех, не життя було — рай! (В. Близнець));

3) після стверджувальних слів так, еге, гаразд, аякже, авжеж, заперечення ні, запитаннящо, підсилювання що ж, коли далі розкрито їхній зміст (Гаразд, зробимо саме так!);

4) для виділення вставних слів та словосполучень (Вже почалось, мабуть, майбутнє(Гр. Тютюнник));

5) для виділення порівняльних зворотів, що вводяться за допомогою слів як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж (Кругом поле, як те море широке, синіє (Т. Шевченко));

6) для виділення відокремлених прикладок (Прийшов із далеких хуторів парубок, по імені Устим (Гр. Тютюнник));

7) для виділення відокремлених означень, виражених дієприкметниковими зворотами (Монастир скидався на грізного лицаря, вбраного в казковий, зачарований панцир(Я. Качура));

8) для виділення відокремлених уточнювальних членів речення — обставин часу, місця тощо (Там, над Россю, стоїть одна висока скеля (І. Нечуй-Левицький));

9) для виділення відокремлених обставин, виражених одиничними дієприслівниками й дієприслівниковими зворотами (Дівчина, стрепенувшись, підвела голову (О. Гончар));

10) між однорідними членами речення (Я весь час тремтів від напруження, від утоми, від переляку (В. Нестайко));

11) між простими реченнями у складносурядному (Важкі хмари облягли небо, й не було майже просвітку (В. Шевчук));

12) між частинами складнопідрядного речення (Що посієш, те й пожнеш (Нар. тв.));

14) між однорідними простими реченнями у складі безсполучникового речення (Сходить сонце, прокидається ліс).

Крапка з комою ставиться:

1) між поширеними однорідними членами речення, якщо в середині хоча б одного з них є коми або якщо вони далекі за змістом (Розжарене, червоне сонце низько спустилося; багряним світлом грало на деревах (Леся Українка));

2) між частинами складносурядного речення, пов’язаними сполучниками а, але, проте, однак, все ж таки, якщо ці речення поширені і мають розділові знаки (Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий несмак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання(Леся Українка));

3) між підрядними частинами складнопідрядного речення, не з’єднаними між собою сполучником сурядності (Люблю кмітить, як на постатях лягає жень кожного женця під серпами, неначе стерня застеляється жовтими хустками; як під косами лягають обважнілі од зерна колоски, як покоси вкривають рядочками жовту стерню (І. Нечуй-Левицький));

4) між самостійними за змістом частинами безсполучникового речення (На порозі стоїть бабуся; навкруги тиша; скрізь ясно; з поля вітерець віє; з гаїв холодок дише…(Марко Вовчок)).

Двокрапка ставиться:

1) після узагальнюючих слів перед однорідними членами в простому реченні (Серед садочка на клумбах цвітуть різні-різні квіти: і братки, і гвоздики, і флокси, і резеда (Остап Вишня));

2) між простими реченнями в складному безсполучниковому, якщо друге речення виражає причину, пояснення, доповнення (Чиновники як книжки на бібліотечних полицях: чим вище поставлені, тим рідше до чогось надаються (П. Загребельний));

3) Після слів автора перед прямою мовою (В дідуся затремтів голос: «Ну дивись, Даньку!» (О. Сизоненко)).

Тире ставиться:

1) між підметом і присудком на місці пропущеного дієслова-зв’язки (Жити — Вітчизні служити);

2) після однорідних членів речення перед узагальнюючим словом (Жито, пшениця й овес — все разом поспіло й присохло (І. Нечуй-Левицький));

3) після однорідних членів речення, перед якими стоїть узагальнююче слово, якщо вони знаходяться в середині речення (Усім: і екскурсантам, і простим людям — рекомендується ґав не ловити (Остап Вишня));

4) на місці пропущених членів у неповному реченні (Без хазяїна двір плаче, а без хазяйки— хата (Нар. тв.));

5) з обох боків відокремленої прикладки або перед нею (Над головами в нас сяє маленьке сонце — електрична лампочка… (В. Шевчук));

6) у безсполучниковому складному реченні при протиставленні, а також якщо перше речення означає час, умову або друге вказує на наслідок (Грім гримить — хліб буде родить(Нар. тв.));

7) з обох боків вставного речення, якщо воно виражає додаткове зауваження (Один купець, — забув, як звати, — із ярмарку багато грошей віз (Л.Глібов));

8) після прямої мови перед словами автора або з обох боків від слів автора, якщо вони стоять в середині прямої мови («За що ж, — хто-небудь попитає, — Зозуля Півня вихваляє?»(Л. Глібов)).

9) Перед кожною реплікою в діалозі:

— Привіт!

— Привіт!

Тема 41. Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог.

Прямою мовою називається чуже мовлення, передане дослівно, з повним збереженням змісту, форми та інтонації: «А нашому братові, — увернув грізно Чіпка, — треба стерегти свого брата, а не тільки про себе думати» (Панас Мирний, Іван Білик).

Пряма мова зазвичай супроводжується словами автора, які вказують, кому вона належить. Щодо прямої мови вони можуть займати різну позицію (стояти перед прямою мовою, після неї чи всередині неї).

Правило

Приклад

«П», — а.

«П?» - а.

«П!» — а.

«Не на тебе ждать я буду», — поет відповідає.

«Хто ж се я?» — поет питає.

«От спасибі!» — крикнув лицар.

А: «П?»

Тут поет не втерпів: «Хто там?»

«П, — а, — п».

«П, — а. — П».

«П?-а. -П».

«П — а. — П».

«Голос маю, — каже лицар, — та не тямлю віршування...»

«Ні, се я, — озвався голос. - Маю справу пильну дуже».

«Що ж? — поет на те говорить. — То за ручку та й до шлюбу!»

«Годі жартів! — крикнув згорда. — Бо задам тобі я гарту!»

(Леся Українка)

 

Зауважте! Окремого коментаря потребує випадок, коли слова автора стоять у середині прямої мови. Після слів автора ставиться кома з тире й пряма мова починається з малої літери, якщо слова автора стоять не на межі двох речень прямої мови, а в середині одного речення прямої мови: «Що ви, — кажу, — шукаєте?» (Л. Костенко).

Зауважте! Коли одна частина слів автора стосується тієї частини прямої мови, яка йде перед розривом, а друга — тієї, що йде після нього, то після слів автора ставиться двокрапка й тире, а пряма мова продовжується з великої літери («П, — а: — П».): «Знаю, що по закону, — сердито відповів на те Лозовий і додав: — Вишняку шкода» (В. Дрозд).

Пряма мова не виділяється лапками, якщо немає вказівки на те, кому вона належить: Недарма кажуть: пісня — душа народу (В. Скуратівський).

 

Різновидом чужого мовлення є цитата — уривок певного тексту, твору, висловлювання, який передано дослівно для підтвердження чи заперечення власних думок. Цитати, як пряма мова і діалог, можуть супроводжуватися словами автора.

За будовою цитати бувають різні: просте речення; складне речення; кілька речень; частина речення; словосполучення; слово.

У наукових текстах цитати здебільшого паспортуються, тобто подаються бібліографічні відомості цитованої праці: автор, назва праці, місце видання, видавництво, рік видання, номер тому, номер сторінки, з якої взято цитату. Паспортизацію можна зазначити в дужках після цитати в самому тексті або у виносках внизу сторінки під текстом.

Взірець:

«Довженко в усьому поет, і це його виділяє з-поміж багатьох як митця. Він поету думанні, у барвах, у зображенні характеру людини, у погляді на природу, на комаху, на квітку...» (О. Гончар).

Цитати, які оформлені словами автора, супроводжуються дієсловами говорити, казати, писати тощо і становлять завершене висловлення, пунктуаційно виділяють так само, як і пряму мову.

Якщо цитують поетичну строфу із збереженням форми вірша, то в лапки такий віршований текст не беруть, пишуть цю цитату з нового рядка, зробивши відступ від лівого берега в '/3 ширини сторінки.

Діалог — розмова двох чи кількох осіб, відтворена дослівно.

Діалогічне мовлення може як супроводжуватися, так і не супроводжуватися словами автора. Діалог оформлюється репліками, кожна з яких пишеться з нового рядка. Перед кожною реплікою ставиться тире.

Взірець:

-Чому погано вчишся, Гнате?

-Це я на зло своєму тату...

-Ну, а «на зло» чого буває?

 -Того, що тато мене лає.

 -За віщо ж лає твій татусь?

 -За те, що я погано вчусь...

(Г. Бойко)