Друкувати книгуДрукувати книгу

ОРФОГРАФІЯ.ОРФОЕПІЯ

Тема 43. Орфографія. Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знаки.


Тема 44. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких і збігу однакових приголосних звуків. 


Тема 45. Правопис префіксів і суфіксів. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. 


Тема 46. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. 


Тема 47. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.


Тема 48. Орфоепія. Наголос, наголошені і ненаголошені склади. Відображення вимови голосних через фонетичну транскрипцію. Відображення вимови приголосних звуків. Вимова слів з апострофом.

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з української мови
Книга: ОРФОГРАФІЯ.ОРФОЕПІЯ
Надруковано: Гість
Дата: Sunday 8 December 2019 8:28 PM

Зміст

Тема 43. Орфографія. Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Сполучення йо, ьо.Правила вживання м’якого знака.

Орфографія (від грец. orthos— прямий, правильний, рівний і graphо — пишу) — розділ мовознавства, який вивчає систему правил передавання звукової мови (слів і форм) на письмі. Орфографія як система написань у буквеному письмі містить кілька розділів, кожен із яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах (позначення звуків мови буквами), написання слів окремо, разом чи через дефіс; вживання великої літери; графічне скорочення слів; правопис запозичених слів.

Орфограма — унормоване написання, що відповідає чинним правилам правопису.

Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні е, и, о

Написання слів з ненаголошеними звуками е, и, о перевіряється на­голосом. Треба змінити форму слова або дібрати спільнокореневе слово так, щоб сумнівний голосний став наголошеним: великий — велич, поми­ритися — мир, розумний — розум. Якщо не можна перевірити написання слова за допомогою наголосу, застосовуємо правила.

Пишеться е

Пишеться и

Пишеться о

у буквосполуках -ере-еле-: пелена, черевики

у буквосполуках -ри- -ли-:

блищати, тривога

у буквосполуках -оро-, -оло-:

дорога, колосся

якщо е при зміні випадає або чергується з і:

осені — осінь, серпень — серпня

у суфіксах: -ець, -ень, -тель, -еро, -елезн-: палець, велетень, учитель, п'ятеро, довжелезний; -ен-: здійснений, кошеня, письме­на; -енн-\ мислення, оголошен­ня; -еньк-, -есеньк-ечок-, -ечк-\ рідненький, тонесенький, вершечок, горлечко

у суфіксах: -ик, -иц(я), -ищ(е), -иськ: столик, вули­ця, вогнище, посміхо­висько; -ив(о) в ім.: печиво, мереживо (виняток: марево, зарево); -ин-: чужина, киянин, мамин; -ичок-ичк- (від -ик, -иц(я): вуличка, бо вулиця

У словах: гончар, корявий, погано, лопата, товар, монастир, богатир (силач), борсук, отаман, але: яблуко, яблуня, парубок, будяк, мармур, ворушити, пурхати

У деяких словах написання літер не можна перевірити: левада, прези­дент, кишеня, директор. Тоді треба звертатися до орфографічного словника.

Зауважте!

В окремих дієслівних коренях [е] чергується з [и]. Букву и пишемо, якщо далі стоїть наголошений суфікс -а-(-я): терти, але стирати; забе­ру, але забирати.

 

ЙО, ЬО

1. Йо пишеться для позначення звукосполучення й + о:

а) на початку слова й після голосного: його, йому, завойований, район, чийого;

б) після приголосного, переважно на початку складу: батальйон, бульйон, вйокати, Воробйов, курйоз, мільйон, серйозний, Соловйов.

2. ЬО пишеться після приголосного для позначення м’якості приголосного перед о: всього, Ковальов, Линьов, льон, сьогодні, сьомий, трьох, цього.

Вживання м'якого знака

М'який знак пишуть:

 

М'який знак не пишуть:

 

1) після м'яких приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: тінь, молодь, ґедзь, сіль, суть, загальний, близько, восьмий, боротьба;

2) після м'яких приголосних усередині складу перед о: трьох, льон, сьогодні, сьомий, чотирьох;

3) у суфіксах -ськ(о, ий), -зьк(о, ий), -цьк(о, ий), -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: Військо, сільський, близько, близький, хвацька, дивацький, людськість, тоненько, сторононька, тонесенький, гарнісінький, малюсінький;

4) після м'якого приголосного л перед приголосним: вільний, польський, сільський.

За винятком груп -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: футболка — футболці, спілка — спілці, спілчанський;

5) у родовому відмінку множини іменників жіночого й середнього роду на -н, -нн(я), -ц(я, е): їдалень, друкарень, крамниць, дільниць, матриць, працівниць, колгоспниць, рахівниць, залізниць, знань, вмінь, місць, сердець або серць;

6) у дієсловах на -ться, а також у дієслівних формах дійсного, наказового способу: будується, робиться, роблять; будьте, станьте, зробіть, напишіть, накресліть.

 

1) після р у кінці складу або слова: перевірте, договір, секретар, тепер, інженер, тренер, Харків;

2) після губних приголосних б, п, в, м, ф: дріб, короп, кров, верф і після шиплячих ж, ч, ш, щ: піч, наріжте, дишеш, кущ;

3) після н перед ж, ч, ш, щ та суфіксами -ськ(ий), -ств(о): кінчик, тонший, банщик, інженер, громадянський, громадянство, селянство;

4) після м'яких приголосних, крім л, якщо за ним ідуть інші м'які приголосні: кінцівка, ланцюг, радість, кузня, свято, цвях;

5) після л в іменникових суфіксах -алн(о), -илн(о): держално, ціпилно;

6) між подовженими м'якими приголосними: життя, каміння, ллється, буття, знаряддя;

7) у прізвищах після д, н, т перед суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: Федченко, Безбатченко, Панченко, Радчук, Федчишин, Грінчишин;

8) після ц у кінці слів іншомовного походження: шприц, палац, кварц та ін.

 

Тема 44. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких і збігу однакових приголосних звуків.

Правила вживання апострофа

Роздільність вимови я, ю, є,ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

1. Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк.

Зауважте! Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях; але: верб’я, торф’яний, черв’як.

Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: зв’язок, зв’ялити, підв’язати, розм’якшити.

2. Після р: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

Зауважте! Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати, рябий, ряд, крюк, Рєпін.

3. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний, з’їхати, з’явитися, об’єм, під’їхати, роз’юшити, роз’яснити; дит’ясла, пан’європейський, пів’яблука; але з власними назвами — через дефіс: пів-Європи тощо.

Зауважте! Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.

У сучасній українській літературній мові довгі приголосні звуки позначають на письмі двома однаковими літерами, що зумовлено: 1) збігом приголосних на межі морфем (значущих частин слова): осінній, туманний; 2) прогресивною асиміляцією, тобто уподібненням давнього суфіксального [й] до попереднього приголосного: колосся, миттю, ллється.

 

Подвоюються:

Подовжуються:

  • приголосні на стику двох префіксів (возз'єднати), префікса і кореня (ввічливий), кореня і суфікса (годинник), двох суфіксів (письменник), основа дієслова і постфікса -ся (розрісся), частин складноскороченого слова (юннат — юний натураліст);
  • н у наголошених прикметникових та прислівникових суфіксах -енн-, -анн- (-янн-): численний, священний, незрівнянний, невблаганний;
  • приголосні у словах:бовван, Ганна, лляний, овва, ссати та в похідних словах.
  • м'які та напівпом'якшені приголосні звуки [д'], [т'], [з'І, [с'], [ц'], [л'], [н'],[ж'], [ч'], [ш'] між голосними:

 - в іменниках середнього роду II відміни (крім родового відмінка множини): зілля, збіжжя, угіддя;

- в окремих іменниках чоловічого та жіночого роду I відміни: стаття, рілля, Ілля;

- в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни: розкішшю, тінню, віссю;

- у деяких прислівниках: навмання, попідвікон ню, зрання;

  • звук [л'] в особових формах дієслова лити та в похідних дієсловах: ллю, виллють, зіллєш

 

Не подвоюються:

Не подовжуються:

  • н у дієприкметникових, суфіксах: вихований, сказаний, зроблений;
  • н у прикметниках, утворених від іменників за допомогою суфіксів -ан-, -ин-, -ін-: морквяний, бджолиний, зміїний;
  • н у прикметниках шалений, жаданий, довгожданий, буквений, потомствений, насильствений;

 

•приголосні [д'], [т'], [з'] [с'], [ч'], [л'], [н'], [ж'], [ч'], [ш'] у позиції між приголосним і голосним: повістю, пригорщю, щастя, радістю;

губні тверді приголосні [б], [п], [м], [ф], [в] та [р]: ім 'я, матір’ю, верф 'ю; приголосні у словах: кутя, попадя, свиня,у числівниках третя, третє та ін..

 

Тема 45. Правопис префіксів і суфіксів. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ.

Правопис префіксів З- (ІЗ- ЗІ-)

1. Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказати, спалахнути, ствердити, сфотографувати, схил. Перед усіма іншими приголосними пишеться з- (іноді із-): збавити, звести, зжитися, ззирнутися, зсадити, зціпити, зчепити, зшиток, ізнов.

Префікс з- (с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекономити, з’єднувати, зігнорувати, з’їзд, зорієнтуватися, зумовити, згаслий, змазати, знадливий, скоротити, склад і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, як правило, пишеться префікс зі-: зібгати, зігнути, зідрати, зізнатися, зімкнути, зіпсуватися, зіставити, зіткнення, зіщулитися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів’ялий, зім’яти, зіп’ястися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується з зо-:зігрівати й зогрівати, зімлівати й зомлівати, зіпрівати й зопрівати, зітліти й зотліти.

БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ін.

2. У всіх префіксах — без-, від- (од-), між-, над-, об-, під-, перед-, понад-, пред-, роз, через- — кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраїй, безкорисливий, відкриття, відстань, міжконтинентальний, міжпланетний, надпотужний, обпалити, обтрусити, підтримка, передплата, передчасний, понадплановий, представник, розтягнути, розчин, розхитати, черезплічник.

ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-

3. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикрутити, приборкати, пришвидшити; прибуття, притулок, прибраний, привабливо.

Крім того, префікс пре- виступає в словах презирливий, презирство й у словах старослов’янського походження: преосвященний, преподобний, престол, а префікс при- вживається в іменниках та прикметниках, утворених від поєднання іменників із прийменниками: пригірок, приярок; прибережний, прикордонний.

Префікс прі- вживається тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва.

-НН- пишеться в суфіксах:

-инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] в іменниках середнього роду: картоплиння, павутиння, гуляння, носіння, звернення, напруження, піднесення, удосконалення.

Правопис великої літери

3 великої літери пишуться власні назви

Індивідуальні імена людей, по батькові, псевдоніми, клички тварин

Леся Українка, безсмертний Кобзар, собака Сірко (але імена та прізвища людей, що стали загальними назвами, — з малої: донжуан, галіфе, дизель, рентген)

Прізвища людей, які вживаються в загальному значенні, але не стали загальними назвами, пишуться з великої літери

Гей, нові Колумби й Магеллани, напнемо вітрила наших мрій (але імена та прізвища, вжиті зневажливо, — з малої: гітлери, квіслгнги)

Утворені від власних особових назв присвійні прикметники, а також прикметники із суфіксом -ськ-, якщо вони мають значення «імені когось», «пам'яті когось»

Грінченків словник, Франкові поезії, Шевченківські дні, Нобелівська премія (але франків- ські сонети, шевченківська символіка); (з малої літери пишуться прикметники, що входять до фразеологізмів і наукових термінів: ахлллесова п'ята, бертолетова сіль)

Назви божеств, міфологічних істот, релігійних свят і постів

Святий Дух, Матір Божа, Аллах, Перун, Благовіщення, Великий піст (але родові назви міфологічних істот — з малої літери: демон, лісовик, фея)

Назви дійових осіб у байках, казках, драматичних творах

Бджола, Шершень, Мавка, Баба Яга (але не як дійові особи, а як загальні назви — з малої: баба-яга)

Назви найвищих державних установ і міжнародних організацій

Верховна Рада України, Європейський Союз

Назви держав та автономних одиниць

Республіка Польща, Автономна Республіка Крим

Назви сторін світу, якщо маємо на увазі краї чи народи

Західна Україна, народи Сходу

Астрономічні, географічні назви, назви вулиць, площ, майданів, парків, каналів, архітектурних пам'яток, храмів тощо

сузір'я Велика Ведмедиця, комета Галлея, місто Алчевськ, Стрийський парк, Андріївський узви, Софійський собор (якщо у власних назвах означувані слова брід, вал, міст, шлях, яр тощо не сприймаються як родові поняття, то вони пишуться з великої літери: Кам'яний Брід (район міста), Булонський Ліс (парк), Ярославів Вал (вулице)

У назвах найвищих державних посад України та міжнародних посад

Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН (назви посад, звань, учених ступенів, титулів, рангів, чинів тощо — з малої літери: ректор, академік, генерал- лейтенант, барон)

У назвах державних, громадських організацій, партій України й інших держав

Збройні сили України, Верховний суд США

У назвах міністерств і їхніх головних управлінь

Міністерство транспорту і зв'язку України

У назвах установ місцевого значення

Вінницька обласна державна адміністрація

У власних назвах навчальних закладів, науково- дослідних установ, театрів, музеїв, підприємств

Київський національний університет внутрішніх справ, Будинок актора, Інститут української мови

У назвах знаменних подій, свят, епох тощо

День учителя, Новий рік (але День Незалежності України, Свято Перемоги)

 

3 великої літери та в лапках пишуться

Назви художніх творів, наукових праць, газет, журналів, історичних пам'яток

поема «Мойсей», журнал «Український тиждень«Руська правда» (з великої літери, але без лапок — назви релігійних книг: Біблія, Тора, Коран)

назви аеропортів, станцій, санаторіїв, готелів, кав'ярень тощо

аеропорт «Бориспільстанція метро «Ботанічний сад» (але Київський вокзал, станція Шепетівка)

назви літаків, автомобілів та інших машин, фірмові та сортові назви

цукерки «Київ вечірній», літак «Руслан»

назви орденів, відзнак

медаль «За відвагу» (але орден князя Ярослава Мудрого, орден Держави)

 

Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович (від іменників чоловічих імен): Олександр — Олександрович, Василь — Васильович, Андрій — Андрійович, Лев — Львович. Декілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Сава — Савич і Савович, Кузьма — Кузьмич і Кузьмович, Лука — Лукич, Ілля — Ілліч, Хома — Хомич, Хомович, Яків — Якович, Яковлевич.

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн (а), від імен на -ївн(а): Василь — Василівна, Сава — Савівна, Ілля — Іллівна, Юрій — Юріївна, Андрій — Андріївна, Сергій — Сергіївна.

Зверніть увагу! Григорій — Григорович, рідше — Григорійович, Григорівна, рідше — Григоріївна; Микола — Миколаївна, Яків — Яківна, рідше — Яковлівна.

Тема 46. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів.

Написання слів іншомовного походження.

М’який знак пишеться після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо: бульйон, ательє, мільярд, конферансьє, Мольєр, Ньютон, Марсельєза, Дідьє, Лавуазьє.

Апостроф ставиться:

1. Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш та г, к, х: об’єкт, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю, прем’єра, торф’яний, Рив’єра, Монтеск’є, сек’юриті, В’єтнам, Х’юстон.

2. Після р у кінці складу: бар’єр, кар’єристи, Лур’є.

3. Після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний:ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктивіт, об’єктивний, суб’єкт, транс’європейський.

Апостроф не ставиться:

Якщо я, ю, є передають м’якість попереднього приголосного: бюро, пюре, кювет, рюкзак, манікюр, Гюго, Мюллер, Мюнхен, бюрократ, бюлетень, бюджет, мюзикл, нюанс.

- після р перед йо: курйозний, серйозний.

Пишемо и:

У загальних назвах після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (за правилом «дев’ятки») перед приголосними кореня: дискета, таксист, цирк, методика, стимул, зигзаг, шифр, риф, чипси.

У власних географічних назвах:

1. В кінцевих -ида, -ика: Флорида, Колхида, Мексика, Корсика.

2. Після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, ц перед наступним приголосним: Вірджинія, Алжир, Чилі, Чикаго, Йоркшир, Вашингтон, Лейпциг (але Віші, Шіофок).

3. Із звукосполученням -ри- перед приголосними: Великобританія, Мадрид, Рим, Рига, Крим, Цюрих (але Австрія, Ріо-де-Жанейро).

4. В інших назвах після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Единбург, Кордильєри, Сардинія, Скандинавія, Ватикан, Палестина, Тибет, Вавилон, Єгипет, Єрусалим, Китай.

Пишемо і:

У загальних назвах:

- на початку слова: ідея, інструкція, імпорт, інфляція, імітатор;

- після приголосного перед голосним та й: артеріальний, геніальний, аудієнція, клієнт, партійний, радій;

- у словах, які закінчуються на -ія: артерія, рація;

- у кінці невідмінюваних слів після приголосних пишеться і, а не и: візаві, журі, мерсі, парі, попурі, колібрі, таксі, поні, пенальті;

- після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним у загальних назвах:бізнесмен, пірат, вітраж, міф, фільтр, гіпотеза, гід, кіно, хімія, ліра, німб.

У власних назвах:

- між приголосними та в кінці слів: Кіпр, Гвінея, Лісабон, Міллер, Візантія, Хібіни, Кіплінг, Бірма, Ніцца, Міссісіпі, Сочі, Паганіні, Джерсі, Сімферополь, Сідней, Сінгапур, Сілезія, Россіні, Зімбабве, Грім, Дідро, Овідій.

У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються:апеляція, бароко, колектив, комісія, шасі, але

- Подвоєння зберігається в окремих загальних назвах: тонна, ванна, вілла, бонна, нетто, брутто, мадонна, манна, булла, мірра, пенні, мотто, аннали, мулла.

- У власних назвах та їх похідних: Шиллер, Одіссей, Мекка, Марокко (марокканець), Голландія (голландський).

- При збігові однакових приголосних префікса і кореня (коли в мові існує слово без префікса): імміграція (бо є міграція), порівняй з еміграція; контрреволюція (бо єреволюція), сюрреалізм (бо є реалізм).

Зауважте! Ватт (прізвище) — ват (одиниця виміру); Максвелл (прізвище) —максвел (одиниця виміру); Жаккард (прізвище) — жакард (тканина); Торрічеллі(прізвище) — торічелієва порожнеча (термін); біль (страждання) —білль (законопроект); була' (ж. р. від дієслова бути) — бу'лла (папська грамота, послання, скріплене печаткою); мана (привід, ілюзія) — манна (їстівні лишайники); миро (запашна олія) — мирра (тропічне дерево, смола з нього); мото (частина складного слова «моторний») — мотто (епіграф); пені (родовий відмінок від іменника «пеня») — пенні (розмінна монета).

Зауважте! Подвоєння відбувається в географічних, особових власних назвах та у чоловічих і жіночих іменах: Апенніни, Ассирія, Бонн, Еллада,; Авіценна, Аллах, Будда; Апполінарій, Аполлон, Віссаріон, Геннадій; Алла, Анна, Елла (але: Агнеса, Інеса, Каміла, Сара).

Основні правила переносу слів з рядка в рядок.

Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник, Хар-ків.

При цьому:

1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук. Отже, переносити можна лише так: ґу-дзик, хо-джу. Якщо дж, дз не становлять одного звука (це буває, коли д належить до префікса, а ж або з— до кореня), то їх слід розривати: над-звичай-ний (а не на-дзвичайний), під-жив-ляти (а не пі-дживляти).

2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян (а не бур-’ян),кіль-це (а не кіл-ьце), Лук’-ян (а не Лук-’ян), низь-ко (а не низ-ько).

3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія (а не а-кадемія), Ма-рія (а не Марі-я), олі-вець (а не о-лівець). Так само не можна поділяти на частини для переносу такі двоскладові слова, як або, моя, око, шия тощо.

4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчастий (а не багатос-тупінчастий), восьми-гранний (а не всьмиг-ранний),далеко-східний а не алекос-хідний).

5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень і цифр: ЕС, ЛАЗ-105, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ.

6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: ні-про Дніп-ро, Оле-ксандра Олек-сандра, се-стра сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: бли-зький і близь-кий, видавни-цтво, видавниц-тво й видавницт-во, гали-цький і галиць-кий, росій-ський і російсь-кий, убо-зтво, убоз-тво й убозт-во, суспільс-тво й суспільст-во.

Технічні правила переносу:

1. Не можна переносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення, що до них відносяться: Т. Г. Шевченко (а не Т. Г. // Шевченко), гр. Іваненко (а не гр. //Іваненко), акад. (доц., проф.) Гончаренко (а не акад. (доц., проф.) // Гончаренко), тов. Гнатюк (а не тов. //Гнатюк).

Зауважте! Якщо імена, звання тощо подаються повністю, то прізвища (а також по батькові) можна переносити: Тарас Григорович Шевченко й Тарас // Григорович Шевченко, академік // Агатангел Кримський і т. ін.

2. Не можна відривати скорочені назви мір від цифр, до яких вони належать: 1917 р. (а не 1917 // р.), 150 га (а не 150 // га), 20 см3 або 20 куб. см (а не 20 // см3 або 20 // куб. см), 5 г (а не 5 // г).

Зауважте! Якщо назви мір подаються повністю, то їх можна переносити: 1917 // рік, 150 // гектарів і т. ін.

3. Граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс, не можна відривати й переносити: 2-й (а не 2- //й), 4-го (а не 4- // го), 10-му (а не 10- // му) й т. ін.

4. Не можна розривати умовні (графічні) скорочення типу вид-во, і т. д., і т. ін., та ін., т-во тощо.

5. Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, що закривають попередній рядок, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Написання складних слів разом та через дефіс

Складні іменники

 

Разом пишуться іменники

Через дефіс пишуться іменники

утворені за допомогою сполучного голосного о, е: чорнозем, зорепад, водогін

утворені з двох іменників без сполучних голосних: купівля-продаж, інтернет-магазин, Вовчик-Братчик,

хліб-сіль

першою частиною яких є слова авіа, аудіо, агро, відео, екстра, кіно, макро, мікро, моно, радіо, супер, стерео тощо: авіарейс, відеорепортаж, макроекономіка, радіопередача, супершоу

з першою частиною віце-, екс -, лейб-, альфа-,

бета- максі-, міні-, міді-, обер-: віце-ректор,

 екс-президент, максі-програма, міні-маркет

назви одиниць виміру: тонно-кілометр,

людино-день

першою частиною яких є дієслово у формі наказового способу: горицвіт, перекотиполе, пройдисвіт (але люби-мене)

назви посад, професій, спеціальностей: прем'єр-міністр, генерал-майор

першою частиною яких є числівник, записаний словом: п'ятикласник, сторіччя

прикладки, що стоять після пояснюваного іменника й виражають ознаку, яку можна передати прикметником: дівчина-красуня, хлопець-богатир, дуб-велетень (але красуня дівчина, богатир хлопець, велетень дуб)

з першою частиною niв-, напів-,

полу-: пів'яблука, півогірка, напівавтомат, полумисок

прикладки — видові назви, які стоять перед пояснюваним словом: Дніпро-ріка, сон-трава, Ведмідь-гора

власні назви з частиною пів-: пів-Луганська, пів-Японії

 

 

Складні прикметники

Разом пишуться прикметники

Через дефіс пишуться прикметники

утворені від залежних між собою слів (між ними не можна вставити сполучника і): східно-слов'янський (східні слов'яни), лівобережний (лівий берег), теплолюбний (любить тепло)

утворені від незалежних між собою слів (між ними можна вставити сполучник і): мовно-літературний (мовний і літературний), валютно-фінансовий (валютний і фінансовий)

до складу яких входять слова мало-, багато-, ново-, старо-, давньо-, нижньо-, верхньо- тощо: багато-канальний, староукраїнський

назви відтінків кольору, смаку та поєднання кольорів: темно-зелений, кисло- солоний, червоно-чорний (але жовтогарячий, червоногарячий, золотогарячий)

першою частиною яких є числівник, записаний словом: семиденний, двадцятирічний

першою частиною яких є числівник, записаний цифрами: 50-річний, 2-гігабайтний

назви проміжних частин світу: південно- східний, північно-західний

 

з першою частиною військо- , вовоєнно:

військово-спортивний, воєнно-стратегічний (але військовополонений, військовозобов'язаний — прикметники, що стали іменниками)

 

Зауважте! Прикметники, утворені від складних іменників, пишуться так, як відповідні іменники: лісостеп — лісостеповий, Івано- Франківськ — івано-франківський, але іванофранківець.

Треба відрізняти складні прикметники та словосполучення, утворені з прислівника та прикметника (дієприкметника): чітко окреслений, цілком правильний (прислівник у таких випадках логічно наголошений і виступає членом речення).

Запам'ятайте: суспільно корисний, суспільно необхідний. Слова з іншомовними префіксами інтер-, контр- пишуться разом: інтерконтинентальний, контрудар (але контр-адмірал).

Тема 47. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.

Закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни

-а (-я)

-у (-ю)

Назви чітко окреслених предметів: олівця, принтера

Назви збірних понять: гурту, хору, саду, але гуртка, садка

Назви істот: студента, Мороза

Назви речовин і матеріалів: піску, кисню

Назви мір, місяців, днів тижня: грама, метра, квітня, понеділка

Назви явищ природи: вітру, морозу

Назви населених пунктів, крім тих, де друга частина співзвучна із загальною назвою: Парижа, Харкова, але Кривого Рогу, Широкого Яру

Назви установ, організацій, споруд, приміщень: ліцею, магазину, але гаража, хліва, млина

Назви просторових понять: степу, майдану

Наукові терміни (здебільшого точних наук і мовознавства): синуса, ромба, присудка

Назви ігор, танців: футболу, вальсу, але гопака

Назви абстрактних понять, процесів: галасу, суму

Терміни (здебільшого літературознавчі, хімічні, фізичні): жанру, сюжету, імпульсу

Географічні назви: Сибіру, Байкалу, Криму, Бугу, але в назвах річок із наголосом на закінченні — -а Дністра, Дінця

 

Зауважте! Деякі іменники можуть мати паралельні закінчення -а(-я) або -у (-ю). Це залежить від наголосу або від значення:      

Відмінкові закінчення прикметників

Розрізняють такі різновиди відмінювання прикметників: відмінювання прикметників твердої та м’якої груп.

До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується твердим приголосним: білий, красивий, кореневий, дивовижний, заможний, пильний, Наталчин, сестрин.

Прикметники твердої групи в називному відмінку однини мають закінчення -ий, -а, -е: новий, нова, нове.

До м’якої групи належать прикметники, основа яких закінчується м’яким приголосним: давній, ранній, мужній, безкраїй, кутній, всесвітній, братній, прийдешній, внутрішній.

Прикметники м’якої групи в називному відмінку однини мають закінчення -ій, -я, -є, а в словах з основою на й —-й, -є: всесвітній, всесвітня, всесвітнє; безкраїй, безкрая, безкрає.

У родовому, давальному і місцевому відмінках однини відмінкові закінчення прикметників м’якої групи всіх трьох родів збігаються з відповідними відмінковими закінченнями прикметників твердої групи:великого — великому, синього — синьому.

У давальному і місцевому відмінках однини прикметники жіночого роду мають закінчення -ій-(-їй-): дружній сім’ї, молодій жінці, у смерековій хаті, на тихій вулиці.

В орудному відмінку однини прикметники жіночого роду з основою на шиплячий мають закінчення -ою: найбільшою частиною, лисячою норою, плакучою вербою.

У місцевому відмінку однини прикметники чоловічого і середнього роду можуть мати паралельні закінчення -ому, -ім: на синьому — на синім, на далекому — на далекім, на гарячому — на гарячім.

У називному відмінку множини прикметники всіх трьох родів твердої і м’якої груп мають закінчення , а в словах з основою на й — -ї: Наші мирні ліси і озера прозорі, земляки твої рідні, колгоспні лани, наші тихі орловські замріяні зорі вже давно виглядають тебе із війни.

Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках.

Подвоєні букви в сучасному українському письмі вживаються для того, щоб позначити:

- два однакові приголосні звуки на межі значущих частин слова;

- подовжені м’які приголосні звуки, що виникли між голосними у корені.

Подвоєння відбувається:

1. При збігові двох однакових приголосних:

- на межі префікса і кореня: беззубий, віддячити, оббити, роззява;

- на межі кореня і суфікса: докорінний, неписьменний, щоденний, осінній, ранній;

2. У наголошених прикметникових суфіксах -енн-(ий), -анн-(ий), -янн-(ий), що вказують на міру, більшу, ніж звичайна, або на можливість чи неможливість виконання дії: здорове'нний, невблага'нний, страше'нний, незрівня'нний, незліче'нний.

3. У прикметниках-старослов’янізмах: огненний, благословенний, блаженний, окаянний, священний, мерзенний.

Подвоєння не відбувається:

1. У прикметникових суфіксах -н-, якщо основа закінчується на будь-який інший звук, крім : реформа — реформений, дерево — дерев’яний.

3. У прикметникових суфіксах -ан-, -ян-, -ен-, що не вказують на неможливість виконання дії або велику міру, та в суфіксах -ин-, -ін-: шалений, жаданий, довгожданий, насильствений, буквений, потомствений, морквяний, лебединий.

Порівняйте: нездо'ланий — нездола'нний, неоці'нений — неоціне'нний, неприми'рений — непримире'нний.

Пасивні дієприкметники на –ний пишуться без подвоєння: зроблений, написаний.Прикметники дієприкметникового походження з префіксом не- та наголошеними суфіксами –енн-, -анн-, які вказують на найвищу міру ознаки, пишемо з -нн-: нездійсненним, несказанний.

Не з різними частинами мови

1)Тільки разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається (невдаха, неук, нехотя).

2) Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками (не два, не наш, не з руки).

3) З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення. Якщо іменник зне можна замінити словом-синонімом, то пишемо разом (неволя — рабство, недовіра — підозра). Якщо ж у реченні є чітко виражене заперечення або протиставлення понять, то не пишемо окремо (Не доля вирішує, а людина творить свою долю).

4) З прикметниками й прислівниками не здебільшого пишеться разом (невибагливий — скромний, нерішуче — вагаючись). Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується (Надворі не холодно) або відбувається протиставлення явищ, процесів тощо (Надворі не холодно, а лише трохи прохолодно).

Не з дієсловом

1) З усіма формами дієслова не пишеться окремо (не написати, не написано). Але разом не пишеться в дієсловах, що без не не вживаються (неволити, нездужати, ненавидіти); а також у префіксі недо-, який вказує на неповноту дії (недолюблювати, недооцінювати).

2) З дієприкметником не може писатися і окремо, і разом. Якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його, то не обов’язково пишеться окремо (не знаний (де?) тут). Якщо при дієприкметнику немає пояснювального слова, то не може писатися і разом, і окремо, як у випадку із прикметником (поле не засіяне — поле незасіяне).

3) Слід розрізняти заперечне слово немає, у якому не пишеться разом, і дієслівну форму не має, у якій частка не пишеться окремо (У нашім раї на землі нічого кращого немає, Як тая мати молодая (Т. Шевченко) ― Він не має даху над головою).

Тема 48. Орфоепія. Наголос, наголошені і ненаголошені склади. Відображення вимови голосних через фонетичну транскрипцію. Відображення вимови приголосних звуків. Вимова слів з апострофом.

Орфоепія (від грец. orthos — прямий, правильний, рівний і epos — слово, мова) — розділ науки про мову, який вивчає правила нормативної літературної вимови.

Наголос в українській мові

Вільний

Рухомий

не закріплений за певним складом

може переходити з одного складу на інший у формах одного слова

ха'та, во'да, моро'зиво

се'стри — сестри' школя'р— школяра'

 

Зауважте!

  1. Деякі слова мають сталий наголос: ві'рш -ві'рші, ку'рячий - ку'рятина.
  2. Ненаголошені [е], [и], [і], [о], [у] в переднаголошеному і післянаголошеному складах будуть мати наближення: [еи], [ие] (перед складом з усіма голосними, крім [е] - тоді [еи]), [іи] (у кінцевих складах та на початку слова, навіть під наголосом), [0у] (перед складом з наголошеним [у] чи [і]), [у°]: мене [меи- не'], миленько [меилен'ко], минають [миинайут'], інколи [іинколие], зозуля [зоузул'а], собі [соуб'і'], руно [руно].
  3. Складні слова, крім основного наголосу, можуть мати додатковий (побічний), який вирізняється меншою силою. Складні слова, що пишуться через дефіс, мають два основні наголоси: військо'во- зобов я'заний, воє'нно-стратегі'чний.

Зауважте!

Не роби помилки, коли наголошуєш:

  1. Числівники (під впливом рос. мови): одина'дцять, чотирна'дцять.
  2. Одиниці виміру (під впливом розмовної мови): кіломе'тр, дециме'тр, міліме'тр.
  3. Віддієслівні іменники на -ання: чека'ння, чита'ння, пита'ння.
  4. Складні слова (перевіряй за орфографічним словником): руко'пис, пере'пис.
  5. Дієслова (під впливом говорів): роблю', ношу', везти', беремо', че'рствіти.
  6. Прикметники: нови'й, текстови'й, порядко'вий, ри'нковий.
  7. Іншомовні слова (перевіряй  за орфографічним словником): майоне'з, металу'ргія, кулінарі'я.

Запамятайте!

Слова з подвійним наголосом: алфаві'т — алфа'віт, весняни'й — весня'ний, доповіда'ч — допові'дач, завжди' — за'вжди, до'говору — догово'ру, жа'лібний — жалібни'й, м 'я'зовий — м 'язови'й, пе'рвісний — перві'сний, переста'рок — пере'старок, по'милка — поми'лка, прости'й —про'стий, та'кож —тако'ж.

Основні принципи наголошування
1. Іменники.
• Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчАння, завдАння, запитАння, читАння, визнАння, видАння, пізнАння, послАння (АЛЕ: нЕхтування віднЕхтувати, бІгання від бІгати (тут по-іншому не скажеш)).
• У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині наголос переходить на закінчення — вказівка — вказівкИ, учителька — учителькИ (АЛЕ: рОдичка —рОдички, сусІдка — сусІдки (тут по-іншому не скажеш));
• Більшість іменників у множині має наголос на закінченні: листкИ, сторінкИ тощо.
• На останній склад наголошуємо такі слова на позначення мір довжин: мілімЕтр,сантимЕтр, кіломЕтр (АЛЕ: барОметр, термОметр (по-іншому – ніяк)).
2. Прикметники.
• У більшості двоскладових прикметників наголос падає на закінчення: гіркИй, тонкИй, новИй, тіснИй, вузькИй тощо (так само котрИй);
• Завжди наголошеним є пестливий суфік -Еньк-: добрЕнький, тонЕнький, легЕнький тощо.
3. Дієслова.
• Дієслово бути: бУти, бУдемо, але у минулому часі: булА, булО, булИ;
• Наголос на останньому складі мають дієслова вестИ, нестИ і под.;
• У дієслівних закінченнях-емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: несемО, несетЕ (а не несЕмо, несЕте), ідемО, ідетЕ (а не ідЕмо, ідЕте), підемО, підетЕ тощо (АЛЕ: бУдемо, гуркОчемо, залИшите).
4. Числівники
• наголос на -адцять: одинАдцять, чотирнАдцять;
• наголос на -десят: сімдесЯт, вісімдесЯт.
Проблемні випадки наголошування
асиметрІя
борОдавка
бюлетЕнь
вимОга
вимОва
вИпадок
вітчИм
граблІ
горошИна
грОшей
дІтьми
довІдник
дочкА (але дОнька)
заіржАвіти
зубОжіти (зубОжілий, зубОжіння)
діалОг
каталОг
квартАл
кропивА
кУрятина
мАркетинг
ненАвидіти (ненАвисть, ненАвисний)
одноразОвий
Олень
отАман
перЕпис
псевдонІм
рАзом
серЕдина
симетрІя
спИна
фартУх
фенОмен
цемЕнт
цЕнтнер
чорнОслив


 

Голосні

Особливості вимови

Приклади

[И]

Наближується до [е] сильніше перед складами з [є], [а]; менше помітно перед [і], [и] та в кінці слова

кр[ие]ве, п[ие]семний, т[ие]хенько, стр[ие]бати, гр[ие]вастий, д[ие]ман, в[ие]чікувати, з[ис]мівник, гр[ие]міти, кр[ие]ниця

[О]

Вимовляється з наближенням до [у] перед складами з наголошеним [у]

пр[оу]рубувати, п[оу]душка, м[оу]туззя, к[оу]жух, р[оу]зумний

Вимова приголосних звуків

Приголосні

Особливості вимови

Приклади

дзвінкі

у кінці слова та перед глухими приголосними не втрачають дзвінкості

народ, сторож, хліб, віз, ґандж, ґедзь, ніжка, обчистити, грядка, низка

глухі

перед шумними дзвінкими в середині слова вимовляється дзвінко

[бород'ба], [проз'ба]

губні [б], [п], [в], [м], [ф]; задньоязикові [ґ], [к], [х]; гортанний [г]; шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж]

у кінці слова та складу вимовляються твердо

гриб, велич, грип

перед голосним [і] вимовляються як напівпом'якшені

[б'ік], [п'іч]

передньоязиковий щілинний [з] як прийменник і префікс

перед глухими приголосними оглушується

з порога - [спорога], зчистити - [шчистити]

у складі префіксів роз-, без-, залежно від темпу мовлення може вимовлятися як дзвінко, так і глухо

розказати - [роз/cказати], безтяма - [без/cт'ама]

зубні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз]

перед [і] та перед наступними м'якими приголосними вимовлються м'яко

[с'іл'], [п'іс'н'а]

подовжені шиплячі

напівм'які вимовляються як один довгий звук

[н'іч:у], [п'ід:аш':а]

губно-губний [в] та середньоязиковий [й]

вимовляються твердо, перед голосними

вузол, бойовий

на початку слова перед приголосними, у кінці слова чи складу вони переходять у нескладові голосні [у], [ї]

[учора], [стау], [їти], [гаї]

передньоязиковий ясенний л

у кінці слова, перед приголосними, перед голосними [а], [о], [уЇ вимовляється твердо

полк, клуб

перед буквами я, ю, ь виступає м'яким

[б'іл'], [пиел'нувати]

перед голосними [е], [и] вимова пом'якшена (але не м'яка)

л'ин], [еил'ееватор]

у кінці слова після глухого буває безголосим .

[б'інокл']