Друкувати книгуДрукувати книгу

Усна народна творчість (1)

Тема 1. Календарно-обрядові пісні

Тема 2.  Суспільно-побутові пісні

Тема 3. Родинно-побутові пісні


Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з української літератури
Книга: Усна народна творчість (1)
Надруковано: Гість
Дата: Thursday 18 August 2022 7:29 PM

Тема 1. Календарно-обрядові пісні

Одним із найдавніших видів ycної творчості народу є календарно-обрядові пісні, які відображали кожен цикл хліборобської праці в різні пори року. Усі календарно-обрядові пісні відзначаються ліризмом.

Залишки первісної обрядовості згодом були змішані з християнськими обрядами й пов'язані з церковно-календарними датами християнських свят.

До календарно-обрядових пісень належать:

- колядки, щедрівки (зимовий різдвяний цикл);

- веснянки, гаївки, або гагілки (весняний цикл);

- русальні (пов'язані зі святковим циклом колосіння збіжжя та розквіту природи наприкінці весни);

- купальські (переджниварський цикл середини літа);

- жниварські і стодольні (збирання врожаю в кінці літа).

Зимовий цикл. Колядки - це відтворення міфу про створення Світу і величальні пісні, призначені для кожної конкретної людини: господаря, господині, хлопця, дівчини, дитини. У них досить часто називаються імена тих, кого величають.

Що ж означає слово коляда? В українців це і сам обряд, і різдвяна пісня, і винагорода за колядування. За твердженням давніх авторів, Коляда - один із язичницьких богів, що символізував початок року. Можливо, від Коляди походить і слово календар (річне коло). У римлян тотожним Коляді був бог Янус, а від нього - назва першого місяця року «януаріс» (січень). Слово коляда є в усіх слов'янських народів із тим же значенням, що і в українців.

У колядках мають місце певні образи:

Ясен місяць - пан господар, Красне сонце - жона його, Дрібні зірки - його дітки та ін.

Провідні мотиви колядок:

- кохання як запорука людського щастя;

- одвічне родинне благополуччя;

- уславлення народження Ісуса Христа,

- уславлення хліборобської праці, захисту рідної землі.

Колядки:

«Добрий вечір тобі, пане господарю!», «Нова радість стала», «Поза лісом, лісом темненьким», «Коню мій, кошовороненький», «Ой красна, красна в лузі калина» та ін.

Щедрівки — пісні, що виконуються на Щедрий вечір (Новоліття).

У них звучать щедрі побажання рідним і близьким, а також наявні мотиви весняних господарських робіт, тому що в дохристиянські часи Новий рік святкувався навесні.

Щедрівки:

«Щедрий вечір, а я йду», «Щедрик, щедрик, щедрівочка», «Щедрівочка щедрувала», «Сидить баба на припічку», «Ой сивая та зозуленька» та ін.

Весняний цикл. Веснянки. Залежно від місцевості весняні пісні називалися гаївками, гатками, ягілками, яголойкати, маївками.

За народними уявленнями, весну приносять птахи. Першими прилітають жайворонки, тому їм присвячено багато веснянок.

Протягом віків сформувався чіткий весняний обряд - закликання весни піснями, хороводами, іграми. Випікається печиво у вигляді жайворонків, голубків, яке діти і розносять по селу, співаючи:

Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати - Зиму проводжати! Зимочка в возочку, Літечко в човночку...

У весняних іграх та хороводах імітуються рухи, характерні для трудової діяльності: засівання поля, збирання врожаю, обмолот тощо.

Провідні мотиви веснянок:

- турбота про майбутній добробут;

- заклики та побажання (найчастіше звучать звертання до птахів: гусей, качок, лелек, зозуль, ластівок, - їм ставлять запитання про майбутній урожай, просять принести літнє тепло);

- замовляння врожаю тощо.

Веснянки:

«Ой весна, весна - днем красна», «Ой кувала зозуленька», «Кривий танець» , «Подоляночка» та ін.

Літній цикл. Русальні пісні виконуються під час Зелених свят на початку або в середині травня, у час найбільшого замаювання землі квітами й травами (Трійця).

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означає запросини русалок, бо вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування їх, як своїх прародичів. У перший день Трійці русалок «виводять із села». Дівчата у полі готують обід - поминальну тризну, заквітчують себе вінками і співають.

Русальні пісні:

«У ржі на межі», «Ой біжить, біжить мала дівчина», «Проведу я русалочки до бору» та ін.

Купальські пісні. Пісні язичницького, купальського змісту, супроводжують розваги молоді під час літнього свята Купайла, що триває всю ніч.

Хлопці, дівчата, а також удови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати: усе має бути в парі.

Купальське дійство складається з багатьох елементів: плетіння вінків; запалювання вогнища і стрибання через нього; прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Карени, Купали); водіння хороводів навколо неї; запалювання колеса; спалювання солом'яної чоловічої ляльки Купала; ворожіння; купання тощо.

Усі ці дії супроводжувалися піснями. Найпопулярнішими є пісні, що співають і сьогодні.

Через християнський вплив їх подекуди стали називати петрівчаними піснями.

Купальські пісні умовно можна поділити на:

- пісні-роздуми про кохання,

- пісні про нещасливу долю сироти,

- пісні про складне життя невістки.

Лейтмотив цього циклу — взаємини молодих.

Провідні мотиви купальських пісень:

- мрії дівчат про заміжжя,

- роздуми дівчат про свою долю,

прощання з вільним життям під батьківською стріхою:

Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали, То ми її русу косу заплітали.

Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо, Ми ж її русу косу розплетемо.

Купальські пісні: «Заплету віночок», «Ой вінку, мій вінку», «Купайло, купайло» та ін.

Жниварські пісні. Жниварські пісні українців, як і всіх слов'янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба - збирання врожаю.

Жниварські пісні поділяються на:

- зажинкові, що виконуються до початку роботи, - жнивні, виконувані під час збирання врожаю;

- обжинкові (дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив. Жали і співали жнивних пісень переважно жінки.

Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців.

Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: «Ой ниво наша, ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили».

Характерні особливості жниварських пісень:

- важлива роль описів природи;

- використання прийому художнього паралелізму (картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини);

- зменшено-пестлива лексика;

- яскраві гіперболи,

- порівняння;

- загальний ласкавий емоційний тон (нагадують колядки і щедрівки);

- величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба; здоров'я, добробуту, гаразду в сім'ї, гарного збіжжя (нагадують весільні).

Жниварські пісні:

«Маяло житечко, маяло»,  «Там у полі криниченька» та ін.

 

«Добрий вечір тобі, пане господарю»

(пісні зимового циклу - колядки )

Добрий вечір тобі, пане господарю,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Застеляйте столи та все килимами,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Та кладіть калачі з ярої пшениці,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Бо прийдуть до тебе три празники в гості,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

Ой перший же празник — то Різдво Христове,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А другий же празник — Василя Святого,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А третій же празник — Святе Водохреща,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А що перший празник зішле тобі віку,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А що другий празник зішле тобі щастя,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

А що третій празник зішле всім нам долю,

радуйся!

Ой радуйся, земле, Син Божий народився.

 

«Ой кувала зозуленька»

(пісні весняного циклу - веснянки)

Ой кувала зозуленька,

Сівши на лелії,

Співай, співай, товаришко,

Минає неділя.

Ой кувала зозуленька,

Сівши на барвінок,

Співай, співай, товаришко,

Минув понеділок.

Ой кувала зозуленька

Та й кувала сорок,

Співай, співай, товаришко,

Минає вівторок.

Ой кувала зозуленька,

Сіла на віконце,

Співай, співай, товаришко,

Бо заходить сонце.

Співай, співай, товаришко,

Бо вже не будемо,

Та не знаєм, товаришко,

Чи на рік діждемо.

 

«Проведу я русалочки до бору»

(пісні літнього циклу - русальні)

Проведу я русалочки до бору,

Сама вернуся додому!

Проводили русалочки, проводили,

Щоб до нас вже русалочки не ходили,

 

Да нашого житечка не ламали,

Да наших дівочок не лоскотали,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівочки у віночку.

 

«Ой вінку мій, вінку»

(пісні літнього циклу – купальські)

Ой вінку мій, вінку, хрещатий барвінку!

А я тебе плела вчора до вечора.

Виси, мій віночку, на злотім кілочку,

На злотім кілочку, шовковім шнурочку.

А матінка взяла, миленькому дала.

Якби-м була знала, ще б кращего вбрала,

Злотом взолотила, м’ятою обвила.

 

«Маяло житечко, маяло»

(пісні літнього циклу – жниварські)

Маяло житечко, маяло,

Як у полі стояло,

А тепер не буде маяти,

А буде в стодолі лежати.

До межі, женчики, до межі,

Бо мої пиріжечки у діжі.

До краю, женчики, до краю,

То я вам пиріжечка покраю.

Котився віночок по полю,

Просився у женчиків додому:

— Возьміте мене, женчики, з собою

Та занесіть мене до господаря в стодолу,

Бо я вже в чистім полі набувся,

Буйного вітречку начувся,

Од ясного сонечка нагрівся,

А дрібного дощику напився;

Нехай же я у стодолі одпочину,

Поки вивезуть знову на ниву.

Тема 2. Суспільно-побутові пісні

У соціально-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя. Узяті в сукупності, ці пісні дають широку, правдиву картину історичного буття народу. У них особливо виразно виявляються його волелюбність, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.

Жанрово-тематичне розмаїття:

- козацькі;

- чумацькі;

- кріпацькі;

- солдатські;

- бурлацькі;

- заробітчанські.

Козацькі пісні виникли у XV - XVI ст. з появою козацтва і увібрали в себе інформацію про історичні реалії доби: боротьбу з нападниками, перемоги й поразки козацького війська, чужинську неволю, рабство та ін.

Козацькі пісні витворюють ліричний образ козака - тилового представника Запорозької Січі, передають романтику козацької волі.

Найпоширеніші теми козацьких пісень:

- прощання козака з рідними та його від'їзд із дому, мотив ностальгії за рідною домівкою;

- мотив небезпеки, що постійно загрожує козакові;

- тема смерті.

Козацькі пісні: «Гомін, гомін по діброві», «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою», «А вже літ більш двісті», «Їхав козак містом»,«Козак від'їжджає» та ін.

У цих піснях звеличена воля, воїнська звитяга, патріотичний дух, безстрашність, відданість справі національного визволення; оспівано козацьку славу.

У козацьких піснях використовуються традиційні для українського фольклору сим-воли:

калина - символ України; явір - молодий хлопець, козак, лицар; могила - своєрідний обеліск козацької слави.

Чумацькі пісні. За тематикою й поетикою вони близькі до козацьких. Чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Україні відомий торгівельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чорного й Азовського морів. Найпоширенішими предметами торгівлі були сіль, риба, віск, дьоготь, прянощі та ін. Це була важка й небезпечна справа, але водночас овіяна романтикою далекої дороги, безмежного степу, моря. Дорогою чумаки співали пісні.

Найпоширеніші теми чумацьких пісень (більшість споріднені з темами козацьких пісень):

- від'їзд у дорогу;

- приготування до тривалої подорожі;

- прощання з родиною;

- пригоди чумаків (тяжка зимівля, повернення додому тощо);

- гуляння після повернення, застереження дівчатам не закохуватися в чумака, висміюється чумакова жінка, яка гуляє, поки чоловіка немає вдома (у жартівливих чумацьких піснях) та ін.

Чумацькі пісні:

«Ой у степу криниченька»,  «Буркун-зілля», «Волики», «Гуляв чумак на риночку», «Їхав чумак із Криму додому», «Над річкою бережком», «Ой у полі криниченька», «Ой ясно, ясно сонечко сходить»,  «Ох і не стелися, хрещатий барвінку» («Поїхав чумак та в Крим на базар...»), «У Києві на ринку» та ін.

Солдатські та рекрутські пісні. Специфіка рекрутських пісень полягає в зображенні подій, породжених явищем рекрутизації (після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, що стала рекрутською повинністю (уведена наказом Петра 1699 р.); на Західній Україні - вербування українців до австро-угорської армії).

Довідка: за Петра І служба була довічною, у 1793 р. термін скоротили до 25 років, у 1834 р. - до 20 років, пізніше - 12, 15, 10 років. З 1874 p., коли була введена загальна військова повинність, служба тривала 7 років.

Пісні, що супроводжували відхід хлопця до війська, сповнені сумним настроєм (фактично це - голосіння), бо знаменували перехід зі «свого» світу в «чужий», де діють бездушні закони, панує чужа мова, невідоме майбутнє.

Солдатські та рекрутські пісні: «На тій горі, на тій горі», «Ой понад морем, понад Дунаєм», «Била мене мати березовим прутом», «А в неділю рано, рано-ранесенько», «А на горі два явори», «Бідна моя головонька» та ін.

Кріпацькі пісні. Поява пісень зумовлена суспільними явищами: відновлення Росією кріпацтва на українських землях, кріпосне право узаконювало залежність селянина від землевласника (остаточно кріпацтво в Україні було оформлено 1783 р. указом Катерини II). Серед різних видів кріпацької повинності, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента - примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків.

Для кріпацьких пісень характерно:

- вираження негативного ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного життя;

- відсутність романтичних рис (гіперболізації, ідеалізації ліричних героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін.);

- народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов селянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності.

Кріпацькі пісні: «Бодай пану в дворі страшно», «В неділеньку рано», «Гой кувала зозулечка, кувати забула», «Із-за гори вітер віє», «На панщину ходжу, ходжу», «Наступає чорна хмара», «Нема в світі правди, правди не зиськати», «Ой летіла зозуленька, летячи кувала», «Ой служив би я в війську запорозькім» та ін.

Бурлацькі пісні. Бурлацькі пісні сповнені тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе ставлення хазяїна до нього.

До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчанські. У них теж ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, гонять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина.

У суспільно-побутових (соціально-побутових) піснях особливо виразно виявляються волелюбність українського народу, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.

 

«Гомін, гомін по діброві»(козацькі пісні)

Гомін, гомін, гомін,

Гомін по діброві,

Туман поле покриває;

Мати сина виганяє:

 

"Іди, сину, іди, сину,

Пріч од мене -

Нехай тебе орда візьме,

Нехай тебе орда візьме!" -

 

"Мене, мати, мене, мати,

Орда знає -

В чистім полі об'їжджає,

В чистім полі об'їжджає". -

 

"Іди, сину, іди, сину,

Пріч од мене -

Нехай тебе ляхи візьмуть,

Нехай тебе ляхи візьмуть!" -

 

"Мене, мати, мене, мати,

Ляхи знають -

Пивом-медом напувають,

Пивом-медом напувають". -

 

"Іди, сину, іди, сину,

Пріч од мене -

Нехай тебе турчин візьме,

Нехай тебе турчин візьме!" -

 

"Мене, мати, мене, мати,

Турчин знає -

Сріблом-злотом наділяє,

Сріблом-злотом наділяє". -

 

"Іди, сину, іди, сину,

Пріч од мене -

Нехай тебе москаль візьме,

Нехай тебе москаль візьме!" -

 

"Піду, мати! Піду, мати!

Москаль мене добре знає -

Давно уже підмовляє,

Давно мене підмовляє.

 

У москаля, у москаля

Добре жити:

Будем татар-турків бити,

Будем татар-турків бити!"

 

Гомін, гомін, гомін,

Гомін по діброві,

Туман поле покриває,

Мати сина призиває:

 

"Вернись, синку, вернись, синку,

Додомоньку -

Змию тобі головоньку,

Змию тобі головоньку!" -

 

"Мене, нене, мене, нене,

Змиють дощі,

А розчешуть густі терни,

А висушать буйні вітри!"

 

«Ой волики ви мої» (чумацькі пісні )

Ой волики ви мої

Да волики половії

Ой і де будем ночувати

Та й у широкій долині

Ой волики ви мої

Да воли круторогі

Ой і що будем вечеряти

Та й кавуни та й дині

 

Ой волики ви мої

Да волики одномасні

Ой і де будем ночувати

Та й у дівчини Насті

 

Ой і де будем ночувати

Та й у дівчини Насті

А що будем вечеряти

Та й перепелочку в маслі

 

Небагато чумак з’їв

Тільки крильця реберця

Заболіло в чумаченька

Коло серця

Коло серця

 

«Понад морем, Дунаєм»( солдатські та рекрутські пісні)

Понад морем, Дунаєм

Вітер явір хитає,

Мати сина питає:

«Ой сину мій Іване,

Дитя моє кохане!

А чи тебе оженить,

Чи у військо урядить?..

Як я тебе колихала,

Усю ніченьку не спала;

Як я тебе зростила,

Сама себе звеселила;

Як я тебе оженю,

Всю родину звеселю;

Як я тебе в військо дам,

Собі жалю я завдам!»

«Мати ж моя рідная,

Порадонько вірная!

Ісправ мені три труби,

Да й усі три мідяні;

А четвертую трубу

Ісправ мені золоту!

У одну трубу заграю,

Як коника сідлаю;

А в другую заграю, —

На коника сідаю;

А в третюю заграю, —

З твого двора з’їжджаю;

А в четверту затрублю, —

Серед війська стоячи

І шабельку держучи,

Щоб зачула матуся,

До утрені ідучи,

Як голубка гудучи!»

«Ой сину ж мій Іване,

Дитя моє кохане!

Ой коли б же я зозуля,

Я б до тебе полинула!»

«Якби, мати, я сокіл,

Я б до тебе прилетів!»

«Рости ж, синку, в забаву,

Козачеству на славу,

Вороженькам в розправу!»

 

«На панщину ходжу, ходжу» (кріпацькі пісні)

На панщину ходжу, ходжу,

Нігди панам не догоджу,

Ходжу взимі, ходжу й вліті, —

Не догоджу нігди в світі.

Ото, хлопці, наші злидні,

Тра ходити на день три дні.

Як прийде понеділок, —

Кожен знає своє діло:

Начне сонечко сходити, —

Ми приходим молотити;

В понеділок колотаєм,

А в вівторок витрясаєм,

А в середу б’єм солому,

Опівночі йдем додому.

А як воля настала,

То тогді нам легше стало;

Ходить пан нас просити:

«Прийдіть, хлопці, молотити,

Дам горілки воно пити

Іще й люльки покурити!»

Тепер наші жінки — пані:

Йдуть на ниву хоць не рано,

Серпом гонить, юрком в’яже,

А в полудень спати ляже.

Серпом гонить, юрком душить, —

Заплатити ввечір мусить.

Виїхав пан на нивоньку,

Пошкрабався в голівоньку:

Копів мало й снопів рідко, —

Заплатити нема звідки.

Копи рідко, снопів мало, —

А в кармані легше стало.

«Паноньку, голубоньку,

Не шкрабайся в головоньку,

Сядь на коня, їдь додому,

Лічи гроші, як полову!

Тогді було в карти грати,

Як ходив мужик дурно жати:

Мужик дурно наробився,

А пан його ще й набився».

 

«Горе, горе тим сиротам»(бурлацькі пісні)

Горе, горе тим сиротам,

А ще гірше тому бурлакові,

Гей, гей, а ще гірше тому бурлакові.

Та бурлак ходе і горює,

Кажуть люди, що гайнує,

Гей, гей, кажуть люди, що гайнує.

А хазяїн нарікає,

Що бурлак п’є та гуляє,

Гей, гей, що бурлак п’є та гуляє.

«Де ти, бурлак, волочився,

Вечеряти опізнився!

Гей, гей, вечеряти опізнився!»

«Не ходив я пить та гулять,

Ходив діла дороблять,

Гей, гей, ходив діла доробляти!

Ходив діла доробляти».

«Лягай, бурлак, і так спати!

Гей, гей, лягай, бурлак, і так спати!»

 

Тема 3. Родинно-побутові пісні

Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов´язані з її особистим життям, подіями в сім´ї, родинними стосунками.

За тематикою вони поділяються на чотири великі групи:

1) пісні про кохання (дошлюбні взаємини);

2) пісні про сімейне життя (родинні стосунки);

3) пісні про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´єї (вдовині, сирітські);

4) гумористично-сатиричні пісні, що стосуються усіх сімейних проблем, особистих почуттів, але висвітлюють їх у гумористичному ключі.

Пісні про кохання. Пісні про кохання в ліричній поезії займають центральне місце. У них поєднуються усі людські почуття — від ніжної прихильності і любові до ненависті, взаємини між закоханими переплітаються зі ставленням до них членів їхніх сімей (батьків, братів і сестер) та інших людей (сусідів, друзів, ворогів).

Основними ліричними персонажами виступають закохані. Значна кількість цих пісень побудована у формі діалогу (наприклад, хлопець викликає дівчину вийти на вулицю, а вона йому відповідає; часто передається безпосередня розмова закоханих). Тому дуже важливу роль відіграє мова ліричних героїв і персонажів — насичена ніжно-пестливими словами (личенько, рученьки, зіронька, дівчинонька). Розмова може переходити в монолог, який набуває елегійного, сповідального характеру. Монолог — поширений прийом у піснях, де є лише один ліричний герой (мотив розлуки, нерозділеного кохання та ін.).

Інтимна задушевна атмосфера створюється і за допомогою пейзажів, які в піснях про кохання несуть особливо велике емоційне навантаження. Усе відбувається на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого саду: «Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав»; зоряної місячної ночі: «Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морі човен пливе»; вечірнього весняного гаю: «Ой у гаю при Дунаю соловей щебече».

Серед найпоширеніших мотивів пісень про кохання можна назвати такі: мотив вірності, мотив нерозділеного кохання. Близькою до цього є тема взаємного кохання двох людей, яким не судилося вступити в шлюб через незгоди між їхніми сім´ями чи майнову нерівність (він багатий, а вона бідна).

Пісні про сімейне життя. Друга, кількісно менша тематична група родинно-побутової лірики — пісні про сімейне життя. Вони дуже різноманітні за змістом, бо охоплюють різні грані буття: родинні стосунки, життєві конфлікти, побут та ін. Ці пісні різко відрізняються від пісень про кохання: у них немає романтичних картин, ідеалізованих почуттів. На першому плані — відтворення реальної дійсності, без прикрас і перебільшень, без поетизації. Елементи казковості поступаються місцем сірій буденщині, нелегкій праці, часто — жорстокій реальності.

Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля. Тема нещасливого сімейного життя розширюється мотивом безповоротності молодості, жалем за минулим:

Пісні про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´єї (вдовині, сирітські). У першу чергу до них зараховують цикл сирітських пісень, в яких співчутливий український народ оплакував нелегку долю сироти, що з дитинства поневірялась поміж чужих людей, у наймах:

Та немає гірш нікому,
Що ніхто не пригорне
Як тій сиротині, 
При лихій годині.

Невипадково у цих піснях виникає образ билини в полі, яку вітер ламає, тоненької очеретини, що гнеться від життєвої бурі. Пестливі слова «матусенько», «досадонька», «серденько», «горенько» вживаються з метою викликати у слухачів співчуття до сироти, підкреслити трагічність і безвихідь сирітського життя.

Подібною художньообразною структурою характеризуються вдовині пісні, в яких змальовуються важка доля жінки, що залишилась без чоловіка і сама виконує всю роботу на полі і вдома, виховує дітей-сиріт, не маючи надії на допомогу інших людей (жонатий чоловік не допомагав, бо боявся ревнощів дружини, парубка не пускала до вдови мати, бо боялась, що вона його приворожить):

Ой жила я сім год удовою   
Де на мене вороги взялися —
Та не чула землі під собою.
Ой хоть іди заміж, або й утопися,

Подібні пісні про гірке життя вдівця, що залишився з дрібними діточками, мусить сам виконувати всю хатню роботу. Найважче переживається самотність, що нема до кого заговорити, нема кому випрати йому сорочку. Тематично до них примикають холостяцькі (парубоцькі) пісні про невеселу долю самотніх чоловіків, якій протиставляється щасливе життя у сім´ї:

У сусіда хата біла.
Сусід раньше мене сіє,
У сусіда жінка мила,   
У сусіда зеленіє,
А у мене ні хатинки,   
А у мене не орано,
Нема щастя, нема жінки.     
І нічого не сіяно...

Часом причиною того, що не склалося життя, є мати парубка:

По садочку ходжу,     
Через свою неньку
Кониченька вожу.       
Нежонатий ходжу.

Гумористично-сатиричні пісні. Групою творів про родинний побут, яка виділяється на основі не тематики, а способу відображення життєвих явищ є сатирично-гумористичні пісні. На них позначилась весела вдача українця, який вміє з гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Ці пісні торкаються різних тем — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім невеселих подій, на які люди пробують подивитися з іронією.

Найбільше жартівливих пісень присвячено темі кохання. У них з гумором згадується залицяння хлопця до дівчини, висміюється залицяльників-невдах, які не вміють заговорити до дівчини, або бояться її батьків:

Я хлопець молодий — в свого батька вдався.
Фітю-мітю, поза плітю в коноплі сховався.
Як пішли дівчата конопельки брати,
то я мусів з конопель в гарбузи тікати.
Дівчата з жартом відмовляють таким парубкам:
Як ти миші боїшся.
На воротах повісся.
—  А до мене не ходи Цур тобі, пек!
Ізгинь, пропади,

Ще більш колоритно, з непідробним гумором народ співає про сімейні стосунки, родинні взаємини. Поширеною є тема залицяння кума до куми чи сусіда до сусідки.

У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат, але ті відповідають:

Я в середу родилася,  
Кажуть люди — горе. 

Не піду я за старого,—
Бородою коле.

Сатирично оспівуються п´яниці, яких жінки женуть додому з корчми:

— Додому, додому, нероба моя,
— Не їла, не пила худоба твоя.
— Най не їсть, най не п є, най виздихає,
— Допоки у корчмі горівонька є.

Цвіте терен
(пісня про кохання)

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала.
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала.

Ой візьму я кріселечко,
Сяду край віконця,
А ще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.
А ще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.

Хоч дрімайте, не дрімайте —
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.

Ой пряду, пряду
 (пісня про сімейне життя)

Ой пряду, пряду,
Спатоньки хочу...
Ой склоню я голівоньку
На білую постілоньку,
Може, я засну.

Аж свекруха йде,
Як змія, гуде:
"Сонливая, дрімливая,
До роботи лінивая
Невістка моя!"

Ой пряду, пряду,
Спатоньки хочу...
Ой склоню я голівоньку
На білую постілоньку.
Може, я засну.

Аж свекорко йде,
Як вітер, гуде:
"Сонливая, дрімливая,
До роботи лінивая
Невістка моя!"

Ой пряду, пряду,
Спатоньки хочу...
Ой склоню я голівоньку
На білую постілоньку,
Може, я засну.

А мій милий йде,
Як голуб, гуде:
"Ой спи, мила, хорошая,
Пішла заміж молодая,
Не виспалася!" 

Та нема гірш нікому
(пісня про нелегку долю сироти)

Та нема гірш нікому,
Як тій сиротині:
Ніхто не пригорне
При лихій годині!

Та не пригорне батько,
Не пригорне мати;
Тільки той пригорне,
Що думає взяти.

Та налетіли гуси
З далекого краю,
Замутили воду
В тихому Дунаю.

Та бодай сірі гуси
З пір’ячком пропали,
Що нас розлучили,
Як голубів пару! 

Як ми кохалися,
Як зерно в горісі, –
Тепер розійшлися,
Як туман по лісі!

Як ми кохалися,
Як голубів пара,–
Тепер розійшлися,
Як чорная хмара!

Дівка в сінях стояла
(гумористична пісня)

Дівка в сінях стояла,
На козака моргала:
"Ти, козаче, ходи,
Мене вірно люби,
Серце моє!"

 

"Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити?
В тебе батько лихий, (2)
Серце моє!"

"Батька дома немає,
У шиночку гуляє.
А ти, серце, ходи,
Мене вірно люби,
Серце моє!"

"Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити?
В тебе мати лиха, (2)
Серце моє!"

"Матері дома немає,
На хрестинах гуляє.
А ти, серце, ходи,
Мене вірно люби,
Серце моє!"

"Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити?
В тебе собаки лихі, (2)
Серце моє!"

"Я собакам угоджу,
Я їм хліба положу.
А ти, серце, ходи,
Мене вірно люби,
Серце моє!"

"Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити?
В тебе кішки лихі, (2)
Серце моє!"

"Я ж і кішкам угоджу,
Шматок сала підложу.
А ти, серце, ходи,
Мене вірно люби,
Серце моє!"

"Як до тебе ходити,
Тебе вірно любити?
В тебе миші лихі, (2)
Серце моє!"

"Коли ж мишей боїшся,
На воротях повісся,
Ізгинь, пропади,
А до мене не ходи,
Цур тобі, пек!"