Давня українська література (2)

Тема 10. Григорій Сковорода. Аналіз творів «De libertate», «Всякому місту — звичай і права», «Бджола та Шершень», афоризми.

Григорій Сковорода народився в с. Чорнухах, що на Полтавщині, у сім'ї малоземельного козака, помер у с. Іванівці, що на Харківщині.

Письменник, філософ. Найвідоміші твори: пісня «Всякому місту — звичай і права...» (збірка «Сад божественних пісень»); байка «Бджола та Шершень» (збірка «Байки харківські»); філософські трактати («Вступні двері до християнської добронравності»).

Вірш «De Libertate»

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична.

Провідні мотиви: воля — найбільше багатство, уславлення Б. Хмельницького.

Віршовий розмір: дактиль.

Тип римування: суміжне.

Для ліричного героя воля — найбільше багатство. Григорій Сковорода переймався долею селян, які за кріпацтва були віддані поміщикам у довічне рабство, тому проблема свободи в закріпаченій Україні була по-особливому актуальна. Ліричний герой, розмірковуючи над питанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього людського блага із золотом: «зрівнявши все злото, проти свободи воно лиш — болото». В останніх двох рядках він згадує і славить Богдана Хмельницького як символ вольності — у другій половині XVII століття ще живими були в народній нам'яті бої за визволення з-під національного й соціального гноблення.

Афоризм — яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній формі.

Сковорода у своїй творчості має багато афоризмів, якими слід керуватися кожній людині, не залежно від віри, віку, статі чи національності; ці короткі влучні оригінальні вислови містять глибоку й узагальнену думку:

Не все те отрута, що неприємне на смак.

Бери вершину і матимеш середину.

З усіх утрат втрата часу найтяжча.

Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.

Не за обличчя судіть, а за серце.

Пісня «Всякому місту — звичай і права...»

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний).

Вид лірики: громадянська (філософська).

Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.

Віршовий розмір: дактиль.

Тип римування: суміжне.

Про твір: у пісні «Всякому місту — звичай і права...» автор ставить в один ряд і засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні — і мужик, і цар.

Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома протиставляє недолікам суспільного життя ідеал чистої совісті й ясного розуму. Останній рядок кожної строфи, крім завершальної, є рефреном, у якому сконденсований неспокій митця: «Лиш одне непокоїть мій ум».

Проблеми, порушені у творі, були злободенними в той час, а отже, і близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту — звичай і права...» зажив великої популярності, ставши народною піснею: відомі понад п'ятдесят її варіантів (а це одна з ознак фольклорною твору). Іван Котляревський один із варіантів цієї пісні використав як арію возного в п'єсі «Наталка Полтавка».

Байка «Бджола та Шершень»

Жанр: байка.

Головна ідея: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).

Головні герої: Бджола, Шершень.

Байки в Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об'ємніша за основну частину й сприймається як філософський трактат. Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб'яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».

Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді». Ідея байки: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У силі байки автор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом».

 

Вірш «De Libertate»(про свободу)

Що є свобода? Добро в ній якеє?

 

Кажуть, неначе воно золотеє?

 

Ні ж бо, не злотне: зрівняши все злото.

 

Проти свободи воно — лиш болото.

 

О, якби в дурні мені не пошитись,

 

Щоб без свободи не міг я лишитись.

 

Слава навіки буде з тобою,

 

Вольності отче, Богдане-герою!

«Всякому місту - звичай і права»

Всякому місту - звичай і права,

Всяка тримає свій ум голова;

Всякому серцю - любов і тепло,

Всякеє горло свій смак віднайшло.

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Панські Петро для чинів тре кутки,

Федір-купець обдурити прудкий,

Той зводить дім свій на модний манір,

Інший гендлює, візьми перевір!

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Той безперервно стягає поля,

Сей іноземних заводить телят.

Ті на ловецтво готують собак,

В сих дім, як вулик, гуде від гуляк.

Я ж у полоні нав'язливих дум:

Лише одне непокоїть мій ум.

 

Ладить юриста на смак свій права,

З диспутів учню тріщить голова,

Тих непокоїть Венерин амур ,

Всяхому голову крутить свій дур.

В мене ж турботи тільки одні,

Як з ясним розумом вмерти мені.

 

Знаю, що смерть - як коса замашна,

Навіть царя не обійде вона.

Байдуже смерті, мужик то чи цар,-

Все пожере, як солому пожар.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь...

 

Всякому городу нрав и права;

Всяка имеет свой ум голова;

Всякому сердцу своя есть любовь,

Всякому горлу свой есть вкус каков,

А мне одна только в свете дума,

А мне одно только не идет с ума.

 

Петр для чинов углы панскіи трет,

Федька-купец при аршине, все лжет.

Тот строит дом свой на новый манер,

Тот все в процентах, пожалуй, поверь!

А мне одна только в свете дума,

А мне одно только не идет с ума.

 

Тот непрестанно стягает грунта,

Сей иностранны заводит скота.

Те формируют на ловлю собак,

Сих шумит дом от гостей, как кабак,-

А мне. одна только в свете дума,

А мне одно только не идет с ума.

 

Строит на свой тон юриста права,

С диспут студенту трещит голова.

Тех безпокоит Венерин амур,

Всякому голову мучит свой дур,-

А мне. одна только в свете дума,

Как бы умерти мне не без ума.

 

Смерте страшна, замашная косо!

Ты не щадиш и царских волосов,

Ты не глядиш, где мужик, а где царь,-

Все жереш так, как солому пожар.

Кто ж на ея плюет острую сталь?

Тот, чія совесть, как чистый хрусталь...

 

Байка «Бджола та Шершень»

— Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї працi не стiльки тобi самiй, як людям кориснi, а тобi часто i шкодять, приносячи замiсть нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурiсть свою збирати мед. Багато у вас голiв, але всi безмозкi. Видно, що ви без пуття закоханi в мед.

— Ти поважний дурень, пане раднику,— вiдповiла Бджола.— Мед любить їсти й ведмiдь, а Шершень теж не проти того. I ми могли б по-злодiйському добувати, як часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно бiльша радiсть збирати мед, анiж його споживати. До сього ми народженi i будемо такi, доки не помремо. А без сього жити, навiть купаючись у меду, для нас найлютiша мука.

Сила:

Шершень — се образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те тiльки, щоб їсти, пити i таке iнше. А бджола — се символ мудрої людини, яка у природженому дiлi трудиться. Багато шершнiв без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нiчого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?. Кажуть се незважаючи на слова Сiраха: "Веселiсть серця — життя для людини" — i не тямлять, що природжене дiло є для неї найсолодша втiха. Погляньте на життя блаженної натури i навчiтеся. Спитайте вашого хорта, коли вiн веселiший? — Тодi,— вiдповiсть вам,— коли полюю зайця.— Коли заєць смачнiший? — Тодi,вiдповiсть мисливець,-коли добре за ним полюю.

Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли вiн куражнiший? Тодi, коли всю нiч бродить або сидить бiля нори, хоча, зловивши, й не їсть мишi. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй лiтати по квiтоносних лугах? Що гiрше, нiж купатися в достатку i смертельно каратися без природженого дiла? Немає гiршої муки, як хворiти думками, а хворiють думки, позбавляючись природженого дiла. I немає бiльшої радостi, анiж жити за покликанням. Солодка тут праця тiлесна, терпiння тiла i сама смерть його тодi, бо душа, володарка людини, втiшається природженим дiлом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий i щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Цiцеронової книжечки "Про старiсть"…

Але ж розкусити треба, що то значить-жити за натурою. Про се сказав древнiй Епiкур таке: "Подяка блаженнiй натурi за те, що потрiбне зробила неважким, а важке непотрiбним".