Друкувати книгуДрукувати книгу

Давня українська література (1)

Тема 8. «Повість минулих літ»
Тема 9.
 Аналіз твору «Слово про похід Ігорів»

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з української літератури
Книга: Давня українська література (1)
Надруковано: Гість
Дата: Tuesday 24 May 2022 8:55 PM

Тема 8. «Повість минулих літ»

Жанр: літопис.

Про твір: «Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору.

Літопис розповідає про початок української держави, про перших наших князів. Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги. Одним із найвідоміших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше ліг в основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на Ви!» став афоризмом, ці слова князь відкрито промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомим також став вислів Святослава, який він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе». З-поміж найвідоміших сюжетів літопису такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.

Захоплення героїчним минулим Київської Русі й глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису.

Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках— Лаврентіївському та Іпатіївському.

«Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних й епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всім, мертві сорому не мають). Мова твору жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов'янізми, й нороднорозмовні елементи

За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про події XII століття) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII століття). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII століття.

«Повість минулих літ»

(уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги)

 

«Про заснування Києва». «...Поляни жили особно і володіли родами своїми,.. І було між них три брати: одному ім'я Кий, а другому - Щек, а третьому - Хорив і сестра їх - Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив - на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мутами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому й казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, щоправда, до якого, а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од того цесаря...

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян».

«Про помсту Ольги» .У рік (945) князь Ігор «пішов у Деревляни по данину... А взявши данину, він пішов у свій город Київ. Та коли він повертався назад, він роздумав і повернувся до древлян з невеликою дружиною, «жадаючи більше майна». Древляни попередили його, що данини більше не дадуть, але Ігор не послухав їх. Тоді древляни зі своїм князем Малом, «вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря...»

«І сказали древляни: „Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочем". І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали вони під Боричевим узвозом у човні, бо тоді вода текла біля Гори київської і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі».

Розповіли древляни Ользі, навіщо вони приїхали. «Мовила тоді їм Ольга: „Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я почилю по вас, а ви скажіте: „Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесіте нас у човні". І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен.

Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі тюремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. Коли древлян несли у човні, вони «сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигороджуючись». «І принесли їх на двір до Ольги, і вкинули з човном у яму. І, приникнувши до ями, Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказали: „Гірша нам смерть, ніж Ігореві"». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.

І пославши Ольга до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліть до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські».

Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони (слуги) тоді розпалили мийню, і ввійшли деревляни, і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла Ольга запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.

А ще двічі Ольга помстилася древлянам на їх землі. Перший раз з невеликою дружиною пішла Ольга справити тризну на могилі чоловіка, пригостила древлян, а коди ті упилися, звеліла їх убити. «І посікли їх п'ять тисяч». Наступного року (у рік 946), зібравши військо, пішла на древлян війною, перемогла та взяла в облогу Іскоростень. Але ціле літо «не могла вона взяти города». Тоді, нібито на знак примирення, Ольга запропонувала, щоб замість звичайної данини, їй від кожного двора дали по три голуби і по три горобця. Древляни з радістю погодилися. «Ольга тим часом, роздаючи вОякам кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла їм кожному голубові й горобцеві прив'язати трут... . І звеліла Ольга, коли смеркалося, воям своїм пустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої - і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло...».

Так помстилася Ольга за вбивство свого чоловіка - князя Ігоря.

Тема 9. Аналіз твору «Слово про похід Ігорів»

Жанр

У «Слові...» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії. Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники - як поему (поетичність метафор і порівнянь, ритмічна будова значної частини тексту, багата символіка) або повість.

Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.

Автор

Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші - незнатною людиною, вихідцем з Чернігово-Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.

Техніка написання «Слова...». Видання твору

Віднайдений текст «Слова...» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.

Згодом О.І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.

1792 р. - час відкриття рукопису;

1800 р. - перше видання «Слова...».

Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185 р.

Головна ідея: заклик руських князів до єднання для спільної боротьби проти зовнішніх ворогів.

Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.

Сюжет: похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Ігоря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святослава та його «золоте слово, з сльозами змішане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.

Композиція

• Вступ (пісня Бояна) - роздуми автора над манерою описування подій.

• Основа частина (кілька оповідань):

- виступ Ігоревої дружини;

похід;

- битви з половцями;

- сон і «золоте слово» Святослава;

- «плач Ярославни»;

- втеча Ігоря з полону;

- закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).

Ігор. Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який любить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучче ж бо потятим бути, - говорить він, — аніж полоненим...» Вислів цей став крилатим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом.

Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд.

Святослав. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Святослава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють «нічці і венеціанці, греки і морава». Святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»?

Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об'єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою. Автор «Слова...» оспівує мудрість і хоробрість Святослава, адже великий князь київський не лише об'єднав руські землі, а й успішно переміг половців.

Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чоловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю мужа, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі...

Зауважимо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-русичів. Як це благородно! Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум'яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів, краса вірності в коханні возвеличують її в наших очах.

 

«Слово про похід Ігорів»

(стислий переказ, виклад змісту)

 

Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за землю Руську.

 

Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.

 

Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон. Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або напитися шоломом із Дону!"

 

Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці, побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг. Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.

Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть, хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська земле, уже за горою єси!

 

З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть трави й дерева нахилилися з жалощів.

 

Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.

 

Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.

А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого Ігоря взято в полон.

 

Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.

 

На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.

 

Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під радісне вітання Ігор прибуває до Києва.