Друкувати книгуДрукувати книгу

Література кінця XIX — початку XX сторіччя (2)

Тема 2. Ольга Кобилянська. Аналіз твору «Земля»

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з української літератури
Книга: Література кінця XIX — початку XX сторіччя (2)
Надруковано: Гість
Дата: Tuesday 24 May 2022 10:03 PM

Тема 20. Ольга Кобилянська. Аналіз твору «Земля»

Ольга Кобилянська народилася в м. Гура-Гуморі (Південна Буковина, нині Румунія) у родині урядовця, померла в м. Чернівцях.

Письменниця.

Найвідоміші твори: повісті «Людина», «Царівна», «Земля», «В неділю рано зілля копала».

Повість «Земля» (1902)

Літературний рід: епос.

Жанр: повість.

Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба наприкінці XIX ст.

Головна ідея: поміркувати над причинами братовбивства, тобто першогріха, зла у світі.

Головні герої: заможний ґазда Івоніка Федорчук, його дружина Марійка, старший син Михайло, молодший син Сава; заможний ґазда Василь Чоп'як, його дружина Докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра та її батько Григорій.

Сюжет твору: заможний ґазда Василь Чоп'як віддає свою дочку Парасинку за нелюба Тодорику (дівчина закохана в Михайла Федорчука) — старий Івоніка на весіллі каже, що шкодує за такою невісткою, як Парасинка, його Михайло був би прекрасною парою, проте його скоро заберуть до армії; Михайло — чемний і працьовитий хлопець, молодший син Сава — байдужий до господарства, не любить землі; Івоніка каже, що він не одержить у спадок землі, якщо не зміниться — Івоніка зізнається Докії, що має гроші, щоб відкупити Михайла від армії, проте не знає, чи вдасться — Марія була трудолюбивою ґаздинею і дуже економною, тому на селі її називали скупою; якось вона пішла до ворожки й та напророчила їй, що роздаватиме своє добро бідним, а від людей ховатиметься, що близьке піде далеко від неї, а далеке стане близьким — жид, з яким Івоніка домовився про Михайла й дав гроші за викуп із солдатчини, десь зник, тож Михайло вимушений іти до армії — Михайло все частіше думав про панську робітницю Анну, нещасну дівчину, яку бив рідний брат, а матір забирала зароблені гроші — якось Михайло зустрівся з Анною, яка поверталася з лісу, їй привиділося, ніби з ліска летить щось темне з вогняними очима, Михайло заспокоїв дівчину — тим часом Сава нишком носив Рахірі крадені вдома борошно, сир... — восени Федорчуки із сумом провели в армію Михайла — хлопцеві дуже тяжко було в солдатах, навіть закрадалася думка про дезертирство — тепер щотижня до нього приходив батько, усіляко підтримував сина — Марійка гнівалася па Саву, казала, що той не одержить землі, якщо й далі буде з Рахірою — Анна під серцем носила дитину, люди стали вже це помічати, мати й брат вигнали Анну з дому, її прихистила в себе Докія — якось зустрілися на пасовиську Анна й Рахіра, Рахіра почала випитувати, хто ж батько майбутньої дитини, вони почали сваритися й Анна навіть ударила Рахіру й сказала, що про неї, ледащицю й відьму, кажуть у селі — Рахіра поскаржилася на Анну Саві — Михайло був удома у відпустці — Сава попросив Михайла піти разом з ним уночі до панського лісу й набрати там дерева, щоб відремонтувати огорожу; Михайло вважав це крадіжкою, проте згодився — на другий день лісник приніс Марійці страшну звістку: у панському ліску знайдено вбитого Михайла — багато людей зібралося у Федорчуків, коли зайшла до хати Анна й кинулась до Михайла, усі збагнули, хто батько ще не народженої дитини — Анна кинулася до Сави й кричала, що він убивця — Івоніка вийшов на двір і став гаряче молитися, бо зрозумів, що «за землю підняв Сава руку на свого брата, лиш за землю!., іншого тут не могло бути» — на другий день приїхала комісія і встановила, що в Михайла стріляли зблизька, що він вижив би, якби відразу його знайшли в ліску — Сава був блідий і трясся, ніби від пропасниці — лікар помітив на його штанях кров, проте він пробелькотів, що то від зайця — Саву запідозрили, але нічого не знайшли — коли робили розтин тіла, з нього випала куля; Івоніка підняв її і заховав, кулю впізнав: саме такими стріляв Сава — Івоніка боявся втратити й другого сина — Саву забрали до міста — відбулося поховання Михайла— Анна народила близнят (двох хлопчиків) — навесні за порадою Докії Анна пішла до Марійки, аби та взяла хоч одного хлопчика на утримання, проте вона вигнала Анну — на Різдво, коли Марійка була сама в хаті, то до вікна підійшов якийсь чоловік і сказав, що бачив, як у ліс Михайло йшов із Савою, а говорить він про це тільки тепер, бо не хоче мати камінь на душі — через брак доказів Саву відпустили — він пішов до Рахіри, кажучи, що не потребує батькової землі й піде з жінкою на заробітки до Молдови — Анна жила з божевільною думкою вбити Саву, а той однієї її і боявся — померли близнята Анни й вона ніби збожеволіла (бродила полями, заходила до хат, не впізнаючи нікого) — Івоніка картав дружину, що та не прийняла онуків — Анну відвезли до шпиталю (гроші на лікування зібрали всім селом) — пройшло шість років, Івоніка й Марійка працювали й за Михайлову душу годували обідами бідних, Саву відділили, віддавши йому півхати, а землею не наділили (хай сам заробляє) — Докіїн брат Петро став лісником і одружився з Анною, минуло п'ять років, і в них народився хлопчик — Івоніка потайки від Марійки записав на нього найкращий лан Михайла.