Поезія першої половини ХХ ст.

Тема 23. Микола Вороний. Аналіз поезії «Блакитна панна»

Народився на Катеринославщині (нині Дніпропетровська область) у родині ремісника, розстріляний (як «ворог народу») в м. Одесі.

Український поет-патріот, перекладач, критик, історик літератури, займався режисерською та акторською діяльністю, писав праці з історії національного театру, світової драматургії, активний громадський діяч.

Основні твори: «Євшан-зілля», «Блакитна панна», «Інфанта», «Іванові Франкові» (Відповідь на його Посланіє), «Ти не любиш мене», «Зрада», «За Україну!».

Уся мозольна праця поета, вченого, громадянина була присвячена рідній Україні, яку він любив так само пристрасно, як красу і справедливість. (Г. Верес)

«Блакитна панна» (1912)

«Блакитна панна» відкриває цикл «Гротески», який складається із десяти поезій. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню.

Літературний рід: лірика. Жанр: вірш.

Вид лірики: пейзажна (весняні настрої).

Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна панна - це образ-символ Весни «у серпанках і блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного героя:

Блакитна панна

Має крилами Весна

Запашна,

Лине вся в прозорих шатах,

У серпанках і блаватах...

Сяє усміхом примар

З-поза хмар,

Попелястих, пелехатих.

 

Ось вона вже крізь блакить

Майорить,

Довгожданна, нездоланна...

Ось вона — Блакитна Панна!..

Гори, гай, луги, поля —

Вся земля

Їй виспівує: «Осанна!»

 

А вона, як мрія сну

Чарівна,

Сяє вродою святою,

Неземною чистотою,

Сміючись на пелюстках,

На квітках

Променистою росою.

 

І уже в душі моїй

В сяйві мрій

В’ються хмелем арабески,

Миготять камеї, фрески,

Гомонять-бринять пісні

Голосні

І сплітаються в гротески.

Тема 24. Олександр Олесь. Аналіз поезій «Чари ночі», «О слово рідне, орле скутий!..»

Справжнє ім'я: Олександр Іванович Кандиба.

Народився на хуторі біля містечка Білопілля (нині Сумська область) у родині дрібного службовця, помер у м. Празі, де й похований.

Поет.

Найвідоміші твори: збірка «З журбою радість обнялась», «Княжа Україна», драматичний етюд «По дорозі в Казку».

Романс «Чари ночі» (1907)

Літературний рід: лірика.

Жанр: романс (він став популярною народною піснею).

Вид лірики: інтимна (любовна).

Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.

Віршовий розмір: ямб.

Вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання — над усе. Продовжуючи народнопісенну традицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа»:

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!»

Численні персоніфікації (напиклад, у п'ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими. Проступає у вірші і традиційний для поета контраст («Гори! — життя єдина мить, Для смерті ж — вічність..»). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.

Вірш «О слово рідне, орле скутий..» (1909)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична.

Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження.

Віршовий розмір: ямб.

У збірці «Будь мечем моїм...» О. Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Вірш буквально пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети (співочий грім, шовковий спів, левій рев Дніпра). Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах меча, сонця, судних дощів. Меч тут символізує войовничу грань українського слова, а отже, і самої нашої національної душі; сонце — миролюбну, окрилену, творчу властивості мови. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов'язково стане судними дощами для її ворогів.

Чари ночі

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її, —

Знов молодість не буде!

 

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада.

 

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе —

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

 

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся 

І серед мрій і забуття 

В розкошах закохайся.

 

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

 

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п'яні.

 

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, —

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

 

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли ввесь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

 

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток,

Кохання, снів і млості.

 

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

 

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст, дні минулі...

Та знай: над нас — боги скупі,

Над нас — глухі й нечулі…"

 

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її —

Знов молодість не буде!"

О слово рідне, орле скутий..

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

 

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

 

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

Тема 25. Павло Тичина. Аналіз поезій «О, панно Інно...», «Пам’яті тридцяти», «Ви знаєте, як липа шелестить...»

Павло Григорович Тичина — це «шукання й шукання, праця й вимогливість і, нарешті, вміння з безконечного плину образів відібрати найсвіжіший, наймісткіший, наймузикальніший...» (Олесь Гончар)

М. Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії П. Тичини, дуже вдало назвав її музичною рікою. Він мав на увазі насамперед те, що творчість одного з найкращих поетів минулого століття не просто напрочуд музична, але й передає одвічний космічний світлоритм, переливається і плине, як музична ріка.

Ранні твори П. Тичини - це учнівське шукання свого шляху в поезії. Вони позначені емоційним піднесенням, сповнені інтимними мотивами («Коли в твої очі дивлюся...», «Ви знаєте, як липа шелестить...», «Я сказав тобі лиш слово...»).

Найвідоміші твори: збірки поезій «Соняшні кларнети», «Замість сонетів і октав», «Плуг», «Вітер з України»; поеми «Похорон друга», «Сковорода»

Однією з перлин інтимної лірики Тичини є поезія «О панно Інно...». Це - щире освідчення ліричного героя, його схвильована сповідь, у якій «кожне слово - мов клавіш» (С. Тельнюк), «ніби інший звук, інший настрій» (П. Хропко)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: інтимна (любовна).

Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєдна­на зі світлим спогадом про нього.

«Пам’яті тридцяти» (1918)

В основу твору «Пам’яті тридцяти» покладено дійсні події, що відбулися 29 січня 1918 року. Проти регулярної більшовицької шеститисячної армії виступили триста юних патріотів-українців. Тридцять знайдених пізніше тіл юнаків, полеглих у бою під Крутами, поховали 19 березня 1918 року на Аскольдовій Могилі над Дніпром у Києві...

Літературний рід: лірика.

Жанр — вірш-реквієм.

Вид лірики: громадянська лірика.

Провідний мотив. У творі «Пам’яті тридцяти» П. Тичина зобразив приклад самопожертви молодих патріотів заради Батьківщини, утвердив ідею патріотизму й гуманізму, засудив жорстокість, терор і класову ненависть. Композиція твору. Вірш має кільцеву композицію. Поезія «Пам’яті тридцяти» складається з п’яти строф. Поезія починається й закінчується рядками: «На Аскольдовій могилі поховали їх».

 Образи твору. Ліричний герой — це збірний образ тридцяти юних захисників України, які загинули, захищаючи незалежність Батьківщини. Це тридцять мучеників, цвіт нації. У творі багато образів-символів: сонце, вітер, Дніпро. Символічним є й образ Каїна, який підняв руку на патріотів рідної землі.

Сюжетна основа твору — проста. Поховання на Аскольдовій могилі українців-воїнів. Проте твір більше емоційний, ніж розповідний. Читач дізнається про те, що тридцять воїнів поховали в одній могилі, що вони були молоді й славні, що навкруги буяла чарівна природа… А їх немає не буде вже ніколи. Вони навіки залишили те, що найбільше любили — свою Україну. Ліричний герой — збірний образ. Це тридцять мучеників. Це — український цвіт!

«Ви знаєте, як липа шелестить...» (1911)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: інтимна.

Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі.

Віршовий розмір: ямб.

Поезія-мініатюра (складається з двох 6-рядкових строф).

У творі паралельно (настроєво суголосно) зображуються два світи - світ природи і світ людини (прийом паралелізму).

Починаючи вже з першого питального речення, поет намагається уявно поєднати людину й природу. Вдало застосовані художньо-виражальні засоби (епітети «місячні весняні ночі», «старі гаї»; метафори «сплять гаї» та ін.), майстерне створення словесно-музичних асоціацій роблять поезію стрункою й елегантною.

О, панно Інно...

О панно Інно, панно Інно!
Я сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? Давно. Цвіли луги...
О панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...

Я Ваші очі пам’ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші. Я ридаю.
Сестра чи Ви? Любив...

 

Пам’яті тридцяти

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квитне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

Ви знаєте, як липа шелестить...

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить...
Ви чули ж бо: так липа шелестить.

 

Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї...
«Я твій» — десь чують дідугани.
А солов’ї!...
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

 

Тема 26. Максим Рильський. Аналіз поезії «Молюсь і вірю..»

Український поет, науковий діяч, критик, перекладач, публіцист, фольклорист, етнограф, мистецтвознавець, літературознавець, мовознавець.

Основні твори: збірки: «На узліссі», «Під осінніми зорями», «Синя далечінь», «Крізь бурю й сніг», «Тринадцята весна», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін», «Троянди й виноград», «Далекі небосхили», «Голосіївська осінь», «В затінку жайворонка».

Його творчість поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його. У радянську добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України

«Молюсь і вірю...»

Літературний рід: лірика.

Жанр: вірш-рефлексія.

Вид лірики: інтимно-філософська.

Провідний мотив: як прекрасно жити на цьому світі; герой закликає ліричну героїню побачити красу навколо, вирушити в далеку життєву путь.

Твір має виразний життєствердний мотив:

Молюсь і вірю. Вітер грає І п'яно віє навкруги, І голубів тремтячі зграї Чекають неба береги.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб.

Вид римування: перехресне.

Рима: чергування жіночої і чоловічої рими, що увиразнює звукову тональність вірша.

Символи у вірші - голуби (символи миру, кохання), синя глибина ( небо, символ свободи, почуттів).

У вірші поет майстерно відтворює красу почуттів ліричного героя, його єдність з природою, стан закоханості у світ. Поет здійснює своєрідний психоаналіз внутрішнього світу персонажа. Вірш пройнятий життєрадісністю, спрагою жагучого серця, вишуканістю почуттів. Композиційно твір будується як монолог. Оповідь веде ліричне «я», звертаючись до «ти», як до «іншого», унаслідок чого виникає діалогізм:

І ти смієшся, й даль ясніє, І серце б'ється, як в огні, І вид пречистої надії Стоїть у синій глибині.

У вірші виразно проступає неокласицистична поетика: витонченість образів, захоплення красою світу, гармонія думки і почуттів.

Молюсь і вірю

Молюсь і вірю. Вітер грає

І п'яно віє навкруги,

І голубів тремтячі зграї

Черкають неба береги.

 

І ти смієшся, й даль ясніє,

І серце б'ється, як в огні,

І вид пречистої надії

Стоїть у синій глибині.

 

Кленусь тобі, веселий світе,

Кленусь тобі, моє дитя.

Що буду жити, поки жити

Мені дозволить дух життя!

 

Ходім! Шумлять щасливі води,

І грає вітер навкруги,

І голуби ясної вроди

Черкають неба береги.

Тема 27. Володимир Сосюра. Аналіз поезії «Любіть Україну!»

Володимир Сосюра народився на ст. Дебальцеве, що на Донеччині, у родині вчителя, помер у м. Києві.

Поет.

Найвідоміші твори: роман «Третя Рота»; збірки поезій «Поезії», «Червона зима»; поеми «Червона зима», «Мазепа», «Розстріляне безсмертя»; вірші «Любіть Україну!», «Так ніхто не кохав».

Вірш «Любіть Україну!» (1944)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична.

Провідний мотив: щира любов до рідної України.

Віршовий розмір: амфібрахій.

З історії вірша: 1951 р. в газеті «Правда» з'явилася стаття «Против идеологических извращений в литературе», у якій В. Сосюру за цей вірш засуджено як буржуазного націоналіста, адже «страшними» для тодішніх інтернаціоналістів видалися такі рядки з вірша: «Без неї ніщо ми, як порох і дим!»

У цьому вірші поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі...

Цей вірш став хрестоматійним, проте й досі друкується не за першою публікацією 1944 р., а за «причесаною» радянською цензурою. Порівняймо, наприклад, різні варіанти п'ятої строфи: донедавна її текст звучав так: вона, тобто Україна, «...у квітці, в пташині, в електровогнях...», натомість у В. Сосюри: «...у квітці й пташині_, в кривеньких тинах...». Здавалося б, зміна лише кількох слів, але вона спотворювала пафос твору, думку поета, його справжні почуття до України. Електровогні — символ радянської влади, її здобутків, кривенькі тини — символ споконвічного селянського хліборобського краю, не завжди щасливого, але свого, рідного, єдиного, наділеного щедрою долею і Божою ласкою.

Простота художніх засобів і їхня довершеність, непідробна щирість і схвильованість інтонацій дали поетові змогу втілити глибокий загальнолюдський зміст: люби рідну землю, шануй інші народи, будь щедрим серцем на добро, добрі вчинки — цим ти звеличиш і прославиш своє ім'я, свою Україну у віках.

Любіть Україну!

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

 

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов'їну.

 

Між братніх народів, мов садом рясним,

сіяє вона над віками…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

 

Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

 

у квітці, в пташині, в електровогнях,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячий усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

 

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

 

в грому канонад, що розвіяли в прах

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях

до весен і світлих, і щирих.

 

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

 

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну…

 

Любіть у труді, у коханні, у бою,

як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою —

і вічні ми будемо з нею! 

Тема 28. Богдан – Ігор Антонич. Аналіз поезії «Різдво»

Богдан – Ігор Антонич народився на Лемківщині в родині сільського священика, помер через хворобу, похований на Яновському цвинтарі в м. Львові.

Поет.

Найвідоміші твори:збірки поезій «Привітання життя», «Книга Лева», «Зелена Євангелія», «Ротації».

Вірш «Різдво»

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: філософська.

Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора (переплетення християнських і язичницьких мотивів).

Віршовий розмір: хорей.

Б.-І. Антонич не вдавався до «оязичнення християнства» чи — навпаки. Він уміло взаємодоповнював дві однаково рідні українцям релігійні системи. Як-от у вірші «Різдво», де християнське таїнство народження Спасителя тонко помережане язичницькими мотивами. Саме воно відбувається в українському, лемківському середовищі. І навіть волфи уподібнюються до лемків: «Прийшли лемки у кресанях і принесли місяць круглий». Образ місяця, що проймає увесь твір, — теж праукраїнський, язичницький символ Різдва, народження нового світу. Отже, залучаючи творчу фантазію, уяву, автор щільно переплітає християнську й українську традиції, робить інтимним переживання віри.

Різдво

Народився Бог на санях

в лемківськім містечку Дуклі.

Прийшли лемки у крисанях

і принесли місяць круглий.

 

Ніч у сніговій завії 

крутиться довкола стріх.

У долоні у Марії

місяць — золотий горіх.

Тема 29. Микола Зеров. Аналіз поезії «Київ – традиція»

Тема:  відтворення історії міста Києва від найдавніших часів до початку ХХ століття; оспівування Києва  як  могутнього державного  й  культурного  центру  України.

Ідея: утвердження незнищенності стародавнього Києва, його культури та духовності.

Жанр: сонет

Вид лірики: громадянська лірика.

Художні засоби:

Персоніфікація — персоніфікується образ Києва, Данпарштадта

Іронія — і в наші дні зберіг ти чар-отруту; в тобі розбили табір аспанфути; кують, і мелють, і дивують світ

Епітети: войовничі готи, голосний і юний Тичина, давній міт, сонячні комуни

Метафори: животворив душею, «Плуга» вів, лядський Болеслав Щербив меча об Золоті ворота

Фразеологізми: теревені плів, байки складав

У сонеті  М. Зеров змальовує Київ як місто з тисячолітньою історією, згадує окремі сторінки історії. Київ був бажаною здобиччю  для  багатьох  воїнів.  Проте,  незважаючи  на  тяжкі випробування, місто  залишається  потужним культурним центром, у якому панує свобода творчості: М. Зеров згадує футуристів і  П. Тичину, митців —  протилежних за  світовідчуттям.  Національне відродження поет-класик пов’язує з новаторством Павла Тичини, котрий сприймається автором  як «голосний і юний», що «животворив душею давній міт (міф)», прокладаючи своєю поезією шлях у майбутнє.

 Київ — традиція (1923)

Ніхто твоїх не заперечить прав.
Так, перший світ осяв твої висоти,
До тебе тислись войовничі готи,
І Данпарштадт із пущі виглядав.

Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав
Щербив меча об Золоті ворота,
Про тебе теревені плів Ляссота І Левассер
Бонплан байки складав.

І в наші дні зберіг ти чар-отруту:
В тобі розбили табір аспанфути —
Кують, і мелють, і дивують світ.

Тут і Тичина, голосний і юний,
Животворив душею давній міт
І «Плуга» вів у сонячні комуни.