Друкувати книгуДрукувати книгу

Література початку XX століття (1900-1930 pp.) (4)

Тема 33. Остап Вишня. Аналіз творів  «Моя автобіографія», «Сом»

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з української літератури
Книга: Література початку XX століття (1900-1930 pp.) (4)
Надруковано: Гість
Дата: Tuesday, 20 August 2019, 15:49

Тема 33. Остап Вишня. Аналіз творів «Моя автобіографія», «Сом»

Справжнє ім'я Павло Михайлович Губенко.

Народився на хуторі Чечва, що на Полтавщині, помер у м. Києві.

Письменник-гуморист, засновник жанру усмішка в українській літературі.

Найвідоміші твори: збірки «Вишневі усмішки (сільські)», «Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки закордонні», «Мисливські усмішки»; гумореска «Моя автобіографія».

Гумореска «Моя автобіографія» (1927)

Літературний рід: епос.

Жанр: гумореска.

Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.

Головна ідея: у гумористичній формі висвітлити фактори, які впливають на формування митця.

Композиція: гумореска складається з трьох розділів: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і витівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в першому, відтінком добродушного сміху розповідається про навчання й формування світогляду майбутнього майстра слова.

З перших рядків твору вражає іронія й непідробна щирість, безпосередність оповіді про самого себе. Ось з яким витонченим гумором, але з неприхованою любов'ю він пише про своїх батьків: «А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя, як тоді казали, послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись Милосердному». У такому ж іронічному дусі розмірковує автор над важливими в житті кожного митця моментами: що впливало на його світогляд, які були перші вчителі, як виховували батьки, як формувалася його «класова свідомість», яку освіту вдалося здобути.

Усмішка «Сом» (1953)

Літературний рід: епос.

Жанр: усмішка.

Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з'їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.

Головна ідея: виховання любові до природи.

Композиція: усмішка складається з чотирьох частин: у першій оповідач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна; у четвертій герой-оповідач розповідає про те, чим живляться соми і як їх ловити.

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні в українській літературі — явище унікальне. У них спостерігаємо оригінальний синтез народного анекдоту й пейзажної лірики. Ці пейзажі досить лаконічні. Одна-дві деталі, схоплені усміхненим поглядом, так доречно вкраплюються в текст оповіді, що без них не можна уявити ні загального тла полювання, ні відповідного настрою.

Мова мальовничого пейзажного опису чарівних місць лагідна, ніжна. Такий ліризм посилюється змалюванням появи на річковому плесі сім'ї чирят: матері й «манісіньких чиряточок», а далі — «качка-крижень з криженятами», легесенькі «болотяні курочки». Усе тут рухається, міниться барвами, звуками, з-поміж яких пробиваються дівочі «різні чудові пісні». Створюється враження від великого живого рухливого організму, яким є природа, і в якому все взаємопов'язане, а людина — її невід'ємна частка.

Від лагідних описів оповідач плавно переходить до перестороги небезпеки (вустами діда Панька) — наприклад, про «велику ковбаню», у яку може і «дзвіниця пірнути». Далі дід розповідає якусь неймовірну історію, яка відбулася «ще за панів» з величезним сомом, який проковтнув і гусака, і собаку панського, і навіть «парового катера». Ця історія змінюється наступною, знову про сома, її розповідає вже «дуже заядлий і дуже справедливий рибалка», й акценти тут інакші — про те, який сом сильний і могутній. Нарешті, картина остання, завершальна, — у цій історії образ сома цілком реалістичний, приземлений — на перший погляд, вона нагадує своєрідну інструкцію з риболовлі сомів. Мабуть, нею можна було б і скористатися, якби не наявний тут відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикметні фантастичні деталі (наприклад, у череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара «цілісіньких шпротів»).

Гумореска «Моя автобіографія»

(стислий переказ)

Письменник не має жодного сумніву, що він таки народився, хоч мати років з десять казала синові, що його «витягли з колодязя, коли напували корову Оришку». Ця подія відбулась 1 листопада (за ст. ст.) 1889 року, в містечку Груні Зіньківеького повіту на Полтавщині. Але насправді він народився на хуторі Чечві, поблизу Груні в маєткові поміщиків фон Рот, де працював батько.

Умови для розвитку були непогані, бо мама була поруч малого сина, годувала його, а він їв, спав і ріс собі помаленьку.

Один дідусь, швець, жив у Лебедині, другий, хлібороб, у Групі.

У батьків було аж сімнадцятеро дітей, «бо вміли вони молитись милосердному». Одного разу батько сказав про сина, що той писатиме, і це віщування з часом справдилось. Письменниками так просто не стають. їх завжди супроводжують якісь, незвичайні явища, події, а якщо цього у житті не буває, то не буває й письменника..

Однак головну роль у становленні майбутнього письменника відіграє все ж таки природа - картопля, коноплі, бур'яни. Саме вона навівала на дитину різні думки, а дитина сиділа собі і думала, думала. Все це відбувалося на городі, у картоплі, де хлопець сидів і колупав ямку, підриваючи картоплю.

Хлопчик ріс нервовим, вразливим змалку.

«Як покаже, було, батько череска, або восьмерика - моментально під ліжко й тіпаюсь».

З раннього дитинства добре запам'яталась авторові одна подія: «Упав я дуже з коня. Летів верхи на полі, а собака з-за могили як вискочить, а кінь убік, а я лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся... Тижнів зо три після того хворів».

Тоді він зрозумів що, мабуть, потрібний для літератури, якщо в такий момент не вбився. Ось так проминули перші роки дитинства. Пізніше хлопця віддали до школи - не простої, а «Міністерства народного просвещенія». Вчив старенький учитель Іван Максимович, білий, як бувають хати перед зеленими святами. Вчив сумлінно, інколи застосовуючи лінійку, що ходила по школярських руках. Може, ця лінійка виробляла літературний стиль письменника.

«Вона перша пройшлася по руці моїй, оцій самій, що оце пише автобіографію. А чи писав би я взагалі, коли б не було Івана Максимовича, а в Івана Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжку зазирати?»

Саме тоді почала розвиватися у автора «класова свідомість», і хоч за наказом батька він цілував пані ручку, та потім толочив їй квіткові клумби, тобто поводився, «як чистий лейборист». А коли пані починала кричати на хлопця, він ховався під веранду та й шепотів: «Пожди, експлуататоршо! Я тобі покажу...»

До школи пішов дуже рано, не було й шести років. Коли скінчив школу, батько повіз сина в Зіньків у міську двокласну школу. Цю школу закінчив 1903 року, зі свідоцтвом, яке дозволяло «бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду». Але працювати було ще рано, бо хлопцеві виповнилося лише тринадцять років.

Повернувся додому, а батько сказав, що доведеться знов його вчити, а в сім'ї було вже дванадцятеро дітей. Мати повезла сина до Києва у військово-фельдшерську школу, адже батько як колишній солдат, мав право в ту школу дітей оддавати на «казьонний кошт».

Уперше попавши до Києва, автор йшов, роззявивши рота, бо все йому було цікаво. Закінчив школу, став фельдшером. А потім було нецікаве життя. Служив, вчився. Згодом вступив до університету.

Найбільше враження на автора справила книга «Катехізис» Філарета. її треба було не просто читати, а знати напам'ять. Дуже любив книжки з м'якими палітурками: «їх і рвати легше, і не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить. Не любив «Руського паломника», що його років двадцять підряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене душа аж у п'ятах. А решта книг читалася нічого собі».

У 1919 році почав писати в газетах, підписуючись псевдонімом Павло Грунський. Перші матеріали - фейлетони.

1921 року працював в газеті «Вісті» перекладачем. Перекладаючи, зрозумів, що треба цю справу кинути і стати письменником:

«Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, - думаю собі, - в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, - думаю собі,- робитиму».

Зробився Остапом Вишнею та й почав писати...

«Сом»

(стислий переказ усмішки )

За славним містом Енськом на Харківщині тече річка Оскіл, що впадає у Північний Донець. Її заплава розбивається на кілька рукавів, зарослих густими очеретами, верболозом, соковитою травою, І скрізь сила-силенна озеречок, вкритих густою зеленою ряскою, лататтям, лілеями. Пливуть, бувало, на човні дівчата, уквітчавшись білими лілеями, і тихо пісню співають.

Чарівна річка Оскіл! А скільки там диких качок! Як сядете на човна-довбанку й попливете тихо єриком, то неодмінно побачите чирятку-маму з чиряточками, що, мов мишенята, шмигають, болотяних курочок, лисок, крижнів, широконосок. Гуляють качатка, у теплій воді купаються...

Якраз проти радгоспу річище в Оскола широченьке, вода чиста-чиста. Дід Панько розповідав, що там така глибочінь - і дна не дістанеш. Але купатися там не можна, закрутить, завертить і немає чоловіка. Живуть там величезні соми. Якось дід Панько сидів із паном на березі. Пливе великий табун панських гусей. Раптом один гусак як закричить. Залопотів крилами і зник під водою, а на тому місці щось як ляпне по воді, ніби чорною лопатою. Сом!

Вирішили дід із паном впіймати того клятого сома. Коваль зробив спеціального гака, насадили туди, як приманку, підсмажену гуску, прив'язали налигачами до осокора й закинули вночі в річку. Сидять, дрімають, слухають пісню, що її Христя про пана виспівує. Пан ніби не чує, налигача в руці тримає. Раптом як смиконе! І потягло! Пан вірьовку тримає, а дід - пана, Панько кричить, щоб від пускав, адже налигач все одно до дерева прив'язаний, а пан вирішив поводити сома, щоб стомився. Довго водили, поки й витягли рибину - пудів на п'ять! Розчинили - а там таке, що й поперелякувалися. Справа в тому, що в пана пропав мисливський собака Джой. Де тільки пан його не розшукував, листи писав - немає. А Джой любив у річці купатися. От сом його й ковтнув, усередині нього знайшли хвоста й шерсть собаки. Дід Панько сказав панові, що його Джой знайшовся. На питання пана, де ж він, Панько відповів, що пан сам його з'їв із сомом. Було тоді всім від пана, але й панові було гикавки та нудоти.

Коли діда питали, чи він не обманює, той відповідав, що навіть у книжці відомого письменника Сабанеева описано, як в Уфимській губернії сйм проковтнув ведмедя. Соми - вони такі, й катера б проковтнули, та шуму бояться.

Сом - дуже сильна риба, могутня. Якось один дуже завзятий рибалка розповів, що вудив він на. Дніпрі. Раптом повз нього дроти води промчав човен - і без мотора. Потім став на місці, закрутився, а з нього почувся одчайдушний крик про допомогу. Рибалка підплив ближче, а там - дідок переляканий. Однією рукою в човна вчепився, а друга у воду звисає - заплуталася у волосіні. Тільки рибалка хотів допомогти, а сом як рвоне - так і домчав два човни де сусіднього села. Коли втомився, то рибалкам вдалося зачепитися за кущ і зупинитися. Витягли сома, а той завбільшки з човен. Ледь руку дідові не перерізав.

Сом - риба осідла, живе в якійсь ковбані. Найкраще ловиться літніми ночами. Інколи в його череві можна знайти й холодну закуску, наприклад, копчену ковбасу, шпроти й т. ін.

Інтересна риба сом!