Друкувати цей розділДрукувати цей розділ

РЕФОРМАЦІЯ І КОНТРРЕФОРМАЦІЯ.

1. РЕФОРМАЦІЯ І КОНТРРЕФОРМАЦІЯ

1. Основні причини Реформації

Католицька церква наприкінці ХV ст. зосередила у своїх руках чимало землі та накопичила великі багатства. У Європі поширеною була церковна десятина – стягнення десятої частини прибутку від урожаю чи грошових доходів. Церква жила пишно, в той час, коли значна частина віруючих була бідною Це підривало авторитет церкви. Крім того, римські папи широко розгорнули торгівлю індульгенціями – спеціальними грамотами на відпущення гріхів. За певну суму індульгенції звільняли від будь якого гріха. Такий продаж викликав незадоволення у віруючих. Центром Реформації стала Німеччина, яка тоді була роздроблена і нагадувала «клаптикову ковдру». Імператори влади не мали, їх обирали курфюрсти – правителі найбільш сильних німецьких земель, які прагнули обмежити вплив центральної влади. У країні не було єдиних законів, єдиної монети й війська. Усе це робило німецькі землі беззахисними перед папською курією, яка отримувала значні прибутки з роз’єднаної Німеччини.
Значної шкоди по авторитеті католицької церкви завдав гуманізм. Його лідером був Еразм Роттердамський. У памфлеті «Похвала глупоті» він різко засуджував вади суспільства та неуцтво священників і ченців. Ще одним діячем німецького гуманізму був Ульріх фон Гуттен, який вважав папський Рим головним противником об’єднання Німеччини. Потрібно додати, що роздратування у віруючих викликало і те, що мовою богослужіння була латинська, яку багато хто не розумів.

2. Початок Реформації

Першим, хто виступив проти торгівлі індульгенціями був Мартін Лютер (1483–1546). 31 жовтня 1517 р. Лютер прибив до дверей своєї церкви у Віттенберзі «95 тез», у яких різко засудив торгівлю індульгенціями. За короткий час десятки тисяч людей стали прихильниками ідей Лютера. У 1520 р. папа видав буллу про відлучення ченця від церкви. Лютер же привселюдно спалив її, що означало остаточний розрив із Римом. Мартін Лютер не заперечував проти церкви, він хотів, щоб вона стала простішою. Священики могли одружуватись, носити звичайний одяг, підпорядковуватися загальним для всіх законів. Лютеранська церква відмовилася від ікон і скульптурних зображень Христа і Богоматері. Біблія єдине джерело віри християн. Імператор Карл V вирішив втрутитися у справу. В 1521 р. Лютер прибув на рейхстаг у Вормсі. Там йому запропонували зректися своїх поглядів, але Лютер відмовився. Обурений імператор залишив зал засідань. По дорозі додому на Лютера напали, але Саксонський курфюрст Фрідріх Мудрий врятував його й сховав у своєму замку. Відсутність Мартіна Лютера не зупинило Реформацію.

3. Селянська війна у Німеччині

У 1522 р. першими хто виступив проти «попів» були загони німецьких рицарів, яких очолював Ульріх фон Гуттен. Проте цей виступ був придушений.
Уже в 1524 р. спалахнули нові виступи, які переросли у Селянську війну (1524–1525 рр.), що охопила всю Південно-Західну й Середню Німеччину. Центром повстанського руху стало місто Мюльгаузен. Очолив цю боротьбу Томас Мюнцер (1489–1525). Він обвинувачував Лютера в нерішучості й закликав до активної збройної боротьби, з метою встановлення «царства Божого» на землі. Основною селянською програмою було «12 статей», в якій селяни вимагали повернути загарбані дворянами землі й пасовища, скоротити панщину й оброк, знищити особисту залежність. Вони виступали також проти сплати церковної десятини, наполягали на праві самим обирати священика. Але у вирішальній битві під Франкенгаузеном війська імператора й найманці розбили повсталих селян. Мюнцер потрапив у полон, а згодом був вбитий.

4. Зародження протестантизму і укладання миру

У 1529 р. на рейхстазі в м. Шпрейє імператор Карл V зажадав суворого дотримання католицького віросповідання на всій території Священної Римської імперії. Але 5 князівств і 14 міст висловили свій протест. З цього часу прихильників Реформації стали називати протестантами.

У 1530 р. соратник Лютера Філіпп Меланхтон вручив імператору документ під назвою «Аугсбурзьке віросповідання». У ньому були викладені основи лютеранства, зокрема, главою церкви замість папи ставав князь, зберігалися тільки два таїнства – хрещення і причастя та ін. Але Карл V відхилив документ і почав війну проти лютеран. Завершилась вона у 1555 р. підписання Аугсбурзького релігійного миру. Імператор визнав рівноправність католиків і лютеран. Був закладений основний принцип: «Чия влада, того й віра», згідно з яким кожен князь міг вводити у своїх землях таку релігію, якої дотримувався сам.

5. Реформація у Швейцарії

Центрами реформаційного руху у Швейцарському союзі стали Цюріх і Женева. У Цюріху ідеї протестантизму поширював гуманіст, священик Ульріх Цвінглі. У 1523 р. міська рада Цюріха підтримала програму церковних реформ Цвінглі. Святе письмо визнавалося головним джерелом божественної істини. Заборонялися ікони та святі мощі, скасовувалась церковна ієрархія і целібат.
У 1536 р. магістрат Женеви запросив в місто для проповіді Жана Кальвіна. Основні його ідеї були викладені у творі «Настанова в християнській вірі». Кальвін стверджував, що людина не є вільною у виборі свого життєвого шляху. ЇЇ доля заздалегідь визначена Богом. Кальвіністська церква не мала ієрархії. Усі справи вирішувала община, яка обирала свого керівника – пресвітера. Пресвітери мали право втручатися в сімейне та особисте життя членів общини. Правив службою і читав проповідь пастор. Періодично проводились збори – консисторії – вищий орган керівництва духовними й світськими справами общини. В Женеві влада й авторитет Кальвіна були настільки великим, що його називали «женевським Папою».

6. Контрреформація

Папський Рим вів активну боротьбу із протестантами. Система заходів спрямованих на припинення і виколення реформаційних ідей і рухів, отримала назву Контрреформація. Почалось творення нових орденів. Одним із таких був Орден єзуїтів або «Товариство Ісуса», заснований у 1534 р.  Ігнатієм Лойолою (1491–1556), а офіційно затверджений Папою Павлом ІІІ у 1540 р. Головним завданням «Товариства Ісуса» було зміцнення католицької церкви в боротьбі з єрессю. В ордені панувала жорстока сувора дисципліна. Очолював орден вибраний генерал («чорний Папа»). Єзуїти не носили чернечого одягу, у них не було монастирів. Щоб здобути більше прихильників і віруючих, орден звертав увагу на освіту. По всій Європі відкривалися єзуїтські школи. У боротьбі з єретиками практикувались також різні не законні методи: шпигунство, залякування, а інколи навіть вбивство.

Карикатура на виникнення Ордену єзуїтів

 Мал. 1. Карикатура на виникнення Ордену єзуїтів.

Велике значення в історії церкви мав Тридентський собор (1545–1563) скликаний в 1545 р. папою Павлом ІІІ у місті Тренто. Засідання Собору з перервами тривало 18 років. Собор затвердив верховну необмежену владу папи у Всесвітній церкві та його непогрішність, засудив учення Лютера й Цвінглі. Проте папству довелося скасувати продаж індульгенцій.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1517 р. – опублікування Мартіном Лютером «95 тез».
1522 р. – виступ німецьких рицарів на чолі з Ульріхом фон Гуттеном.
1523 р. – програма церковних реформ Ульріха Цвінглі.
1524–1525 рр. – Селянська війна на чолі Томасом Мюнцером.
1530 р. – «Аугсбурзьке віросповідання».
1536 р. – прибуття до Женеви Жана Кальвіна.
1540 р. – створення Ордену єзуїтів («товариство Ісуса»).
1545–1563 рр. – Тридентський собор.
1555 р. – Аугсбурзький релігійний мир.