Друкувати цей розділДрукувати цей розділ

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ ДЕРЖАВИ В ХVІ – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТ.

1. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ ДЕРЖАВИ В ХVІ – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТ.

1. Франція

Суспільство. На початку ХVІ ст. Франція була найбільшою державою Західної Європи. Її населення становило більше 20 млн. осіб. Селяни були особисто вільними. Вони сплачували феодалові цензиву – ренту за користування землею. Дворянство було панівним класом. Родовите дворянство носило назву «дворянство шпаги». А королівських чиновників називали «дворянство мантії».

Французький абсолютизм. На межі ХV – ХVІ ст. у Франції відбулось формування абсолютної монархії – форми правління держави, коли вся влада належить монарху. Помітне зміцнення влади короля у Франції спостерігалося за монарха Франціска І (1515–1547) з династії Валуа. Він ніколи не скликав Генеральних штатів, а при вирішенні важливих справ радився тільки із своїм найближчим оточенням, яке входило до складу Королівської ради. Королівськими резиденціями були Шамбор і Фонтенбло. Там були побудовані великі гарні замки, що свідчили про велич монархії. Церква теж стала підпорядковуватися монарху. Син Франціска І Генріх ІІІ (1547–1559) теж відмовився від скликання Генеральних штатів. Він став першим французьким королем, до якого почали звертатися «Ваша Величносте».

Релігійні війни (1562–1598). Як і в інших країнах у Франції поширювалися ідеї Реформації. У південних і південно-західних районах країни утвердився вплив кальвінізму. Французькі кальвіністи називали себе гугенотами. Рух гугенотів очолили Бурбони – правителі королівства Наварра. Північна й центральна частина країни зберегла вірність католицизму, ідеї якого обстоювали герцоги Гізи з Лотарингії. Король Карл ІХ (1560–1574) і королева-мати Катерина Медічі намагалися дотримуватися політики віротерпимості, але це не задовольняло католиків. У березні 1562 р. в містечку Вассі гарнізон герцога Гізі здійснив різанину гугенотів під час їхньої молитви. У відповідь спалахнуло повстання гугенотів. Так, почались релігійні війни (1562–1598). Щоб примирити два табори було вирішено укласти шлюб, між сестрою короля Маргаритою Валуа і вождем гугенотів Генріхом Наваррським. На весілля до Парижа з’їхалися сотні дворян-гугенотів. Гізи вирішили скористатися нагодою й знищити верхівку гугенотів. У ніч перед святом Св. Варфоломія 24 серпня 1572 р. католики влаштували різанину гугенотів. Ця подія ввійшла в історію як «Варфоломіївська ніч».

Зображення Варфоломіївської ночі. Франс Дюбуа.

Мал. 1. Зображення Варфоломіївської ночі. Франс Дюбуа.

Загинуло тоді десятки тисяч людей. Генріху Бурбону вдалося втекти, але перед цим він змушений був прийняти католицизм. У відповідь гугеноти створили незалежну Конфедерацію з дисциплінованою армією. На противагу їй Гізи створили масову організацію Католицьку лігу, яка мала не тільки розправитися з гугенотами, а й оволодіти престолом. Король Генріх ІІІ (1574–1589) щоб цьому запобігти сам оголосив себе главою Католицької ліги та перейменував її на Королівську лігу. Тоді Генріх Гіз заснував Паризьку лігу. Генріх ІІІ змушений був втекти із столиці, але перед цим він організував вбивство Генріха Гіза. Це викликало обурення в Парижі. В 1589 р. домініканський монах-фанатик заколов отруєним ножем Генріха ІІІ. Тому єдиним законним королем Франції міг бути тільки Генріх Наваррський (Бурбон). У 1598 р. він почав облогу Парижа, але місто не здавалось. Тоді Генріх заявив: «Париж вартий меси» і прийняв католицтво. Не зустрівши опору він увійшов до столиці і став королем Франції під іменем Генріх ІV (1589–1610). Так, утвердилась династія Бурбонів. У 1598 р. Генріх ІV видав Нантський едикт, згідно з яким католицизм залишався офіційною релігією країни, а католицькому духовенству повернули всі його колишні права і майно. Водночас гугенотам дозволили проводити богослужіння по всій країні, за винятком Парижа, а також на рівні з католиками обіймати державні посади. Крім того гугенотам було передано близько двохсот  фортець і замків, у тому числі порт Ла-Рошель.

Франція за кардинала Рішельє. На той час королем Франції був слабовільний Людовік ХІІІ (1610–1643). Тому внутрішня та зовнішня політика країни з 1624 р. опинилася в руках першого міністра кардинала Рішельє, який намагався зміцнити королівську владу. У роки його правління Генеральні штати не збиралися. Інтереси короля на місцях, представляли інтенданти – вихідці з «дворянства мантії». У 1629 р. Рішельє розгромив останній оплот гугенотів порт Ла-Рошель. Тоді ж був виданий «Едикт милості», який зберіг гугенотам свободу віросповідання й право обіймати державні посади. Проте в гугенотів відібрали всі фортеці і замки. Перший міністр видав закон про заборону дуелей. Рішельє заявив, що обов’язок підданих – не знищувати один одного, а проливати свою кров за короля і батьківщину. У 1635 р. кардинал заснував Французьку академію наук. До простого народу Рішельє ставився як до робочої худоби. У своєму «Політичному заповіті» він писав: «Його варто порівнювати з мулом, який, звикнувши до тягаря, псується від тривало відпочинку більше, ніж від праці». У зовнішній політиці кардинал відстоював ідею «європейської рівноваги» і виступав проти панування Габсбургів у Європі.

Арман Жан дю Плессі де Рішельє

Мал. 2. Арман Жан дю Плессі де Рішельє.

2. Іспанія

Іспанія за правління імператора Карла V. ХVІ ст. в історії Іспанії називають «золотим віком». Найбільшими землевласниками в Іспанії були гранди – аристократичне дворянство. Головною силою на яку спиралася іспанська монархія було дрібне і середнє дворянство – ідальго. У 1516 р. королем Іспанії став Карл V Габсбург, а коли у 1519 р. помер його дід, Максиміліан І, він став ще й імператором Священної Римської імперії. Тоді говорили, що в імперії Карла V ніколи «не заходить сонце». Імператор мав намір створити «всесвітню християнську монархію», але це потребувало значних зусиль та коштів. Тому король збільшив податки, скасував деякі привілеї грандів. Це викликало незадоволення в країні. І у 1520 р. спалахнуло повстання комунерос (міських комун), центром якого було м. Толедо. Через 2 роки повстання вдалося придушити. У зовнішній сфері в Іспанії було два основних противника – Франція та Османська імперія. Крім того, значної шкоди планам Карла V завдала Реформація. Основної мети – створення «всесвітньої християнської монархії» імператору не вдалося досягти. У 1556 р. Карл V зрікся престолу.

Карл V Габсбург

Мал. 3. Карл V Габсбург.

Філіпп ІІ (1556–1598). Королем Іспанії став син Карла V – Філіпп ІІ. Його резиденцією був замок-фортеця Ескоріал у Мадриді. За повільність у прийнятті рішень сучасники назвали Філіппа «обережним королем». Філіпп був ревним католиком тому, безжалісно переслідував протестантів. Він говорив: «Я волію зовсім не мати підданих, аніж таких єретиків». В країні часто проводились автодафе – урочисто влаштовані масові страти єретиків. У 1571 р. об’єднаний флот Іспанії та Венеції у затоці Лепанто здобув перемогу над Османами. У 1581 р. Філіпп ІІ приєднав до своїх володінь Португалію. Це був останній успіх короля. У боротьбі з Англією він програв, його «Непереможна армада» зазнала поразки. Філіппу ІІ не вдалося придушити визвольний рух в Нідерландах, які давали значні прибутки Іспанії. За правління Філіппа ІV (1621–1665) у 1640 р. Португалія отримала незалежність. Іспанія втратила свою велич.

3. Нідерланди

Нідерланди у складі Іспанії. Нідерланди або «низові землі» розкинулись у нижній течії річок Рейну, Маасу і Шельди. На поч. ХVІІ ст. населення Нідерландів становило 3 млн. осіб. Країна складалася із 17 провінцій. Центральні райони – Брабант і Фландрія – славилися сукнарством. Північні землі – Голландія та Зеландія – займалися рибальством і кораблебудуванням. Антверпен став найбільшим портом світу. У роки правління Карла V країною правила його намісниця Маргарита Пармська (1559–1567). Імператорські загони розміщувалися в усіх великих містах. Місцевими станово-представницькими органами були Генеральні й провінційні штати. У Нідерландах поширилися ідеї Кальвіна, так поширеними були консисторії – громади кальвіністів. За Філіппа ІІ в країні було створено 14 єпископств, які виконували роль інквізиції проти єретиків. Король Іспанії отримував з Нідерландів значні прибутки, що і виснажувало країну. Це викликало обурення в населення. Лідером дворянства, незадоволеного іспанським засиллям, були принц Вільгельм Оранський, адмірал Горн і граф Егмонт. У квітні 1566 р. дворяни подали Маргариті Пармській петицію з вимогами приборкати сваволю іспанських чиновників. Один із придворних з презирством назвав їх гезами – жебраками. Ця назва була підхоплена усіма супротивниками Іспанії  в Нідерландах.

Національно-визвольний рух. У серпні 1566 р. в Нідерландах почалося «іконоборче» повстання, очолюване консисторіями. Кальвіністи розгромили тисячі католицьких храмів і монастирів. Повстання вдалося придушити. У 1567 р. Філіпп ІІ відправив  війська на чолі з герцогом Альбою, щоб навести «порядок» у Нідерландах. Альба встановив у країні військову диктатуру – необмежену одноосібну владу, що спирається на військову силу. Вільгельм Оранський змушений був втекти за кордон. У самих же Нідерландах проти Альби почалася партизанська війна. У 1571 р. герцог Альба запровадив в країні алькабалу – додатковий 10%-й податок на кожну торговельну угоду. Навесні 1572 р. морські гези захопили місто Бріль у Зеландії, що стало сигналом до загального повстання на півночі країни. Щоб змусити відступити іспанців жителі Лейдена зруйнували греблі на березі моря і затопили прилеглі землі.

Утворення Республіки Сполучених Провінцій Нідерландів. У 1579 р. північні провінції Нідерландів уклали Утрехтську унію, яка фактично проголошувала створення Республіки у складі семи провінцій. У 1581 р. статхаудером (правителем) країни став Вільгельм Оранський, але вже у 1584 р. він був вбитий, тому посада перейшла до Моріца Насауського. Іспанія відмовлялася визнати Республіку. Лише у 1609 р. між Іспанію та Нідерландами було підписане перемир’я на 12 років. Фактично Іспанія визнала незалежність Республіки Сполучених Провінцій Нідерландів.

4. Англія

Економіка і суспільство. Панівною верствою суспільства в країні залишались дворяни, які поділялись на дві групи: старі та нові дворяни. Старими називали тих дворян, котрі жили на платежі від селян, несли придворну або військову службу, скільки усі інші заняття вони вважали нешляхетними. Нові дворяни, або джентрі, активно займалися прибутковим вівчарством, створювали у своїх маєтках мануфактури з виробництва сукна і вели торгівлю. Ще однією верствою суспільства були лендлорди – великі землевласники. Селяни теж поділялися на дві категорії: фрігольдери та копігольдери. Фрігольдери були вільними людьми, для них умови користування панською землею не змінювалися. Копігольдери ж користувалися землею на підставі договору, умови якого власник міг змінювати коли захоче. В країні дедалі більше зростав попит на сукно, що спричинило швидкий розвиток вівчарства й виробництва вовни. Але для розведення овець потрібні були пасовища тому, лендлорди стали відбирати в селян земельні наділи, огороджувати їх і перетворювати на пасовища. Селянські домівки при цьому руйнували, а мешканців викидали на вулицю. Цей процес отримав назву огородження. Томас Мор у своїй книзі «Утопія» писав: «Ваші вівці, зазвичай такі лагідні, задоволені майже всім, тепер… стали такими, що поїдають навіть людей, розоряють і спустошують поля, будинки і міста…». Таким чином, знедолені селяни перетворювались на пауперів – людей повністю позбавлених засобів для існування, іншими словами вони ставали жебраками і волоцюгами. Усі міста та дороги були вкриті жебраками, це становило загрозу для «громадського порядку». Королівська влада розпочала репресії проти них. Королівські укази проти жебраків назвали «Кривавим законодавством». Указ 1547 р. закликав жорстоко таврувати бурлак і віддавати їх як робочу силу кожному, хто побажає взяти.

Генріх VІІІ. У 1485 р. англійський престол перейшов до династії Тюдорів. Значне посилення королівської влади відбулося за правління Генріха VІІІ (1509–1547). Він вирішив використати у своїх цілях Реформацію. Генріх VІІІ був одружений на Катерині Арагонській, яка не могла через свій вік подарувати йому спадкоємця. Король вирішив розлучитися і одружитися з молодою англійкою Анною Болейн. Проте дозвіл на розлучення міг дати лише папа римський, який не хотів псувати відносини з племінником Катерини імператором Карлом V, а тому відмовив англійському монарху. Тоді король звернувся до парламенту, який і дозволив розлучення. Це означало розрив із Римом. В 1534 р. парламент прийняв «Акт про супрематію», який оголосив короля главою англійської (англіканської) церкви. Таким чином, Генріх VІІІ став «Англійським Папою». За правління дочки Генріха Марії Тюдор (1553–1558), яка була ревною католичкою, католицизм був відновлений. За неї почались масові розправи з протестантами за що і отримала прізвисько «Кривава». Лише її раптова смерть врятувала протестантів.

Генріх VІІІ

Мал. 4. Генріх VІІІ.

Єлизавета І. Правління Єлизавети І тривало 45 років (1558–1603) і увійшло в історію, як «золота доба» Англії. Вона була прихильницею Реформації. Одним із перших її законів став  указ «Про верховенство корони» у справах релігії. Єлизавета стала «улюбленицею народу». За неї розвивалась мануфактура і торгівля. У зовнішньополітичній сфері головним суперником Англії була Іспанія. У 1577 р. англійський пірат Френсіс Дрейк пограбував іспанські порти в Південній Америці і в 1580 р. повернувся з награбованим в Англію, здійснивши при цьому другу навколосвітню подорож. Іспанці вимагали від королеви повернення їхнього золота і покарання пірата, але Єлизавета відмовила їм у цьому, а самого Френсіса Дрейка посвятила у рицарі. Проти Єлизавети І виступила католичка шотландська королева Марія Стюарт. В очах католиків вона мала більше прав на престол ніж «незаконнонароджена» Єлизавета. Але вже у 1587 р. Марію звинуватили у змові проти англійської королеви й стратили. Це викликало гнів в іспанського короля Філіппа ІІ. У 1588 р. він вирушив проти Англії з великим флотом«Непереможною армадою». Проте у протоці Ла-Манш, завдяки більш маневренішим англійським кораблям та бурі, іспанський флот зазнав поразки. Ця подія значно зміцнила авторитет Англії. У Єлизавети І не було дітей, тому вона була останньою із династії Тюдорів. Англійський трон після смерті королеви у 1603 р. успадкував син Марії Стюарт шотландський король Яків (Джеймс) Стюарт (1603–1625).

Єлизавета І

Мал 5. Єлизавета І.

5. Міжнародні відносини: тридцятилітня війна (1618–1648)

Габсбурги намагалися збільшити свій вплив у Європі. Проти цього виступали протестантські держави Північної Європи та католицька Франція. Назрівала війна, яка в історії отримала назву Тридцятилітня (1618–1648). Виділяють чотири періоди війни:

  • Чеський (1618–1624)
  • Данський (1625–1629)
  • Шведський (1630–1635)
  • Франко-шведський (1635–1648)

Приводом до війни стало повстання в Празі, де 23 травня 1618 р. двох представників Габсбургів було викинуто з вікна Королівського палацу. Так, Чехія виступила проти влади австрійських Габсбургів. В 1620 р. в битві біля Білої Гори чеська армія була розбита. Чехія була окупована й розграбована імперськими військами, а протестантів вигнано з країни. Це налякало Данію, Англію і Голландію. У 1625 р. данці почали воєнні дії проти Габсбургів і Католицької ліги. Але католицькі війська на чолі з Альбрехтом Валленштейном завдала Данії декілька поразок, що змусило останню підписати мир. Наступна країна, яка виступила проти Габсбургів була Швеція, підтримана Францією. В 1631 р. шведська армія на чолі з королем Густавом ІІ Адольфом (1611–1632) завдала нищівної поразки імперським військам. Шведи окупували Баварію, увійшли в Чехію і взяли Прагу. У 1632 р. в генеральній битві поблизу Лютцена Густав ІІ Адольф загинув, це забезпечило перемогу Валленштейна і поразку шведів. Поразка Швеції змусила Францію у 1635 р. вступити у війну. Поступово французи отримували перемоги, зміцніли і шведи. А землі Німеччини, Австрії та Чехії навпаки були виснажені. Тому імператор Фердінанд ІІІ (1637–1657) змушений був піти на укладання миру. Закінчилась війна підписанням у 1648 р. Вестфальського миру. Згідно з ним Швеція отримала землі на півночі Німеччини, що дозволило їй зайняти їй панівні позиції на Балтиці. Франція отримала Ельзас та частину Лотарингії і перетворилася в найсильнішу державу у Європі. Європейські країни визнали незалежність Голландії і Швейцарії. Найбільшої шкоди зазнала Німеччина, деякі її князівства закріпили за собою остаточну самостійність, що свідчило про політичну роздробленість країни.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1519 р. – Карл V Габсбург став імператором Священної Римської імперії.
1520 р. – повстання комунерос.
1534 р. – парламент Англії прийняв «Акт про супрематію».
1558–1603 рр. – правління в Англії королеви Єлизавети І. «Золота доба».
1562–1598 рр. – релігійні війни у Франції.
1566 р. – «іконоборче» повстання в Нідерландах.
1567 р. – встановлення у Нідерландах диктатури герцога Альби.
1571 р. – запровадження у Нідерландах алькабали.
1571 р. – морська битва між іспанським та османським флотом у затоці Лепанто.
24 серпня 1572 р. – Варфоломіївська ніч у Франції.
1577–1580 рр. – англійський пірат Френсіс Дрейк здійснив Другу навколосвітню подорож.
1579 р. – північні провінції Нідерландів уклали Утрехтську унію. Утворення Республіки Сполучених Провінцій Нідерландів.
1581 р. – приєднання Філіппом ІІ до Іспанії Португалії.
1588 р. – поразка іспанської «Непереможної армади» у протоці Ла-Манш біля Англії.
1598 р. – Нантський едикт. Утвердження династії Бурбонів у Франції.
1603 р. – утвердження в Англії династії Стюартів.
1618–1648 рр. – Тридцятилітня війна.
1620 р. – битва біля Білої Гори.
1624 р. – призначення першим міністром Франції Кардинала Рішельє.
1629 р. – знищення останнього оплоту гугенотів порту Ла-Рошель.
1640 р. – отримання Португалією незалежності.
1648 р. – Вестфальський мир.