КРИЗА СТАРОГО ПОРЯДКУ.

1. КРИЗА СТАРОГО ПОРЯДКУ

1. Англія

Пуританізм. Усіх кальвіністів в Англії називали пуританами. Державна англіканська церква переслідувала протестантів, оскільки вони виступали за очищення церкви від дорогих обрядів і таїнств, від влади єпископів і церковних судів. Вони хотіли скасувати підпорядкування церкви королю і передати управління нею в руки виборних колегій. На початку ХVІІ ст. у пуританізмі існувало дві течії. Пресвітеріани виступали за зміщення єпископів і священиків, а також за те, щоб на чолі кожної общини віруючих поставити старійшину – пресвітера. Представниками цієї течії була верхівка джентрі й купецтва. Індепенденти виступали проти втручання держави у релігійні справи, за вільне самоврядування релігійних общин. До цього крила належала дрібна і середня буржуазія, городяни й селяни.

Загострення відносин між монархом і парламентом. Яків І Стюарт (1603–1625) відверто намагався посилити свою владу й послабити вплив парламенту. Він збільшував збір коштів до скарбниці, запроваджував нові мита. Посилилися гоніння церквою пуритан. Карл І (1625–1649) продовжував політику батька. Він теж намагався поповнити скарбницю, вводив великі побори і не звертав на парламент. У 1628 р. парламент видав «Петицію про право». В ній йшлося про захист приватної власності, прав і свобод англійців від свавілля корони і церкви, про заборону вводити нові податки без згоди парламенту. У відповідь Карл І розпустив парламент і на 11 років встановив одноосібне правління.

Початок та перебіг революції. У 1637 р. в Шотландії спалахнуло повстання. Карл І не мав можливості його придушити, тому він змушений був у 1640 р. скликати парламент, що отримав назву «Довгий» (1640–1653). Король вимагав дозволу на стягування нових податків. Але парламент відмовив королю і висунув свої вимоги. «Довгий парламент» заборонив монарху збирати нові податки, скасував незаконні побори й позбавив Карла І права розпускати парламент. Король намагався заарештувати парламентських лідерів, але лондонці сховали їх. Відкриття «Довгого парламенту» стало початком Англійської революції. В 1642 р. Карл І утік з Лондона на Північ, де почав збирати армію для боротьби з парламентом. В Англії почалася громадянська війна. Прихильників короля називали «кавалерами», парламенту – «круглоголовими». На перших порах армія короля перемагала війська парламенту, але згодом парламентські війська очолили сильні командири-пуритани, одним із них був Олівер Кромвель, який створив армію «нового зразка». У військові загони стали набирати добровольців з усіх прошарків суспільства. У 1645 р. військо Кромвеля розгромило королівську армію в битві біля Нейзбі. Карл І втік до Шотландії, але вже згодом за велику суму шотландці видали його англійському парламенту. У 1646 р. парламент скасував верховну власність короля на всю землю, яка тепер стала особистою – приватною власністю дворян. У 1648 р. Карл І спробував знову підняти на боротьбу своїх прихильників, але королівські війська були швидко розбиті. Парламент побоюючись посилення армії, вирішив розпустити її і піти на переговори з королем. Але Кромвель діяв швидко, з парламенту були вигнані усі противники армії. Влада перейшла до рук армійських командирів, серед яких посилився вплив О. Кромвеля. У 1649 р. відбулася перша в історії смертна страта короля Карла І. 19 травня 1649 р. Англія була проголошена республікою.

Протекторат Кромвеля та Реставрація. Республіці не судилось довго проіснувати. У 1653 р. в Англії відбувся переворот – «Довгий парламент» було розпущено. Влада в державі перейшла до Олівера Кромвеля, який одержав титул лорда-протектора (захисник). По суті в країні була встановлена військова диктатура. Головною опорою влади була армія. Уся Англія була поділена на 11 округів, на чолі кожного з яких стояв генерал. Проте у 1658 р. Кромвель помер, і влада перейшла до його сина Річарда, який не справлявся з управлінням країною і тому був позбавлений влади. У 1660 р. в Англії відбулася Реставрація (відновлення) королівської влади. Королем став син Карла І – Карл ІІ (1660–1685), який погодився визнати всі закони, прийняті в ході революції.

«Славна революція». Хоч і Карл ІІ не виконував усі обіцянки, однак він не наважувався відкрито скасувати реформи парламенту й почати боротьбу з пуританами. Проте король-католик Яків ІІ (1685–1688) мріяв про відновлення міцної королівської влади і католицької віри. Він відкрито виступав проти парламенту. У 1688 р. парламент таємно запросив на англійський престол правителя Голландії Вільгельма Оранського, одруженого з дочкою Якова ІІ.  Восени 1688 р. 15-тисячне військо Вільгельма висадилося на берегах Англії, проте воювати йому не довелося. Яків ІІ не маючи ніякої підтримки втік з країни. Мирне усунення від влади короля Якова ІІ отримало назву «Славна революція». Королем Англії став Вільгельм ІІІ (1689–1702).

Англія наприкінці ХVІІ–ХVІІІ ст. У 1689 р. король Вільгельм ІІІ підписав «Білль про права». Цей документ заборонив королю видавати закони, збирати податки й скликати військо без згоди парламенту. Також зазначалось, що народ має право скинути негідного короля і посадити на його місце іншого. Таким чином, в Англії утвердилась конституційна монархія. У 1702 р. Вільгельм помер, на престол зійшла королева Анна (1702–1714) – дочка Якова ІІ. В той час Англія брала участь у війні за Іспанську спадщину (1702–1713). За умовами Утрехтського миру 1713 р. Англія отримала Гібралтар, а також землі в Америці навколо Гудзонової затоки. Крім того, Англія отримала повне право постачати негрів-рабів в іспанські колонії в Америці. За правління Анни відбулося об’єднання Англії із Шотландією та Ірландією. З 1707 р. нове державне утворення отримало назву Об’єднане Королівство Велика Британія. Після смерті Анни англійський трон посів Георг І (1714–1727) з німецької династії Ганноверів. За його правління країною управляли міністри з партії вігів. А за 60-річного правління Георга ІІІ (1760–1820) правлячою партією були торі.

Торі і віги. В середині англійського парламенту склалися дві політичні партії – торі і віги. Торі підтримували королівську владу, відстоювали непорушність королівських прав. Вони виражали інтереси аристократії і великих землевласників. Віги захищала парламент, виступали за зміни в економіці, державному і церковному устрою країни. Вони виражали інтереси нового дворянства, купецтва та фінансистів.

Промисловий переворот в Англії. В Англії почав швидко зростати попит на промислові товари. Мануфактури не могли забезпечити достатню кількість їх виробництва. Тому, наприкінці ХVІІІ ст. в Англії почався промисловий переворот – перехід від ручної праці на мануфактурі, у ремісничих майстернях до праці з використанням машин. Сприяли промисловому перевороту різні технічні вдосконалення того часу. У 1765 р. ткач Джеймс Харгрівс створив механічну прядку «Дженні». У 1784 р. Едмунд Картрайт винайшов механічний ткацький верстат. У 1784 р. Джеймс Ватт запатентував універсальну парову машину, яка згодом стала основним видом двигуна у виробництві й на транспорті. У 1771 р. Річард Аркрайт заснував в Англії першу фабрику.

2. Франція

Правління Людовіка ХІV. В 1643 р. королем Франції став п’ятирічний Людовік ХІV (1643–1715). Фактично влада опинилася в руках першого міністра Джуліо Мазаріні. Людовік ХІV був переконаний у божественному походженні королівської влади. Йому належать відомі слова: «Ви думали, панове, що держава – це ви? Держава це я!». З кожним разом податки в країні зростали податки й побори, що викликало незадоволення у народу. В 1648 р. спалахнув виступ проти влади короля, який отримав назву – Фронда. Паризька буржуазія і дворяни «мантії» вимагали собі прав контролю над податками й призначенням королівських чиновників. В 1649 р. лідери Фронди уклали угоду з владою. У 1650 р. почалася Фронда «принців», яка згодом була придушена. В 1661 р. Людовік ХІV оголосив, що буде управляти країною самостійно. Символом могутності королівської влади у Франції став палац Версаль. У 1665–1683 р. внутрішньою політикою держави керував генеральний контролер фінансів Жан Батист Кольбер. В країні проводилася політика протекціонізму – ввезення іноземних товарів у Францію обладувалося великим митом. Розвивалась торгівля. Після смерті Кольбера Людовік ХІV самостійно почав втручатися у внутрішні справи Франції. В країні була створена постійна поліція. Почались активні переслідування гугенотів. У 1685 р. король скасував Нантський едикт і відкрито почав примушувати гугенотів переходити в католицтво. У зовнішньополітичній сфері Франція досягла певних успіхів. Французькою колонією була оголошена Канада, а в 1682 р. території по обидва береги річки Міссісіпі перетворилися на французьку колонію Луїзіана. Франція брала участь в Орлеанській війні (1688–1697) та війні за Іспанську спадщину (1702–1713), які закінчились без успішно для неї. Людовіку ХІV не вдалося встановити панування у Європі.

Французький класицизм. У Франції появився новий художній стиль – класицизм (від лат – зразковий). Теоретики стилю були переконані, що основу краси в мистецтві закладають чіткі правила. Їх треба неухильно дотримуватись, відкинувши все фантастичне й неправдиве. В архітектурі класицизм характеризувався чіткістю й строгістю форм, логічністю планування будинків, невеликою кількістю дрібних деталей. Прикладом архітектури класицизму є Версальський палац. Значного розвитку в стилі класицизму зазнав театр. Відомим драматургами були: П`єр Корнель (1606–1684) («Слід», «Горацій»), Жан Расін (1639–1699) («Андромаха», «Федра»). Славилися твори Жана Батиста Мольєра (1622–1673) («Міщанин-шляхтич»). Відомим живописцем французького класицизму був Нікола Пуссена (1594–1665) («Аркадські пастухи», «Пейзаж з Геркулесом», «Чотири пори року»).

Мал 1. Версальський палац (класицизм).

3. Австрія

Правління Марії Терезії. У 1740 р. помер імператор Священної Римської імперії та ерцгерцог Австрії Карл VІ. Він не мав сина, а тому престол успадкувала його дочка Марія Терезія (1740–1780). Але проти цього виступив курфюрст Баварії, а згодом й великі європейські країни, які прагнули приєднати території Австрії до своїх володінь. Прусський король Фрідріх ІІ захопив австрійську провінцію Сілезію. Так, почалася війна за Австрійську спадщину (1740–1748). Все ж Марія Терезія змогла закріпити за собою трон, але Сілезія залишалася за Пруссією. Імператриця здійснила військову реформу, скасувала податкові пільги дворян і духовенства, провела перший в історії країни перепис населення і земельних володінь. Також, вона обмежила селянську панщину трьома днями, запровадила систему загальної початкової освіти, а також ввела високі мита на ввезення іноземних товарів. Проте імператриця прагнула відвоювати Сілезію. Їй вдалося створити антипрусську коаліцію, до якої увійшли Франція і Росія, але на бік Пруссії стала Англія. Вибухнула Семилітня війна (1756–1763). У підсумку Австрія не змогла відвоювати Сілезію.

Реформи Йосипа ІІ. З 1765 р. разом з Марією Терезією правив її син Йосип ІІ (1780–1790). Він ліквідував залишки місцевого самоврядування, проголосив німецьку мову офіційною мовою держави, оголосив віротерпимість, протестанти могли вільно сповідувати свою віру. В 1781 р. в частині володінь Габсбургів відбулося скасування кріпацтва. Імператор також запровадив обов’язкову безкоштовну початкову освіту для народу. Один із сучасників у своїх спогадах писав про імператора Йосипа ІІ: «Його немає більше, государя, який робив честь усім людям… Люди погано усвідомлюють, якої втрати вони зазнали… Лише через рік мандрівник скаже: «Який чудовий устрій шкіл, лікарень… освіти!». Мануфактурист: «Яке заохочення!». Землероб: «він сам працював». Єретик: «Він був нашим захисником»… Міністри: «Він убивав себе заради держави, першим підданим якої, зо його словами був сам…». Суспільство скаже: «Він був вірним, люб’язним, він приємно говорив…»».

Мал. 2. Марія Терезія.	Мал. 3. Йосип ІІ.

4. Росія

Реформи Петра І. Після смерті царя Федора Олексійовича (1676–1682) через малоліття його брата Івана (1682–1696) і сина Олексія Михайловича Петра (1682–1725) державою фактично правила царівна Софія (1682–1689), яка намагалась встановити свою одноосібну владу. Проте у 1689 р. Петро одружується і стає повнолітнім, тепер він мав усі права на престол. Софія підготувала заколот стрілецьких полків, але Петру вдалося його придушити. Трон перейшов до Петра І, який після смерті в 1696 р. хворобливого царя Івана став єдиним правителем Російської держави. Петро І хотів провести ряд реформ у країні, опираючись на досвід великих країн Західної Європи. У 1697 р. до Європи було відправлене Велике посольство, яке мало ознайомитися з  управлінням та економікою країн Європи. У складі посольства був і сам цар. У 1698 р. Петро І повернувся на батьківщину, де почав здійснювати свої реформи. Було проведено реорганізацію церкви. Петро І ліквідував патріаршество в Росії і доручив управління церквою Святішому Синоду (колегіальному органу), членів якого сам і призначав. В економічній сфері теж відбулись зміни, зокрема була введена «подушна подать» – податок із кожної особи. З’являлись перші металургійні підприємства. В 1703 р. була побудована нова столиця держави – Санкт-Петербург. Реформи торкнулись і культури. В 1699 р. Росія перейшла на європейське літочислення – рахунок років вівся від Різдва Христового, а не від створення світу. Важливою була військова реформа. Так, російська армія стала регулярною – солдатів у війська призивали на основі рекрутського набору. Петро І побудував російський військово-морський флот. Значних змін зазнало державне управління. Боярську думу цар замінив на Сенат, що виконував функції уряду. Систему приказів змінили дванадцять колегій, кожна з яких управляла певною галуззю (зовнішніми справами, флотом, промисловістю тощо). Країна була поділена на провінції та губернії. Призначення на державні посади регулювалося «Табеллю про ранги» 1722 р. – просування по службі тепер залежало не від знатного походження, а від особистих заслуг.

Зовнішня політика Росії за Петра І. Росія брала активну участь у Північній війні (1700–1721). На той час відбулось значне посилення Швеції. У 1699 р. був укладений антишведський союз Росії з Данією і Саксонією. Наступного року Росія почала війну. Проте шведський десант зненацька висадився в Данії і змусив її короля капітулювати. Потім шведський король Карл ХІІ рушив до міста Нарви, яке в облозі тримала російська армія. Восени 1700 р. військо Петра І було розбите. Тоді Карл ХІІ кинув основні сили проти курфюрста Саксонії і одночасного короля Речі Посполитої Августа ІІ. Тим часом зміцнила свої позиції і, змогла прорватися до узбережжя Балтійського моря. У 1706 р. Август ІІ змушений був підписати мир зі Швецією. Тож, у війні залишилися тільки Швеція і Росія. У 1708 р. російська армія змогла завдати шведам декілька поразок, що змусило Карла ХІІ повернути свої війська в Україну, де гетьман Іван Мазепа обіцяв йому військову допомогу. В 1709 р. відбулась Полтавська битва, в якій шведи зазнали поразки. Карл ХІІ та Іван Мазепа втекли в Турецькі володіння. В 1711 р. відбувся Прутський похід, який виявився для Росії невдалим. Лише із великими труднощами вдалося викупити армію і царя з турецького полону. Військові суперечності Росії з Туреччиною, дозволило Швеції продовжувати воювати. У 1714 р. російський флот розбив шведську ескадру біля мису Гангут. У 1720 р. шведський флот зазнав поразки біля острова Гренгам. Сили були виснажені в обох сторін. В 1721 р. був підписаний Ніштадський мир, згідно з яким Росія закріплювала за собою вихід до Балтійського моря. У 1721 р. Московське царство було проголошено Російською імперію, що значно підвищило авторитет країни на міжнародній арені. В 1725 р. Петро І помер.

Мал. 4. Петро І.

Епоха Катерини ІІ. У 1722 р. Петро І видав указ «Про наслідування престолу» за яким свого наступника обирав за власним бажанням діючий імператор. Але Петро І не встиг назвати ім’я спадкоємця. Тому в країні почалася епоха «двірцевих переворотів» (1725–1762), коли престол імперії змінило шість правителів (Катерина І (1725–1727), Петро ІІ (1727–1730), Анна Іоаннівна (1730–1740), Єлизавета Петрівна (1741–1761), Петро ІІІ (1761–1761)). Лише у 1762 р., коли гвардійський Ізмайловський полк, очолюваний українським гетьманом Кирило Розумовським, заарештував імператора Петра ІІІ та імператрицею держави було проголошено Катерину ІІ (1762–1796), двірцеві перевороти закінчились. За правління Катерини ІІ була проведена секуляризація церковних земель – землі із селянами, що належали церкві, передавалися державі. Було засноване «Вільне економічне товариство», яке складало плани економічних перетворень. У 1767 р. була скликана Уложенна комісія, яка повинна була займатися розробкою нового кодексу законів Російської імперії. Проте вже у 1769 р. комісія припинила свою діяльність. У 1783 р. було закріпачене селянство Лівобережної України. Катерина ІІ намагалася зміцнити позиції становище дворян. У 1785 р. вона видала «Жалувану грамоту дворянству», в якій підтверджувались привілеї дворянства. Імператриця провела адміністративну реформу. Імперію було поділено на 50 губерній рівних між собою за кількістю населення. Були ліквідовані напівавтономні утворення – Гетьманщина (1764), Запорозька Січ (1775).

Мал. 5. Катерина ІІ.

Селянська війна (1773–1775). Політика Катерини ІІ викликала незадоволення у селянства, що призвела до повстання очолюваного донським козаком Омеляном Пугачовим. У 1773 р. Пугачов оголосив себе «чудом урятованим імператором Петром ІІІ», і закликав козаків до боротьби. Він пообіцяв скасувати кріпацтво, повернути волю козакам та покарати царських чиновників. Повсталі громили царські гарнізони, убивали дворян та імперських чиновників. У 1774 р. Пугачов був розбитий біля Казані. Але незважаючи на поразку повстанцям вдалося підійти до Царицина. На боротьбу з Пугачовим було відправлено Олександра Суворова. У 1774 р. з повстанцями влада жорстоко розправилась, а самому Пугачові у 1775 р. відрубали голову.

Зовнішня політика Катерини ІІ. Протягом 1768–1774 рр. велась російсько-турецька війна, в якій Росія  отримала перемогу. Згідно з Кючук-Кайнаджирським миром 1774 р. турки передали Росії частину земель у Північному Причорномор’ї і визнали незалежність Кримського Ханства, яке насправді ж потрапило у залежність від Росії, а в 1783 р. й взагалі було ліквідоване. Але з цим не міг погодитися турецький султан. Почалася нова російсько-турецька війна (1787–1791), в якій Росія знову отримала перемогу. Згідно з  Ясським мирним договором 1791 р. до Росії відходили всі землі до річки Дністер. Активно Російська імперія за правління імператриці брала участь в трьох поділах Польщі. У 1796 р. Катерина ІІ померла, а на престол зійшов Павло І (1796–1801).

ПОДІЛИ ПОЛЬЩІ
Поділ	Рік	Країни учасниці	Результати
І поділ	1772 р.	Росія, Австрія, Пруссія	Австрія отримала Малопольщу, Пруссія – частину польського Помор’я (Великопольща), Росія – територію польської Лівонії і Білорусії.
ІІ поділ	1793 р.	Росія, Пруссія	Росія отримала Правобережну Україну і Центрально-Східну Білорусію, до Пруссії відійшла вся Західна Польща. Внаслідок поділу у 1794 р. спалахнуло повстання на чолі з Тадеушом Костюшком.
ІІІ поділ	1795 р.	Росія, Австрія, Пруссія	Австрія отримала південні області країни, Пруссія – центральну частину з Варшавою, до Росії відійшла Литва, Західна Білорусь і Волинь. Польська держава зникла з європейської карти.

 

Мал. 6. Карикатура. Поділи Речі Посполитої.	Мал. 7. Карикатура. Старий порядок.

 

Культура Росії. В 1725 р. була відкрита Академія наук. З виходом у світ газети «Відомості» (1702) в Росії запровадилася періодична преса і журналістика. Розвивалась архітектура, відомий архітектор італійського походження Бартоломео Растреллі спорудив Зимовий палац, Василій Баженов звів Дім Пашкова, Матвій Казанов – будинок Сенату в Кремлі. У 1750 р. в Ярославлі Федір Волков організував перший російський професійний театр. У 1757 р. була заснована Академія мистецтв. Відомими живописцями були Федір Рокотович, Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський. Серед скульпторів славилися Федот Шубін і Михайло Козловський. У 1775 р. відбулося відкриття Московського університету. Визначну роль у його створенні відіграв математик, фізик Михайло Ломоносов.

5. США

Розвиток англійських колоній у Північній Америці. Перша колонія Англії в Північній Америці  – Віргінія – заснована в 1607 р., її центром стало поселення Джеймстаун. Поступово на Атлантичному узбережжі США кількість колоній невпинно зростала. Між колоніями існували певні відмінності. Південні й центральні колонії створювалися під контролем держави, і в них великий вплив мали королівські чиновники. У цих колоніях виникали великі землеробські господарства – плантації. На них працювало багато робочих рук, яких постійно не хватало. Тому, тут поширення набуло рабовласництво. В колонії завозили чорношкірих африканців. Північні колонії, що зазвичай називають Новою Англією, засновували пуритани, які створювали власні органи управління, незалежні від англійського короля. Тут розвивалось фермерство, через суворість клімату створення плантації було неможливим. У середині ХVІІІ ст. відносини між Англією і північноамериканськими колоніями загострилися. Англія побоюючись розвитку сильних колоній та зміцнення їх буржуазії, збільшувала податки. У 1765 р. був введений особливий гербовий збір. Тепер за кожну торгову угоду, оформлення документів, випуск друкованих видань колоністи мусили платити податок. У відповідь у Північній Америці набуло поширення гасло: «Ніяких податків без представництва» – колоністи відмовлялися платити податки, тому що не брали участі в роботі англійського парламенту. Тож напруження між метрополією і колоніями наростало.

Війна за незалежність США (1775–1783). У 1773 р. відбулось «бостонське чаювання» – жителі міста Бостон пробралися на англійські кораблі й викинули в море всі вантажі чаю. У відповідь англійці ввели війська в Бостон і закрили порт. Восени 1774 р. представники колоній зібрались у Філадельфії на Перший Континентальний конгрес, який закликав не купувати англійські товари. У відповідь англійський король Георг ІІІ (1760–1820) оголосив колоністів заколотниками й направив до Америки нові війська. Воєнні дії почалися навесні 1775 р. поблизу Бостона. Тут англійці зазнали поразки. Боротьбу колоній очолив Другий Континентальний конгрес, який створив власну армію, головнокомандуючим якої став Джордж Вашингтон (1732–1799). 4 липня 1776 р. була прийнята Декларація незалежності, автором якої був Томас Джефферсон (1743–1826). Цим документом 13 колоній-штатів об’єднувалися в єдину державу – Сполучені Штати Америки й проголошувалася незалежність США від Англії. У Декларації незалежності зазначалось: «Ми вважаємо очевидним такі істини: всі люди створені рівними, і всі вони обдаровані своїм творцем деякими невідчужуваними правами, до яких належать: життя, свобода й прагнення щастя. Наші колонії також довго і терпляче витримували різні утиски, і тільки необхідність змушує їх тепер змінити свою колишню форму правління… Оголошуємо від імені народу, який уповноважив нас, що наші об’єднані колонії є і по праву повинні бути надалі вільними і незалежними…». На перших порах війни англійці перемагали американців. В 1776 р. вони взяли місто Нью-Йорк. Проте армія Дж. Вашингтона постійно поповнювалася добровольцями, і восени 1777 р. поблизу міста Саратога шеститисячний англійський загін  був розбитий і змушений здатися в полон. Варто відзначити, що американців підтримував давній суперник Англії – Франція. У 1781 р. основні англійські сили під командуванням генерала Чарльза Корнуоліса були оточені поблизу міста Йорктаун армією Вашингтона й французькими загонами. Корнуоліс змушений був капітулювати. У 1783 р. між США та Англією був підписаний Версальський мирний договір, за яким англійці визнали незалежність Сполучених Штатів Америки.

Мал. 8. Джордж Вашингтон.

Конституція США. Ще в 1777 р. Другий Континентальний конгрес прийняв першу Конституцію США – «Статті Конфедерації». Згідно з документом штати зберігали майже повну самостійність. Центральну владу представляв однопалатний представницький орган – Конгрес. Якщо під час війни штати зберігали єдність, то уже після неї відстоювали власні інтереси. Тому постало питання прийняття нової конституції, яка б змогла зберегти єдність країни. Її розробкою займався Бенджамін Франклін. У 1787 р. була прийнята нова Конституція, згідно з якою США перетворювались на федеративну республіку. Штати ставали рівноправними і посади в державі були виборними. Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої – Сенат й нижньої – Палати представників. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Головою виконавчої влади був президент, який керував урядом, армією, міг скасовувати закони прийняті Конгресом. Першим президентом США став у 1789 р. Джордж Вашингтон (1789–1797). Вищою судовою владою був Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. У 1791 р. до Конституції були включені 10 поправок, відомі як «Білль про права». Вони гарантували американцям свободу слова, друку союзів і зборів, недоторканість особи, житла і приватної власності, свободу віросповідання. Проте питання рабства залишалось відкритим, воно було заборонене лише в північних штатах.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

1607 р. – заснування в Північній Америці першої англійської колонії – Віргінії.
1628 р. – парламент Англії видав «Петицію про право».
1640–1660 рр. – Англійська буржуазна революція.
1640–1653 рр. – діяльність «Довгого парламенту» в Англії.
1646 р. – англійський парламент скасував верховну власність короля на всю змелю.
1648 р. – у Франції спалахнув виступ проти короля – Фронда.
1650 р. – Фронда «принців».
1649 р. – перша в історії страта короля Англії Карла І.
19 травня 1649 р. – проголошення Англії республікою.
1653–1658 рр. – протекторат Олівера Кромвеля.
1685 р. – французький кроль Людовік ХІV скасував Нантський едикт.
1660 р. – Реставрація в Англії королівської влади.
1688 р. – «Славна революція» . Королем Англії став Вільгельм ІІІ.
1689 р. – «Біль про права». Утвердження в Англії конституційної монархії.
1700–1721 рр. – Північна війна.
1702–1713 рр. – війна за Іспанську спадщину.
1707 р. – утворення Об’єднаного Королівства Велика Британія.
1709 р. – Полтавська битва.
1713 р. – Утрехтський мир, який завершив війну за Іспанську спадщину.
1721 р. – Ніштадський мир, який завершив Північну війну.
1721 р. – Московське царство було проголошено Російською імперією.
1722 р. – Петро І видав указ «Про наслідування престолу».
1722 р. – видання у Росії «Табелю про ранги».
1725–1762 рр. – в Російській імперії триває епоха «двірцевих переворотів».
1740–1748 рр. – війна за Австрійську спадщину.
1756–1763 рр. – Семилітня війна.
1762–1796 рр. – правління Катерини ІІ.
1765 р. – Джеймс Харгрівс створив механічну прядку «Дженні».
1771 р. – Річард Аркрайт заснував в Англії першу фабрику.
1772 р. – Перший поділ Речі Посполитої.
1773–1775 р. – селянська війна на чолі з Омеляном Пугачовим.
1773 р. – «бостонське чаювання».
1775–1783 рр. – війна за незалежність англійських колоній у Північній Америці.
4 липня 1776 р. – прийняття Декларації незалежності США.
1777 р. – прийняття «Статей Конфедерації».
1781 р. – капітуляція англійських військ поблизу міста Йорктаун.
1783 р. – Версальський мирний договір. Англія визнала незалежність США.
1784 р. – Едмунд Картрайт винайшов механічний ткацький верстат.
1784 р. – Джеймс Ватт запатентував парову машину.
1785 р. – Катерина ІІ видала «Жалувану грамоту дворянству».
1787 р. – прийняття Конституції США.
1789 р. – Джордж Вашингтон став першим президентом США (1789–1797).
1791 р. – в США прийнято «Білль про права» (10 поправок до Конституції).
1793 р. – Другий поділ Речі Посполитої.
1795 р. – Третій поділ Речі Посполитої.