Друкувати книгуДрукувати книгу

ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ РОСЛИН

ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ
РОСЛИН

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з біології
Книга: ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ РОСЛИН
Надруковано: Гість
Дата: Sunday 29 March 2020 6:25 PM

1. ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ РОСЛИН

ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ РОСЛИН

ЖИВЛЕННЯ

Живленням називається процес надходження в організм, перетворення та засвоєння ним поживних речовин.

Завдяки живленню організми отримують різноманітні хімічні сполуки, які забезпечують ріст, розвиток та інші процеси життєдіяльності. До поживних речовин належать органічні танеорганічні сполуки.

Рослини, як і всі живі організми, живляться. При цьому головна особливість рослин — це здатність утворювати органічні сполуки з неорганічних під дією сонячного проміння. Цей процес називається фотосинтезом. Для здійснення фотосинтезу необхідна енергія сонячного світла. Енергію сонячного світла рослини перетворюють на хімічну енергію, утворюючи складні органічні речовини, наприклад, глюкозу, крохмаль.

Властивий рослинам тип живлення називається автотрофним.

Властивий тваринним організмам тип живлення називається гетеротрофним.

Отже, живлення рослин і тварин відрізняється. Важливу роль у природі відіграють органічні речовини, створені рослинами в процесі фотосинтезу, бо від них залежить життя тварин.

Фотосинтез

Залежно від характеру пігменту розрізняють: хлоропласти (гр. спіогоз — зелений) — зеленого кольору, хромопласті — жовтого, оранжевого і червоного кольорів і лейкопласти — безбарвні пластиди. У процесі розвитку рослин пластиди одного типу можуть перетворюватися на пластиди іншого типу. Це явище поширене в природі і особливо помітне при достиганні плодів, під час якого змінюється їхнє забарвлення. Внутрішня будова хлоропластів досить складна.

Відомо, що залежні від світла реакції фотосинтезу відбуваються лише в тилакоїдах, а біохімічні (темнові) реакції — в стромі хлоропласта.

Розрізняють дві фази фотосинтезу: світлова і темнова. В результаті цього процесу утворюється кисень  і поглинається вуглекислий газ. Рівняння фотосинтезу:

СО22О=О26Н12О 6

Мінеральне живлення рослин

Ґрунт — верхній родючий шар землі. Він забезпечує рослинам опору, забезпечує їх водою, мінеральними речовинами та киснем для дихання коренів.

У ґрунті містяться мінеральні речовини. В основному вони розчинені у воді, яка заповнює дрібні проміжки між ґрунтовими частинками.

Мінеральні речовини поглинаються кореневими волосками з ґрунту разом з водою і з водним потоком розносяться по рослині. Необхідні рослинам мінеральні речовини можна розподілити на дві групи. До першої групи належать речовини, які необхідні рослинам в значних кількостях, до другої — ті, яких потрібно дуже мало. Перші називають макроелементами, другі — мікроелементами. У р азі їхньої нестачі в ґрунті відбуваються різні порушення в жит ії діяльності рослинного організму.

Азот рослинам потрібний для росту, багатьох процесів жит тє діяльності, для утворення хлорофілу. У разі нестачі азоту в ґрунті рослини погано ростуть. У них утворюються дрібні листки блідо-зеленого або жовтого кольору.

Фосфор рослини використовують у процесах, які пов'язані із споживанням або виділенням енергії. Крім того, він потрібний для переходу рослин до цвітіння. Якщо рослини не отримують достат ньо фосфору, вони гірше ростуть, листки у них — дрібніші і мають синюватий відтінок.

Калій також дуже важливий для рослин. Він бере участь в утворенні крохмалю, в поглинанні та пересуванні води та поживних речовин по рослині, а також у сприйнятті подразнення. За відсутності калію рослини ростуть погано. У них поступово жовтіють лис тки, починаючи з країв.

У ґрунті не завжди буває достатньо мінеральних речовин для отримання високого врожаю сільськогосподарських рослин. Проте де чию кількість можна збільшити. Для цього в ґрунт вносять добрива.

Добрива бувають органічні та мінеральні. Органічні добрива — це зазвичай відмерлі рештки тварин і рослин і продукти їхньої жи ттєдіяльності (гній, перегній, пташиний послід). Такі добрива покращують структуру ґрунту: склеюють його частинки у великі грудочки. Крім того, мікроорганізми розкладають добрива, перетворюючи їх на мінеральні речовини, які збагачують ґрунт.

Мінеральні добрива виготовляють на хімічних заводах. Найпоширеніші з них — нітратні, фосфатні та калійні. У ґрунт вносять повні мінеральні добрива, до складу яких входять усі необхідні рослинам макроелементи, або неповні, які містять їх тільки один або два.

Мінеральне живлення рослин пов'язане з їхніми іншими функціями: фотосинтезом, диханням, поглинанням і транспортом води.

ДИХАННЯ

Дихання – основна форма дисиміляції у людини, тварин, рослин та багатьох мікроорганізмів. При диханні багаті хімічною енергією речовини, що належать організму, окислюються до бідних енергією продуктів (двоокису вуглецю та води), використовуючи для цього молекулярний кисень. Більшість рослин при сонячному світлі виробляють кисень, але в їх клітинах проходить і зворотний процес: кисень поглинається у процесі дихання.  При світлі швидкість утворення кисню у процесі фотосинтезу зазвичай перевищує швидкість його поглинання.  

Інтенсивність дихання рослин у різні періоди їх розвитку неоднакова. Особливо енергійно дихає насіння під час проростання. З прискоренням росту зростає інтенсивність дихання, тому молоді рослини дихають більш активно, ніж дорослі. Взимку цей процес знижується до мінімального рівня. Дихають всі органи рослин, у тому числі і корені.

Іноді складаються несприятливі умови для дихання рослин, в результаті яких трапляється кисневе голодування, що іноді призводить навіть до смерті. Подібні явища спостерігаються при тривалому затоплені ділянок водою, утворені крижаної корки і т.п. Дихання супроводжується значним виділенням тепла. Особливо енергійно виділяється тепло при диханні грибів та бактерій. На цій властивості засноване використання гною у парниках у якості біопалива. У деяких рослин в процесі дихання температура підвищується на декілька градусів відносно температури оточуючого повітря. Тому необхідно постійно забезпечувати рослини свіжим повітрям, багатим на кисень.

ТРАНСПІРАЦІЯ

Крізь рослину йде безперервний потік води. Вода з ґрунту всмоктується кореневими волосками, проходить по корі кореня до судин ксилеми, рухається судинами кореня, стебла і жилок листка.

По ходу потоку вода використовується рослиною на процеси життєдіяльності, заповнює вакуолі, але більша її частина випаровується. Існує два «двигуни» води в рослині. Це кореневий тиск і випаровування води, тобто транспірація.

Кореневий тиск можна спостерігати, якщо зрізати стебло молодої рослини (гороху, гарбуза, огірка, бальзаміну) на відстані кількох сантиметрів від землі. За деякий час на зрізі стебла з'являться крапельки рідини, які почнуть стікати по пеньку. Якщо на пеньок надягти гумове кільце, а в нього вставити скляну трубку, то в ній почне підніматися прозора рідина. Це означає, що корінь всмоктує із ґрунту воду й під тиском рухає її по судинах у стебло.

У деяких рослин (настурція, троянда, сходи пшениці) у вологу погоду, коли випаровування дуже слабке, на краях листків виділяються крапельки води. Це вода досягає листків і виділяється мимоволі під дією кореневого тиску.

Транспірація — потужніший, ніж кореневий тиск, рушій води по рослині. Працює він так. Сонце нагріває листки, з них випаровується вода, а на її місце надходить з судин нова порція. А у судини ж, у свою чергу, надходить нова порція води з коренів, а в корені — з ґрунту. Таким чином, транспірація неначе тягне воду вгору по рослині.

Випаровують воду також і стебла: молоді — крізь продихи, деревні — крізь сочевички, — але в набагато меншій кількості, ніж листки.

Кількість води, яку випаровують рослини, залежить від площі листків і умов їхнього виростання. У вологих умовах рослини зазвичай мають великі листки, які випаровують багато води. Це, як правило, рослини тропічних лісів. У посушливих умовах, наприклад, у степах, рослини мають дрібні або вузькі листки (полин, ковила), а у кактусів взагалі вони перетворилися на колючки.

Посиленню транспірації сприяють також підвищена температура, вітер. Рослини регулюють кількість води, яку вони випаровують, шляхом відкривання або закривання продихів. Якщо в ґрунті багато води і вона вільно надходить у рослину, продихи відкриті і листки активно випаровують воду. Коли ж зменшується кількість води в ґрунті та її надходження в рослину, продихи закриваються, транспірація знижується. У посушливих умовах на листках з'являються пристосування, що знижують випаровування. Це значне потовщення зовнішньої клітинної оболонки шкірки та воскового шару, численні волоски (опушення), зменшення кількості продихів.

Пристосуванням до зимових умов, коли корені не всмоктують холодну воду, є листопад. Транспірація у рослин може дуже знижуватися, але ніколи не припиняється.

Значення транспірації для рослин дуже велике. По-перше, вона рухає воду по рослині, а разом з водою рухаються розчинені в ній речовини. По-друге, випаровування охолоджує листки.

ВИСХІДНА ТА НИЗХІДНА ТЕЧІЇ.

Провідні тканини ( лат. texsus conductorii ) — сукупність клітин , спільних за походженням і пристосованих до виконання функції проведення речовин в тілі рослинного організму.

У зв’язку з цим в рослині розрізняють дві основні течії: 1) висхідну , по якій вода і мінеральні речовини від кореня рухаються вверх по стеблу до листків та 2) низхідну , по якій органічні речовини від листків направляються у всі інші органи рослин, де вони споживаються або відкладаються в запас. Обидві течії рухаються по спеціальних провідних тканинах: висхідна — по ксилемі, низхідна — по флоемі. Однак різко розмежовувати ксилему і флоему не можна за їх функціями, бо і по ксилемі пересуваються органічні речовини, як це спостерігається весною, коли від запасаючих тканин органічні речовини переміщаються до бруньок.

РОЗМНОЖЕННЯ

Розмноження—   це  здатність  живих  організмів  відтворювати особини (організми) того ж виду. У процесі розмноження відбувається передача основних ознак материнського організму новому поколінню особин. На розмноження витрачається багато речовин і енергії, тому йому передує ріст і розвиток рослин, збільшення їхньої маси та галуження органів. У період розмноження рослинам необхідна велика площа листків для фотосинтезу й коренів для поглинання води та мінеральних речовин. Розмноження рослий поділяють на два типи — статеве і нестатеве.

Нестатеве розмноження

У нестатевому розмноженні бере участь тільки один організм, який віддає на утворення наступного покоління одну клітину (спору), групу клітин або частину тіла. Отримане потомство як дві краплі води схоже на батьківський організм.

Спора – репродуктивнаструктура, пристосована для поширення і виживання в неактивному стані протягом довгого періоду часу за несприятливими умовами. Спори формують частину життєвого циклубагатьох рослин, грибів, деяких бактерійта найпростіших. Головною різницею між спорами і насінням, іншою структурою, призначеною для розмноження, є незначна кількість поживних речовин, що міститься у спорі.

Форми нестатевого розмноження

1)                 Поділ
2)                 Спороутворення
3)                 Вегетативне

а.                  Брунькування
б.                 Пагін

1.                 Відсадки
2.                 Живці
3.                 Бульби
4.                 Кореневище
5.                 Вуса
6.                 Цибулина

в.                  Кореневі живці
г.                  Листок

  Статеве розмноження

Для статевого розмноження необхідно два організми, які утворюють спеціальні статеві клітини — гамети. Дві гамети зливаються, утворюючи нову клітину — зиготу. Із зиготи розвивається дорослий організм наступного покоління, який несе в собі ознаки двох батьківських організмів.

На відміну від нестатевого, у разі статевого розмноження в'являється велика різноманітність ознак у особин, що дозволяє їм краще пристосовуватися до мінливих умов життя.

Гамети — це клітини, які несуть свою частину інформації від батьківського та материнського організму, які їх утворюють. На відміну від звичайних клітин, гамети містять половинний набір хромосом. Потім, після злиття гамет, набір хромосом стає повним. Жіночу гамету називають яйцеклітиною, а чоловічі гамети у рослин називають сперміями.

Живі організми можуть розмножуватися як статевим, так і нестатевим шляхом. Проте у деяких груп організмів переважає один з них: у дроб'янок — нестатеве розмноження, у тварин — статеве. А ось рослини поєднують у своєму розвитку і статеве, і нестатеве розмноження.

Запилення

Запилення — це процес перенесення пилку з пиляків на приймочку маточки. Розрізняють самозапилення і перехресне запилення.

Самозапилення відбувається внаслідок потрапляння пилку на приймочку маточки своєї ж квітки. Квітки, що самозапилюються, мають ряд особливостей. У них маточки й тичинки дозрівають одночасно. При цьому тичинки зазвичай довші за маточки, що полегшує потрапляння пилку на приймочку (у пшениці, ячменю, вівса, гороху, картоплі).

Перехресне запилення відбувається внаслідок перенесення пилку з тичинок однієї квітки на приймочку маточки іншої квітки тієї ж або іншої рослини. Цей тип запилення має перевагу перед самозапиленням, тому що зародок, що в цьому випадку утворився із зиготи, збагачується ознаками двох особин, одній з яких належить пилок, а іншій — маточка.

Перенесення пилку в разі перехресного запилення здійснюється комахами (комахозапильні) або вітром (вітрозапильні), рідше в цьому процесі бере участь вода, ще рідше — птахи та ссавці. Більшість рослин запилюються комахами (бджоли, джмелі, оси, метелики, мурахи).

Пристосування до запилення комахами:

1)                 Солодкий сік (нектар)
2)                 Яскраве забарвлення пелюсток
3)                 Великі квіти або суцвіття
4)                 Пилок липкий, або  з різними виростами

Пристосування до запилення вітром:

1)                 Неяскраві квіти, часто без пелюсток
2)                 Легкий пилок
3)                 Близьке розташування рослин одна до одної

  У багатьох перехреснозапильних рослин в одній і тій самій квітці тичинки і маточки дозрівають не одночасно, що запобігає самозапиленню.

Штучне запилення застосовують під час вирощування кукурудзи, соняшнику, в овочівництві, квітникарстві.

Запліднення

Пилкове зерно, яке потрапляє на приймочку маточки складається з двох клітин. Одна з них ділиться й утворює дві чоловічі гамети — спермії. Спермії — це дрібні клітини з великими ядрами. Інша клітина (її називають вегетативною) починає рости, утворюючи довгий виріст — пилкову трубку. Трубка проростає в приймочці, потім проходить стовпчик маточки, проникає у зав'язь і доходить до пилковходу насінного зачатка. Спермії весь час містяться в кінчику пилкової трубки. Іншими словами, пилкова трубка доставляє спермії в зародковий мішок.

У насінному зачатку, а саме — в зародковому мішку, відбувається запліднення. Запліднення — це процес злиття чоловічої і жіночої гамет. Пилкова трубка входить у пилковхіді лопається. З неї спермії потрапляють в зародковий мішок і здійснюють подвійне запліднення. Воно полягає в тому, що один із сперміїв зливається з яйцеклітиною, а інший — з центральною клітиною зародкового мішка. Подвійне запліднення відбувається тільки у квіткових рослин. Із зиготи, яка утворюється внаслідок запліднення яйцеклітини, розвивається зародок насінини, а із заплідненої центральної клітини зародкового мішка — запасаюча тканина насінини — ендосперм. Подвійне запліднення було відкрите російським ученим С. Г. Навашиним. Воно має дуже велике значення для рослин, оскільки властивостями двох організмів збагачується не тільки зародок насінини, який утворюється із зиготи, але й запасаюча тканина, яка забезпечує його поживними речовинами.

РІСТ ТА РОЗВИТОК РОСЛИННИХ ОРГАНІЗМІВ

Рісторганізму — це поступове збільшення його розміру та маси . Розрізняють 3 основні стадії росту рослинних клітин: ембріональну, розтягнення, диференціації.

Ріст різних органів визначаються характером розташування конуса наростання.

Ріст стебел і коренів, які ростуть верхівкою, називають апікальним;

Ріст стебла у злаків — інтеркалярним (вставним);

Ріст листків злаків, трав, інших однодольних, які ростуть своїми основами,— базальним.

У деревних рослин потовщення осьових органів відбувається внаслідок діяльності камбію. Ріст багаторічних рослин помірних широт характеризується сезонною періодичністю. Важливими для росту рослин є умови, що забезпечують фотосинтез (мінеральне живлення, вологість, температура, тривалість світлового дня). Ріст контролюється фітогормонами і інгібіторами росту рослин. В основі рухів у рослин також лежать ростові процеси.

Розвиток рослинного організму

Ріст рослин тісно пов'язаний з їхнім розвитком. Розвиток зрілої рослини з насінини — це дивовижний процес. Він включає і поділ і ріст клітин, появу органів (коренів, стебел, листків, квіток, плодів). Зародок, який містився в насінині, перетворюється на рослину, подібну до тієї, у якій утворилася дана насінина.

Розвиток рослин відбувається в межах життєвого циклу. Життєвий цикл— це період між однаковими фазами розвитку.

Складні життєві цикли супроводжуються закономірним чергуванням різних поколінь або складними перетвореннями організму під час розвитку. Так, у деяких водоростей (бурих, червоних) чергується статеве покоління, переважно гаплоїдне, з нестатевим, переважно диплоїдним. Серед вищих рослин лише у мохоподібних переважає статеве покоління, тимчасом як у інших (папоротеподібні, хвощеподібні, плауноподібні, голонасінні, покритонасінні) — нестатеве.

ПОДРАЗЛИВІСТЬ І РУХИ ОРГАНІЗМІВ

Подразливість - це загальна біологічна здатність клітин і організмів реагувати (відповідати) на вплив факторів зовнішнього середовища. Ця специфічна властивість живих клітин обумовлюється і тісно пов’язана з чутливістю до дії того чи іншого фактора. Подразливість є однією з основних ознак життя.

Найбільш поширеними руховими реакціями у рослин на зміну умов середовища є тропізми, настії та нутації.

Тропізми — це зміни положення органів закріплених у ґрунті рослин на односторонній вплив фактора оточуючого середовища — світла, сили тяжіння, води, хімічних речовин, механічної травми тощо. Залежно від характеру подразника (світло, сила тяжіння, дотик, хімічні речовини, вода, електричний струм, поранення) рухи рослин називають відповідно фото-, гео-, тигмо-, гідро-, електро-, термо- і травмотропізмами. Характер відповідної реакції може бути різним: органи можуть повертатися до джерела подразнення (позитивний тропізм) і від нього (негативний тропізм).

Настії , як і тропізми — це зміни положень органів прикріплених рослин на дію подразників, що не мають певного напрямку, а впливають дифузно й рівномірно з різних сторін. Видів настій, як і тропізмів, дуже багато і називаються вони, як і тропізми, залежно від назви подразника.

Наприклад, в природних умовах у сонячні та теплі дні квітки рослин здебільшого відкриті, а в похмурі та холодні — навпаки, переважно закриті. Мова йде про фотонастії, які найбільш яскраво проявляються у відкриванні та закриванні квіток. Фотонастії спостерігаються й у листків. Наприклад, кислиця опускає листки ввечері й піднімає вранці.

Під нутаціями розуміють здатність рослин до колових або маятникоподібних рухів. Найкраще такі рухи виражені у верхівок стебел й у вусиків витких рослин. Ці рослини здатні підніматись догори за допомогою якоїсь опори. Такі рослини називаються лазячими, або ліанами. Серед них за способом прикріплення розрізняють виткі, чіпкі й рослини, які вплітаються, наприклад, квасоля, виноград, шипшина

 

РЕГУЛЯЦІЯ ПРОЦЕСІВ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ У РОСЛИН

Фітогормони - хімічні речовини, що виробляються в рослинах і регулюють їх ріст і розвиток. Утворюються головним чином в тканинах, що активно ростуть, на верхівках коренів і стебел. До фітогормонів звичайно відносять ауксини, гібереліни і цитокініни, а іноді і інгібітори росту, наприклад абсцизову кислоту. На відміну про тваринних гормонів , фітогормони менш специфічні і часто діють в тій же ділянці рослини, де утворюються. Багато синтетичних речовин володіють такою ж дією, як природні фітогормони.

Крім п’яти «класичних» фітогормонів, для рослин відомі інші ендогенні речовини, у ряді випадків діючі подібно фітогормонам. Це ліпосахарини, олігосахарини, жасмінова кислота, саліцилова кислота, пептиди, поліаміни, а також фенолові інгібітори росту. Разом з фітогормонами їх позначають загальним терміном «природні регулятори росту рослин».

ПРИСТОСОВАНІСТЬ РОСЛИН ДО СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ

За відношенням до абіотичних факторів рослини поділяють на такі екологічні групи:

1.                  Екологічні групи рослин за відношенням до вологи;
2.                  Екологічні групи рослин за відношенням до світла;
3.                  Екологічні групи рослин за відношенням до родючості грунту.

До першої групи відносять:

Гігрофіти — рослини, пристосовані до життя в умовах надмірного зволоження грунту (напр., калюжниця болотна, ситник мілководний, частуха подорожниковий та ін.).

Гідатофіти — рослини, які цілком або більшою своєю частиною занурені у воду. Серед Г. одні не прикріплені коренями до грунту (ряска), інші — прикріплені (латаття).

Гідрофіти   — рослини, що прикріплені до грунту і нижньою частиною занурені у воду (напр., стрілолист, комиш, очерет та ін.).

Специфічні умови життя гігрофітів обумовили особливості анатомічної будови, а саме:

                    - гігрофітів повітроносні порожнини можуть займати до 70% їх об’єму.

                     - вони мають велику кількість продихів на листку. Так, в глечиків їх нараховується до 650, причому, на нижній частині листка продихи відсутні і у водних листків.

                     - гігрофіти мають слабо розвинену провідну систему (судинно – волокнисті пучки) і дуже редуковані механічні тканини. Осмотичний тиск у гігрофітів вищий ніж у водних рослин, що їх відрізняє від типових водяних рослин.

Мезофіти — рослини, що ростуть ів умовах середнього зволоження (напр., конюшина лучна, тимофіївка лучна, костриця лучна та ін.)

Ксерофіти — рослини, що ростуть в посушливих умовах. За умовами, в яких вони зростають, ксерофіти протилежні гігрофітам. Ксерофіти здатні переносити, залишаючись в активному стані тривалу засуху повітря і грунту. Такий тип рослин зміг виробитись лише в засушливому кліматі. Вони перважають в евроазіатських степах і пустинях, на південному березі Криму, по берегах Середземного моря, в сепах і пустинях Африки, Австралії, Північної і Південної Америки.

За характером пристосування ксерофіти подяляються на два основних типи:

1.                  сукуленти
2.                  склерофіти.

Сукуленти   — посухостійкі рослини з добре розвиненою в листках та стеблах водозапасаючою паренхімою. Розрізняють листкові і стеблові. У листкових нагромаджується багато води у паренхімі листків (алое, молодило, очиток, агава), а у стеблових — у паренхімі стебла (молочаї, опунції та ін.).

Склерофіти — рослини з жорсткими листками, вкритих товстою кутикулою та дуже розвиненими механічними тканинами (напр., ковила, сосна, ялівець, верес та ін.).

Морфологічними ознаками листків склерофітів є наступні: блискуча поверхня, яка відбіває світло, опушення, що розсіює світло, товщина листка і його будова, що зменшують нагрівання хлорофілоносних клітин.

Крім того, транспіруючі органи склерофітів мають такі особливості:

1.                  Анатомічні особливості

а) наявність товстої кутикули з товстостінним епідермісом;
б) дуже розвинена стовпчаста паренхіма, яка розміщується в 2 – 3 шари як біля верхнього, так і біля нижнього епідемісу;
в) губчаста тканина недорозвинена;
г) добре розвинута механічна тканина, яка надає рослині твердості, міцності.

2.                   Здатність скручуватип і складувати листки вздовж, продиховою стороною всередину.

3.                   Редукція листківа, тобто сильне зменшення поверхні транспірації.

Тропофіти — рослини, що пристосувалися в процесі еволюції до житя в умовах з чергуванням вологої й посушливої пір року. Одні тропофіти на посушливий період року скидають листки (напр., листяні дерева), інші втрачають вологу (напр., багато надгрунтових лишайників).

За відношенням до світла розрізняють такі екологічні групи рослин:

1)                 Світлолюбні (геліофіти) — рослини, що пристосовані до життя при повному сонячному освітленні (напр., сосна, модрина, береза, пшениця та ін.).

2)                 Тіньолюбні (сціофіти ) — рослини, що не переносять прямої сонячної радіації і нормально розвиавються лише в затінених місцях (напр., квасениця, пшінка).

3)                 Тіньовитривалі — рослини, що можуть нормально розвиватись при значному затіненні (напр., копитняк, пшінка та ін.).

 

За відношенням рослин до родючості грунту розрізняють такі екологічні групи рослин:

1.                  Мегатрофні рослини — рослини, що ростуть на багатих грунтах і є своєрідними їх індикаторами (наприклад, ясен, дуб, бузина та ін.).

2.                  Мезотрофні рослини — рослини, що займають проміжне по відношенню до родючості грунту положення між евтрофними і оліготрофними рослинами (наприклад, ялина та ін.).

3.                  Оліготрофні рослини (оліготрофи) — рослини, які невибагливі до мінерального живлення і ростуть на бідних грунтах (наприклад, селагінела, традесканція та ін.).