ОРГАНИ РОСЛИН

1. ОРГАНИ РОСЛИН

ОРГАНИ РОСЛИН
Органи рослин поділяють на вегетативні та генеративні. До вегетативних органів відносять корінь, стебло, листок і бруньку, до генеративних — квітку. Квітка є генеративним органом покритонасінних рослин, у спорових це спорангій, у голонасінних — шишка.
 

Будова рослини:
1 — апікальна меристсма,
2 — верхівкова брунька,
3 — листок,
4 - черешок,
5 — пазушна брунька,
6 — вузол,
7 — міжвузля,
8 — головний корінь,
9 — бічні корені
 
 
 
 
БРУНЬКА
Брунька являє собою зачатковий пагін. Розрізняють вегетативні, генеративні та вегетативно-генеративні бруньки. Вегетативні бруньки складаються із зачаткового стебла та зачаткових лист з них виростає стебло з листками та брунькам Генеративні бруньки мають зачаток суцвіття кілька зелених асимілюючих листків або поодиноку квітку ^— бутон. Вегетативно-генеративні бруньки містять зачатки суцвіття (квітки) та листків.

 

 
 
Наростання пагона забезпечуєте верхівковими бруньками, розташованими на верхівці пагона. Галуження або утворення суцвіть відбувається за рахунок пазушних бруньок, розташованих над вузлами в пазухах листків. Зовншні листки бруньок утворюють луски, що запобігають висиханню та механічному впливу. Бруньки, захищені лусками, називаюті закритими, незахищені — відкритими. Усередині бруньки розташована твірна тканина — апікальна  меристема, активний поділ клітин якої забезпечує формування органів і тканин пагона.
Додаткові бруньки — бруньки, що утворюються на дорослих частинах пагона (стеблі, листку, до даткових коренях) з внутрішніх тканин без певної послідовності розташування. Будова додаткової бруньок аналогічна будові верхівкових і пазушних. Додаткові бруньки відіграють велику роль у вегетативному розмноженні рослин. Пагони, що розвинулися з додаткових бруньок на коренях, називають кореневими паростками.
Перетворення бруньки на пагін починається ;і розростання зачаткових листків і видовження міжвузлів. Нa місці зовнішніх лусок на поверхні пагона часто залишаються рубці — брунькові кіль ця, що позначають межі річних приростів. Уразі інтенсивного росту міжвузлів утворюється подовжений пагін, у разі загальмованого — укорочений. Укорочені нагони трав називають розетковими. У міру росту пагона брунька на його верхівці продовжує утворювати нові зачаткові листки, у пазу хах яких закладаються нові зачаткові бруньки. У разі пошкодження або знищення верхівкової бруньки ріст пагона в довжину припиняється (він може тільки трохи продовжуватися за рахунок розтягування міжвузлів).
У помірній зоні ріст рослин має періодичний сезонний характер. Час, що характеризується сприятливим для росту нагону кліматом, називається вегетаційним періодом. Пагони, що виросли з бруньки за один вегетаційний період, називають річними пагонами, або річними приростами.
Сплячі бруньки — бруньки, що певний час перебувають у стані спокою, а потім дають нові річні нагони. За рахунок роботи цих бруньок наростання стебла поновлюється після перерви. Бруньки, позбавлені періоду спокою і які розгортаються одночасно з ростом материнського пагона, називаються бруньками збагачення. Вони значно збільшують вегетативну масу та кількість суцвіть, є характернішими для однорічних трав, проте зустрічаються і в багаторічних рослин, зокрема дерев'янистих. Сплячі бруньки перебувають довгий час (роки, іноді все життя рослини) у стані спокою. Стимулом для їхнього проростання є значне пошкодження або втрата частини рослини. Вони характерні для дерев'янистих форм.
 
СТЕБЛО
Функції стебла
1.    Опорна
2.    Транспортна
3.    Запасаюча
4.    Асиміляційна
5.    Визначає положення рослини в просторі
Основі типи стебел — прямостоячі (троянда, помідор), виткі (квасоля, березка), повзучі (конюшина), чіпкі (горох, виноград) та розеткові (суниця, кульбаба).
Галуження і формування крони.
За ступенем галуження стебла рослини умовно поділяються на розгалужені, слабкі розгалужені і дуже розгалужені. Відсутність або мала кількість бічних гілок характерна для стародавніх форм папоротей і голонасінних, поширених у тропічній, рідше субтропічній, зонах. Ceред квіткових до таких рослин належать більшість пальм, драцени, юки, агави, алое, багато кактусів. Крона таких рослин формується не бічними па нтами, а великими листками.

Форма галуження нагонів:

а)     акрофонія – розташування наймасивніших біч них гілок ближче до верхівки материнського пагона (сосна, дуб, клен, волошка синя, волошка польова, ромашка аптечна)
б)      мелотонія –  розташування наймасивніших біч них гілок на середній частині материнського пагона
в)      базитонія – розта шування масивних бічних гілок у нижній частині материнського пагона (кущі)
Важливою характеристикою, що описує наростання пагонів, є система росту. У разі моноподіальної системи ріст рослини у висоту відбувається за рахунок верхівкової бруньки, розташованої на верхівці головного пагона — пагона першого порядку, і є результатом діяльності одні й тієї ж меристеми, що самооновлюється. Бічні пагони з пазушних бруньок, що з'являються на осі першого порядку, називаються пагонами другої порядку, на пагонах другого порядку — пагонам третього порядку і т. д.
У дерев і кущів частіше спостерігається симподіальна система росту. Перші декілька років ріст рослини відбувається моноподіально — за рахунок верхівкової бруньки осі першого порядку. Потім верхівкова брунька відмирає, і формування головного вертикального стовбура продовжується за рахунок найближчої бічної бруньки. Відбувається перевершинення: один з бічних пагонів починає рости швидше за інші, стаючи пагоном заміщення, який приймає напрям росту головного пагона і стає його продовженням. Подальше перевершинення відбувається щорічно, так що стовбур таких рослин є не моноподієм, а симподієм — складовою віссю
Системи галуження
Монохазій — тип галуження, за якого на осі якогось порядку утворюється тільки одна вісь наступного порядку.
Дихазій — тип галуження, за якого на осі якогось порядку утворюється тільки дні осі наступного порядку.
Гілейохазій — тип галуження, за якого на осі якогось порядку утворюється декілька осей наступного порядку.
Внутрішня будова стебла.
Стебло деревних рослин помірних широт має таку будову: центральна частина стебла зайнята деревиною, далі йде тонкий прошарок твірної тканини — камбій, зовні розташовується кора.

 

Видозміни пагонів.
1.    Бульба (картопля, топінамбур)
2.    Кореневище (пирій, конвалія)
3.    Цибулина (пролісок, цибуля)
 
КОРІНЬ
Корінь — осьовий вегетативний орган рослини, що виконує функцію всмоктування води з ґрунту і фіксацію рослини, здатний невизначено довго рости в довжину завдяки діяльності апікальної меристеми. Основною відмінністю кореня від пагона є те, що на корені ніколи не утворюється листків.
Внутрішня будова кореня.
На поперечному зрізі кореня розрізняють два шари — кору і стелу (осьовий, або центральний, циліндр).
Внутрішній шар кори називається ендодермою. Оболонки клітин ендодерми непроникні для розчинів, тому вода і розчинені в ній речовини можуть пройти в стелу тільки по протопластах. Зовнішній шар кори — екзодерма — представлений шаром клітин, розташованих між ризодермою та ендодермою. Вона виконує провідну функцію, а після відмирання ризодерми перетворюється на захисну покривну тканину.
Стела складається з твірної тканини, розташованої ззовні від провідних елементів флоеми та ксилеми. У голонасінних і дводольних рослин згодом між флоемою і ксилемою виникає камбій, а екзодерма відмирає і заміщається перидермою.

 
Будова кореня.
 

1.    ендодерма,

2.    флоема,

3.    камбій,

4.    ксилема,

5.    екзодерма,

6.    ризодерма,

7.    кореневий волосок
 
 
 
 

 

 

 

 

 

 

Зона кореня	Будова	Функції
Кореневий чохлик	Вкриває кінчик кореня. Клітини мають підвищений тургор	Захисна
Зона росту	Складається з клітин твірної тканини	Поділ клітин
Зона розтягування	У клітинах з’являються великі вакуолі, що призводить до збільшення їх розмірів	Ріст кореня в довжину. З’я вляються зачатки постійних тканин
Всисна зона	Покривна тканина – шкірочка, кора, центральний циліндр з провідними тканинами	Диференціація клітин, остаточне формування постійних тканин
Кореневі волоски	Вирости клітин шкірочки кореня	Збільшення всисної поверхні. Всмоктування води з розчиненими мінеральними речовинами
Провідна зона	Утворення бічних коренів на поперечному розрізі – покривна тканина, основні тканини, провідні тканини	Транспорт мінеральних і органічних речовин

 
Види коренів.

Головний корінь утворюється із зародкового корінця і є продовженням стебла.
Бічні корені виникають на головному (бічному, додатковому) корені вище за всисну зону, забезпечують галуження кореневої системи, збільшують всмоктуючу поверхню і міцність фіксації рослини в ґрунті.
Додаткові корені можуть утворюватися на стеблі, а у рослин з повзучим стеблом або кореневищем складати основу кореневої системи.
Кореневі системи:

а)      стрижнева; б)      мичкувата: 1 — головний корінь, 2 — додаткові корені, 3 — бічні корені

а)

б)

Спеціалізація та метаморфози коренів.

Мікориза — симбіотичний спосіб співіснування гриба та рослини, за якого гіфи гриба проникають у корінь рослини. Грибний компонент полегшує рослині споживання води з ґрунту і забезпечує її біологічно активними речовинами, стимулюючими обмінні процеси; від рослини гриб отримує поживні речовини.
Бактеріальні бульби — утвори, які ви- никають у результаті поселення в бічних коренях бактерій роду Rhizobium. Ці бактерії здатні засвоювати молекулярний азот повітря і постачати його рослинам; з кореня бактерії отримують речовини, необхідні для життєдіяльності.
 

Мікориза:
а) корінь рослини.
б) поперечний розріз кореня:
1 — грибні гіфи
 

Повітряні корені характерні для епіфітів (родини Ароїдні, Архідні) — рослин, що живуть на верхівках дерев. Ці рослини не паразитують а уловлюють воду з повітря. Ризодерма їхніх ко ренів має будову, що дозволяє вбирати туман аб росу капілярним способом.
 
Дихальні корені характерні для деяк тропічних рослин, що живуть у заболоченій Mісцевості. Вони ростуть угору з грунту та забезпечують кореневу систему киснем через аеренхіму.
 
Ходульні корені та стовпчасті корені характерні для рослин, що живуть на мулистому нестабільному ґрунті або мають велику площу крони. Вони звисають з гілок або утворюються на стовбурі, доростають до землі і забезпечують додаткову опору рослині.
Коренеплоди та коренебульби це потовщені головний чи додаткові корені відповідно у зв’язку із накопиченням поживних речовин (буряк, жоржина)
Пікіруванням або пікіровкою називають пересадку рослин у молодому віці. Після посіву сходи ростуть густо, гнітять один одного. Для того, щоб у кожного сіянця була необхідна площа живлення і застосовується пікіровка. Пікірування проводиться в окремі горщики або в загальні ящики більшого розміру. 
Пікірувати сіянці потрібно не раніше, ніж з'явилися справжні листочки, зазвичай це роблять у фазі одного - двох листів. Якщо у рослини тільки сім'ядольні листя, з пікіровкою можна почекати. Робиться це для зміцнення кореневої системи. Коріння під час пікіровки не вкорочують. 
 
ЛИСТОК
Листок — бічний вегетативний орган рослини
Функції листка
1.     Фотосинтез
2.     Газообмін
3.     Транспірація

4.     Вегетативне розмноження
У насінних рослин листки мають обмежений ріст і наростають основою, а не верхівкою. Листки закладаються у вигляді зовнішніх горбиків твірної тканини верхівкової меристеми бруньки.
 

Частини простого листка:

 1 — прилисток, 2 — черешок, 3 — листкова пластинка, 4 — центральна жилка, 5 — бічні жилки
Листки, які мають черешок, називаються черешковими, а ті, що не мають черешка, — сидячими. Іноді основа розростається, охоплюючи весь вузол і утворюючи трубку — піхву листка. На основі листка можуть утворюватися парні бічні вирости — прилистки, їхні форма, розміри та функції різні у різних рослин.
Якщо листок містить одну пластинку, його називають простим, якщо на одному черешку утворюється декілька відокремлених пластинок,— складним. Загальна вісь складного листка, на якій розташовуються листочки, називається рахіс. Листкова пластинка може бути цілісною або розчленованою.
 

Типи жилкування:

  а)         б)              в)                   г)                   д)
а) паралельне, б) лугове, в) перисто-сітчасте, г) пальчасто-сітчасте, д) дихотомічне
 

		Листки
Прості					Складні
Черешкові		Сидячі			Пальчастоскладні		Пірчастоскладні
Вишня, яблуня		Пшениця,алое			Каштан, люпин		Горобина, акація

 
Складні листки:
а)      перистий, б)        пальчастий, в)     трійчастий
 

Листкорозміщення:
а) почергове, б)  супротивне, в)    мутовчасте (кільчасте)
На вкороченому пагоні листки утворюють розетку, у такому випадку вони розташовуються, як правило, по черзі.
 

 
Внутрішня будова листка.

Назва тканини	Будова	Функції
Епідерміс	Кутикула Основні клітини Продихи Волоски	Захисна Захисна Газообмін, транспірація Захисна, видільна
Основна тканина	Стовпчаста паренхіма Губчаста паренхіма	Фотосинтез Фотосинтез, газообмін, транспірація
Жилки	Провідні тканини       Механічні тканини	Ксилема – транспорт неорганічних речовин Флоема – транспорт органічних речовин Опорна

 

Захисною реакцією у рослин, що живуть у кліматі з сезонними посухами або значним пониженням температури, є листопад. Скидаючи листки, рослини різко зменшують поверхню випаровування і зупиняють метаболізм, що в умовах посухи або холодів необхідно для виживання. Сигналом підготовки рослини до листопаду є зміна довжини світлового дня. Вічнозелені рослини не мають масового сезонного листопаду. Вони скидають листки поступово, у міру їх старіння, і так само поступово утворюють нові. Тому створюється враження, що рослина завжди зелена. Листопадні рослини на певний час скидають усі листки. Вічнозелені рослини характерні для зон субтропічного і тропічного клімату, позбавленого значних перепадів температур і вологості протягом року. Листопадні рослини характерні для помірних і полярних широт, де вегетаційний період не може тривати весь рік через значні коливання температурного та водного режимів.

 
КВІТКА

Квітка — генеративний орган покритонасінних рослин, який утворився в ході еволюції з пагона в результаті спеціалізації та метаморфозу його частин.
Осьовою частиною квітки є квітколоже, на якому розміщена решта компонентів квітки — оцвітина, тичинки, маточки. Міжвузля під квіткою називається квітконіжкою. Квітки, мають квітконіжки, називаються сидячими.
 

Будова квітки:

1      пелюстка,
2      пиляк,
3      тичинкова нитка,
4      тичинка,
5       насінний зачаток,
6       чашолисток,
7       квітколоже,
8       зав'язь,
9       стовпчик,
10     приймочка,
11     маточка
 
Оцвітина — це листочки, які оточують тичинки та мат9чки. Листочки оцвітини виконують дві основні функції: захищають тичинки та маточки квітки, що не розкрилася, і принаджують запилювачів. Оцвітина буває простою і подвійною. Подвійна оцвітина складається з чашечки та віночка. Чашечка утворює зовнішнє коло оцвітини. Листочки чашечки — чашолистки — зазвичай мають невеликі розміри та зелене забарвлення. Чашечка буває роздільнолисткова (чашолистки вільні) і зрослолисткова (чашолистки зростаються, утворюючи трубку із зубчиками).
Віночок — внутрішня чистина подвійної оцвітини, його листочки напікаються пелюстками. Вони, як правило, добре розвинені та мають яскраве забарвлення. За різноманітністю форм, розмірів і кольору пелюсток віночок перевершує всі інші частини квітки.
Сукупність тичинок квітки називається ан дроцеєм . Тичинка продукує пилок , усередині якого утворюються спермії. Тичинка складається а тичинкової питки і пиляка. Пиляки складаються :і двох половинок, усередині кожної з них утворюються пилкові зерна. Кількість тичинок може коливатися від однієї до декількох сотень, вони можуть зростатися або бути вільними, відрізнятися за довжиною або бути однаковими.
Гінецей — сукупність плодолистків у квітці, які утворюють одну або декілька маточок. Плодолистки сформувалися в процесі еволюції із спорофілів, а розміщені на них насінні зачатки — із спорангіїв. У маточці розрізняють зав'язь — нижню розширену частину, що містить насінні зачатки, приймочку — верхівку, що сприймає пилок, і стовпчик перехід від зав'язі до приймочки.
Залежно від положення щодо решти частин квітки зав'язь буває верхньою або нижньою. Верхня зав'язь розташовується на квітколожі вільно, решта частин квітки розташована нижче. Нижня зав'язь розташована під тичинками. и.
Формула квітки
Формула  квітки — це коротка характеристика, її опис за допомогою символів. Вивчаючи квітку, її елементи записують такими символами:
 

полісиметрична квітка ( актиноморфна ) — *, 
зигоморфна  — ↑,
асиметрична — •│
символ чашечки — К
віночка — С,
андроцею — А,
гінецею – G,
простої оцвітини (регіgоnium) — P.
 

Кількість  елементів  кожної частини квітки позначається відповідним числом, якщо ж цих елементів більше дванадцяти значком — ∞ ; факт зрощення частин квітки позначається дужками, розміщення даної частини квітки у різних колах розділяється знаком +. Верхня зав’язь позначається рискою (–), поставленою під числом карпел гінецею, нижня зав’язь — над числом, а середня — поряд із числом карпел. Наприклад, формула квітки свиріпи має такий вигляд: *К4С4А2+4G(2) – квітка актиноморфна, мічтить 4 чашолистки, 4 пелюстки, 6 тичинок, 2 з яких міститься в одному колі, а 4 інших – в другому, маточка – 2 зрослих плодолистки, зав’язь верхня
Якщо квітка має тільки тичинки, але не має маточок, її називають чоловічою ♂. Якщо ж має маточки і не має тичинок — жіночою ♀
Переважна більшість рослин має двостатеві квітки. Проте існують види, у яких одні особини утворюють тільки чоловічі квітки , а інші — тільки жіночі. Такі рослини називають дводомними (каштан).
Рослини, у яких є двостатеві квітки або ж різностатеві квітки розміщені на одному організмі, називаються однодомними.
 

СУЦВІТТЯ

Суцвіття — спеціалізована для утворення квіток частина пагона. Більшість верхівкових меристем у суцвітті утворюють квітки, тому такі пагони втрачають здатність до подальшого росту.

 
Види суцвіть:
а) китиця, б) зонтик, в) початок, г) головка, д) колос, с) щиток, ж) кошик,
з) складний зонтик, і) складний колос
Залежно від ступеня галуження суцвіття поділяють на прості та складні. У простих суцвіть галуження не перевищує двох порядків, тобто на головній осі квітки розташовуються поодиноко. У складних суцвіть галуження може досягати трьох, чотирьох і більше порядків.
 

Прості суцвіття зазвичай моноподіалі а порядок галуженття осей не перевищує двох. Китиця має подовжену головну вісь і виражені квітконіжки, більш-менш однакові між собою. Які квітконіжки не однакові (нижні довші за верхні), і квітки розташовуються в одній площині, то суцвіття називається щиток. Якщо на розвиненій головній осі квітки сидячі, то суцвіття називається колос, а якщо головна вісь при цьому м'ясиста — качан. Якщо головна вісь укорочена, а квітконіжки мають однакову довжину, то суцвіття називається зонтик. Якщо на головній укороченій (іноді м'ясистій) осі розташовуються сидячі квітки, то суцвіття називається головка. У суцвітті кошик квітки розміщуються на поверхні головної сплощеної осі.
До складних суцвіть, що мають моноподіальне наростання, відносять подвійну китицю, складний зонтик і складний колос. У цих суцвіть на головній осі розташовуються прості суцвіття, будова яких описана вище.
Волоть має більше ніж три порядки галуження, причому нижні галуження розвинені більше за верхні, наростання моноподіальне.
Простий зонтик цибулі
Цимоїди — складні суцвіття, що мають симподіальне наростання і головну невиражену вісь. До цимоїдів належать суцвіття монохазії, дихазії і плейохазії. У цих суцвіттях материнська вісь змінювалася однією, двома або
багатьма дочірніми осями наступного порядку.
Біологічне значення суцвіть : зближення квіток збільшує ймовірність перехресного запилення; дрібні квітки, зібрані в суцвіття, стають помітнішими для запилювачів.
 

ПЛІД

Плід є утворенням, характерним тільки для покритонасінних рослин. Різноманітність і класифікація плодів визначається будовою оплодня, способом розкривання плоду і особливостями розповсюдження. Залежно від будови оплодня плоди поділяють на сухі та соковиті.
Ягода — соковитий плід, що містить багато насіння; оплодень соковитий, м'який, тверді покриви насіння утворені покривами насінного зачатка (томат, картопля, огірок, кавун).
Кістянка — соковитий однонасінний плід; мі кірка, м'якоть і тверда кісточка утворені шарами оплодня (вишня, слива, персик, абрикоса).
Складна кістянка — соковитий плід, утворений зрослими кістянками, розташованими на спільному квітколожі (малина й ожина).
Яблуко — соковитий багатонасінний плід; соковита частина утворюється внаслідок зростання оплодня та квітколожа, яке обростає його (яблуня, груша, айва).
Горіх — сухий однонасінний плід із здерев'янілим оплоднем (ліщина).
Зернівка — сухий однонасінний плід; тонкий оплодень дуже щільно прилягає до насінної шкірки, тож плід є нерозкривним (злаки).
Сім'янка — сухий однонасінний плід із тонким шкірястим оплоднем (соняшник).
біб — сухий багатонасінний плід; насіння прикріплене до стулок зав'язі зсередини (горох). На відміну від боба, у стручка насіння розміщу на перегородці між стулками (капуста).
Гарбузика — м'ясистий багатонасінний (патисон, кабачок, гарбуз).
Коробочка — сухий багатонасінний плід (ті пан, мак, дурман, чистотіл).
 

Плоди:
а) ягода банана,
б) кістянка черешні,
в) яблуко яблуні,
г) багатогорішок суниці,
д)сім'янка кульбаби,
е) біб верблюжої колючки,
ж) коробочка дурману,
з) зернівка ковили

 

 
Супліддям  є сукупність плодів, які утворюються з квіток одного суцвіття і відокремлені від інших суплідь і самого пагону. Супліддя розрізняють пухкі, коли всі плоди мають відокремлені плодоніжки, наприклад, у горобини, винограду, калини, тощо. Також виділяють групу більш компактних суплідь, в яких однонасінні плоди зібрані під сухою обгорткою, як у родини складноцвіті , або під м'ясистою соковитою тканиною, як у інжиру. Утворення суплідь дуже великих розмірів відбувається у ананаса, маклюра, хлібного дерева за рахунок того, що плід зростається з віссю або іншими елементами суцвіття.
Біологічне значення супліддя дуже велике, тому що всі його плоди розташовані компактно і чітко відокремлені від вегетативної частини пагона. Можна порівняти супліддя з квітками в суцвітті. Адже завдяки формуванню суцвіття, підвищується ймовірність успішного запилення квіток. Так, ефективна дисемінація здійснюється за наявності супліддя. Приміром, супліддя плодів насиченого яскравого забарвлення створюють контраст із зеленим листям дерев, у зв'язку з чим, їх здалека бачать птахи, які поїдають ці плоди. У представників сімейства зонтичних, а також бузку сухі супліддя інтенсивніше перешкоджають руйнуванню плодів вітром, тому що створюють більший опір потоку повітря, ніж плоди окремо.
  Плоди розповсюджуються за допомогою води, вітру, тварин. Плоди, що поширюються вітром, дуже дрібні та легкі, мають пристосування для польоту — ворсинки, крильця, пух, повітроносні порожнини (кульбаба, тополя, клен). Розповсюдження за допомогою води характерне для водяних рослин, їхнє насіння покрите щільною оболонкою і здатне довгий час зберігати життєздатність у воді. Багато сухих плодів розноситься, зачепившись за вовну тварин; для цього на їхній поверхні є різноманітні вирости та гачечки (лопух, череда). Насіння багатьох рослин розповсюджується тваринами, які поїдають плоди (омела, вишня, калина, малина, суниця, горобина). Оплодні таких рослин м'ясисті та їстівні, а насіння Покрите оболонкою, яка захищає його від перетравлення. У такий спосіб насіння розноситься на значні відстані та висівається разом із «добривами». Насіння багатьох таких рослин не може прорости без обробки травними ферментами тварин. Плоди деяких рослин пристосовані для самостійного поширення насіння. У деяких видів африканських кавунів під час дозрівання вміст плоду стає рідким, а плодоніжка відсихає і на її місці утворюється отвір. Коли плід, що відокремився, перекочується вітром, через отвір насіння потрапляє в грунт і відразу ж поливається рідиною з плоду, що дуже важливо в посушливому африканському кліматі.