ГРИБИ ТА ЛИШАЙНИКИ
1. ЦАРСТВО ГРИБИ
ЦАРСТВО ГРИБИ
Гриби (Fungi, Mycota, Mycophyta, Mycetalia) — своєрідні організми (понад 100 тис. видів), які поєднують в собі ознаки і рослин, і тварин. Вони ростуть на багатому органічними речовинами ґрунті, в сирих затінених місцях, на рослинних залишках, на харчових продуктах, на живих тканинах рослин і тварин. Гриби, як і рослини, ростуть протягом всього життя. Вони позбавлені хлорофілу й за типом живлення є гетеротрофами (сапрофіти або паразити), але поживні речовини всмоктують, як рослини. До складу клітинної стінки більшості грибів входить полісахарид хітин, у примітивних форм — целюлоза. Запасною поживною речовиною в грибів є не крохмаль, а глікоген, і в продуктах обміну речовин присутня сечовина.
Тіло гриба представлено міцелієм (від грец. mykes — гриб), або грибницею, і складається з тонких ниток, що гілкуються, котрі називаються гіфами. Для грибів характерне безстатеве розмноження спорами, частинами грибниці чи брунькуванням. У деяких видів можливий статевий процес. Статеве розмноження відбувається з утворенням гамет у спеціальних органах — антеридіях і архегоніях.
За будовою міцелію гриби діляться на нижчі та вищі.
РІЗНОМАНІТНІСТЬ ГРИБІВ
Клас Ооміцети. Розвинений багатоядерний неклітинний міцелій. Нестатеве розмноження здійснюється зооспорами з двома джгутиками. Представник — рід фітофтора, що налічує близько 70 видів. Всі фітофторові ведуть паразитичний спосіб життя. Зооспори утворюються в спорангіях, проростання зооспор і зараження рослини-хазяїна відбувається у воді, тому масове розповсюдження фітофтори відбувається в дощову погоду. Також має місце і статеве розмноження. Фітофтора вражає практично всі тканини рослини, руйнуючи її клітини своїми гіфами й отруюючи виділеннями.
Фітофтора
Спорангії мукорового гриба
Дріжджі: поділ брунькуванням
Клас Зигоміцети. Розвинений міцелій, який у деяких видів у зрілому стані поділяється на клітини. До цього класу відносяться цвілеві гриби роду мукор. Вони викликають цвітіння і псування продуктів харчування, є паразитами внутрішніх органів людини тварин. Токсини, що виділяються цвілевими грибами, дуже небезпечні для здоров'я і навіть у невеликих кількостях можуть призвести до смерті. Основний спосіб розмноження — нестатевий, спори утворюються в спорангіях, піднятих над грибницею на спороніжках.
Клас Аскоміцети (сумчасті гриби). Один з найбільших класів грибів, що включає близько 30 тис. видів. Характерна особливість класу — утворення під час статевого розмноження асків сумок) — одноклітинних структур, що містять спори. Представники — дріжджі. Міцелій дріжджів утворюється клітинами, що розмножуються брунькуванням. Завдяки здатності до бродіння дріжджі використовують для приготування спиртних напоїв і випікання хліба.
Сажка кукурудзи Ріжки жита Зморшок
Представниками є також борошнисторосі і ріжкові гриби. Борошниста роса — паразит культурних рослин, розташовується на поверхні плодів і листків у вигляді білуватого нальоту, дуже знижує врожайність. Ріжкові є паразитами злакових культур. Алкалоїди ріжків роблять борошно з уражених зерен непридатним для випікання хліба. Зморшки мають харчове значення. Трюфель, плодові тіла якого утворюються під землею, є найдорожчим делікатесним грибом.
Клас Базидіоміцети. Близько 30 тис. видів багатоклітинних грибів, які утворюють спеціальні споротвірні органи — базидії. До базидіоміцетів належать так звані шапкові гриби, плодове тіло яких складається з ніжки та шапки. Лисичкові гриби вживаються в їжу. Трутові гриби є руйнівниками деревини. Сажкові та іржасті гриби — паразити рослин, в основному злаків.
Клас Дейтероміцети (недосконалі гриби). Багатоклітинний міцелій. Життєвий цикл проходить у гаплоїдній стадії без зміни ядерних фаз. Усі представники класу розмножуються нестатевим шляхом. Надзвичайно різноманітні, оскільки здатні зливатися один з одним, утворюючи міцелій з різними за генетичним складом ядрами. До цього класу належать цвілеві гриби роду пеніцил — джерело перших антибіотиків.
ЗНАЧЕННЯ ГРИБІВ У ПРИРОДІ ТА ЖИТТІ ЛЮДИНИ.
У першу чергу слід відзначити шкоду, якої завдають паразитичні гриби. Hе існує жодного виду багатоклітинних організмів, який би не вражався грибними паразитами, що викликають захворювання або смерть.
Багато грибів, особливо шапкових, здатні вступати в симбіоз з коренями рослин, утворюючи мікоризу. При цьому гриб отримує від рослини поживні речовини, а рослина від гриба — біологічно активні речовини, які стимулюють її ріст; також за допомогою грибних гіфів рослина збільшує всмоктування води з ґрунту.
Гриби — сапрофіти беруть участь у круговороті речовин, розкладаючи рослинні залишки й поповнюючи запас мінеральних речовин у ґрунті. Сапрофітами є і дріжджі. Вони розвиваються у цукристому середовищі й викликають спиртне бродіння. їх широко використовують у виноробстві, пивоварінні, хлібопеченні, для отримання технічного спирту. Пивні дріжджі часто прописують хворим, що страждають на гіповітаміноз, оскільки вони містять тіамін, рибофлавін, нікотинову кислоту й інші вітаміни. Харчові дріжджі містять до 55 % білка, який за своїм складом близький до білка м'яса. У сільському господарстві використовують кормові дріжджі. Різні види пеніцилу застосовують для приготування сирів «рокфор» і «камамбер» із метою додання їм специфічного аромату й смаку.
Шапкові гриби (близько 200 видів) здебільшого їстівні, є продуктами харчування людини. Вони містять багато мінеральних солей і вітамінів. Білки грибів складають до 30 % їх маси, проте засвоюються в травному тракті людини лише на дві третини. Найбільш часто в їжу вживають білі гриби, підберезники, підосиновики, грузді, сироїжки, лисички, маслята, опеньки. З шапкових грибів штучно розводять печериці та гливи.
Необхідно мати на увазі, що отруєння несвіжими чи старими їстівними грибами, а також отруйними (їх відомо близько 25 видів), є украй важкими й можуть призвести до смерті. Тому, збираючи гриби, треба уміти відрізняти отруйні від їстівних. Найбільш отруйні бліда поганка, мухомор, жовчний гриб, несправжні лисички й несправжні опеньки.
Гриби — паразити поселяються на всіх частинах рослини. Вражаючи культурні рослини, вони значно знижують їх врожайність. На злакових культурах найбільш часто зустрічаються ріжки й сажка. Фітофтора вражає картоплю. На бульбах картоплі гриби — паразити викликають появу «чорної гнилі», на плодах яблуні та груші — «плодової гнилі», на ягодах аґрусу й смородини — «борошнистої роси». Усі грибкові захворювання рослин розповсюджуються дуже швидко, оскільки дрібні спори грибів переносяться з хворих рослин на здорові вітром, опадами, черв'яками, слимаками, комахами.
Домовий гриб і трутовик руйнують деревину. Спори трутовика вражають дерево через різні пошкодження стовбура чи гілок і проростають. Грибниця, що утворюється, руйнує деревину, робить її трухлявою. Уражене дерево звичайно гине. Плодове тіло трутовика багаторічне, формою нагадує копито. Спори утворюються на нижній його поверхні.
Існують так звані хижі гриби, будова яких пристосована до захоплення дрібних круглих черв'яків, що мешкають в ґрунті.
Певні види грибів є збудниками захворювань людини. Частіше це шкірні захворювання — стригучий лишай, парша, актиномікози. У тварин і птахів гриби вражають внутрішні органи.
Хижі гриби, що захоплюють круглого черв'яка:
1 — гриб; 2 — нематода.
Гриби викликають також корозію металів, ушкоджують лакофарбові покриття, книги й тканини.
З культур деяких грибів у промислових умовах одержують антибіотики (пеніцилін, коліміцин, мономіцин, стрептоміцин тощо) й лимонну кислоту. Сировиною для отримання ліків є і ріжки, що містять велику кількість алкалоїдів.
Лишайники представлені більш ніж 20 тис. видів. В основі організації лишайників лежить помірний паразитизм гриба на водорості. Гриб і водорость вступають у тісні, довготривалі відношення і формують особливі морфологічні форми та шляхи метаболізму. Гриб є облігатним паразитом. Він формує особливі гіфи — гаусторії, які проникають у клітини водоростей і слугують для обміну речовинами. Гриб поступово з'їдає вміст водорості, залишаючи при цьому резерв, оскільки знищення всієї водорості призведе до його загибелі. У свою чергу водорость отримує від гриба воду та мінеральні речовини.
Будова лишайників
Грибний компонент лишайників — мікобіонт — може бути представником класів Базидіоміцети, Аскоміцети або Фікоміцети. У вільноживучому стані мікобіонти в природі не зустрічаються, а в культурі ростуть дуже повільно й не утворюють плодових тіл. Водоростевий компонент — фікобіонт — може бути представником відділів Зелені , Жовтозелені або Бурі водорості , а також Ціанобактерії. Близько 40 % лишайників мають як фікобіонта зелену одноклітинну водорость требуксію. Фікобіонт зберігає здатність до автономного існування та розмноження, проте здатність переносити несприятливі умови зовнішнього середовища (у першу чергу перепади вологості, тиску, температури) помітно знижується.
Слані лишайників бувають трьох морфологічних типів:
накипні — у вигляді скориночки, щільно зрослої із субстратом ( пірснула блискуча, верукарія скельна, каліціум зелений, артонія промениста) ,
листуваті — у вигляді листкоподібної пластики, горизонтально розташованої на субстраті (колема в'яла, пельтігера пухирцева, лобарія легенева, пармелія відцентрова);
кущисті — у вигляді прямостоячого або звисаючого кущика ( сферефорус круглий, рочелла фукоїдна, уснея довгошия, кладонія оленяча).
Слань лишайників:
а) листуваті, б) кущисті, в) накипні
Розрізняють гомеомерні та гетеромерні слані. У гомеомерній слані водорості дифузно розкидані по всій її товщі, а в гетеромерній утворюють відокремлений шар.
Розмноження лишайників здійснюється Cтатевим, нестатевим і вегетативним способами. Утворення мікобіонтом плодових тіл і спор довгий процес, що триває у деяких видів 10 років. Після висівання і проростання спор молодий міцелій утворює довгі тонкі пошукові гіфи для виявлення водоростей, які відповідають од ному виду лишайника. Виявивши клітини водорості, гіфи мікобіонта відокремлюють їх від субстрату, оточують і починають формувати слань. Водорості у складі лишайника розмножуються як правило, нестатевим способом.
Екологія та значення у природі. Лишайники є багаторічними організмами, вік деяких екземплярів оцінюють у 300 і більше років. У високих широтах тундри та лісотундри лишайники складають значну частину рослинного покриву, будучи основними продуцентами органічних речовин. Лишайники беруть активну участь у процесах ґрунтоутворення, руйнуючи своїми виділеннями тверді породи. Лишайники, які живуть на деревах захищають їх від зараження трутовими грибам, діючи своїми виділеннями фунгіцидно. Висока чутливість лишайників до забрудненого повітря дозволяє використовувати їх як природний індикатор забруднення повітря оксидами Сульфуру, Нітрогену і Карбону.