Друкувати книгуДрукувати книгу

ТИПИ ЧЕРВИ ТА МОЛЮСКИ

Типи Черви та Молюски

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з біології
Книга: ТИПИ ЧЕРВИ ТА МОЛЮСКИ
Надруковано: Гість
Дата: Friday 29 March 2024 1:17 AM

1. Типи Черви та Молюски

ТИП ПЛОСКІ ЧЕРВИ

Плоскі черви зустрічаються майже у всіх середовищах життя: морських і прісних водах, вологому ґрунті, багато хто перейшли до паразитичного способу життя. До типу Плоскі черви належить близько 25 тис. видів тварин. Частина з них — вільні хижаки, які мешкають у морях та прісних водоймах, інші — паразити хребетних тварин і людини, що спричинюють різні захворювання. Розміри тіла червів сягають від кількох часток міліметра до 10 метрів. За своєю організацією вони стоять вище кишковопорожнинних, мають третій зародковий листок - мезодерму і її похідні - м'язову систему, паренхіму.

М’язи дозволяють активно пересуватися в пошуках їжі. Тіло в плоских червів двобічносиметричне, тобто розрізняють праві й ліві, черевну й спинну сторони. Завдяки черевній стороні тіло має можливість перемішатися по твердій поверхні.

Поява мезодерми й двобічної симетрії визначило можливість виходу багатоклітинних тварин на сушу.

Плоский черв на поперечному зрізі:

1 — статеві клітини; 2 — ентодерма; 3 — ектодерма; 4 — поздовжні й косі м'язи; 5 — кільцеві м'язи; 6 — паренхіма; 7 — поздовжні нервові стовбури; 8 — статевий отвір; 9 — видільна пора; 10 — протонефридій; 11 — порожнина кишки

  Для плоских червів характерний шкірно-м’язовий мішок. Усередині нього - пухка тканина паренхіма, що заповнює простір між внутрішніми органами. Паренхіма виконує опорну роль і служить місцем відкладення резервних речовин, зокрема глікогену.

На головному кінці тіла концентруються нервові клітини й органи почуттів, що поліпшує орієнтацію в просторі. Нервова система плоских червів представлена нервовими вузлами в головній частині й відходять від них двома нервовими стовбурами, є органи зору, відсутні в паразитичних видів, а також органи хімічного почуття.

Кишечник складається з передньої кишки (глотки) і середньої кишки, що закінчується сліпо.

У плоских червів уперше з'явилися органи виділення — протонефридії, що регулюють осмотичний тиск, виводячи з тіла надлишок води й розчинних продуктів обміну. Протонефридії - клітини грушоподібної форми, із зірчастими відростками, розкидані в паренхімі.

Статева система плоских червів улаштована дуже складно, включає статеві залози, і статеві протоки. За рідкісним винятком, всі плоскі черви - гермафродити. Характерний складний цикл розвитку (у сисунів і стьожкових).

Тип Плоскі черви включає три основних класи:

війчасті (молочна планария) – вільноживучі хижаки,

сисуни (печінковий сисун),

стьожкові черви (бичачий ціп'як).

 

Печінковий сисун живе в жовчних протоках печінки й жовчному міхурі. Життєвий цикл зв'язаний зі зміною хазяїв, остаточний хазяїн — травоїдні ссавці, проміжний — молюск (ставковик).

Яйце печінкового починає розвиватися, потрапивши у воду, де з нього виходить личинка, вкрита війками. Личинка вживляється в малого ставковика, де перетворюється в наступну личинкову стадію. Потім паразит залишає тіло молюска, активно пересувається у воді, прикріплюється до стінок рослин і перетворюється в цисту. Проковтнута твариною циста проникає з кишечнику в печінку, де досягає статевозрілості. Паразитичний спосіб життя супроводжується виробленням пристосувань: розвиток присосок, шипів, гачків, щільних оболонок, більша плідність. Відбувається морфологічна дегенерація: редукція органів почуттів, зору, спрощення нервової системи.

Бичачий ціп'як має голівку, шийку й сплющене тіло зі члеників, які відділяються в міру росту. У кожному членику - свій статевий апарат. Остаточний хазяїн паразита - людин, проміжний - велика рогата худоба.

Розвиток бичачого ціп'яка. За добу черв відокремлює 5—7 члеників, у яких перебуває до 2 млн яєць. Яйце попадає з фекаліями людини в ґрунт, потім разом із травою — у травний тракт великої рогатої худоби, у кишечнику з яйця виходить личинка, озброєна гострими гаками, що пробуравлює стінку кишечнику й з током крові проникає в м'язи. У м'язах личинка росте й перетворюється у фіну - пухирець із укрученою усередину голівкою й шийкою. В організм людини фіна попадає з погано провареним м'ясом, де й перетворюється в статевозрілу форму.

Велика шкода, що її завдають широко розповсюджені паразитичні черви, зумовила появу спеціальної науки — гельмінтології. Для боротьби з паразитичними червами розроблені спеціальні санітарні заходи. До них належать: очищення води, ветеринарно-санітарний контроль за м'ясом, прибирання населених пунктів. Позитивний ефект дають систематичні медичні огляди населення, що дозволяють виявити осіб, заражених гельмінтами, для їхнього лікування.

Стьожак широкий — це паразит людини, який живе в тонких кишках. Ланцюжки з 3—4 тисяч члеників можуть досягати довжини понад 9 метрів. За голівкою й тонкою шийкою розташовані членики, ширина яких більша, аніж довжина. Середину й задню частину ланцюжка займають зрілі членики. Яйця у великій кількості потрапляють в отвір кишки й виводяться з випорожненнями.

Розвиток широкого стьожака відбувається за участю двох проміжних хазяїв, роль яких виконують веслоногі рачки (циклопи й діаптомуси) та різні види риб. Споживання свіжопросоленої ікри, недостатньо провареної, просмаженої або в'яленої риби призводить до зараження широким стьожаком.

Стьожак широко розповсюджений у Європі та Азії, а зараз і в Північній Америці. Частіше він зустрічається там, де населення харчується прісноводною рибою.

Аби не заразитися широким стьожаком, слід добре проварювати або просмажувати рибу.

Ехінокок. Статевозріла форма ехінокока складається всього з 3—4 члеників і сягає довжини 5 мм, проте фіни черв'яка утворюють пухир, що досягає розмірів яблука, а іноді дитячої голови. Сам ціп'як живе в тонкій кишці собаки, лисиці та вовка, а стадію фіни проходить у різних органах (особливо в печінці та легенях) великої рогатої худоби, овець, свиней, рідше коней, кроликів, а також і людини. У худоби зараження відбувається при поїданні разом з травою яєць ехінокока, що потрапили на траву з екскрементами собак. Людина заражається при необережному поводженні із собаками. Яйця ехінокока такі малі (35 мкм завдовжки), що легко можуть потрапити в рот, якщо не мити руки перед їжею після того, як ви погладили зараженого собаку. Те саме може трапитися, якщо дозволити собаці лизати собі руки або обличчя. Тим часом собаки заражаються фінами ехінокока, поїдаючи нутрощі зараженої рогатої худоби та свиней.

З яєць ехінокока, що потрапили в кишечник, розвиваються шести-крюкові зародки. Вони проникають через стінки кишечника, розповсюджуються з кров'ю по організму й осідають у різних органах, наприклад у легенях. Розвиток зародків ехінокока відбувається дуже повільно. Через місяць після зараження пухирець фіни досягає 1 мм в діаметрі й лише через 5 місяців — 1 см в поперечнику. Фіна розвивається, росте роками й формує на своїй внутрішній стінці дочірні пухирці з численними голівками.

Шкідливий вплив ехінокока залежить у кожному окремому випадку цілком від його величини та місцезнаходження. Ехінококи невеликих розмірів хворі іноді навіть не помічають і, як правило, виявляють лише випадково. Тим часом великі ехінококи не тільки руйнують орган, в якому поселилися, але й механічно подразнюють сусідні частини організму, натискаючи на нерви, кровоносні судини. Видалити ехінокок можна тільки оперативним шляхом.

Симптоми зараження приблизно однакові для всіх кишкових стьожкових червів. Насамперед до них належать різні порушення травлення. При тривалому перебуванні паразита в кишечнику поступово настає загальна слабкість, втома та недокрів'я.

ТИП КРУГЛІ, АБО ПЕРВИННОПОРОЖНИННІ, ЧЕРВИ

Центральна група цього типу — клас круглі черви, включає близько 500 тис. видів. Представники ведуть як вільний, так і паразитичний спосіб життя. Круглі черви заселяють моря, прісноводні водойми, ґрунт, паразитують на рослинах, тварин, людині.

Тіло круглих червів не сегментовано, зовні покрито оболонкою — кутикулою, що виконує захисну функцію. М'язи складаються з одного шару м'язових клітин, які розташовуються чотирма окремими тяжами, що тягнуться уздовж усього тіла.

 

 

 

 

 

 

 

Розкрита самка аскариди — поздовжній розріз:

1 — рот з губами; 2 — навкологлоткове нервове кільце; 3 — стравохід; 4 — кишечник; 5 — анус; 6 — яєчник; 7 — шкірно-м’язовий мішок

 

Самка аскариди — поперечний зріз:

1 — кутикула; 2 — гіподерма; 3 — два видільних канали; 4 — поздовжні м'язи; 5 — черевний нервовий стовбур; 6 — первинна порожнина тіла; 7 — порожнина кишечнику; 8 — яєчник; 9 — матка з яйцями; 10 — кишечник; 11 — спинний нервовий стовбур

 

Найважливіша особливість круглих червів — наявність первинної порожнини тіла , що утворилася шляхом розпаду паренхіми — простір між стінкою тіла й стінками внутрішніх органів, заповнена рідиною. Первинна порожнина тіла виконує опорноу, транспортноу, захисну функції.

Нервова система складається з навкологлоткового кільця й нервових стовбурів: спинного, черевного, бічних. Органи чуттів розвинені дуже слабко.

Травна система представлена передньою, середньою й задньою кишкою, що закінчується анальним отвором. Ротовий відділ забезпечений ріжучими пластинками, гаками, стилетами. Переварювання їжі може відбуватися в зовнішньому середовищі й кишечнику черва.

Видільна система представлена видозміненими протонефридіями.

Кровоносна й дихальна системи відсутні.

Круглі черви роздільностатеві, рідко гермафродити.

Різноманітність круглих червів

Найбільш відомими представниками паразитичних круглих червів людини є аскарида людська, гострик дитяча, волосоголовець, трихіни, а рослин - картопляна, бурякова, сунична, пшенична, цибульна нематоди.

Аскарида паразитує в кишечнику людини. Запліднене яйце починає розвиватися в матці хробака. Потрапляючи з фекаліями в середовище, яйця розвиваються, і утворюється личинка. Із забрудненою водою, овочами, фруктами яйця потрапляють у кишечник людини, де з них виходять личинки, що проникають в стінки кишечнику, а далі у кров. Течія крові переносить їх у легені. У легенях личинки пробуравлюють стінки капілярів й альвеол, проникаючи в просвіт альвеол. Далі вони проходять у бронхи, трахею, ротову порожнину й удруге заковтуються. У кишечнику утвориться доросла аскарида. Аскариди отруюють організм токсичними продуктами обміну, а також впливають механічно.

Гострики . Збудник ентеробіозу — гострик — дрібна нематода білого кольору. Довжина самця 2—Змм, самки — 9—12 мм. Хвостовий кінець самця спірально загнутий убік черевної поверхні, а в самки шпичакувато загострений (тому гельмінт і отримав назву «гострик»). Яйця гостриків довгасті, трохи асиметричні, їх можна виявити в шкірних складках навколо анального отвору.

Статевозрілі гострики паразитують у нижніх відділах тонкої та верхніх відділах товстої кишки. Самки, наповнені яйцями, кількість яких сягає від 5000 до 15000 штук, неспроможні утримуватися на слизовій оболонці кишок, спускаються до прямої кишки й виповзають з анального отвору для відкладання яєць. Після цього самка гине, тривалість її життя не перевищує одного місяця. Проникаючи в червоподібний відросток, гострики можуть стати причиною апендициту.

Під час сну людина, заражена гостриками, забруднює свої руки, нігті, білизну. Яйця гостриків потрапляють із ліжка та рук майже на всі предмети та харчові продукти. Рукостискання — це теж спосіб передачі яєць гостриків.

При захворюванні ентеробіозом розвиваються такі хвороби: страх, мігреневі болі, свербіння в анусі. Гострики виділяють сильні токсини, які впливають на нервову систему, спричинюють роздратування, депресію.

Значення нематод у природі

Величезне число видів нематод мешкають на дні водойм і беруть участь у переробці органічних залишків, тобто представляють важливий комплекс сапрофагів в морських і прісноводних біоценозах. Грунтові нематоди відіграють істотну роль у грунтоутворенні. Серед вільноживучих нематод є види, що харчуються бактеріальної флорою, грибами.

Широкий трофічний спектр нематод свідчить про істотне значення їх як консументів і редуцентів в біоценозах. Нематоди - паразити рослин і тварин у природних ценозах представляють могутній фактор регуляції чисельності вражених ними видів і фактор природного відбору в природі.

 

ТИП КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ

До складу типу входять класи багатощетинкові черви (піскожил, нереїс), малощетинкові черви (дощовий хробак) і п'явки. Багатощетинкові - морські тварини, малощетинкові і п'явки - мешканці прісноводних водойм, ґрунтів.

Тіло кільчастих червів поділяється на голову, тулуб й анальну лопать. Тіло розчленоване на повторювані сегменти, причому зовнішня сегментація збігається з розташуванням поперечних перегородок усередині тіла. Параподії, вузли нервової системи, органи виділення, у деяких випадках статеві залози, іноді вирости кишечнику повторюються в кожному сегменті. Така будова більш характерна для багатощетинкових.

Тіло кільчастих червів покрите оболонкою — кутикулою, що виділяється епітелієм. Під нею перебувають м'язи, що складаються із двох шарів: кільцевого й поздовжнього. У більшості багатощетинкових — з боків сегмента є органи руху — параподії — примітивні кінцівки.

Будова нервової системи кільчастих червів складніша, ніж у круглих. Навколо глотки розташоване нервове кільце, що складається з надглоткового й підглоткового вузлів. На черевній стороні перебувають два нервових стовбури, що мають у кожному сегменті стовщення - нервові вузли, з'єднані перемичками. На голові кільчастих червів розміщені органи чуттів, добре розвинені очі. Є органи нюху, хімічного чуття, рівноваги. Для багатьох багатощетинкових червів характерні органи світіння.

Характерна риса кільчастих червів — наявність вторинної порожнини тіла, стінки її вистелені особливими епітелієм, що відокремлює порожнинну рідину від навколишніх тканин й органів. Рідина, що наповнює порожнина, перебуває в постійному русі, здійснюючи перенос живильних речовин, кисню, диоксиду вуглецю, виділень залоз внутрішньої секреції. Порожнинна рідина служить гідравлічним «кістяком».

У порожнину тіла надходять продукти обміну речовин і полові клітини.

Дощовий черв’як:

а — поздовжній розріз: 1 — рот; 2 — глотка; 3 — стравохід; 4 — воло ; 5 — шлунок; 6 — анус; 7 — «серця»; 8 — спинна кровоносна судина; 9 — черевна кровоносна судина; 10 — кишечник; 11 — поздовжні м'язи; 12 — членики тіла; 13 — навкологлоткове нервове кільце; 14 — черевний нервовий ланцюжок; 15 — насінні пухирці; 16 — сім’яприймачі; 17 — кільцеві м'язи;

б — поперечний розріз: 1 — кутикула; 2 — епидерміс (шкіра); 3 — кільцеві м'язи; 4 — поздовжні м'язи; 5 — епітелій, що вистилає; 6 - вторинна порожнина тіла; 7 - порожнина кишечнику; 8 - епітелій, що покриває кишечник; 9 - стінка кишечнику; 10 - спинна кровоносна судина; 11 - черевна кровоносна судина; 12 - черевний нервовий ланцюжок; 13 - видільна трубочка (метанефридій); 14 - щетинки

 

Уперше в еволюції в кільчастих червів з'являється кровоносна система, замкнута, складається із черевної й спинної судин, що з'єднуються між собою. Кров рухається по судинах завдяки ритмічним скороченням спинного й передніх кільцевих судин. По черевній судині кров рухається попереду назад, а по спинній - у зворотному напрямку. Кров червона, по складу подібна із кров'ю хребетних, або має зелений колір залежно від типу дихальних пігментів.

Дихання здійснюється всією поверхнею тіла. У деяких видів з'явилися зябра.

Травна система представлена глоткою, стравоходом, волом, м'язовим шлунком, середньою й задньою кишкою, що закінчується анальним отвором.

Видільна система представлена метанефридіями, що починаються в порожнині тіла лійкою, від якої йде протока.

Серед кільчастих червів є роздільностатеві й гермафродити. Так, дощові черви гермафродити, але запліднення в них перехресне.

У більшості малощетинкових червів добре розвинена здатність до регенерації.

Значення кільчастих червів

Значення кільчастих червів у природі. Багато із бага-тощетинкових червів служать основною їжею риб, у зв'язку з чим велике значення мають у кругообігу речовин у природі. Наприклад, один з видів кільчастих червів — нереїда, що живе в Азовському морі, являється основним кормом промислових риб. Вона була акліматизована в Каспійському морі, тут інтенсивно розмножувалась і тепер є важливою складовою частиною в живленні осетрових риб. Багатощетинковий черв'як, якого туземці Полінезії назвали «палоло», використовується ними в їжу.

Дощові черви живляться рослинними рештками, що знаходяться в ґрунті, який пропускають через кишки, залишаючи на поверхні купки екскрементів, до складу яких входить ґрунт. Цим вони сприяють перемішуванню і розпушуванню ґрунту, а також збагаченню його на органічні речовини, поліпшенню водного і газового балансу ґрунту. Ще Ч. Дарвін відмічав корисний вплив кільчастих червів на родючість ґрунту.

Деякі п’явки завдають великої шкоди рибам, птахам і ссавцям. Медична п’явка використовується для лікування багатьох захворювань та як об’єкт лабораторних експериментів.

 

 

ТИП МОЛЮСКИ

Молюски, або м'якотілі , — водні , рідше наземні тварини. Тіло їх не сегментоване, складається з голови, тулуби й ноги.

Органом руху служить нога - мускулистий виріст черевної стінки тіла. Основа тулуба в молюсків оточено великою шкірною складкою - мантією. Між мантією й тілом - мантійна порожнина , у якій лежать зябра, деякі органи чуттів і відкривається отвір задньої кишки, протоки нирок і статевих залоз.

На спинній стороні розташована виділювана мантією захисна раковина - цільна, рідше двостулкова або складається з декількох пластинок . Зовнішній шар раковини утворений органічною рогоподібною речовиною, внутрішній - найтоншими пластинками вапняку .

Внутрішня будова молюска:

а — Ставковик великий :

1 - рот; 2 - язик із зубчиками ; 3 - глотка; 4 - стравохід; 5 — шлунок; 6 — петлеподібна кишка; 7 — анус ; 8 — легеня ; 9 — передсердя; 10 — шлуночок ; 11 — серце; 12 — щупальце; 13 — нога; 14 — печінка ; 15 — артеріальна кров; 16 — венозна кров; 17 — аорта; 18 — око

б – Беззубка :

1 — рот; 2 — стравохід; 3 — шлунок; 4 — середня кишка; 5 — пряма кишка; 6 — анальний отвір; 7 — печінка ; 8 — протоки печінки; 9 — ротові лопаті; 10 — навколосердечна сумка; 11 — шлуночок серця; 12 — передсердя; 13 — передня аорта; 14 — задня аорта; 15 — нирка ; 16 — статева залоза; 17 — зябра ; 18 — нога; 19 - передній м’яз-замикач; 20 - задній м’яз-замикач; 21 - клоака; 22 - мантійна складка; 23 - ввідний сифон; 24 - вивідний сифон

 

Нервова система складається з навкологлоткового кільця й відходять від його двох пар нервових вузлів, з'єднаних один з одним. Молюски мають органи хімічного чуття й рівноваги. У багатьох представників типу є очі .

Органи дихання представлені зябрами, у наземних представників і форм, що вдруге перейшли до водного способу життя, - легенями.

Молюски зберегли залишки вторинної порожнини тіла у вигляді порожнини навколосердечної сумки й порожнини , що оточує статеві залози. Для кровоносної системи характерне серце, що складається з шлуночка й одного або двох передсердь, вона не замкнута, і частину свого шляху кров проходить по порожнинах між внутрішніми органами.

Травна система складається з передньої, середньої й задньої кишки. У глотці звичайно є орган для здрібнювання їжі — тертка з роговими зубчиками . У середню кишку відкриваються протоки травної залози - печінки.

Органи виділення представлені нирками .

Молюски - роздільностатеві тварини, у гермафродитних форм запліднення перехресне .

 

Основні класи типу молюсків — черевоногі (ставковик ), двостулкові (беззубка), головоногі (спрут, восьминіг, каракатиця) .

Характерна риса черевоногих — асиметричність будови : нога, що має підошву, за допомогою скорочень м’язів якої тварина повзе по поверхні й спірально закручена раковина.

Двостулкові мають двобічносиметричне тіло, покрите раковиною із двох стулок, з'єднаних еластичною зв'язкою й замикальними м'язами.

Головоногі мають ряд унікальних особливостей: велику активність, спосіб і швидкість руху, надзвичайно розвинену нервову систему, зачатки «інтелекту», набір засобів захисту та нападу. До головоногих молюсків належать: восьминоги, кальмари, каракатиці.

Черепашка в головоногих молюсків сильно зредукована й міститься під шкірою на спинному боці тіла.

Нога перетворилася на два органи — щупальця або руки, (їх буває 8, 10) та лійку, що поєднує мантійну порожнину із зовнішнім середовищем. На голові великі очі, що мають складну будову. Дихають за допомогою зябер (одна або дві пари, розташовані в мантійній порожнині). Центральна нервова система має вигляд головного мозку зі складною будовою, що оточений хрящовою черепною капсулою. Кровоносна система майже замкнута, наявні додаткові зяброві серця, які посилюють рух крові. Головоногі молюски роздільностатеві, розвиток у них прямий.

Значення молюсків

Черевоногі служать проміжними хазяїнами багатьох плоских паразитичних червів — трематод.

Чимало молюсків поїдає риба, та й інші тварини також не проти поласувати молюсками. Наземних черевоногих поїдають дрозди та деякі інші птахи, серед ссавців — їжаки й кроти, а також рептилії. Нерідко на черевоногих нападають хижі жуки. Порожні черепашки наземних молюсків мухи й оси використовують для відкладання яєць.

Губки, моховатки, морські жолуді, гідроїдні поліпи та інші тварини часто використовують черепашки морських черевоногих як субстрат, на який осідають їхні личинки

Двостулкових молюсків здобувають не тільки заради м'яса. їхні че репашки використовують як сировину для виробів з перламутру (перлівниці, прісноводні та морські перлові скойки), а також добувають заради перлів.

Серед двостулкових є чимало видів, які завдають шкоди господарській діяльності людини. Так, корабельний черв'як проробляє довгі ходи в дереві, через що виходять із ладу портові споруди, днища кораблів. Молюск дрейсена прикріпляється до різних гідротехнічних споруд (водозабірних труб, захисних ґрат), що ускладнює рух води й вимагає постійного чищення від обростань.

М'ясо цих тварин не тільки смачне й легко засвоюється, воно дуже калорійне й містить вітаміни А, В, С, D , а також такі рідкісні у повсякденній їжі людини мікроелементи, як йод, залізо, цинк, мідь.

М'ясо й черепашки молюсків використовують для виготовлення добрив та кормового борошна, яке додають в їжу свійської птиці.

Охорона молюсків

Близько 20 видів молюсків занесено до Червоної книги України. Серед них Ставковик булавоподібний , Ставковик потовщений , Трохулюс більца , Трохулюс опушений , Турикаспія лінкра , Хондрина вівсяна , Хондруля більца , Устриця їстівна та інші.