Друкувати книгуДрукувати книгу

Гірські природні комплекси України

Гірські природні комплекси України

Сайт: Підготовка до ЗНО - Освітній портал "Академія"
Курс: Підготовка до ЗНО з географії
Книга: Гірські природні комплекси України
Надруковано: Гість
Дата: Tuesday 17 September 2019 5:16 PM

1. Гірські природні комплекси України

 

УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ

 Українські Карпати – це фізико-географічний край, який охоплює гірську частину Карпат, а також їх північно-східне й південно-західне рівнинні передгір’я. Край лежить на південному заході України і затиснутий у трикутник між державними кордонами України та умовною лінією Чернівці – Івано-Франківськ – Яворів, яка відділяє його від Східноєвропейської рівнини. Площа Українських Карпат у цих межах становить майже 40 тис. км2. Українські Карпати є складовою великої Карпатської фізико-географічної країни, що поширюється на території декількох європейських держав.

Цей край поділяється на три частини, які мають значні відмінності у природних умовах: Передкарпаття, гірські Карпати і Закарпаття.

 Гірська споруда Українських Карпат

 Рельєф і геологічна будова. Гірська споруда Українських Карпат простягається смугою завдовжки 280 км і завширшки 100 км. Гори є середньовисотними з пересічними висотами 1 000 – 1500 м, тільки окремі вершини здіймаються більш як на 2 000 м. За віком вони належать до молодих гір (утворені в альпійську горотворчу епоху), проте зовнішньо нагадують старі гори з пологими схилами й округлими вершинами. Це пов’язано з тим, що в їхній геологічній будові переважають осадові породи (пісковики, глини, глинисті сланці). Їх нагромадження відбувалося в морському басейні, який існував на місці гір, пошарово: шари порід почергово змінювали один одного інколи сотні разів. Так виник фліш, який у вигляді зім’ятих складок утворює схили гір, і який легко піддається руйнуванню зовнішніми силами.

Водночас широкі карпатські хребти з м’якими обрисами подекуди порізані глибокими (понад 1 000 м) поперечними долинами із стрімкими схилами. Вони утворилися внаслідок розломів під час новітніх тектонічних процесів і поглибилися річками.

Гірська споруда Українських Карпат простягається з північного заходу на південний схід кількома паралельними пасмами, розмежованими видовженими міжгірними долинами. Північно-східне пасмо називають Зовнішніми Карпатами, які підносяться над Передкарпатською височиною крутим уступом. Вони охоплюють різні гірські масиви. Горганиг. Сивуля, 1 818 м) – центральний найвищий масив, де поширені скелясті урвища. Бескиди і Покутсько-Буковинські Карпати нижчі і мають більш зруйновані хребти.

Вододільно-Верховинські Карпати є середньою віссю Українських Карпат. Хоча вони й не найвищі в гірській споруді (максимальні абсолютні висоти сягають 1 700 м), проте служать головним карпатським вододілом між басейнами річок Дністра і Тиси. Там знаходяться найважливіші перевали (Ужоцький, Яблуницький, Воловецький), через які проходять шляхи, що зв’язують Передкарпаття і Закарпаття.

Полонинсько-Чорногорські Карпати найвищі. Вони охоплюють Полонинський хребет, який порізаний долинами річок на окремі масиви-полонини (Рівна, Боржава, Красна), гірські масиви Свидовець і Чорногора та Гринявські гори. Висоти найвищих вершин сягають максимальних значень на Чорногорі, де шість з них здіймаються вище 2 000 м над рівнем моря. Це найвища точка України – г. Говерла (2 061 м), а також Бребенскул, Піп Іван Чорногорський, Петрос, Гутин-Томнатик і Ребра.  У цих горах збереглися сліди давнього гірського зледеніння – льодовикові форми рельєфу (цирки і кари).

На південь від Чорногори здіймається Мармароський масив – єдина частина Українських Карпат, де на поверхню виходять тверді кристалічні породи (гнейси, сланці). Масив охоплює Чивчинські і Рахівські гори. Це найдавніша (хоча й не надто висока) частина Карпат, яка зберігає риси, притаманні молодим і високим горам альпійської складчастості. Там поширені гостроверхі пікоподібні вершини, стрімкі й скелясті схили, дуже глибокі річкові долини, виразні льодовикові форми рельєфу. Недарма Рахівські гори здавна називають Гуцульськими Альпами.

З боку Закарпаття підноситься Вулканічний (Вигорлат-Гутинський) хребет. Він височить над низовиною окремими конусами згаслих вулканів, об’єднаних лавовими потоками у масиви, між якими пролягли долини стрімких закарпатських річок.

Клімат. Клімат Українських Карпат визначається географічним положенням гір та їх висотою над рівнем моря. У горах він холодніший і вологіший, ніж на прилеглих територіях.

Із підняттям на кожні 100 м літо запізнюється на 10 днів і на 5 днів раніше закінчується. Важке холодне повітря нерідко може застоюватися у міжгірних зниженнях, тому температура повітря там буває набагато нижчою, ніж у навколишніх горах. В Українських Карпатах випадає найбільша кількість опадів в Україні. Якщо у передгір'ях вона становить не більше 800 мм за рік, то в найвищих масивах –  понад 1500 мм. Найбільше опадів випадає влітку, найменше – навесні і взимку. Часто бувають грози, завірюхи, навесні сходять снігові лавини. Під впливом текучих вод утворюються селі – грязьо-кам’яні потоки, які виникають в руслах гірських річок. Вони з’являються раптово внаслідок злив або інтенсивного танення снігу і швидко рухаються, набуваючи катастрофічного характеру, спричиняючи руйнування.

Поверхневі води. У Карпатах сформувалася найбільш густа  річкова мережа в Україні. Головний карпатський вододіл розділяє басейни річок різних напрямків. На північ і північний схід течуть притоки Дністра – Стрий, Свіча, Тисмениця, Бистриця, Лімниця і притоки Дунаю – Серет та Прут із Черемошем, а на південь і південний захід – притока Дунаю Тиса, в яку впадають Тересва, Теребля, Ріка та ін. Долини карпатських річок пролягли здебільшого в поздовжніх міжгірних улоговинах і поперечних розломах хребтів. Всі річки мають стрімку течію. Нерідко утворюються водоспади – окраса місцевих краєвидів. Навесні і на початку літа внаслідок танення снігу в горах і великих злив на річках бувають повені і паводки. Вони часто виходять з берегів і завдають значної шкоди населеним пунктам, дорогам, господарським об'єктам. Карпатські річки несуть велику кількість уламкового матеріалу, який відкладають у своїх пониззях. На схилах гір у долинах річок трапляються зсуви.

У Карпатах чимало озер. Вони, як правило, невеликі за площею, але дуже мальовничі. Найбільшим з них є озеро Синевир, що виникло у верхів’ї р. Тереблі внаслідок завалу в горах. Воно лежить на висоті майже 990 м, має глибину 24 м. Доволі поширеними є озера льодовикового походження – найбільш високогірні в Україні: Бребенескул, Несамовите, Марічейка. Глибокі озера утворилися у бічних кратерах згаслих вулканів Вигорлат-Гутинського хребта.

Висотна поясність природних умов. Внаслідок значних перепадів висот у Карпатах спостерігається вертикальна зміна природних умов. За особливостями ґрунтово-рослинного покриву на передкарпатських схилах розрізняють п’ять висотних поясів: 1) передгірний пояс мішаних хвойно-широколистих лісів і лук (до висоти 600 м), де на дерново-підзолистих ґрунтах ростуть мішані ліси з дуба, граба, ялиці, які чергуються з луками, часто розораними; 2) нижній гірсько-лісовий пояс (приблизно до 1100 м), який складається з букових та мішаних ялицево-смереково-букових лісів; 3) верхній гірсько-лісовий пояс (до 1 500 м), представлений смерековими та ялицево-смерековими лісами. В обох гірських лісових поясах переважають бурі гірсько-лісові ґрунти; 4) субальпійський пояс (1500 – 1800 м), де поширені криволісся та рідколісся з низькорослих сосни, вільхи, ялівцю, а також злаково-різнотравні луки; 5) альпійський пояс (вище 1800 м) з низьких чагарників і трав’яних лук. Субальпійські й альпійські луки вкривають полонини, де поширені гірсько-лучні ґрунти. Субальпійські луки багатші за видовим складом, більш високорослі й густі. Відзначаються широким поширенням злакових рослин (куничник, тонконіг альпійський, костриця карпатська, мітлиця біла) та квітучим різнотрав’ям (дельфінія, дягель, бугила, купальниця європейська, валеріана трикрила). Великі зарості на полонинах творять чагарники: брусниця, чорниця, верес, вічнозелений рододендрон карпатський.

У тваринному світі Українських Карпат переважають лісові види – благородний олень, козуля, дикий кабан, вовк, лисиця, куниця, заєць, білка. Зрідка трапляються рись, дикий кіт. Багато птахів.

 Передкарпаття

 Передкарпаття простягається смугою завширшки 30 – 45 км уздовж Зовнішніх Карпат – між північно-східним виступом гір і річковими долинами Дністра й Прута. Передкарпатська височина має висоти 200 –500 м. В її основі лежить Передкарпатський прогин, який утворився між складчастою спорудою Карпат і краєм Східноєвропейської платформи. Він заповнений зім'ятими у складки осадовими породами. Численні річки, що стікають з гір, розчленували Передкарпаття на низку широких долин, між якими знаходяться видовжені вододільні височини.

З осадовими породами прогину пов'язане поширення у Передкарпатті родовищ нафти і природного газу, сірки, кухонної і калійної солей, озокериту, природних будівельних матеріалів, а також мінеральних вод. Більшість з цих корисних копалин видобуваються вже тривалий час, тому їх родовища дуже вичерпані.

Клімат Передкарпаття помірно континентальний. Він подібний до клімату інших регіонів України, що лежать на тій самій географічній широті. Середні температури січня становлять –4 °С, липня +19 °С. Середньорічна кількість опадів досягає 700 мм. Зволоження території надмірне.

Передкарпаття порізане густою мережею річок – верхніми течіями Дністра, Прута та їхніми притоками (Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця). Вони повноводні навесні (внаслідок танення снігу) і влітку (внаслідок злив у горах). Часто бувають паводки. Річки доволі бурхливі, проте вийшовши з гір на рівнину, вони сповільняють течію і відкладають у долинах велику кількість твердого матеріалу, який принесли з Карпат. Тому в руслах річок багато островів, розгалужень-рукавів. У долині верхнього Дністра було багато боліт, які майже повністю осушені.

Передкарпатська височина вкрита дерново-підзолистими та буроземно-опідзоленими ґрунтами. На них колись росли широколисті ліси (переважно дубові й дубово-букові з домішкою граба, клена), а на підвищених ділянках – мішані ліси (з домішкою смереки і ялиці). Нині вони вкривають менше 25 % території Передкарпаття. У східній частині подекуди збереглася степова рослинність, характерна для лісостепу.

 Закарпаття

 Закарпаття займає крайню південно-західну частину Карпатського фізико-географічного краю. Природні умови цієї території суттєво відрізняються від умов інших частин Українських Карпат. Майже плоска Закарпатська низовина (110 м над р. м.) є крайньою частиною Середньодунайської низовини. В її основі лежить міжгірська западина, заповне­на як осадовими, так і вулканічними породами. Низовина слабко нахилена від передгір’їв до долини річки Тиси. Одноманітна рівнинна поверхня в окремих місцях порушується вулканічними підняттями – Берегівським горбогір’ям (з абсолютною висотою понад 360 м). Вони є наслідком прориву магматичних порід на поверхню під час активних тектонічних рухів.

Складна геологічна будова території зумовила наявність різноманітних корисних копалин: поліметалічних, алюмінієвих і ртутних руд, золота, бурого вугілля, кухонної солі, будівельних матеріалів. Поширені джерела мінеральних вод різного хімічного складу.

Клімат Закарпаття помірно континентальний, але значно тепліший від рівнинних територій України, що лежать на тій самій гео­графічній широті. Це зумовлено тим, що гори захищають її від холодних повітряних мас з півночі та сходу. Середня температура січня становить –2 °С, липня – +20 °С. Опадів випадає понад 750 мм за рік.

Закарпатську низовину перетинає річка Тиса і чимало її правих приток – Боржава, Латориця, Уж. Незначний нахил поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях відбувається заболочування. Під час сильних злив і танення снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою. Повені й паводки, які на Закарпатті є доволі частим явищем, –справжнє лихо для місцевих мешканців.

Ґрунтовий покрив у Закарпатті подібний до передкарпатського. У минулому низовина була вкрита широколистими лісами (з дуба і бука). Нині вони майже не збереглися.

 Природокористування й охорона природи в Українських Карпатах. Закарпатська низовина й Придністров’я у Передкарпатті належать до найдавніше заселених людиною територій у нашій країні. Перших поселенців вабили природні ресурси краю, насамперед рослинні, тваринні, земельні, водні. Розселяючись територією, люди викорчовували і випалювали ліси на передгірних рівнинах, перетворюючи землі з відносно родючими ґрунтами на ріллю, а луки – на пасовища й сіножаті. Багатства лісу та природні гірські пасовища сприяли проникненню людини в Карпати.

З часом до сільськогосподарської діяльності додалися видобуток корисних копалин, лісозаготівля. Вздовж передгір’їв виникли міста. Через карпатські перевали були прокладені автошляхи й залізниці, річками сплавляли ліс. Гори і передгір’я вабили цілющими джерелами, чистим повітрям, стрімкими потоками, мальовничими краєвидами. З’явилися центри відпочинку й оздоровлення – Яремча, Ворохта, Трускавець, Свалява.

Нині прикарпатські рівнини є високоосвоєними територіями, де  переважають природно-антропогенні сільськогосподарські ландшафти (понад 70 %). У горах вони поєднуються з лісогосподарськими. Ліси і луки – величезне природне багатство гірських Карпат. Вони займають відповідно 50 і 35 % від загальної площі регіону. Корінними мешканцями Українських Карпат є українські верховинці — гуцули, бойки, лемки. Їх господарська діяльність, побут, традиції, обряди надзвичайно тісно пов’язані з навколишнім природним довкіллям. Карпати оспівані ними в народних піснях, казках, легендах.

Природно-територіальні комплекси у різних частинах Карпат відзначаються своє­рідністю і унікальністю. Однак надмірне і часто нераціональне використання їх природних ресурсів останнім часом призвели до загрози зникнення природних ландшафтів. Для їх збереження у Карпатах оголошено природозаповідними понад 1 500 об’єктів.

Карпатський біосферний заповідник охоплює 8 відділень, які створені в Закарпатській області на масивах Чорногора, Свидовець, Мармароському, Вулканічному, у міжгірній долині. Там охороняються природні комплекси різних висотних рівнів – від низовинних (“Долина нарцисів” біля м. Хуста) до високогірних (г. Говерла). Під охорону взято зарості нарциса вузьколистого, що є реліктом, дуже давні ліси (праліси) – букові, смерекові, буково-дубові, ялицево-дубові та інші. Природний заповідникГоргани створений для захисту вікових лісів з ялиці, смереки, бука, кедра на схилах гір.

Національні природні парки покликані як охороняти природу, так і забезпечувати умови для цивілізованого відпочинку людей на привабливих територіях. Зокрема, у зону впливу Карпатського національного природного парку входять гірські території Горган і Чорногори (в околицях Яремчі, Ворохти, Яблуницького перевалу, г. Говерли), парків “Гуцульщина” і “Вижницький” – Покутсько-Буковинських Карпатах, парку “Сколівські Бескиди” – однойменний масив Зовнішніх Карпат. Своєрідним брендом Українських Карпат є озеро – перлина  національного парку „Синевир”. Окрім гірських озер, боліт і витоків річок там охороняються букові, буково-ялицеві та смерекові ліси. Ужанський національний парк охоплює ландшафти Полонинського і Вододільно-Верховинського хребтів. Він став частиною першого в Європі польсько-словацько-українського біосферного резервату "Східні Карпати", що є найбільшим серед аналогічних об'єктів Центральної Європи.

 

КРИМСЬКІ ГОРИ ТА ПІВДЕННИЙ БЕРЕГ КРИМУ

Географічне положення. Кримська гірська фізико-географічна країна простягається смугою завширшки 50 км на півдні Кримського півострова від м. Севастополя до м. Феодосії на 180 км. За особливостями формування і будови, різновидами ландшафтів та їх мальовничістю Гірський Крим – надзвичайно оригінальне утворення, яке виділяється на тлі більш-менш одноманітних сусідів – рівнинного сухостепового Криму на півночі та Чорного моря на півдні.

Геологічна будова. У тектонічному відношенні Кримські гори – це велика складка, південне крило якої занурюється в море. Підняття й складчасті рухи проходили там вже у мезозойську еру, але головні гороутворюючі процеси відбувалися впродовж кайнозойської. Тоді ж південна частина Гірського Криму опустилася в Чорноморську западину по лінії розлому. Так утворився крутий схил – Південний берег Криму.

Крім поздовжніх розломів, з’являлися й поперечні, проявлявся магматизм. В одних випадках діяли вулкани, свідченням чого є скам’янілий згаслий вулкан – масив Карадаг. В інших випадках магма застигала в тріщинах земної кори, не прориваючись на поверхню. З часом зовнішні сили (вивітрювання, морські хвилі) зруйнували породи, що вкривали масиви магми, тому нині вони виступають на денну поверхню у вигляді окремих гір – Аюдаг, Кастель. Тектонічні процеси в Кримських горах не припиняються й досі, про що свідчать землетруси.

Кримські гори – це здебільшого складчасто-брилові гори. Вони складені осадовими породами (пісковиками, глинистими сланцями, вапняками), а в окремих місцях – породами вулканічного походження.

Рельєф. Кримські гори утворені трьома паралельними пасмами – Зовнішнім, Внутрішнім і Головним, які змінюють одне одного з півночі на південь. Зовнішнє і Внутрішнє пасма є куестами – видовженими припіднятими формами рельєфу несиметричної будови: їхній північний схил пологий (відповідає нахилу залягання пластів порід), а південний – крутий (утворився внаслідок “підрізання” пластів водотоками вздовж ліній розломів). Зовнішнє пасмо найнижче (до 400 м). У північному напрямку воно поступово переходить у рівнину. Внутрішнє пасмо вище (до 700 м). Зовнішні процеси створили там чудернацькі форми.  Головне пасмо здіймається до 1 500 м. Там розташована і найвища вершина Кримських гір – г. Роман-Кош (1 545 м). Головне пасмо розділене тектонічними розломами та ерозійними процесами на масиви з плоскими поверхнями – яйли (Бабуган-Яйла, Нікітська, Чатир-Даг, Ай-Петринська, Ялтинська, Карабі-Яйла). У Кримських горах багато водно-ерозійних і карстових форм рельєфу. На плато Чатир-Даг, наприклад, налічується, понад 1 000 карстових вирв, 135 печер, шахт, криниць. У Кримських горах розташований і найглибший каньйон в Україні – Великий каньйон на річці Аузун-Узень. При довжині понад 3 км і ширині, що місцями не перевищує 3 м, глибина каньйону сягає 320 м.

Південні й південно-східні схили Головного пасма, що стрімко обриваються до Чорного моря, називаються Південний берег Криму. Це вузька (від 1 до 12 км) смуга узбережжя, на якій скелі подекуди підходять до моря, а місцями відступають, утворюючи амфітеатри.

Клімат. Клімат Гірського Криму, як і клімат рівнинної частини півострова, помірно континентальний. Однак між ними є суттєва різниця. Кількість опадів в горах зростає в два рази і становить в середньому 600 мм за рік, а на високих вершинах – до 1 000 мм за рік. Літо в горах прохолодне: середні температури липня становлять лише +15 °С. Зима багатосніжна з середніми температурами січня –4 °С. У Кримських горах нерідко випадає град, а навесні з найвищих гір сходять снігові лавини, які іноді завдають значної шкоди.

Натомість клімат Південного берега Криму найтепліший в Україні і нагадує субтропічний середземноморський (це так звані “північні субтропіки”). На нього впливають циклони взимку й підвищений атмосферний тиск улітку. Мають значення також близькість незамерзаючого Чорного моря і гори, які захищають узбережжя від північних вітрів. На Південному березі Криму цілорічно додатні середні температури: у січні від +5 °С на заході до +1 °С на сході, в липні – близько +24 °С. Опади, які приносять середземноморські циклони, здебільшого випадають взимку у вигляді дощу. Літо жарке й сухе, однак спека не виснажлива: освіжають морські бризи.

Внутрішні води. У Кримських горах беруть початок всі річки, які протікають на Кримському півострові. Більшість з них короткі і впадають у Чорне море (Альма, Кача, Чорна). Найдовша річка – Салгир несе води до Азовського моря. Влітку у пониззі вона пересихає. У горах річки часто мають неширокі каньйоноподібні долини. Живляться вони здебільшого дощовими водами, а ті, що починаються на північних схилах головного пасма, ще й талими сніговими. У верхів’ях деяких річок споруджено водосховища, вода з яких використовується на потреби населенням. У горах багато джерел. На річці Учансу є найбільший в Україні водоспад заввишки 98,5 м.

Висотна поясність. У Кримських горах спостерігається висотна поясність ґрунтово-рослинного покриву. У передгір’ях панує степова рослинність з типчаком і ковилою, а трохи вище (від 500 м) – лісостепова. Там на дерново-карбонатних ґрунтах ростуть дубові гаї з дуба скельного, пухнастого і звичайного з домішкою клена, бука і граба. Поширені зарості чагарників. На схилах гір на висоті 700 – 1 300 м лежить гірсько-лісовий пояс, де на бурих лісових ґрунтах ростуть широколисті ліси з бука, граба, клена, ясена, липи, сосни. На вершинах-яйлах поширені гірсько-лучні ґрунти. Там розкинулися гірські луки, на яких ростуть альпійська фіалка, звіробій, типчак. На південному схилі Головного пасма висотна поясність рослинності також виражена досить яскраво, хоча він і не має суцільного ґрунтового покриву, тому що переривається скелями й осипищами.

На Південному березі Криму сформувалися коричневі ґрунти. На них поширені чагарникові зарості дуба пухнастого, граба східного і ялівцю, субтропічна вічнозелена садово-паркова рослинність (кипарис, лавр, мирт, магнолія) і плодові дерева (абрикоси, персики, мигдаль, хурма, інжир). До висоти 500 м ростуть сухолюбні дубово-ялівцеві ліси і шибляк – густі колючі зарості теплолюбних середземноморських видів (дуба пухнастого і скельного, суничне дерево, фісташка, грабинник). Вище до висоти 900 м лежить пояс кримської сосни і дуба, а ще вище (до 1 300 м) у лісах переважає кримський бук.

Тваринний світ різноманітний. У лісах живуть козуля, олень, муфлон, лисиця, борсук, заєць, куниця, білка. Гніздується багато птахів – сойка, чайка, гриф чорний, змієїд, сапсан.

Охорона природи. Для охорони довкілля створено низку природоохоронних об’єктів. У Кримському природному заповіднику охороняються найцінніші в Криму ліси – дубові, букові, з кримської сосни, а також реліктові угруповання тиса ягідного і ялівцю високого. Унікальні природні комплекси вулканічного масиву юрського періоду та морського узбережжя оберігаються в Карадазькому заповіднику. Його вважають одним з найбільш екзотичних куточків Криму, оригінальні форми рельєфу та пейзажі якого можуть посперечатися з найвідомішим в світі Йєллоустонським парком у США. Науковці заповідника ведуть постійні спостереження за морськими, степовими і лісовими екосистемами.

Багато природоохоронних територій створено біля м. Ялти. Ялтинський гірсько-лісовий заповідник – найбагатший за видовим складом рослин (1 367 видів, з яких 138 є рідкісними і зникаючими). У заповіднику „Мис Мартьян” охороняють реліктовий середземноморський ліс з ялівцю, дуба пухнастого, сосни кримської, фісташки. Нікітський ботанічний сад – один з найстаріших в світі (заснований у 1811 р.). Там зібрано  унікальну колекцію субтропічних рослин з усіх куточків нашої планети (пальми, метасеквоя, туя, кедр, бамбук та ін.). Вони розсаджені у пейзажному стилі, що робить сад мальовничим.

На жаль, останніми роками у спекотні літні сезони на південному схилі Головного пасма не раз виникали тривалі пожежі, внаслідок яких згоріло багато реліктових лісів і чагарників, у тому числі й на заповідних територіях.

Мальовничі ландшафти Гірського Криму, сухий теплий клімат та морська вода роблять цей регіон одним із найкращих курортних районів України.