Лекція 9. Глобальні проблеми та тенденції в аграрній сфері у світі та в Україні на сучасному етапі

1. Глобальні проблеми та тенденції в аграрній сфері сучасного світу: проблема родючості ґрунтів; проблема продовольства; селекційна робота та її перспективи; подолання бідності і відсталості; екологічні проблеми.

Глобальні проблеми в аграрній сфері сучасності – це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить соціальний прогрес людства та збереження цивілізації. Вони характеризуються динамізмом, виникають як об’єктивний чинник розвитку людської цивілізації і для свого вирішення потребують об’єднаних зусиль всього людства.

Джерела глобальних проблем сучасності можна умовно розділити на дві групи: поглиблення розбіжностей між людиною і природою (екологічні, продовольчі, енергетичні та ін. проблеми); відносини між людьми (проблема демографії і т.п.).

Сьогодні людина стала найбільшою планетарною силою. Досить сказати, що щорічно з надр Землі вилучається близько 10 млрд. т. корисних копалин, витрачається 3-4 млрд. т. рослинної маси, викидається в атмосферу близько 10 млрд. т. промислової вуглекислоти. В світовий океан та річки скидається понад 5 млн. т. нафти і нафтопродуктів.

Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами. Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми.

Деградацію земель спричиняє багато факторів: гірничі розробки; посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; хімічне забруднення ґрунтів міндобривами та отрутохімікатами. Відкритий видобуток корисних копалин і сильна ерозія ґрунтів призводять до повної втрати родючого шару землі і формування «місячних ландшафтів» або «бедлендів» (від англ. – погана земля).

Внесення мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів хоч і дає змогу підвищити урожайність сільськогосподарських культур і навіть тимчасово підвищити родючість земель, проте з часом в ґрунті нагромаджуються шкідливі хімічні сполуки. Потрапляючи в культурні рослини, тварини через харчові ланцюги, вони часто у дуже значних концентраціях досягають організму людини, збільшуючи захворюваність і смертність.

Всі ці проблеми породжені роз’єднаністю людства, нерівномірністю його розвитку. Негативні результати і наслідки неузгоджених, непродуманих дій країн, народів, окремих людей, накопичуючись в глобальних масштабах, стали потужним об’єктивним чинником світового економічного і соціального розвитку. Вони роблять все більш істотний вплив на розвиток окремих країн та регіонів.

Проблеми родючості ґрунтів. Людство з давніх пір забруднювало земну поверхню відходами своєї діяльності. Але у ХХ, а ще більше у ХХІ ст. відбувся різкий стрибок і в характері, і в масштабах, і у впливі забруднень.

Ґрунт, який не є продуктом праці людини й створювався природою протягом тисячоліть, нині в результаті нерозумної аграрної політики та розбазарювання під різні види будівництва, кар’єри, полігони, знаходиться в стані виснаження, вичерпання.

Як сказано в одній з доповідей ООН про стан земельних ресурсів світу, подальше існування нашої цивілізації поставлене під загрозу через широкомасштабну загибель родючих земель, що збільшується.

Нині охорона й раціональне використання земельних ресурсів – одна з найактуальніших проблем. За даними ООН щорічно через вплив на ґрунти вітрів, ураганів, хімізації, будівництва міст, доріг, промислових об’єктів, аеродромів, сміттєзвалищ та ін. у всьому світі втрачається від 5 до 7 млн. га родючих земель.

Значних збитків завдає сільському господарству ерозія ґрунтів. На таких землях урожайність зменшується на 30–40%, подекуди – на 90%. Одним з найбільших лих після ерозії ґрунтів є, мабуть, їх засолення, основна причина якого – неправильне зрошення. Ерозія й засолення ґрунтів призводять до опустелювання земель. Протягом останніх десятиліть тисячі гектарів посушливих земель у степових районах, пустелях і напівпустелях, де проводиться інтенсивне зрошення й спочатку значно підвищилася врожайність, згодом стали непридатними для використання через «білу отруту», як називають місцеві жителі сіль, якою забиті всі пори ґрунту та його поверхня в результаті випаровування зрошувальних вод.

Дедалі відчутнішими стають негативні наслідки хімізації сільського господарства – погіршення стану ґрунтів через накопичення в них шкідливих хімічних речовин після тривалих й інтенсивних внесень міндобрив та різних пестицидів. Адже внесений у ґрунт фосфор практично не вимивається.

До одного з негативних явищ, властивих опустелюванню, належать пилові бурі. Хоча вони досить поширені в природі, виявилося, що деякі з них виникають з вини людини – на деградованих землях.

Берегти землю – це значить розумно її використовувати, щоб служила вона довго, багатьом прийдешнім поколінням.

Проблеми продовольства: генно-модифіковані продукти. В останні роки все більший вплив на здоров’я населення планети становить якість і структура харчування. Генетично модифіковані організми стали одним з досягнень ХХ століття. Але основне питання – чи безпечні такі продукти для людини, поки залишається без відповіді. Проблема ГМО актуальна, оскільки в ній економічні інтереси багатьох країн приходять у суперечність з основними правами людини. У нас немає повної інформації про них і всі наслідки їх вживання. Раніше люди боялися стихійних лих, воєн, тепер стає небезпечно їсти м'ясо та овочі. Чим вище технологія, тим вище ризик. Людям слід постійно пам’ятати про просту закономірність: будь-яка технологія має свої плюси і мінуси.

У перспективі завдяки генній інженерії і методам маніпуляції клітинами планету можна зробити дешевою і екологічно безпечною фабрикою для виробництва більшості необхідних людині матеріалів, їжі, медичних препаратів, хімічних сполук, сировини і т.д. Зважаючи на малу вивченість негативних впливів генетично модифікованих організмів на живі системи, екологічні наслідки комерційного використання трансгенних рослин на функціонування і стабільність природних видів стають не передбачуваними. Можна очікувати, що рідкісні природні види, що мають вузьку пристосованість, зникнуть, з’являться особливі бур’яни, несприйнятливі до гербіцидів, різко скоротиться чисельність птахів і комах, що мешкають навколо трансгенних полів.

Генетично-модифікованими організмами можуть називатися ті види рослин, у яких успішно функціонує ген (або гени). Пересаджені з інших видів рослин або тварин гени дають можливість отримати нові зручні для людини властивості, підвищену стійкість до вірусів, гербіцидів, шкідників і хвороб рослин. Харчові продукти, отримані з таких генно змінених культур можуть мати поліпшені смакові якості, краще виглядати і довше зберігатися. Також такі рослини дають більш багатий і стабільний врожай, ніж їх природні аналоги.

Наприклад, щоб помідори і полуниця були морозостійкі, їм «імплантують» гени північних риб; щоб кукурудзу не поїдали шкідники, їй можуть прищепити дуже активний ген, отриманий з отрути змії; щоб худоба швидше набирала вагу, їй вколюють змінений гормон зростання (але при цьому молоко наповнюється гормонами, що можуть викликати рак); щоб соя не боялася гербіцидів, в неї впроваджують ген петунії, а також деяких бактерій і вірусів. Відомо, соя – один з основних компонентів багатьох кормів для худоби і майже 60% продуктів харчування.

Такі технології застосовуються для того, щоб підвищити врожайність культур. Модифіковані овочі та фрукти вже не боятимуться ані гербіцидів, ані комах. Вирощування трансгенних культур перетворилося ще й у вигідний бізнес. В Україні, як стверджують фахівці, за неофіційними даними, модифікованою картоплею, соєю та кукурудзою, зайнято 45% посівних площ. Кожна друга ковбаса і пельмені в Україні виробляються з генетично модифікованих продуктів. До такого висновку прийшли нещодавно науковці Київського інституту стандартизації, які дослідили 42 найменування продуктів, куплених у супермаркетах.

Найчастіше рослинам надають можливість опиратися певним шкідникам, гербіцидам і вірусам, а також давати більший врожай при меншій вимогливості до ґрунту і вологи. Однак є й інші прогресивні технології і рішення. Вченим вдалося вивести помідор, який благополучно росте при поливі солоною водою. Генетично змінений помідор виявився першою у світі рослиною, яка терпимо ставиться до солі. Дослідники сподіваються, що подібні зернові культури зможуть у майбутньому вирощуватися на неродючих в сучасному розумінні ґрунтах .

Населення землі зростає рік від року. Деякі вчені вважають, що через 20 років нам доведеться годувати на два мільярди осіб більше, ніж зараз. А вже сьогодні хронічно голодують 750 мільйонів. Прихильники вживання генетично модифікованих продуктів вважають, що вони нешкідливі для людини і навіть мають переваги. Головний аргумент, який наводять на їх захист вчені експерти всього світу, свідчить: «ДНК із генетично модифікованих організмів так само безпечна, як і будь-яка ДНК, яка присутня в їжі. Щодня разом з їжею ми вживаємо чужорідні ДНК, і поки механізми захисту нашого генетичного матеріалу не дозволяють в істотному ступені впливати на нас».

Для фахівців, що займаються проблемою генної інженерії рослин, питання безпеки генно-модифікованих продуктів не існує. А трансгенну продукцію особисто вони вважають за краще будь-якій іншій хоча б тому, що її більш ретельно перевіряють. Можливість непередбачуваних наслідків вставки одного гена теоретично передбачається. Щоб виключити її, подібна продукція проходить жорсткий контроль, причому, як стверджують прихильники ГМО, результати такої перевірки цілком надійні.

Деякі екологічні організації (наприклад, «Грінпіс»), об’єднання «Лікарі та вчені проти генетично модифікованих джерел живлення» вважають, що рано чи пізно «пожинати плоди» доведеться. Причому, можливо, не нам, а нашим дітям і навіть онукам. У 2000 році кількість нових біотехнологічних проектів у світі сягала кількох тисяч. Загальний обсяг інвестицій у цю галузь становив 13,5 млрд. доларів США. Генетично модифіковані продукти мають право на існування. Але й споживач має право вибору: чи купувати генетично модифіковані помідори з Голландії або дочекатися, коли на ринку з’являться місцеві томати. Після довгих дискусій прихильників і супротивників трансгенних продуктів було прийнято Соломонове рішення: будь-яка людина повинна вибирати сама, згодна вона їсти генетично модифіковану їжу чи ні.

В Україні давно ведуться дослідження з генної інженерії рослин. Проблемами біотехнологій займаються кілька науково-дослідних інститутів. В Україні на експериментальних майданчиках вирощують трансгенну картоплю і пшеницю. Офіційно ж жодного виду генно-модифікованих рослин в Україні не вирощують. Але… Нещодавно лабораторія генетично-молекулярних досліджень Укрметртестстандарту провела дослідження і виявила, що в торгових мережах Києва вільно продаються м’ясні продукти, які містять генно-модифіковану сою. Майже 90% українців вважають генетично-модифіковані продукти небезпечними для свого здоров’я. Про це свідчать результати загальнонаціонального телефонного опитування, проведеного компанією «Перша рейтингова система» на замовлення Кореспондент. net.

Таким чином, практика генної інженерії щодо харчових продуктів може призводити до непередбачуваних результатів і представляти загрозу для людей, тварин, навколишнього середовища і майбутнього стійкого органічного землеробства. Ризик від використання генетично модифікованих продуктів харчування і сільськогосподарських культур можна розділити на три категорії: ризик для здоров’я людей, ризик для навколишнього середовища і соціально-економічний ризик.

Селекційна робота та її перспективи. Високі нинішні врожаї сільськогосподарських культур стали можливі значною мірою завдяки мистецтву селекціонерів, яким вдалося створити чимало продуктивних хворобостійких сортів. Один з видатних успіхів був досягнутий з кукурудзою. Сучасна кукурудза – це гібрид, що з’єднав у собі гени від декількох ліній.

 Селекція займається створенням сортів і гібридів сільськогосподарських рослин, тварин, штамів мікроорганізмів. За допомогою селекції розробляються способи впливу на рослини й тварини, Це відбувається з метою зміни їхніх спадкових якостей у потрібному для людини напряму. Селекція стала однією з форм еволюції рослинного й тваринного світу. Вона підпорядкована тим самим законам, що й еволюція видів у природі, однак природний добір тут частково замінений штучним.

За допомогою відбору й схрещування також можна підвищити врожайність культур, створюючи сорти, пристосовані до особливих місцевих умов. Багато старих місцевих сортів, що здавна вирощувались в даній області, хоча й маловрожайні, при внесенні в ґрунт невеликих кількостей добрив виявляються більш продуктивними, чим високоврожайні сорти, створені для інтенсивного землеробства; до того ж вони більш стійкі до захворювань. Подібні сорти містять коштовний генофонд, що очікує того, щоб його почали використовувати для областей з екстремальними умовами.

За допомогою селекції досягнуто значних успіхів у виведенні високопродуктивних порід тварин та поліпшення існуючих. Так, в Україні за останні десятиріччя завдяки цілеспрямованій і творчій роботі учених – селекціонерів та практиків створено нові породи: породи великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці.

 Нові породи створюються з високими показниками продуктивності: у молочних порід надій становить 5-7 тис. кг молока за рік в середньому на корову, в м’ясних порід середньодобовий приріст молодняка на відгодівлі – 1000 – 1200 г і в 16-місячному віці його жива маса – 550 – 600 кг.

Чимало галузей харчової промисловості пов’язано з діяльністю мікроорганізмів (випікання хліба, виноробство, пивоваріння, отримання спирту, кисломолочних продуктів тощо). Лікарські засоби – антибіотики – також отримують у результаті діяльності мікроорганізмів. Для вдосконалення їхньої продуктивності використовують методи селекції. Отже, головним безпечним чинником, який підвищує продуктивність сільського господарства, удосконалює способи вирощування рослин, створює продуктивніші сорти, поліпшує живлення рослин та захищає урожаї є селекція.

Проблема подолання бідності і відсталості - це найважливіша проблема світової економіки початку ХХІ ст. У сучасному світі бідність і відсталість характерні насамперед для країн, що розвиваються, де проживає майже 2/3 населення Землі. Тому дану глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн.

Для більшості цих країн, особливо найменш розвинених, типова сильна відсталість. У результаті для багатьох з цих країн характерні жахаючі масштаби зубожіння. Так, ¼ населення Бразилії, 1/3 жителів Нігерії, ½ населення Індії споживають товарів і послуг менш ніж на 1 дол. / день.

В результаті від недоїдання у світі страждає близько 800 млн. осіб. Величезні масштаби бідності та відсталості викликають сумнів у тому, чи можливий взагалі нормальний розвиток і прогрес людського суспільства, коли більша частина жителів планети опиняється за межею гідного людського існування. Проблема ускладнюється тим, що досягнення світового НТП обходять стороною саме ці країни.

На сьогодні де-факто є опозиція Півночі і Півдня. Стався емпіричний розподіл світу на багаті північні і бідні південні країни. Середньодушові доходи у 20-ти найбільш багатих країнах світу в 37 разів перевищують відповідний показник у 20-ти найбідніших країнах, причому за останні 40 років цей розрив подвоївся. За оцінками аналітиків Програми розвитку ООН, на початок ХХІ ст. сукупне багатство 225 найбагатших людей планети перевищувало 1 трлн. доларів, що дорівнювало щорічному доходу 2,5 млрд. бідняків, які складають 42% населення світу. Доходи 500 найбагатших людей у світі з переліку журналу «Forbes» перевищують загальний дохід 416 млн. найбідніших людей світу. За оцінками Програми розвитку ООН, частка найбагатших країн у світовому ВВП становить 86%, частка середніх – 13%, а на частку найбідніших припадає лише 1%.

Нерівність у рівні розвитку «Глобальної Півночі» і «Глобального Півдня» призводить до того, що основним напрямом трудової міграції в світі є міграція з Півдня на Північ. Цю нерівність у розвитку «Глобальної Півночі» і «Глобального Півдня» багато дослідників називають в якості причини зростання антиамериканізму й ненависті до західної цивілізації в цілому, причини зростання популярності ісламського фундаменталізму і розповсюдження ісламського тероризму.

Чисельність населення планети протягом існування людства постійно зростає. До початку нашої ери на Землі проживало 256 млн. людей, а в 1000 р. – 280; до 1500 р. – 427 млн., в 1820 р. – 1 млрд.: в 1927 р. – 2 млрд. людей. Сучасний демографічний вибух почався в 1950 – 1960-ті рр. У 1959 р. населення планети складало 3 млрд.; у 1974 р. – 4 млрд.; у 1987 р. – 5 млрд. людей. Очікується, що до 2050 р. відбудеться стабілізація чисельності населення планети на рівні 10,5 – 12 млрд., що є межею біологічної популяції людства як виду.

 В країнах, що розвиваються, дуже важка ситуація в сільському господарстві. Надої молока від корови в 6,3 рази менше, а врожайність зернових у 2 рази нижче, ніж у розвинутих країнах. Близько 2 млрд. людей не мають можливості користуватися безпечною для здоров’я водою. Від недоїдання страждає понад 500 млн. осіб, а від голоду щорічно вмирає 30 – 40 мільйонів.

Але що ж заважає країнам, що розвиваються, долати їх відсталість? Причин на це кілька. Перш за все слід мати на увазі, що це – аграрні країни. На їх частку припадає понад 90% сільського населення світу, але як це не парадоксально, вони не в змозі прогодувати навіть себе. Це сталося так тому, що не подолано протиріччя між суспільним характером виробництва і приватновласницьким характером присвоєння. До того ж зростання населення в них перевищує приріст продовольства.

Екологічні проблеми. Починаючи з 60-х років ХХ ст. фахівці розглядають екологічний стан нашої планети як катастрофічний. Серед основних проявів кризових ситуацій, що охопили перш за все розвинену зону, а потім і країни, що розвиваються, виділяються деградація ґрунтів, збезлісення, нестача води для іригації і побутових потреб, забруднення повітряного простору тощо. Нераціональне використання земельного фонду в сільських районах привело до того, що ерозія ґрунтів прийняла загрозливі розміри. Нині близько 23 млрд. т ґрунту щорічно втрачається з ріллі. При збереженні цієї тенденції до кінця поточного сторіччя відбудеться втрата до 1/5 природно зрошуваних посівних площ.

Щорічно з лиця Землі зникає 11 млн. га тропічних лісів – це в 10 разів перевищує масштаби лісовідновлення. Йде швидке знищення двох головних світових масивів тропічних лісів – Амазонії і Південно-Східної Азії. У Амазонії ведуться масові вирубки під пасовища, розвивається і целюлозно-паперове виробництво. У Південно-Східній Азії цінна деревина заготовлюється для експорту. Все це веде до знищення унікального генофонду тропічних лісів, порушення водного режиму величезних районів, зниження їх ролі як «легенів планети». Інтенсивно вирубуються ліси і помірних широт.

На кожного жителя планети щорічно видобувається близько 20 т мінеральної сировини, 97 – 98% її у вигляді відходів надходить потім у ґрунт, воду, повітря. Маса відходів та забруднюючих речовин, що надходить у навколишнє середовище, досягла приблизно 40 млрд. т. Забруднення навколишнього середовища ставить під загрозу життя і здоров’я людей, існування рослинного і тваринного світу. Наприклад, забруднення двоокисом сірки і оксидами азоту породило таке явище, як кислотні дощі, отруйні ґрунти і водойми, що гублять ліси. Ці забруднення переносяться на великі відстані повітряними масами і разом з опадами випадають від джерел забруднення («транскордонний перенос»). Тільки в США і Західній Європі ними знищено вже понад 30 млн. га лісів, у ФРН вражена половина лісової (переважно хвойної) рослинності. Європа стає «лисіючим» континентом.

За даними Інституту всесвітнього спостереження (США) з 1970 по 2005 рр. світ втратив майже 230 млн. га лісів, а в даний час в світі знищено приблизно 40% лісів, які існували три тисячі років тому, причому основна частина цих втрат припадає на останні сто років. Площа пустель збільшилася приблизно на 150 млн. га, знищено 200 млрд. т орного шару, а населення планети зросло на 1,6 млрд. осіб і до 2030 р. досягне за песимістичними прогнозами 10 млрд. осіб. (За оптимістичними – 11 млрд. осіб). Для підтримки їх життєвого стандарту буде потрібно збільшити сільськогосподарське виробництво в 4 рази, а виробництво енергії в 6 разів.

Підводячи деякі підсумки, слід підкреслити, якщо не зупинити наростаючу тенденцію забруднення навколишнього середовища, може відбутися глобальна екологічна катастрофа, пов’язана з потеплінням клімату, яке уже наступило.

Отож, в сучасних умовах процеси глобалізації призводять до посилення протиріч у світовому аграрному секторі, збереженні довкілля Зокрема, підтвердженням цьому є цілий комплекс глобальних проблем, таких як продовольча безпека. демографічні зрушення, зростаючий розрив у рівні соціально-економічного розвитку між країнами.

Серед основних шляхів розв’язання глобальних світових проблем в аграрній сфері є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспективі – до замкнутих циклів використання природних ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва; використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності досвіду раціонального природокористування; розробка регіональних схем використання ресурсів в залежності від природних, економічних та соціальних особливостей територій.

2. Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку аграрного сектору сучасної України.

Однією з небезпечних для сільськогосподарського виробництва в Україні проблем є ерозія ґрунтів – руйнування ґрунтового покриву та знесення його частково потоками води або вітру. В природних умовах ерозія ґрунтів відбувається постійно, але, як правило, не набуває загрозливих масштабів. У результаті господарської діяльності ерозія ґрунтів може різко посилитися й призвести до значного пониження родючості ґрунтів та продуктивності пасовищ. Знесення і розмив ґрунту призводить до виникнення на сільськогосподарських угіддях вимоїн та ярів, що ускладнює обробіток земель та використання техніки, призводить до втрати значної площі ріллі.

В Україні у результаті впливу ерозії понад 15 млн. га земель є еродованими, і ерозія продовжує наступати далі на кожний п’ятий гектар з тих, які поки що не знали її. Втрати гумусу на цих землях вже досягли 25-35%. За підрахунками вчених, на землях схилів крутизною понад 1 градус (їх у складі ріллі близько 52%) в Україні без користі для врожаю, а зі шкодою для навколишнього середовища і самого ґрунту втрачається до 60% талих і зливових вод, з якими виноситься в річки, озера і ставки від 15 до 25% біогенних речовин, добрив і пестицидів. Збільшуються розміри старих і виникають нові яри, що погіршує екологічний стан агроландшафтів.

Ерозія вітрова – фізична ерозія, за якої руйнується ґрунт під впливом вітру в разі відсутності на поверхні рослинного покриву, при значній розпиленості ґрунту, недостатній кількості води в ньому і при швидкості вітру вище від порогової. Внаслідок зростаючої інтенсифікації землеробства, на жаль, розвиваються процеси деградації гумусу ґрунтів і знижується їхня родючість. Прискорене розкладання свіжої органічної речовини посилює і мінералізацію гумусу. Відомо, що втрати останнього в чорноземах країни становлять 25-35% вихідних його запасів. Так, чорноземи середньогумусні, які існували до 1930-х років, нині трансформувалися в малогумусні.

У степовій зоні на зрошуваних землях поширилася іригаційна ерозія. Вона зумовлена штучною подачею на поля додаткової до атмосферних опадів кількості води і безпосереднім впливом на ґрунтові агрегати енергії крапель, утворених дощувальними машинами. Фізичну ерозію ґрунту викликає нераціональний його обробіток, руйнування важкими агрегатами.

 Водною і вітровою ерозією щороку в Україні виноситься в середньому 15т/га, а на всій території – 740 млн. т родючого ґрунту, що містить близько 24 млн. т гумусу, 0,7 млн. т рухомого фосфору та інші елементи живлення. Основною причиною такого становища є надмірна розораність земель (81% усіх сільськогосподарських угідь, або близько 40-45% усієї території земельного фонду).

Збільшення площ ріллі і посівів сільськогосподарських культур тривалий час було єдиним, хоч і згубним для майбутнього способом збільшення валових зборів продукції землеробства. У деяких областях України, зокрема у Вінницькій, Тернопільській, Черкаській, Кіровоградській та інших, всупереч національним потребам розорано понад 90% сільськогосподарських угідь, тоді як у Франції площа ріллі становила 48%, ФРН – 32, Англії – 25, США – 20% сільськогосподарських угідь.

Екологічні нормативи в землекористуванні становлять: розораність території – 58%, співвідношення екологічно сталих угідь (сіножаті, пасовища, ліси) до ріллі – не менше одиниці. Ерозійні процеси, руйнуючи ґрунти, впливають, насамперед, на забезпеченість їх органічною речовиною, а продуктивність еродованих ґрунтів знижується на 10-40% залежно від ступеня еродованості. У виробничих умовах Полісся середньорічні втрати гумусу під впливом ерозії становлять 2,4 млн. т у Лісостепу – 11, у Степу – 10,3 млн. т.

Щорічні втрати ґрунтів від вітрової ерозії за максимальних швидкостей вітру, особливо на Нижньодніпровському піщаному масиві. За швидкостей вітру 22-24 м/с і тривалості пилових бур понад 20 годин на рік втрачається понад 140 т/га дрібнозему. На чорноземах звичайних карбонатних Приазовської височини, на чорноземах звичайних супіщаних і легкосуглинкових Середнього Придніпров’я, на сході Донбасу, на чорноземах слаборозвинених карбонатних західних районів Криму за такої ж швидкості вітру і тривалості пилових бур від 6 до 20 годин на рік втрачається 10-20 т/га ґрунту. У більшості північних і західних районах ці втрати не перевищують 2-10 т/га на рік. На Поліссі і в Лісостепу втрати становлять 2-5 т/га за низької швидкості вітру. Вітрова ерозія призводить до видування ґрунту і засипання дрібноземом садів, виноградників, зрошувальних каналів, лісосмуг і лісів.

Пилові бурі – найбільш активний і шкідливий вид руйнування ґрунту. За короткий строк пилові бурі, що спричинюються сильним вітром (швидкість понад 12-15 м/с), можуть поширитися на велику територію, знищити посіви на сотнях тисяч гектарів, знести значну частину ґрунту. Пилові бурі є лише показником ступеня руйнування ґрунту за час, що передував пиловій бурі. Іншими словами, пилові бурі – не причина, а наслідок руйнування ґрунту. Але виникнувши, вони самі стають фактором великої руйнівної сили.

На більшій частині території країни (понад 12 млн. га) переважає водна ерозія ґрунтів, яка виявляється  під час танення снігу, так і під час злив. Внаслідок змивання водою безповоротно втрачаються з полів найродючіші ґрунти і вимивається в річки та моря велика кількість елементів живлення рослин.

Прискорена ерозія ґрунтів відбувається в результаті господарської діяльності людини, при цьому втрати ґрунту перевищують темпи ґрунтоутворення. За деякими розрахунками у Степу і Лісостепу щорічно в середньому з 1 га земель відчужується водою і вітром 17-22 т. дрібнозему.

У боротьбі з водною ерозією застосовують організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні заходи. Організаційно-господарськими заходами є протиерозійна організація території і впровадження ґрунтозахисних сівозмін.

Є підстави стверджувати, що зараз в Україні, на жаль, склалися передумови і навіть з’явилися елементи деградації ґрунтів. Нові землевласники в своїй більшості не знають якісних показників своєї землі, а тому не можуть контролювати її стан, передаючи в оренду. Досить значна частина орендаторів земельних часток не має відповідних знань, а отже, й уміння використати сучасні технології вирощування культур і зберегти родючість орендованих ґрунтів.

Виходячи з таких умов, що склалися в сучасному виробництві, досить актуальним і результативним з огляду на нагальну потребу часу є першочерговий захід – вапнування кислотних ґрунтів. Площа кислих ґрунтів в Україні становить 3,5 млн. га. В умовах Лісостепу України практично всі ґрунти, що перебувають у виробництві, належать до групи сильно-, середньо- і слабокислих. У Вінницькій області кількість кислих ґрунтів сягає 80%, Київській, Хмельницькій, Житомирській – 50-60%, Львівській, Черкаській, Чернігівській – 35-40%.

Хронічними проблемами, які ведуть до втрати ґрунтів сільськогосподарського призначення є промислове та житлове будівництво, відходи промислового будівництва, кар’єри, терикони, сміттєзвалища. Видобувні галузі спотворюють ландшафт землі. На жаль, до цих пір немає єдиної державної програми рекультивації земель. Вирубка лісів в останні роки набула загрозливих масштабів, а лісонасадження явно відстає від вирубки лісів. Порівняно новою проблемою у землекористуванні стали земельні ділянки дачних кооперативів. На сьогодні сотні тисяч га земель там не використовуються.

Таким чином, запровадження додаткових організаційних, технологічних, бюджетно-фінансових заходів щодо збереження родючості ґрунтів має стати запорукою збільшення валового виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення фондовіддачі в галузі рослинництва, створення передумов для зупинення процесу деградації ґрунтів та подальшої інтенсифікації сільського господарства.

3. Продовольча безпека України.

Це проблема рівня продовольчого забезпечення населення, що гарантує соціально-економічну та політичну стабільність у суспільстві, стійкий та якісний розвиток нації, сім'ї, особи, а також сталий економічний розвиток держав. Основою досягнення продовольчої безпеки держави є ефективне аграрне виробництво, яке передбачає задоволення населення основними продуктами харчування в достатній кількості та в асортименті. Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 р. №964 –ІV(ст.. 7 ) виділено критичний стан із продовольчим забезпеченням населення загрозою національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері. Основними загрозами продовольчій безпеці України є:

• незбалансоване споживання продуктів харчування населенням;
• низький рівень споживання продуктів тваринного походження в енергетичному раціоні населення;
• висока частка витрат домогосподарств на продукти харчування у структурі їх загальних витрат;
• висока диференціація вартості харчування за соціальними групами;
• низька ємність внутрішнього ринку за окремими продуктами харчування;
• імпортозалежність країни за окремими продуктами;
• сировинний характер експорту сільськогосподарської продукції;
• зростання цін на сільськогосподарську продукцію на внутрішньому ринку;
• повільне запровадження міжнародних стандартів і систем якості продуктів харчування;
• відсутність контролю за безпечністю продуктів харчування.

Баланс споживання основних продуктів харчування свідчить, що у 2010 р. в Україні за більшістю основних видів продовольства фактичне споживання було незбалансованим, знаходилося нижче раціональних норм. Найбільше відставання від раціонального споживання спостерігалось щодо плодів, ягід і винограду – на 46%, молока та молокопродуктів – на 46%, м’яса та м’ясопродуктів – на 35%, риби та рибопродуктів – на 28%.

 За трьома продовольчими групами, а саме: хліб і хлібопродукти, картопля, олія рослинна всіх видів фактичне споживання перевищило раціональну норму. Таке перевищення є свідченням незбалансованості харчування населення, яке намагається забезпечити власні потреби за рахунок економічно доступніших продуктів.

Має місце низький рівень споживання продуктів тваринного походження в раціоні населення. Основну частину калорій українці споживають із продукцією рослинного споживання, натомість 27,1% середньодобового раціону забезпечується за рахунок споживання продукції тваринного походження, що удвічі нижче за встановлений поріг критерій (55%). До того ж ще висока частина витрат домогосподарств на продукти харчування у структурі їх загальних витрат. Індикатор доступності продуктів харчування у 2009 р. становив 51,8% при граничному критерії 60% (2009 р.) сукупні витрати домогосподарств становили 2754 грн. на місяць, з яких на харчування витрачалося 60% (1426 грн.) на місяць.

У загальній структурі витрат на продукти харчування найвищу питому вагу займають витрати на: м'ясо і м’ясопродукти – 25% (358,7 грн. на домогосподарство), овочі (у т. ч. картопля) – 14% (195,2 грн.), хліб і хлібопродукти – 13% (185,2 грн.), молоко і молочні продукти – 12% (167, 9 грн.)

В Україні низька ємність внутрішнього ринку за окремими продуктами харчування, триває тенденція зменшення обсягів споживання населенням окремих продуктів харчування. Так, зниження середньодушового споживання призвело до скорочення ємності внутрішнього ринку за шістьма основними групами продовольства, а саме: хліб і хлібопродукти, молоко і молокопродукти, риба і рибопродукти, картопля, цукор, олія рослинна всіх видів.

Має місце імпортозалежність країни за окремими продуктами. Найбільш вразливими позиціями щодо імпортозалежності є позиція «риба і рибопродукти», «плоди, ягоди, виноград», частка імпорту за цими групами у загальному споживанні відповідно становить 68, 3%; 53,8% при 30-відсотковому пороговому критерії цього індикатора.

В Україні склалася висока диференціація вартості харчування за соціальними групами. У 2009 р. 20% домогосподарств з найбільшими доходами в середньому витрачали на харчування 1732,9 грн. на місяць, а 20% домогосподарств з найменшими доходами – 1256, 32 грн. Коефіцієнт диференціації вартості харчування за соціальними групами був високим і становив 1,38.

Переважно в експорті сільськогосподарської продукції переважає сировина. У загальній структурі експорту сільськогосподарської та харчової продукції (готова харчова продукція) у 2010 р. становила 25, 9%, тоді як сільськогосподарська продукція – 47, 8%.

Зростання цін на сільськогосподарську продукцію на внутрішньому ринку, негативно впливає на загальний рівень інфляції. За січень-квітень 2011р. загальний індекс споживчих цін зріс на 8, 1%; продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 6,8%. При цьому ціни на хліб і хлібопродукти зросли на 17, 3%, на м'ясо і м’ясопродукти – 22%, молоко – 6,3%, сири – 5,9%, масло – 12, 9%, олію – 17,4%, рибу і рибопродукти – 3,4 %, фрукти – 9,6%, овочі – 10,1%, картоплю – 17, 6%, цукор – 0,6%.

В Україні більшість сільськогосподарської продукції виробляється невеликими приватними господарствами населення, які не лише фінансово , а й матеріально та технологічно обмежені щодо запровадження міжнародних стандартів якості продуктів харчування, оскільки процес одержання сертифікатів системи ISO є надзвичайно трудомістким та капіталозатратним.

Таким чином, як результат реалізації екстенсивної моделі розвитку аграрного сектору, більшість показників продовольчої безпеки України знаходиться за межами порогових значень. Підвищення якості сільськогосподарської продукції і продовольства є стратегічним завданням з позиції споживача продукції. Задоволення його інтересів, що включають всезростаючі запити населення у сфері споживання продукції, можливе лише за умови взаємодії з боку виробників продукції і суспільства.

 Ринок органічної продукції вже близько двох десятиріч є найдинамічнішим ринком продовольства у світі і стає популярною альтернативою споживання традиційної продукції. Нині в Україні з 15 млн. лише близько 270 тис. га сільськогосподарської землі під органічним землеробством, проте на внутрішньому ринку відсутня органічна продукція, призначена для кінцевого споживача.

Разом з вищезазначеним, проблемою, яка потребує негайного вирішення, є проблема генномодифікованих організмів (ГМО ). Останнім часом до цього процесу приєдналася і Україна. Проте до недавна, практично не виникало питання про відповідне маркування такої продукції. Це пояснюється особливістю отримання такої продукції:

• по-перше, трансгенні рослини вирощуються на полях, тобто у відкритих системах, що викликає загрозу неконтрольованого вивільнення ГМО в довкілля з подальшими непередбачуваними наслідками;
• по-друге, лише частина рослин іде на переробку, а частина – вживається без переробки. Але навіть та кількість рослинної сировини, що йде на переробку, підлягає лише частковій переробці з отриманням борошна, олії і т.п.

На думку фахівців, впровадження ГМО в Україні має бути зваженим. З одного боку, потрібно враховувати переваги, які може принести їх промислове використання, а з іншого – необхідно гарантувати суспільству, що ці технології не завдаватимуть шкоди здоров’ю людини та довкіллю. Тим більше, що проблема впливу ГМО на здоров’я людей через декілька поколінь ще остаточно не вивчена.

Чи безпечна генетично-модифікована продукція для здоров’я людини? Встановлено, що можливими наслідками вживання людиною генетично модифікованих продуктів можуть бути:

• алергічні прояви. Білки, що продукуються вбудованими генами, можуть викликати алергічні захворювання.
• безпосередня токсична дія. Вплив на здоров’я людини можуть чинити нові, «незаплановані» білки, що з’являються в генетично - модифікованих рослинах. Це пояснюється тим, що в процесі створення ГМО неможливо передбачити, в яку саме ділянку геному вбудується новий ген.
• поява стійкості мікрофлори до антибіотиків. При створенні ГМО використовуються маркерні гени стійкості до антибіотиків. Наслідком може стати неможливість лікування багатьох інфекційних захворювань. У країнах ЄС з грудня 2004 року заборонено використання ГМО, що мають гени стійкості до антибіотиків.

Сьогодні в Україні єдиним документом щодо завезення та випробувань ГМО є лише «Тимчасовий порядок ввезення, державного випробування, реєстрації та використання трансгенних сортів рослин в Україні», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. за № 1304, який фактично не виконується, тому що за останні роки в Україні офіційно не зареєстрованого жодного ГМО.

Для забезпечення контролю продукції на вміст ГМО на базі Всеукраїнського центру стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (Укрметртестстандарт) при безпосередній підтримці керівництва Держспоживстандарту України була створена лабораторія молекулярно-генетичних досліджень. Вона відповідає вимогам, що пред’являються до лабораторій молекулярно-генетичного профілю.

Оскільки в Україні відсутній контроль ГМО, - споживач повинен уважно читати маркування на упаковці, тобто склад продукції, якщо до нього входять вищезгадані компоненти, то є ймовірність що такий продукт містить генетично-модифіковані організми.

Таким чином, ситуація що склалася сьогодні, засвідчує наявність складних проблем в аграрному секторі економіки України. Це проявляється в проблемі ерозії ґрунтів, наслідками чого виступає знищення десятків тисяч гектарів ґрунту. Наступними проблемами є проблеми в галузі рослинництва, що проявляється у зменшенні посівних площ, не раціональним використанням земельних угідь для рослинництва і т.д. Щодо тваринництва – то має місце зменшення вирощування ВРХ та усіх тварин, зниження обсягів продукції тваринництва і т.д.

Радикальне вирішення продовольчої проблеми, а саме забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго - та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

Усі вищезгадані проблеми потребують негайного вирішення, а це буде залежати від функціонування усього державного апарату нашої країни.

4. Місце України на світовому продовольчому ринку.

Світовий продовольчий ринок великий, стабільний і з кожним роком буде тільки зростати. Оскільки Україна володіє великими потенційними можливостями у виробництві продуктів харчування, то вона зможе забезпечувати продовольством регіони, які потребують допомоги і таким чином покращити економічне становище в країні.

 Україна у 2013 році посіла 2 місце у світі за експортом зернових культур після США. У 2014 р. передбачається експортувати понад 30 млн т зерна. Україна займає 1 місце в світі за обсягом експорту соняшникової олії (58%). Лідерами за обсягами імпорту українського зерна залишаються Єгипет та Саудівська Аравія, кукурудзи – Саудівська Аравія, Китай, Єгипет, соняшникової олії – Польща, Індія, Єгипет, Іран, Алжир.

Український уряд, зернотрейдери та Європейський банк реконструкції та розвитку підписали меморандум про підтримку зернового сектору України упродовж найближчих чотирьох років. Згідно з угодою, Міністерство аграрної політики України має сприяти прозорості та вільній конкуренції в аграрному секторі, а Європейський банк реконструкції та розвитку спільно з іншими міжнародними фінансовими установами та трейдерами – підтримувати сільське господарство інвестиціями та новітніми технологіями. Угода дає Україні унікальну можливість зміцнити позиції на світових ринках зерна та збільшити закордонні й українські інвестиції у власний аграрний сектор. Наш аграрний сектор важливий не лише для української економіки, а й для світового балансу продуктів харчування. Така можливість забезпечити світову продовольчу безпеку та стабільне постачання українського зерна на міжнародні ринки має велике майбутнє.

Зі свого боку ЄБРР виявив готовність подвоїти обсяг своїх інвестицій в український аграрний сектор, за умови, що українська влада зробить все для створення конкурентного та передбачуваного бізнес-середовища в сільському господарстві. Представники ЄБРР та Мінагрополітики повідомили що за угодою першочергово підтримку матиме сфера торгівлі зерном. Причому трейдери, у свою чергу, частиною цих коштів підтримуватимуть безпосередньо аграріїв під час посівної та збору врожаю.

Угода про підтримку сільського господарства між Україною та ЄБРР діятиме щонайменше 4 роки, до неї мають право долучитися й інші міжнародні інституції.

Серйозну увагу до сільськогосподарського потенціалу України проявляє Японія. Особливо в контексті світової продовольчої кризи. Японія хоче більш активно розвивати співробітництво з Україною, вкладати прямі інвестиції та кредити в наш аграрний сектор.

Російський напрям для української сільгосппродукції в останні роки виявився досить складним, багато в чому досить непередбачуваним. Справа в тому, що в Росію сьогодні з-за кордону завозяться за безцінь колосальні обсяги продуктів харчування, приблизно на 30 млрд. доларів на рік. Населення України втричі менше ніж Росії, а в нашу державу завозяться продукти харчування на суму 200 млн. доларів. Наша частка з 30 млрд. доларів імпорту Росією сільськогосподарської продукції складає понад 640 млн. доларів, або всього 2,5 %. В основному це продукція тваринництва та солодощі. Російський ринок для українського сільгоспвиробника майже втрачений.

Досить небезпечною виявилась контрабанда продуктів харчування в Україну. Країни, що нас оточують, мають розвинений аграрний сектор, продукцію якого треба реалізовувати. Тому 6 тис. км досить «прозорих» кордонів нашої держави неспроможні стримати потік контрабандного товару, особливо з Польщі і Білорусі.

Сучасний стан справ на світовому продовольчому ринку сприяє тому, щоб Україна стала на ньому потужним гравцем, а тому найближчим часом, розпочаті урядом реформи в агропромисловому секторі мають бути завершені. Метою реформ АПК є виведення країни в розряд сильних європейських держав зі стабільними, високими економічними показниками.