Друкувати цей розділДрукувати цей розділ

Лекція 9. Глобальні проблеми та тенденції в аграрній сфері у світі та в Україні на сучасному етапі

2. Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку аграрного сектору сучасної України.

Однією з небезпечних для сільськогосподарського виробництва в Україні проблем є ерозія ґрунтів – руйнування ґрунтового покриву та знесення його частково потоками води або вітру. В природних умовах ерозія ґрунтів відбувається постійно, але, як правило, не набуває загрозливих масштабів. У результаті господарської діяльності ерозія ґрунтів може різко посилитися й призвести до значного пониження родючості ґрунтів та продуктивності пасовищ. Знесення і розмив ґрунту призводить до виникнення на сільськогосподарських угіддях вимоїн та ярів, що ускладнює обробіток земель та використання техніки, призводить до втрати значної площі ріллі.

В Україні у результаті впливу ерозії понад 15 млн. га земель є еродованими, і ерозія продовжує наступати далі на кожний п’ятий гектар з тих, які поки що не знали її. Втрати гумусу на цих землях вже досягли 25-35%. За підрахунками вчених, на землях схилів крутизною понад 1 градус (їх у складі ріллі близько 52%) в Україні без користі для врожаю, а зі шкодою для навколишнього середовища і самого ґрунту втрачається до 60% талих і зливових вод, з якими виноситься в річки, озера і ставки від 15 до 25% біогенних речовин, добрив і пестицидів. Збільшуються розміри старих і виникають нові яри, що погіршує екологічний стан агроландшафтів.

Ерозія вітрова – фізична ерозія, за якої руйнується ґрунт під впливом вітру в разі відсутності на поверхні рослинного покриву, при значній розпиленості ґрунту, недостатній кількості води в ньому і при швидкості вітру вище від порогової. Внаслідок зростаючої інтенсифікації землеробства, на жаль, розвиваються процеси деградації гумусу ґрунтів і знижується їхня родючість. Прискорене розкладання свіжої органічної речовини посилює і мінералізацію гумусу. Відомо, що втрати останнього в чорноземах країни становлять 25-35% вихідних його запасів. Так, чорноземи середньогумусні, які існували до 1930-х років, нині трансформувалися в малогумусні.

У степовій зоні на зрошуваних землях поширилася іригаційна ерозія. Вона зумовлена штучною подачею на поля додаткової до атмосферних опадів кількості води і безпосереднім впливом на ґрунтові агрегати енергії крапель, утворених дощувальними машинами. Фізичну ерозію ґрунту викликає нераціональний його обробіток, руйнування важкими агрегатами.

 Водною і вітровою ерозією щороку в Україні виноситься в середньому 15т/га, а на всій території – 740 млн. т родючого ґрунту, що містить близько 24 млн. т гумусу, 0,7 млн. т рухомого фосфору та інші елементи живлення. Основною причиною такого становища є надмірна розораність земель (81% усіх сільськогосподарських угідь, або близько 40-45% усієї території земельного фонду).

Збільшення площ ріллі і посівів сільськогосподарських культур тривалий час було єдиним, хоч і згубним для майбутнього способом збільшення валових зборів продукції землеробства. У деяких областях України, зокрема у Вінницькій, Тернопільській, Черкаській, Кіровоградській та інших, всупереч національним потребам розорано понад 90% сільськогосподарських угідь, тоді як у Франції площа ріллі становила 48%, ФРН – 32, Англії – 25, США – 20% сільськогосподарських угідь.

Екологічні нормативи в землекористуванні становлять: розораність території – 58%, співвідношення екологічно сталих угідь (сіножаті, пасовища, ліси) до ріллі – не менше одиниці. Ерозійні процеси, руйнуючи ґрунти, впливають, насамперед, на забезпеченість їх органічною речовиною, а продуктивність еродованих ґрунтів знижується на 10-40% залежно від ступеня еродованості. У виробничих умовах Полісся середньорічні втрати гумусу під впливом ерозії становлять 2,4 млн. т у Лісостепу – 11, у Степу – 10,3 млн. т.

Щорічні втрати ґрунтів від вітрової ерозії за максимальних швидкостей вітру, особливо на Нижньодніпровському піщаному масиві. За швидкостей вітру 22-24 м/с і тривалості пилових бур понад 20 годин на рік втрачається понад 140 т/га дрібнозему. На чорноземах звичайних карбонатних Приазовської височини, на чорноземах звичайних супіщаних і легкосуглинкових Середнього Придніпров’я, на сході Донбасу, на чорноземах слаборозвинених карбонатних західних районів Криму за такої ж швидкості вітру і тривалості пилових бур від 6 до 20 годин на рік втрачається 10-20 т/га ґрунту. У більшості північних і західних районах ці втрати не перевищують 2-10 т/га на рік. На Поліссі і в Лісостепу втрати становлять 2-5 т/га за низької швидкості вітру. Вітрова ерозія призводить до видування ґрунту і засипання дрібноземом садів, виноградників, зрошувальних каналів, лісосмуг і лісів.

Пилові бурі – найбільш активний і шкідливий вид руйнування ґрунту. За короткий строк пилові бурі, що спричинюються сильним вітром (швидкість понад 12-15 м/с), можуть поширитися на велику територію, знищити посіви на сотнях тисяч гектарів, знести значну частину ґрунту. Пилові бурі є лише показником ступеня руйнування ґрунту за час, що передував пиловій бурі. Іншими словами, пилові бурі – не причина, а наслідок руйнування ґрунту. Але виникнувши, вони самі стають фактором великої руйнівної сили.

На більшій частині території країни (понад 12 млн. га) переважає водна ерозія ґрунтів, яка виявляється  під час танення снігу, так і під час злив. Внаслідок змивання водою безповоротно втрачаються з полів найродючіші ґрунти і вимивається в річки та моря велика кількість елементів живлення рослин.

Прискорена ерозія ґрунтів відбувається в результаті господарської діяльності людини, при цьому втрати ґрунту перевищують темпи ґрунтоутворення. За деякими розрахунками у Степу і Лісостепу щорічно в середньому з 1 га земель відчужується водою і вітром 17-22 т. дрібнозему.

У боротьбі з водною ерозією застосовують організаційно-господарські, агротехнічні і лісомеліоративні заходи. Організаційно-господарськими заходами є протиерозійна організація території і впровадження ґрунтозахисних сівозмін.

Є підстави стверджувати, що зараз в Україні, на жаль, склалися передумови і навіть з’явилися елементи деградації ґрунтів. Нові землевласники в своїй більшості не знають якісних показників своєї землі, а тому не можуть контролювати її стан, передаючи в оренду. Досить значна частина орендаторів земельних часток не має відповідних знань, а отже, й уміння використати сучасні технології вирощування культур і зберегти родючість орендованих ґрунтів.

Виходячи з таких умов, що склалися в сучасному виробництві, досить актуальним і результативним з огляду на нагальну потребу часу є першочерговий захід – вапнування кислотних ґрунтів. Площа кислих ґрунтів в Україні становить 3,5 млн. га. В умовах Лісостепу України практично всі ґрунти, що перебувають у виробництві, належать до групи сильно-, середньо- і слабокислих. У Вінницькій області кількість кислих ґрунтів сягає 80%, Київській, Хмельницькій, Житомирській – 50-60%, Львівській, Черкаській, Чернігівській – 35-40%.

Хронічними проблемами, які ведуть до втрати ґрунтів сільськогосподарського призначення є промислове та житлове будівництво, відходи промислового будівництва, кар’єри, терикони, сміттєзвалища. Видобувні галузі спотворюють ландшафт землі. На жаль, до цих пір немає єдиної державної програми рекультивації земель. Вирубка лісів в останні роки набула загрозливих масштабів, а лісонасадження явно відстає від вирубки лісів. Порівняно новою проблемою у землекористуванні стали земельні ділянки дачних кооперативів. На сьогодні сотні тисяч га земель там не використовуються.

Таким чином, запровадження додаткових організаційних, технологічних, бюджетно-фінансових заходів щодо збереження родючості ґрунтів має стати запорукою збільшення валового виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення фондовіддачі в галузі рослинництва, створення передумов для зупинення процесу деградації ґрунтів та подальшої інтенсифікації сільського господарства.