Аграрні відносини в сучасній Україні

Реформування форм власності та господарювання у сільському господарстві.

Понад 70 років в Україні існував радянський устрій, де керівною і спрямовуючою силою була більшовицька партія. Її ідеологія і стратегія визначали суть економічної політики, в тому числі й щодо розвитку сільського господарства.

Відповідно до суті аграрної політики більшовиків у радянські часи у сільському господарстві України, як і усього СРСР, існував колгоспно-радгоспний лад, який базувався на суспільній власності удвох формах-державній та колгоспно-кооперативній.

У законодавчих актах, прийнятих у 30-80-х рр. XX ст., відзначалося, що увесь земельний фонд СРСР, з тому числі в Україні, є виключно власністю всього народу. При цьому вказані поняття ототожнювалися. Фактично існувала державна монополія на землю. Колгоспам, радгоспам, певним організаціям виділялись земельні угіддя відповідно із державним актом на користування землею. Юридичне не існувало законів про оплату за землю. Користувачі сплачували натуральний та грошовий податок відповідно із планами обов'язкових заготівель продуктів землеробства і тваринництва та грошових відрахувань у різного роду державні фонди.

Ще до проголошення незалежності були прийняті законодавчі та нормативні акти. в яких закладені основоположні принципи сучасної аграрної політики в Україні.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, яка мала значення для формування вітчизняного законодавства, в тому числі з аграрно-селянського питання. У спеціальному розділі "Економічна самостійність" сформульовані принципово важливі положення: 1.-народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України; 2.- земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створені на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян; 3.- Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.

Характерно, що одним із перших Законів, прийнятих Верховною Радою УРСР після проголошення суверенітету, був Закон "Про економічну самостійність Української РСР" (серпень 1990 р.). Основоположними для формування аграрної політики суверенної України стали положення Закону про те, що: 1.-власність в Україні виступає у формі державної, колективної, індивідуальної (особистої і приватнотрудової власності); 2.- Україна гарантує рівноправність всіх форм власності, а право власності охороняється законом.

З липня 1990 р. по липень 1991 р. прийнято ряд Законів, в яких містилися настанови щодо напрямків і шляхів утвердження економічної самостійності України. Це. насамперед, Закон України "Про ціни і ціноутворення", "Про державну податкову систему в Українській РСР", "Про бюджетну систему Української РСР". "Про підприємництво", "Про власність", "Про банки і банківську діяльність". "Про підприємства в Українській РСР". "Про систему оподаткування", "Про цінні папери і фондову біржу" та інші.

У вказаний період прийняті спеціальні законодавчі та нормативні акти з питань розвитку агропромислового комплексу України. З урахуванням основоположних настанов щодо утвердження економічної самостійності України, у жовтні 1990 р. був прийнятий Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України". В ньому визначено, що: а) агропромислові товаровиробники мають право вільного вибору форм і напрямів трудової та господарської діяльності повної власності на результати своєї праці; б) усі форми господарювання в агропромисловому комплексі (селянські /фермерські/ господарства, колгоспи, радгоспи, підсобні сільські господарства підприємств та організацій, переробні та інші підприємства, кооперативи. акціонерні товариства, орендні колективи, особисті підсобні господарства громадян тощо) мають рівні права на організацію виробництва та володіння своєю продукцією: в) створювані на добровільних засадах сільськогосподарськими, переробними. обслуговуючими і будівельними підприємствами та організаціями. селянськими та іншими господарствами агропромислові формування всіх рівнів виступають перед державою як єдина організація у всіх видах власності; г) пріоритетність розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплексу визначається необхідністю зміни структури інвестицій у народному господарстві, переорієнтацією промислового виробництва на їх потреби, зростанням обсягів капіталовкладень і матеріально-технічних ресурсів.

Характерно, що ще до прийняття Акту про проголошення незалежності України, Верховна Рада України прийняла постанову "Про земельну реформу" (18 грудня 1990 р.). Тут визначені її місце у соціально-економічному розвитку України у перехідний до ринкових відносин період, напрями та шляхи її здійснення. Земельна реформа представлена як складова частина переходу економіки держави до ринкових відносин, в ході якої здійснюється перерозподіл земель з одночасною передачею їх хліборобам у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Оголошено, що з 15 березня 1991 р. всі землі України є об'єктом земельної реформи.

У жовтні 1991 р. було затверджено концепцію роздержавлення і приватизації землі. Передбачалося, що з 1992 року колгоспи будуть перетворені у вільні господарські товариства. При цьому забезпечувалося право кожного колгоспника на вихід із колгоспу і створення приватного господарства.

В подальшому напрями та конкретні завдання агропр­омислового комплексу визначалися трьома категоріями документів - Законами України, Указами Президента України, Декретами Кабінету Міністрів України.

Важливе значення для формування законодавчої бази сучасної аграрної реформи мали Закони України, які визначали форми господарювання у блоках агропромислового комплексу ("Про господарські товариства" /вересень 1991 р./, "Про колективне сільськогосподарське підприємство" /лютий 1992 р./, "Про селян­ське /фермерське/ господарство /1992 р./).

Під приводом альтернативних готувалися законопроекти, в яких містилися протилежні за змістом настанови. Не яскраво проявилося у Постанові Верховної Ради "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" й Законі України "Про колективне сільськогосподарське товариство" які прийняті у березні 1992 р. Якщо перший акт спрямовувався на прискорення аграрної реформи, то другий - гальмував її Колгоспи і радгоспи під вивіскою "колективних" підприємств, як і раніше, залишалися єдино важливим у сільському господарстві елементом економічної структури. Згодом стало зрозуміло, ідо найважливішою ланкою перебудови виробничих відносин в аграрній сфері є земельна реформа.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 р. започаткував безоплатну передачу у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства тощо. Декрет від 17 травня 1993 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" започаткував реформування на засадах приватної власності державних підприємств агропромислового комплексу у сфері переробки і агросервісу. Пізніше цей Декрет та Указ Президента України від 19 січня 1995 р. "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі лягли в основу Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", прийнятого Верховною Радою 10 липня 1996 р. після тривалих дебатів.

Основоположні стратегічні цілі та політичні завдання щодо реформування в аграрному секторі України визначені Указами Президента України в 1994 р одним із перших його кроків у реформуванні економіки був Указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". Цим документом було започатковане роздержав­лення і приватизацію земель сільськогосподарського призначення. У розвиток положень цього Указу в серпні 1995 р був прийнятий Указ Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям". Цим самим було розпочато паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств між їх членами та видачу правоустановчих документів-сертифікатів на земельну частку (пай).

Значна увага була приділена й питанню про економічні відносини між селянами - власниками землі та господарськими структурами. Це орендні відносини землі. Правовою базою для розвитку земельних орендних відносин послужив Указ Президента України "Про оренду землі" від 23 квітня 1997 р. Зазначеним Указом вперше встановлено право передачі в оренду земельних часток (паїв) на основі сертифікатів.

У 1997-1999 рр. було прийнято те низку указів Президента України з питань вдосконалення земельної та аграрної реформи, розвитку аграрного сектора.

Виключно велике значення мав Указ Президента України від З грудня 1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки".

Наступним кроком у здійсненні реформи були укази Президента України "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" та "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва і розвитку ринку зерна"

Суть аграрної політики акцентовано на утвердження приватної власності на землю, а селянина як приват­ного власника і господаря на землі, запровадження ринкових відносин у сфері землекористування в сільськогосподарському виробництві залишається стратегічним напрямом сучасної аграрної політики.

Проблеми власності та господарювання відображені у новій Конституції України. В ній визначено, що в Україні існує дві форми власності - суспільна і приватна. В 14-й ст. записано, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами юридичними особами та державою відповідно до закону. А ст 42 встановлює, що земля може перебувати і у комунальній Влас­ності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах. Ст. 41 зафіксувала, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Таким чином, в Україні конституційне встановлено дві форми земельної власності; суспільна яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна власність фізичних осіб і власність недержавних юридичних осіб.

Поняття "колективна власність" в Основному Законі країни відсутнє. Природно стало питання про перетворення колективної власності на землю колективних сільгосппідприємств, селянських спілок або на приватну власність КСП як юридичних осіб. або на приватну власність членів цих форм господарювання як фізичних осіб. Водночас виникла об'єктивна необхідність передачі об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл. селищ, міст або їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Принципи та механізм цього процесу визначені Указом Президента України від З березня 1998 р. "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності".

До об'єктів передачі віднесені: 1.- цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; 2.- нерухоме майно (будівлі, споруди, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення); 3.- інше окреме індивідуально визначене майно підприємств; 4.- акції (частка, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств. Спеціально вказано, що не можуть бути об'єктами передачі з державної у комунальну власність підприємства, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою ст. 4 Закону України "Про підприємництво" В ній зафіксовано, що діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї. вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

Указом встановлювалося, що передача об'єктів відбувається. 1.- з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням: а) Кабінету Міністрів України щодо підприємств, нерухомого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі у майні господарських товариств: б) органів уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій за погодженням з Міністерством економіки України. Міністерством фінансів України та Фондом державного майна України щодо окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого). 2.- з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням: а) сільських, селищних, міських рад щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад: б) районних. обласних рад щодо об'єктів права спільної власності територіа­льних громад сіл. селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.

Визначалося, що передача: а) об'єктів здійснюється безоплатно; б) провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією; в) об'єкти житлового фонду та соціально-культурного призначення передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транс­портними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визна­чається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу.

Важливе значення для практичної реалізації вказаних настанов має Указ Президента від 4 липня 1998 р. "Про врегулювання питань, пов'язаних з процесом управління об'єктами державної власності" В ньому сформульовано, що саме належить до об'єктів державної власності, а що - до суб'єктів державної власності, розмежовані функції суб'єктів державної власності.

Указом визначено, що об'єктами державної власності є: майно державних підприємств, установ і організацій, закріплене за ними на праві повного господарського відання або оперативного управління: і акції (паї. частки)., що належать державі у майні господарських товариств: майно підприємств, які перебувають у процесі приватизації, майно, передане у користування самов­рядним організаціям, і майно, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) майна державних підприємств.

А до суб'єктів управління об'єктами державної власності віднесені Кабінет Міністрів України та інші уповноважені ним органи; Фонд державного майна України: Національна Академія Наук України, Українська академія аграрних наук. інші аналогічні самоврядні організації, юридичні та фізичні особи, які здійснюють функції з управління акціями (паями частками), що належать державі у майні господарських товариств.

Вихідною складовою стратегії реформування в аграрному секторі економіки України була земельна реформа. Вона вимагала системно-комплексного підходу до її реалізації, об'єктивної логіки чи послідовності здійснення кожного етапу, які обумовлювалися еволюцією економічних передумов та соціальної самосвідомості людей при переході до кожного наступного етапу. З урахуванням цього вона здійснювалась шляхом: а) реформування форм власності на землю та майнових відносин в усіх блоках агропромислового комплексу; б) створення нових форм господа­рювання на засадах приватної власності на майнові і земельні паї;

в) забезпечення після приватизаційної підтримки реформованих та новостворених господарських структур ринкового типу.

Першим кроком до широкомасштабної аграрної реформи, яка почалася після виходу Указів Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р. та "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р.. стала передача землі у колективну власність рефор­мованим колгоспам. У 1995-1996 рр. на їх базі було створено понад 6700 колективних сільськогосподарських підприємств, селянських спілок, кооперативів, акціонерних товариств та інших господар­ських товариств. Вони отримали державні акти на право колективної власності на землю. Це був перший етап реформування відносин власності на селі.

У 1997-1999 рр. відбувався другий етап, який характеризувався проведенням в життя комплексу правових і організаційних заходів з роздержавлення і приватизації землі, її паювання і реєстрації Саме майнові і земельні паї та юридичні документи, що посвідчують право на них, стали правовою основою для існуючих в той час колективних і міжгосподарських підприємств. Вони дозволили широко застосовувати орендні відносини в сільському господарстві, не дрібнити землі і не плодити дрібних не конкурентноздатних власників, ефективно викори­стовувати надбане людьми майно, особливо цілісні майнові комплекси і великогабаритну техніку, дотримуватися оптимальних сівозмін та впроваджувати сучасні наукові технології.

Указом Президента України від 23 квітня 1997 р. "Про оренду" був започаткований господарський етап земельної реформи. Багатопланово принципи вказаної форми господарювання визна­чені у Законі України "Про оренду землі" (жовтень 1998 р.). Оренда землі засновується на договорі про строкове платне володіння користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Акцентовано, що орендар самостійно визначає напрями своєї господарської діяльності. Станом на 15 грудня 1999 р. в Україні діяли більше тисячі приватно-орендних підприємств, господарських товариств, у тому числі приватно-орендних товариств - 370.

Ефективно господарюють спільні сільськогосподарські орендні підприємства. Вони не тільки працюють за найсучаснішими технологіями і не просто вирощують високий урожай, а й перероб­люють його, продають готову продукцію, забезпечують себе сортовим насінням і всім необхідним для успішної роботи на селі.

Перше спільне сільськогосподарське орендне підприємство в Україні виникло на Черкащині на базі акціонерного товариства "Маїс Інк", яке з 1992 р. займалося селекцією, вирощуванням та виробництвом насіння високопродуктивних гібридів кукурудзи Протягом шести років АТ "Маїс Інк" вирощувало високі врожаї качанистої кукурудзи, однак прибутків не мало. Це було зумовлено тим що воно було змушено сплачувати за пестициди, за техніку, за електроенергію. Було вирішено будувати економічні відносини із партнерами на принципах кооперування і оренди. У 1998 р. акціонерне товариство "Маїс Інк" об'єдналося із фірмою "Дако". яка мала найсучаснішу сільськогосподарську техніку. Відповідно з цим прийнято назву "Спільне сільськогосподарське орендне підприємство "Маїс-Дако-МТС" Водночас взято в оренду землю ряду колективних сільгосппідприємств і приватних власників За рішенням загальних зборів КСП "Озерищанське" Канівського району Черкаської області СП "Маїс-Дако-МТС" надано в оренду 526 га. Строком на п'ять років взято в оренду землю у приватних власників села Кринички Новоархангельського району Кіровоградської області.

Ефективно господарювало і приватно-орендне сільгосппід­приємство "Рассвет" Диканськсго району Полтавської області, яке очолює досвідчений агроном, депутат облради В.Обора. У 1999 р. воно об'єднувало 4125 га розпайованих земель, а також машинно-тракторний парк (40 тракторів, 4 комбайни) та тваринницькі ферми колишнього колективного сільгосппідприємства імені Куйбишева. Майже вся сільгосппродукція перероблялася на місці. Безперебійно працював млин, який випускав добірну муку вищого сорту, крупорушка виготовляла гречану, просяну, пшеничну та інші крупи. Власна маслобойня за зміну переробляла 5 ц соняшника, відкрито коптильний цех.

За даними Міністерства аграрної політики України у вересні 1999 р. в оренду було здано 1 млн. 972 тис, га земель (на 800 тис. га більше, ніж у січні 1999 р.), у тому числі 1 млн. 958 тис. га сільськогосподарських угідь або 5.8% орних земель України. 28 відсотків орендованих земель (552 тис. га) орендувалися у приватних осіб, 38% (749 тис. га) - у недержавних сільськогосподарських формувань, 34% (670 тис. га) - державні землі.

У вказаний період розвиток орендних відносин в аграрному секторі мав певну особливість, яка зумовлювалася тим, що у колективних сільгосппідприємствах ще не до кінця завершився поділ майна. Тому новостворені господарства уклали договори на оренду землі, а на оренду майна ще ні. Причина цього у невчасно визначеному пайовому фонді, а також у тому, що переважна більшість господарств не до кінця визначила для кожного його майнову частку

Реальний економічний інтерес до власності, її сприйняття і відчуття з'явилися після введення Указом Президента України від 15 грудня 1998 р. "Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай)" обов'язкової платності оренди землі Саме цим указом для підтримки селян-пенсіонерів було реалізовано їхнє право на отримання доходу від своєї власності, тобто орендної плати від здачі в оренду земельних паїв. Наприкінці 1999 р. орендна плата селян-пенсіонерів у середньому становила на 1 пенсіонера - 102 грн. на 1 договір, на гектар його земельного паю - 25 грн.

Отримання орендної плати стало першим прецедентом платності землі, причому платності для селянина-власника. Створилось соціальне підґрунтя для продовження і поглиблення аграрної реформи.

Впровадження нових форм господарювання здійснювалося в процесі проведення земельної реформи. В її проведенні можна виділити принаймні три етапи. Перший етап охоплював період з березня 1991 р. по листопад 1994 р.. коли було: 1) проведено інвентаризацію земель усіх категорій (при цьому визначалися ділянки, що використовувалися не за призначенням, нераціонально або способами, які призводили до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки); 2) здійснено реєстрацію громадян, які бажали організувати селянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство - займатися індивідуальним садівництвом, одержали в користування земельні ділянки для городництва, сінокосіння і випасання худоби: 3) проведено облік і проаналізовані клопотання підприємств, установ, організацій про надання їм земель для ведення підсобного сільського господарства, колективного садівництва і городництва; 4) сільські і міські жителі визначили потребу жителів міст і селищ міського типу в земельних ділянках для індивідуального житлового будівництва. садівництва і городництва і подали відповідні пропозиції з цього питання до обласних державних адміністрацій для розробки схеми розміщення ділянок для вказаних потреб (при цьому враховувалися резервні території міст і селищ міського типу). Протягом 1993 р. сільські, селищні, міські Ради провели заходи щодо передачі громадянам у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарчих будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва (це здійснювалося у межах норм, встановлених діючим тоді Земельним кодексом України).

Другий етап охоплював період з грудня 1994 р. по грудень 1999 р., коли: 1) проводилось паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств (паювання передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільсько­господарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості), 2) відповідно до методики. затвердженої Кабміном України, провадилася грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення, що були передані у колективну власність підприємству, кооперативу, товариству. Вона проведена відповідно до Методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (тимчасова), затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. № 213 (зі змінами). Відповідно до частини другої статті 23 Закону України від 3 липня 1992 р. "Про плату за землю" (зі змінами) грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок проведення індексації грошової оцінки земель затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року № 783. Тому у договорах оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та земельних часток (паїв) необхідно зазначати розмір орендної плати від грошової оцінки, проведеної станом на 1 липня 1995 р. та проіндексованої на добуток коефіцієнтів індексації грошової оцінки цих земель за 1996-2001 рр. - 2,465 (1,703х1, 0,59х1, 1,27х1, 182х1,02). Середня грошова оцінка 1 га сільськогосподарських угідь по Україні проіндексована на добуток коефіцієнтів індексації - 2,465 станом на 1 січня 2002 р. становить 87333 грн., ріллі - 9205 грн., відповідно по Запорізькій області - 9128 грн. та 9905 грн. Щодо Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" від 2 лютого 2002 р. № 92/2002 стосовно підвищення розміру орендної плати за використання земельних ділянок та земельних часток (паїв) на півтора та два відсотка, то у розвиток питань, порушених у зазначеному Указі, Президент України видав Указ від 21 лютого 2002 р. "Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та дальшого розвитку аграрного сектора економіки", ч. 4 ст. 5 якого рекомендовано суб'єктам господарювання - орендарям земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв); підвищувати, передусім для пенсіонерів-орендодавців, розміри орендної плати, виходячи з результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану суб'єктів господарювання, рівня зайнятості селян-орендодавців зазначених земельних ділянок, земельних часток (паїв); здійснювати в разі виплат орендної плати у натуральній формі оцінку вартості відповідної продукції за цінами, що не перевищують офіційно повідомлених органами виконавчої влади середніх біржових цін на таку продукцію на момент її передачі; 3) громадянам видавалися сертифікати на право на земельну частку (пай), 4) власникам земельної частки (паю), які виходили з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за їх заявами відводилися земельні ділянки у натурі (серед цих громадян домінували ті, хто створював селянське (фермерське) господарство).

Третій етап почався з грудня 1999 р.. коли почалася реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств і на цій основі повне надання сільськогосподарським товаро­виробникам права одержання землі у приватну власність і розпоряджатися нею за власним розсудом. Відповідно до нового Земельного кодексу України земля стала об'єктом купівлі-продажу, дарування, обміну, успадкування, застави.

Станом на кінець 1999 р. в аграрному секторі України майже п'ята частина недержавних підприємств функціонувала в організаційних формах, прямо не передбачених чинним законодавством України (спілки селян, агрофірми, акціонерно-пайові підприємства тощо), але на основі колективної власності. Були відсутні законодавчі акти, які б безпосередньо регламентували правові аспекти їх діяльності. Отже. члени цих підприємств не завжди могли повною мірою реалізувати свої права відносно управління підприємством, виходу з нього, контролю діяльності менеджерів, отримання доходу на свою частку майна в активах підприємства тощо.

Відсутність нормативно-правової бази, яка надавала б можливість працівникам підприємств (їх власникам) контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств, впливати на їх ефективність, призвела до фактичного ігнорування членами цих підприємств колективних інтересів, що й позначилося на результатах їх діяльності. Оскільки на рівень доходів членів підприємства практично не впливала результативність його діяльності, вони надавали перевагу не нагромадженню доходів підприємствами, а розвитку своїх особистих присадибних господарств. Зважаючи на те, що ці підприємства мали аналогічні з КСП проблеми, в 2000 р. в переважній більшості були реформовані в підприємства інших організаційно-правових форм.

Станом на 30 травня 2002 р. майже 7 млн. селян безкоштовно одержали 26,5 млн. га сільгоспугідь. У приватній власності перебувала майже половина землі, а 70% колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств стали власниками майнових сертифікатів.

За даними Держкомзему до кінця 2002 р. отримали державні акти на право приватної власності на землю понад 4,5 млн. громадян України.

Водночас завершиться робота по формуванню системи реєстрації прав на нерухомість (на земельні ділянки сільсько­господарського призначення), яке гарантуватиме безпеку власника землі - фізичної або юридичної особи, легалізацію ринку землі в державі, а також є невіддільним сегментом формування системи іпотечного кредитування в Україні.

Відповідно до ст. 136 Земельного кодексу України розроблено "Положення про технічний паспорт земельної ділянки", яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. № 648.

"Положенням ..." встановлено, що: 1) технічний паспорт складається місцевим державним органом земельних ресурсів на замовлення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, уповноваженого приймати рішення про відчуження відповідних земель; 2) у технічному паспорті відображають відомості про: а) розмір земельної ділянки: б) місце розташування ділянки (адреса): в) належність до державної або комунальної власності: г) грошову оцінку земельної ділянки та її стартову ціну; д) цільове призначення земельної ділянки. Для складання технічного паспорта використовуються матеріали земельного кадастру, землевпорядної та містобудівної докумен­тації. результати інженерно-геологічних, санітарно-гігієнічних. ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і вишукувань, дані державного реєстру земель, звіту про експертну грошову оцінку. інших документів. При цьому визначено, що технічна документація складається з чотирьох книг. Книга 1: 1) кадастровий план земельної ділянки: 2) акт погодження суміжних меж; 3) копії інших документів, використаних для складання технічного паспорта. Книга 2: 1) експертні оцінки та розрахунки; 2) відомості про обчислення площ та абриси прив'язки межових знаків до пунктів геодезичної мережі; 3) журнали геодезичних вимірювань: 4) каталоги координат поворотних точок зовнішньої межі тощо Книга 3: 1) проект відведення земельної ділянки; 2) технічний звіт пре перенесення меж земельної ділянки в натуру. Книга 4 - звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки.

Саме ці офіційні документи повинні використовуватися організатором торгів для підготовки повідомлення про кількісні та якісні характеристики земельної ділянки, яка виставляється на земельний торг.

21 лютого 2002 р. Президент України видав Указ "Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та дальшого розвитку аграрного сектора економіки". Акцентовано, що прискорення вирішення соціальних проблем на селі, створення умов для широкого впровадження передових технологій сільсько­господарського виробництва та його організація є пріоритетними напрямами державної аграрної політики. З урахуванням цього Кабінету Міністрів України було доручено:

1) завершити у тримісячний строк підготовку та подати на розгляд Верховної Ради України проект державної програми розвитку ринкових відносин на селі. поширення в сільській місцевості практики урізноманітнення видів господарської діяльності, в тому числі тих, що не пов'язані з сільськогоспо­дарським виробництвом, а також механізми комплексного ресурсного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників і створення сприятливих умов для зростання їх доходів;

2) розробити у тримісячний строк та здійснити заходи щодо запровадження механізмів стимулювання: впровадження в аграрному секторі економіки інвестиційних та інноваційних проектів, реалізація яких може в стислі строки забезпечити позитивний економічний чи соціальний ефект і започаткувати прогресивні зміни в структур агропромислового виробництва:

розроблення на основі передових досягнень науки і техніки агротехнічних проектів та апробації їх практичної реалізації:

розвитку елітних насінницьких та племінних господарств;

3) опрацювати в місячний строк порядок компенсації ставки за кредитом, що надається комерційними банками сільського­сподарським товаровиробникам, у разі якщо розмір кредитної вставки не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України на день укладення кредитної угоди незалежно від строку дії такої угоди;

4) забезпечити у двомісячний строк погашення заборгованості з виплати часткової компенсації ставок за кредитами комерційних банків, що надавалися сільськогосподарським товаровиробникам та іншим підприємствам агропромислового комплексу у 2001 р.;

5) передбачити при розподіл державних централізованих капітальних вкладень на 2002 р першочергові фінансування завершення об'єктів соціальної сфери з високим ступенем готовності, потребу в яких визначити шляхом проведення широкого громадського обговорення за участю жителів сіл і селищ, об'єднань громадян, представників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

6) опрацювати у двомісячний строк механізм створення інтервенційного фонду зерна і цукру, призначеного для стабілізації внутрішнього ринку під час сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу та цін, з урахуванням світової практики діяльності таких фондів;

7) вжити заходів щодо невідкладного придбання та закладання до державного матеріального резерву в стабілізаційних цілях не менше 300 тис. тонн цукру і 500 тис. тонн зерна;

8) опрацювати у тримісячний строк порядок проведення заставних закупок цукру, а також вжити заходів щодо запровад­ження механізмів кредитування операцій із заставних закупок зерна і цукру;

9) розглянути питання про надання виконавчим органам сільських, селищних рад повноважень щодо нотаріального посвідчення договорів оренди земельних ділянок у разі, якщо на це є згода сторін договору та внести в установленому порядку відповідні пропозиції;

10) забезпечити погашення у двомісячний строк заборгованості з виплати нарахованих доплат сільськогосподар­ським товаровиробникам та фізичним особам за проданий ними для забою переробним підприємствам і заготівельним (закупівель­ним) організаціям молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій, а також вжити заходів щодо недопущення виникнення в подальшому такої заборгованості;

11) вивчити питання щодо можливості сплати фіксованого сільськогосподарського податку в рахунок сум прибуткового податку з громадян, нарахованих у зв'язку з виплатою орендо­давцям плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв;

12) забезпечити протягом двох місяців виплату в повному обсязі коштів, виділених для відшкодування збитків, понесених сільськогосподарськими товаровиробниками внаслідок негативних стихійних явищ у 2001р.;

13) опрацювати у двомісячний строк механізми відшкодування витрат сільськогосподарських підприємств, понесе­них ними у зв'язку з будівництвом об'єктів освіти, охорони здоров'я. культури і спорту, водопроводів, каналізаційних систем і споруд, мережі газо- та електропостачання, шляхів, об'єктів служби побуту, благоустроєм територій, житла.

Серйозний поштовх розвитку потенціалу земельної реформи було надано після прийняття указів Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" (від 10 листопада 1997 р.) та "Про порядок паювання земель, переданих у кооперативну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (від 8 серпня 1995 р.). Завдяки цим указам в Україні практично завершено фіскальний етап земельної реформи усіх товарних земель сільськогосподарського призначення.

Станом на 15 грудня 1999 р. практично у всіх КСП проведено паювання землі. Загальна площа розпайованих земель становила 26 млн. га, або 62% від усіх сільгоспугідь України. А вартість переданих селянам земель перевищувала 200 млрд. грн. Це справжній капітал країни, що переданий у приватну власність громадянам.

Власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай) стали понад 6 млн. селян, в т ч. близько 3 млн. селян-пенсіонерів. Середній розмір паю становить 4,3 га. Якщо врахувати, що в пересічній селянській сім'ї два пайовики, то на сім'ю у середньому по країні припадає 8,6 га. Це середній розмір фермерського господарства у таких країнах, як Греція, Італія, Іспанія, Португалія та багатьох інших європейських країнах, крім Великобританії, Франції та Німеччини.

При рівності форм господарювання у 1995-1998 рр. сільськогосподарські товаровиробники надавали перевагу колективним сільгосппідприємствам. За станом на 1 січня 1999 р. із 9518 приватизованих колгоспів (99% їх загальної кількості), статус-колективних сприйняли 6913 (72,7%) від числа приватизованих, 1221 (12,8%) - селянських спілок, 462 (4,9%) - акціонерних товариств, 428 (4,5%) господарств з пайовими відносинами, 494 (5,2%) - інші форми господарювання (кооперативи, агрофірми, орендні та інші). З 1374 реформованих радгоспів та інших державних сільгосппідприємств (75% їх загальної кількості) понад 95% діяли як колективні сільськогосподарські підприємства, а останні як акціонерні товариства та орендні підприємства.

Наслідки реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств.

Суперечливе становище у сільському господарстві об'єктивно вимагало здійснення більш радикальних заходів щодо зміни форм власності та господарювання в аграрному секторі На це був спрямований Указ президента України від 3 грудня 1999 р "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Відповідно з Указом структури виконавчої влади розробили заходи щодо утвердження форм господарювання у сільськогосподарському виробництві на основі приватної власності. Водночас розробили певні рекомендації вчені-аграрії. При цьому виявилися різні підходи з питання про організаційно-правові форми господарювання в аграрному секторі, які виникли в результаті реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Інститут аграрної економіки Української академії аграрних наук рекомендував в процесі реорганізації колективних сільгосппідприємств створювати нові підприємницькі структури таких організаційно-правових форм: акціонерне товариство: това­риство з обмеженою відповідальністю; товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство; повне товариство; сільськогосподарський виробничий кооператив; приватне підприємство; селянське (фермерське) господарство.

Ряд обласних управлінь аграрної політики орієнтувало на заснування товариств з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарських кооперативів, приватно-орендних підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Незважаючи на наявність рекомендацій щодо форм господарювання, які бажано створювати на базі колишніх колективних сільгосппідприємств, хлібороби певних регіонів самі вирішували це питання.

Повсюдно збільшилась кількість фермерських господарств. У фермери пішли люди, які мислять по-новому, хочуть ефективно господарювати, краще жити, впевненіше дивитись у майбутнє.

На початку 2000 р. на Чернігівщині було 439 селянських (фермерських) господарств, які володіли 166 тис. га сільсько­господарських угідь (1% усіх угідь області). Найбільшого поширення фермерські господарства набули у Прилуцькому районі - 67, а також у Менському - 47, Бахмацькому - 41, Чернігівському -39. Всього 2 господарства було у Корейському, 4 - Ічнянському, 5- Куликівському, по 8 - у Срібнянському та Щорському районах.

На 1 січня 2000р. в Україні кількість селянських (фермерських) господарств збільшилась на 400 (порівняно із початком 1999 р.) і становила 35900 юридичних осіб. У користуванні цих господарств знаходилося 1 млн. 162 тис. га сільськогосподарських угідь, з них 1 млн. 82 тис. га ріллі (в середньому на одне господарство припадало відповідно 32 і ЗО га), Із загальної кількості господарств майже 40% мають площу землі від 20 до 50 га, а понад 500 га - лише 0,2% господарств. У 1999 р. із загальної землі , що була у користуванні фермерів 22% становили орендовані землі.

У процесі реформування одразу ж було запропоновано схему господарського переустрою в організації сільськогосподарського виробництва шляхом створення замість колективних сільгосп­підприємств різнотипних господарських структур: сімейних селянських та фермерських господарств, приватних підприємств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів. Як наслідок, на базі 10700 колективних сільгосппідприємств утвори­лось близько 15 тис. вищезгаданих приватних формувань. На їх базі створено до тисячі фермерських господарств (7%), трьох тисяч приватних підприємств (21%), понад шість тисяч товариств з обме­женою відповідальністю (46%), виробничих кооперативів (26%).

Характерно, що діяльність приватно-орендних, акціонерних, фермерських господарств базується на двох основах. По-перше, в них форма власності приватна. По-друге, форма господарювання -колективна.

У 2000 р. понад 5% власників земельних паїв вилучили їх і приєднали до особистих селянських господарств для сімейного господарювання. Майже четверта частина селян передали свої земельні паї в оренду не підприємствам - правонаступникам колишніх колективних сільгосппідприємств, а іншим господарським структурам, як правило, фермерам або інвесторам .

Отже, здійснення земельної реформи у другій половині 1990-х рр., паювання земель колективних підприємств, видача селянам сертифікатів на земельні частки (паї) забезпечили скасування монополії колективної власності на товарні сільськогосподарські землі. Замість 10700 колективних підприємств власниками 26 млн. 500 тис. га сільськогосподарських угідь стали 6 млн. 400 тис. селян. Середній розмір одержаного селянською сім'єю земельного паю становить близько 8 гектарів. Водночас зростає кількість селянських сімей, які мають більші земельні ділянки. Станом на березень 2001 р. на одне село в Україні припадало більш як 10 суб'єктів господарювання, кожен з яких мав понад 10 га угідь.

Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, створення на їх основі нових організаційно-виробничих агроструктур створило умови для подальшого піднесення сільськогосподарського виробництва. За даними Кабінету Міністрів України у 2000 р. було покінчено з диспаритетом цін на промислову і сільгосппродукцію. Це стало можливим завдяки лібералізації цін на зерно. Якщо на початок 2000 р. тонна пшениці коштувала 250-270 грн., то наприкінці року - 780-800 грн. Врегулювання цін принесло селу 7 млрд. грн. Бюджетна підтримка забезпечила селу 10 млрд. грн.

Важливим стало завдання виготовлення та видачі селянам державних актів на право володіння землею. Станом на 20 березня 2001 р. 900 тис. з 6,3 млн. селян України отримали акти на право приватної власності на землю. До видачі готувалось 730 тис. цих документів. Таким чином, весною 2001 р. 23% селян мали державні акти замість сертифікатів. Таке повноцінне юридичне закріплення прав приватної власності на землю свідчило про послідовність здійснення аграрної реформи в Україні та формування ефективного ринку землі.

Прискоренню процесу виготовлення та вручення селянам державних актів на право володіння землею сприяє спільний проект України із Світовим банком видачі державних актів на право володіння землею.

Одним з типів підприємництва в агропромисловому комплексі є виробничі кооперативи, яким притаманні специфічні особливості. По-перше, власність виробничих кооперативів персоніфікується .По-друге, члени - власники мають право залишити підприємство і продати свій пай підприємству або особі, яка хоче стати членом підприємства. По-третє, виробничі кооперативи можуть вільно входити до будь-якої економічної організації (наприклад, маркетингового або постачальницького кооперативу), а також припиняти невигідні економічні зв'язки, в тому числі з колишніми підрозділами колективного господарства, якщо це не суперечить укладеним угодам. По-четверте, система розрахунків з усіма партнерами побудована на ринкових цінах або таких, які встанов­люються шляхом погодження. По-п'яте, виробничі кооперативи повністю відповідають за кінцеві результати діяльності свого підприємства, їх прорахунки і невдачі не компенсуються за рахунок перерозподілу інших підрозділів. По-шосте, управління виробничим кооперативом здійснюється виборним органом - радою, управлінням, функції якого полягають у розробці стратегії, розвитку своєї організації та прийнятті принципових рішень щодо її впровадження в життя.

До початку листопада 2000 р. свої земельні паї здали в оренду за плату 5,6 млн. селян, за що їм нараховано 1 млрд. 500 млн. грн. орендної плати, або 60 грн. у середньому з 1 га землі. У рахунок орендної плати і натуральної заробітної плати селянам було видано 5 млн. 300 тонн зерна, тобто п'яту частину його валового збору по Україні. Понад 300 тис. селян оформили свої земельні паї актами на приватну власність, одержали їх у натурі і самостійно господарювали на них. За рахунок оренди земельних паїв площа обробітку землі у фермерських господарствах з листопада 1999 р. по листопад 2000 р. зросла у 2 рази.

Збільшилась кількість особистих підсобних господарств сільського населення. Їх кількість зросла із 6,5 млн. у 1991 р. до 7,2 млн. наприкінці 1999 р. [28]. При цьому відбулись суттєві структурні зрушення і в складі власників таких господарств, зокрема, найбільші темпи розвитку особисті підсобні господарства набули в приміських територіях і селищах міського типу. В результаті значна кількість міського населення залучалась до сільськогосподарських робіт у формі створення особистих підсобних господарств.

У 1999 р. під підсобними господарствами населення було зайнято 6 млн. 840 тис. га землі, з них колективні сади займали 207 тис. га і городи - 347 тис. га землі, що в розрахунку на одне господарство складало 0,35, 0,007 і 0,11 відповідно.

В подальшому кількість приватних земельних власників збільшувалась за рахунок паювання землі та реструктурування колективних господарських формувань. За даними Держкомзему, на 1 травня 2000 р. підсобні господарства, садівництво городництво займали 16,3% сільгоспугідь України.

У 1999 р. особисті підсобні господарства виробили 55,8% загального обсягу продукції тваринництва і до 10% продукції рослинництва, та майже третину валової продукції сільського господарства України.

Реорганізація колективних сільгосппідприємств і формування нових організаційно-господарських структур створили умови для більш широкого розвитку підприємництва в аграрному секторі.

У всіх сферах економіки, в тому числі аграрному секторі, підприємництво розвивається у формі малого бізнесу, який складає основу дрібного виробництва і забезпечує швидку окупність затрат, широку свободу ринкового вибору; визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВНП; забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями; сприяє послабленню монополізму в економіці. Особливе місце малого бізнесу проявляється в стимулюванні розвитку економічної конкуренції і насичення ринку, структурної перебудови, формуванні нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою економічної реформи, забезпечують стабільність суспільства. Це в значній мірі стимулює розвиток малого бізнесу в усіх галузях економіки, в тому числі аграрній сфері.

На початку 2000 р. в агропромисловому комплексі України статус малих та середніх підприємств мали понад 35 тис. фермерських господарств, 500 приватних агрофірм. Його мали понад 500 підприємств переробної промисловості (міні-пекарні, підприємства по виробництву ковбас, сирів, безалкогольних напоїв та ін.), підсобні промисли (цехи по виробництву фарб металевих виробів; теплиці, цехи пошиття одягу, виготовлення черевиків чобітків, керамічних столярних виробів, будматеріалів, верстатів для нарізки цегли). На малих середніх підприємствах аграрного сектору та переробної промисловості працювали понад 100 тис. чоловік. Із них займалися вирощуванням сільгосппродукції 72600, 22 тис. були зайняті на малих середніх підприємствах переробної промисловості. Вони діяли як підприємці. Цьому сприяли об'єктивні фактори.

По-перше, вони були засновані на власності окремих громадян України з правом найняття робочої сили. Цим воно відрізняється від індивідуального підприємства, яке діє виключно на праці його засновника, тобто без залучення сторонніх працівників По-друге, однією з найістотніших особливостей приватного сільськогосподар­ського підприємства е схильність співпрацювати з ним комерційних банківських структур, вітчизняних зарубіжних інвесторів, які можуть надавати йому кредити, вкладати в нього власний капітал з більшою зацікавленістю, ніж це має місце щодо більшості колективних та інших недержавних сільськогосподарських підпри­ємств. По-третє, метою функціонування приватного сільськогос­подарського виробництва є виробництво товарної продукції, її переробка і реалізація, інші види господарської діяльності для отримання прибутку та задоволення потреб його засновників. По-четверте, предметом діяльності приватного агроформування є: а) товарне виробництво, заготівля, переробка, зберігання, транспор­тування і реалізація сільгосппродукції; б) розвиток підсобних підприємств і промислів з метою раціонального використання природних і трудових ресурсів; в) забезпечення взаємовигідних контактів на комерційній основі. По-п'яте, підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках - фірмову марку і товарний знак, які реєструються в установленому порядку, печатку зі своїм найменуванням. По-шосте, підприємство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організовує виробництво, переробку та реалізацію продукції, за власним розсудом вибирає партнерів з економічних зв'язків у сферах діяльності, в тому числі іноземних, вступає з ними в договірні відносини..

Розвитку підприємництва сприяє передача громадянами своїх земельних паїв в оренду. Характерно, що відомий російський історик народного господарства, аграрник-економіст Б.Д.Бруцкус вважав ринок і торгівлю не тільки територіальною, а й соціокультурною проблемою. "Адже, - писав він, - розвиток обміну звільняє господарство від безпосереднього служіння потребам трудящої сім'ї. Господарство починає служити не суб'єкту виробництва, а національному колективу чи навіть культурного людства".

Ринкові відносини засновані на позитивному (прискореному, як на Заході, чи як в Росії) процесі наростання потреб. Перебування на стадії напівнатурального виробництва Б.Д.Бруцкус розглядає як вимушену чи свідому "втечу від обміну". Він постійно підкреслював цінність розвиваючого народного господарства для населення, його сучасного і особливо майбутнього. "Ринок, - писав Б.Д.Бруцкус у 1937 р., - є нічим незамінним знаряддям всякого побудованого на складному поділі праці народного господарства, і, крім того, він е однією з найважливіших гарантій особистої свободи у такому суспільстві".

Бруцкус Б.Д. вказав і на суттєві негативні моменти ліквідації ринкових відносин. "Прагнення подолати недоречності ринку і товарно-грошових відносин неекономічними методами, - вказав він у 1928 р., - призведе у своєму логічному розвитку до методів воєнного комунізму з усіма характерними наслідками ...". Так, "... ще раніше, ніж п'ятирічка ввійшла у силу, перші прагнення планування призвели до часткової розрухи приватних форм економічного життя ... Плануюча економіка відверто перетворювалась у примусову".

В умовах незалежності України впроваджуються економічні методи розвитку орендних відносин, що сприяє їх всебічному розширенню.

Станом на квітня 2000 р. із 6 млн. 200 тис. власників сертифікатів 4 млн. 7 тис. 300 осіб уклали договори оренди на земельні паї терміном на 3-5 років (у південних регіонах на 10 років) - це дві третини від загальної кількості. Вже з осені 2000 р. орендодавці одержували орендну плату не нижче 1% від грошової оцінки землі (80 грн. за га).

У 2001 р. 5,5 млн. орендодавцям земельних паїв виплачено майже 2 млрд. грн. орендної плати. У середньому кожен орендодавець землі та майна одержав додатково до річного доходу 365 грн.

В подальшому робота по укладенню договорів оренди між власниками земельних сертифікатів і майнових паїв та керівниками нових форм господарювання вимагає не тільки удосконалення, але і належного контролю з боку як державних інституцій так і місцевих органів самоврядування, мета яких не допустити кривди селян, бо більшість із них є людьми похилого віку.

Відповідно до Конституції 1996 р., яка гарантує юридичним і фізичним особам право власності на землю, тобто право володіти. користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою, фахівці отримали можливість створювати легітимні схеми грошової приватизації земельних ділянок комерційного призначення. При чому базовими для практиків грошової приватизації землі стали президентські Укази "Про приватизацію автозаправочних станцій, які реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню" (від 29 грудня 1993 р.) та "Про приватизацію і оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" (від 12 липня 1995 р.).

В Указі Президента України від 19 січня 1999 р. "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" слово "приватизація" було замінене словом "продаж". Вказане поняття розтлумачено у трьох пунктах: 1) об'єктами купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України; 2) покупцями земельних ділянок можуть бути громадяни України - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи; 3) земельна ділянка може придбатися одним покупцем, а також кількома покупцями у спільну сумісну часткову власність.

З 1998 р. в Україні коштом USAID здійснюється проект "Приватизація земель несільськогосподарського призначення підприємствами України". Керівником проекту є американський підприємець Луїс Феро.

Перший продаж у рамках проекту було зареєстровано в січні 1998 р. Спочатку протягом місяця відбувалось 6-7 продаж На початку 2000 р. кількість таких операцій досягла майже 200. За півтора року в Україні викуплено близько 2000 земельних ділянок несільськогосподарського призначення Відповідно у 1998 р. щомісяця до місцевих бюджетів надходило по 300 тис. грн., а в першому кварталі 2000 р. по 8-10 млн. грн.

В кожній області України в рамках програми підготовлені кваліфіковані спеціалісти-оцінники, завдання яких визначити реальну поточну вартість комерційних ділянок.

Відповідно до Указу Президента "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 р. визначено, що:

• об'єктами купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти, приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України;
• покупцями земельних ділянок можуть бути громадяни України - суб'єкти підприємницької діяльності або юридичні особи;
• земельна ділянка може придбатися одним покупцем або кількома покупцями у спільну сумісну часткову власність.

Відповідно до Указу Президента видано ряд нормативних актів, якими визначено земельні ділянки, які дозволяється купувати. До такого роду ділянок віднесені:

• вільні, призначені для підприємницької діяльності;
• які були раніше надані юридичним і фізичним особам для здійснення підприємницької діяльності, не пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом;
• що розташовані під об'єктами, які приватизуються, або вже приватизовані згідно із законодавством про велику і малу приватизацію;
• що розташовані під об'єктами незавершеного будівництва;
• під АЗС, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню;
• на окремих об'єктах природно-заповідного фонду України;
• невеликі (до 5 га) земельні ділянки лісів, що входять до складу угідь сільгосппідприємств, фермерських господарств;
• невеликі (до 3 га) земельні ділянки водойм боліт, що входять до складу угідь сільгосппідприємств та фермер­ських господарств.

Досвід засвідчує, що вирішення проблем розвитку аграрного сектора залежить не тільки від певних форм власності на землю, майно, господарювання, а й від заходів уряду щодо забезпечення ефективного розвитку галузей сільськогосподарського виробництва. Це підтверджено і діями уряду України у 2000 р., коли відбувалася реорганізація колективних сільгосппідприємств і на цій основі збільшилася кількість нових агровиробничих структур.

Відповідно до Указу Президента України щодо проведення аграрної реформи, були повністю лібералізовані ціни, що дозволило покласти край диспаритету цін на основні товари сільського господарства. В результаті селяни у 2000 р. додатково отримали більше 7 млрд. грн. обігових коштів.

Розширилась бюджетна підтримка селянства. У 2000 р. проведені реструктуризація, списання, пролонгація заборгованості - це понад 10 млрд. грн. Введена сприятлива податкова система: сукупне оподаткування галузі складає 7% (в інших галузях української економіки - 35%).

Відновлено банківське кредитування агропромислового комплексу. У 2000 р банки надали новосформованим приватним сільгосппідприємствам кредитів на суму, що перевищує мільярд гривень.

Державна підтримка дала певні позитивні результати. Питома вага вітчизняних продовольчих товарів на внутрішньому ринку в 2000 р. становила 93,4%, зовнішньоторговельний оборот продукції АПК збільшився і досяг 2,6 млрд. доларів США. У 2000 р. вперше за останні п'ять років сільськогосподарське виробництво стало прибутковим. Якщо у 1999 р. маса збитку становила 3,4 млрд. грн., то в 2000 р. одержано 747,8 млн. грн. прибутку. За 2000 р. підприємствами АПК сплачено до державного бюджету 4,6 млрд. грн. податків - на один мільярд більше, ніж у 1999 р

Реформування форм власності, зміни економічних відносин в агропромисловому комплексі сучасної України створили сприятливі умови для реформування виробничої та соціальної інфраструктури у сільській місцевості.

Інфраструктура (від латинського слова intra - будова, розміщення) - це сукупність галузей господарства, що обслуговують сферу матеріального виробництва (шосейні шляхи. канали, порти, аеродроми, зв'язок, загальна і професійна освіта, охорона здоров'я тощо). Розрізняють інфраструктуру виробничу і невиробничу (соціальну). До виробничої інфраструктури відносяться галузі, які обслуговують безпосередньо матеріальне виробництво (залізничні та шосейні шляхи, водопостачання, каналізація та ін.). До невиробничої інфраструктури - галузі, опосередковано пов'язані з процесом виробництва (підготовка кадрів, шкільна та вища освіта, охорона здоров'я та ін.). В процесі аграрної реформи виникли нові напрями розвитку інфраструктури.

Зокрема, створюється інфраструктура ринку землі, земельні банки, посередницькі та інформаційні фірми.

Зміни в інфраструктурі на селі почалися у 1989-1990 рр. Це перш за все виявилося у розміщенні підсобних промислів, створенні в господарствах малих переробних цехів у контей­нерному виконанні, збільшенні числа магазинів та їдалень, які в структурах Укоопспілки діяли на комерційній основі.

Не лише за рахунок державного бюджету, а й залучення місцевих коштів посилилась робота по газифікації сіл та селищ України.

В сучасних умовах виявляється шість взаємопов'язаних складових інфраструктури на селі:

• виробнича (ремонтно-обслуговуюча база АПК: ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування, машинні парки колективних сільгосппідприємств, районні станції технічного обслуговування, технічні обмінні пункти, підсобні промисли, підприємства по переробці сільгосппродукції, будівельні організації);
• соціальна (заклади охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти і культури, страхові компанії);
• сервісно-обслуговуюча (споживча кооперація, орендні підприємства, які надають побутові та комунальні послуги сільським жителям, заклади торгівлі та громадського обслуговування);
• заготівельна (хлібоприймальні та хлібозаготівельні підпри­ємства, реалізаційні та хлібні бази, комбінати хлібо­продуктів, млин-заводи);
• ринкова (біржі, торгові доми, комерційні банки, страхові компанії);
• науково-інформаційна - головний інформаційно-консуль­таційний центр АПК України, галузеві наукові центри при науково-дослідних інститутах та інформаційні центри інших наукових організацій Української академії аграрних наук, регіональні (зональні та обласні) інформаційно-консуль­таційні центри та районні інформаційно-консультаційні пункти;
• періодичні видання (газети, бюлетені, журнали органів державної влади, політичних партій, громадських об'єднань).

Розвиток виробничої інфраструктури відбувається в умовах утвердження ринкових відносин. Це внесло певні зміни в діяльність підприємств технічного сервісу.

По-перше, утвердилися три рівня ремонтно-обслуговуючої бази АПК: а) ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування та машинні парки колективних сільгосппідприємств. Тут виконується 60-65% робіт, що дає можливість забезпечувати готовність техніки для проведення сівби, обробітку посівів, збирання врожаю; б) майстерні загального призначення районних ремонтно-транспортних підприємств, станції технічного обслуго­вування тракторів, автомобілів, машин та обладнання для тваринництва, технічні обмінні пункти (тут виконується 20-25% робіт); в) обласні спеціалізовані майстерні по капітальному ремонту повнокомплексних машин, в тому числі тракторів, комбайнів, вузлів і агрегатів. Вони працюють за угодами з заводами - виготовлювачами складної сільськогосподарської техніки. По-друге, це діючі машинно-тракторні станції, більшість із яких е недержавними. По-третє, сільгосппідприємства створили власну малу індустрію по переробці сільгосппродукції.

До виробничої інфраструктури відносять і спільні українсько-іноземні підприємства. З 1991 р. в Україні здійснює кілька інвестиційних проектів американська компанія Cardill За десять років обсяг її інвестицій в Україну оцінюється на рівні близько 85 млн. американських доларів У 1995 р. компанія побудувала завод по випуску гібридного насіння соняшника, у 1997 р. - завод по випуску змішаних добрив, у 2000-му - завод по виробництву олії.

Нові інвестиційні проекти Cardill, погоджені із урядом України на початку 2001 р., спрямовані на створення умов для використання технологій компанії у комбікормовій промисловості та створення при комбікормових заводах м'ясопереробних підприємств і птахогосподарств Кампанія Cardill володіє в Україні елеваторами. Вона спеціалізується на торгівлі продовольством, нафтопродуктами та металом.

В сучасних умовах розвиток інфраструктури на селі пов'язаний із різними організаційно-правовими формами підприємницької діяльності. Законодавством України передбачено, що у агропро­мисловому комплексі підприємницька діяльність може здійсню­ватися в приватних підприємствах, в тому числі на основі оренди майна і землі; різних формах господарських товариств, кооперативних підприємствах. Особливо широко підприємництво виявляється у функціонуванні підприємств торгівлі, сервісного, обслуговування, громадського харчування. Це призвело до того, що вказані сфери інфраструктури у значній мірі базуються на приватній власності.

Наприкінці 1999 р. в системі Міністерства агрополітики діяли 293 підприємств по виробничо-технічному обслуговуванню, в тому числі 71 постачальницько-збутових, 36 підприємств транспорту, 164 сільськогосподарських машинно-технологічних станцій. Вони, в основному, були розташовані у сільській місцевості і були складовою виробничої інфраструктури на селі.

Важливою складовою інфраструктури на селі е виробничі та обслуговуючі кооперативи. Виробничі здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. Залежно від виду діяльності вони поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші. Обслуговуючі кооперативи створюються для надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісництва і рибництва. До переробних належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м'ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, коноплі, лісо- і пиломатеріалів тощо). Заготівельно-збутові кооперативи здійсню­ють заготівлю, зберігання, перепродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо. Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам. Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, здійснюють ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу, займаються телефонізацією, газифікацією, електрифікацією у сільській місцевості, надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та інше.

Важливою складовою виробничої інфраструктури стали агросервісні товариства з обмеженою відповідальністю, які створюються на базі цілісних майнових комплексів, розформованих сільськогосподарських підприємств та інших агроформувань за рахунок майнових паїв власників у цих підприємствах і агроформуваннях, а також їх власних засобів і коштів. Основною метою таких товариств є надання матеріально-технічної та агросервісної допомоги та посередницьких послуг приватним власникам (селянам). Предметом діяльності агросервісних товариств е: а) надання технічної допомоги селянам в обробітку, землі і збиранню урожаю; б) ремонт і технічне обслуговування сільськогосподарської техніки, обладнання, реманенту, які е в селян; в) технологічне налагодження машин і механізмів; с) проведення діагностики сільськогосподарської техніки; д) постачання товаровиробникам технологічних ліній з переробки сільгосппродукції, засобів малої механізації, запасних частин до сільгосптехніки, сільгоспінвентар, транспортних засобів, нафто­продуктів, міндобрив, будівельних матеріалів.

Подальшому вдосконаленню виробничої інфраструктури сприяли Укази Президента України від 6 червня 2000 р. "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" та від 29 червня 2000 р. "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна" спрямовані на вирішення двох ключових завдань. По-перше, з метою подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно та хлібопродукти з 2000 р. впроваджується механізм заставних закупок зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання за заставними цінами та гарантується їм право наступного продажу цього зерна за ринковими цінами (в разі перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна) По-друге, з 2000 р передбачено кредитування заставних закупок зерна, а починаючи з 2001 р. - і їх бюджетне фінансування. Введення заставних цін спрямоване на посилення мотивації виробництва зерна, стабілізації, підтримки і захисту доходів сільськогосподарських товаровиробників і цін на зерно, за допомогою позик.

Новий механізм аграрного ринку включає створені у селах заготівельно-збутові кооперативи, кредитні спілки. Агроторгові доми в районах формують партії продукції і продовольства для великих оптових ринків, ярмарків, бірж.

В Україні діють 44 аграрні біржі, 289 агроторгових домів, 13,5 тисяч заготівельних пунктів, близько 5 тисяч обслуговуючих кооперативів, сервісних підприємств і структур, близько 300 оптово-роздрібних продовольчих ринків, 120 кредитних спілок та 90 центрів моніторингу ринку. В поточному році проведено 320 виставок-ярмарків та 40 аукціонів з продажу худоби.

Найбільшою складовою інфраструктури заготівлі сировини, промислової переробки, роздрібної торгівлі і послуг є "споживча кооперація", її роль у досягненні подальших соціальних зрушень надзвичайно велика. А це можливо на основі структурної перебудови економіки. Споживча ж кооперація покликана стати противагою експортним сировинним галузям, що сприятиме переорієнтації економіки України на ринок внутрішнього споживання. Між тим, споживча кооперація ще не виконує такої ролі. Працівники окремих споживчих кооперативів погано пристосувалися до ринкових умов.

На зборах ради Укоопспілки, які відбулися 19 квітня 2001 р. визначені завдання подальшої діяльності споживчої кооперації. Насамперед визнано за важливе і необхідне, щоб споживчі кооперативи більш оперативно задовольняли потреби населення, враховуючи при цьому, наскільки реально зростають його доходи і купівельна спроможність. Дана орієнтація на розгортання їх співпраці з сільськогосподарськими підприємствами і приватними господарствами пов'язана з тим, щоб: а) допомогти їм у збуті вироблюваної продукції, б) спільно проводити переробку сільськогосподарської продукції; в) забезпечувати їх промисловою продукцією. Акцентована необхідність участі споживчих кооперативів у відновленні системи побутових послуг на селі.

Відповідно до нових принципів розвитку інфраструктури на селі змінено статут Державної акціонерної компанії "Хліб України".

Попередній статут компанії було затверджено постановою Кабінету Міністрів України в листопаді 1996 року, відразу після створення компанії. Проте набути необхідного правового статусу їй не вдалося через проблеми, які виникли щодо поповнення її статутного фонду.

Спочатку це планувалося зробити за рахунок передачі компанії акцій відкритих акціонерних товариств, створюваних на базі державних підприємств системи хлібопродуктів. Проте тодішнє Міністерство агропромислового комплексу виступило проти перет­ворення державних підприємств хлібопродуктів у ВАТи, мотивуючи свої дії тим, що Указ Президента України "Про корпоратизацію підприємств" не поширюється на підприємства АПК.

Зважаючи на нелигітимність подальшого існування компанії" без сформованого належним чином статутного фонду, постановою Кабінету Міністрів від 05.11.1997 р. № 1218 "Про прискорення приватизації хлібоприймальних та хлібозаготівельних підприємств" було змінено умови формування статутного фонду компанії. Врешті-решт, до ї'і статутного фонду було передано майно 100 державних підприємств на дочірніх правах, 19 з яких вже через рік було вилучено із складу ДАК "Хліб України" і передано до сфери управління Держкомрезерву.

На початку 2001 р. в складі ДАК "Хліб України" залишилося 81 дочірнє підприємство, причому з особливим правовим статусом. Компанія формально мала назву акціонерної, бо випуск акцій н& було здійснено. Невідповідність діючого статуту новими реаліями і завданнями, які виникли у зв'язку із реформами, штучно обмежувала господарську діяльність ДАК "Хліб України", можливості залучення інвесторів, негативно позначалася на іміджі компанії.

Новий статут, прийнятий у квітні 2001 р., юридичне чітко визначає правовий статус державної компанії. Вона стала повнокровним, а не уявним відкритим акціонерним товариством. Компанія має змогу випускати прості іменні акції на суму статутного фонду, який на 1 квітня 2001 р. становив 1 млрд. 385 млн. грн.

Значно розширено повноваження і напрямки діяльності компанії. Новим статутом закріплено, що предметом діяльності компанії є виконання функцій державного агента із забезпечення державної закупівлі зерна, формування його ресурсів та продуктів первинної переробки на регіональному і загальнодержавному рівні, ведення товарного сільськогосподарського виробництва тощо.

Подальшому зростанню ролі ДАК "Хліб України" як інструмента державного регулювання на вітчизняному зерновому ринку можуть сприяти: а) списання боргу компанії, які утворилися внаслідок неплатежів з боку сільгосптоваровиробників за поставки у 1998-1999 рр. через ДАК "Хліб України", за рішенням уряду, матеріально-технічні ресурси на сотні млн. грн.; б) позитивне вирішення питання про включення до складу компанії ряду комбінатів хлібопродуктів.

Цілеспрямованому функціонуванню виробничої структури сприятиме розширення лізингу в аграрному секторі економіки України. Відповідно до Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо дальшого розвитку лізингу в аграрному секторі економіки" у квітні 2001 р. на базі державного лізингового підприємства "Украгролізинг", яке було ліквідоване, утворена національна акціонерна компанія "Украгролізинг". Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2001 р. встановлено, що 100% акцій компанії закріплюються у державній власності із забороною їх відчуження, використання для формування статутних фондів будь-яких суб'єктів господарювання, передачі в управління будь-яким особам на період до прийняття окремого рішення щодо приватизації компанії. При цьому визначено, що Міністерство аграрної політики і Фонд державного майна повинні вжити у тримісячний термін заходів для перетворення підприємств, які ввійшли до компанії у відкриті акціонерні товариства з наступною передачею 100% їх акцій до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Украгролізинг". Серед таких підприємств п'ять державних, які здійснюють матеріально-технічне та сервісне забезпечення агропромислового комплексу (Українське державне підприємство по матеріально-технічному забезпеченню агро про­мислового комплексу "Украгротех", Український державний конструкторсько-технологічний інститут транспорту, Київське спеціалізоване автопідприємство 1007, Український державний концерн по матеріально-технічному та сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Білоцерківагротех") та 59 державних сільськогосподарських машинно-технологічних станцій.

Про зміни, які відбулися внаслідок реформ в аграрному секторі України, яскраво свідчить соціально-економічне становище в конкретних населених пунктах. Є у Краснопільському районі Сумської області село Осоївка. Проживає тут майже 1300 селян, половина з них - пенсіонери. Усі вони схвально сприйняли настанову щодо реорганізації колективного сільгосппідприємства у виробниче товариство "Хвиля". Всі жителі села здали до нього свої сертифікати. Водночас вони ефективно ведуть свої підсобні господарства. Значного розвитку в них набуло тваринництво. Жителі Осоївки тримають 300 корів. У 2000 р. було заготовлено 310 тонн молока, що становить по 1152 кг на корову. У бюджет кожної сім'ї додалося 800 грн.

Сільська рада потурбувалася про те, щоб забезпечити успішну роботу восьми молокоприймальних пунктів. В обмін на товари молоко можна здати і в сільські магазини. Запроваджено укладання договорів з м'ясокомбінатом.

Постійна увага приділена поліпшенню житлово-побутових умов жителів села.

На баланс органу місцевого самоврядування взято об'єкти соціально-культурної сфери, зокрема дитячий садок, будинок дозвілля (бібліотека і кімната відпочинку для молоді). Діє приватне підприємство з надання побутових послуг односельцям, де діють перукарня, швейна майстерня, проводиться ремонт взуття.

Складовою інфраструктури е сільські комунгоспи. У 1992 р. така структура була створена у с. Іваново Калинівського району Вінницької області. Тут проживає понад 5,5 тис. чоловік. Третина з них пенсіонери, майже 130 належать до категорії одиноких престарілих.

У 2000 р. комунгосп села Іваново мав 8 тракторів, зерновий комбайн, молоковоз, бортовий ГАЗ-54, сіялки, культиватори тощо.

Це дає можливість надавати допомогу малозабезпеченим у проведені оранки городів. Задовольняє потреби населення молоковоз, який здали в оренду.

У комунгоспі зайнято близько двадцяти чоловік. На землях запасу вони вирощують добрі врожаї, що е додатковим джерелом надходження грошей та соціального захисту селян. У 2000 р. пенсіонерам, які раніше працювали у бюджетній сфері, безплатно виділили зерна на суму понад 2,5 тис. грн. З підсобного господарства повністю забезпечується потреба дитсадка та школи-інтернату в овочах і частково в м'ясі.

Актуальним стало створення спеціальної служби надання допомоги новосформованим приватним сільгосппідприємствам і окремим землевласникам ефективно вести бізнес у ринкових відносинах, збільшити рівень продуктивності в агропромисловому комплексі, сприяння поліпшенню добробуту та підвищенню доходів сільського населення.

При вирішенні цього питання враховується досвід функціонування сільськогосподарської дорадчої служби у США, Англії, Шотландії, Фінляндії, Польщі. З його урахуванням в ряді регіонів України створені дорадчі служби. Вже кілька років функціонує Львівська дорадча служба, створена за підтримки програми Європейського Союзу TACIS. Її засновником виступила Львівська аграрна палата, яка об'єднує понад 340 тис. власників земельних часток (паїв). Послугами згаданої служби скористалося 400 приватних виробників. Нею проведено семінари, курси з агробізнес-менеджменту для керівників і спеціалістів реформо­ваних підприємств та селянських (фермерських) господарств.

Оперативно і цілеспрямовано надають дорадчі послуги "ДонецькАгроКонсалт", "КонсалтАгро" (Одеса), що функціонують за підтримки проектів технічної допомоги Міністерства Великобританії у справах міжнародного розвитку, а також Центр навчання та підтримки приватних сільгосптоваровиробників у Вінницькій області, створений у Вінницькому аграрному державному універ­ситеті за підтримки Агенції міжнародного розвитку США, Функціонують подібні центри у Таврійській державній агротехнічній академії (м. Мелітополь), Харківському державному технічному університеті сільського господарства.

З метою координації діяльності вказаних інституцій створена Національна сільськогосподарська служба. Її основними функціями є надання новоствореним приватним сільгосппідприємствам і окремим землевласникам послуг: 1.- з питань організації аграрного виробництва (агробізнес - менеджменту); 2.- з технологічних питань (рослинництва та тваринництва); 3.- щодо розвитку несільськогосподарських видів бізнесу на селі (сільський туризм, ремесло тощо) та розвитку сільських громад; 4.- щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку, реформування та реструкту­ризації сільськогосподарських підприємств; 5.- з ведення бухгал­терського обліку підприємствами сільського господарства.

Національна сільськогосподарська дорадча служба провадить консультаційно-інформаційну роботу з питань господарювання в умовах ринкової економіки, допомагає складати бізнес-плани, організує навчання виробників сільськогосподарської продукції.

Діяльність Національної сільськогосподарської служби сприяє не тільки утвердженню та зміцненню новосформованих приватних сільгосппідприємств і окремих землевласників, але й зростанню їх прибутковості, розвитку агросектора загалом.

Саме Національна сільськогосподарська дорадча служба ініціювала розробку державної програми перетворення реформо­ваних підприємств у прибуткові господарства. У її проекті обґрунтована важливість і необхідність переходу до змішаної системи управління сільськогосподарським виробництвом за формулою, управління ринкове + управління державне = прибуткове сільське господарство. При цьому акцентовано, що держава має брати участь в управлінні розвитком АПК поряд з ринком як противага, обмежувач ринку там, де він наносить шкоду, породжує хаос, спад прибутковості. Підвищення ролі держави в управлінні АПК не тільки дозволить усунути вказані явища, а й у законодавчо-нормативному порядку забезпечить підвищення цін на продукцію АПК і зниження їх на ресурси для галузі, зменшити затрати на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції, створити стабільну продовольчу базу.

Подальшому розвитку підприємницької діяльності, в тому числі в аграрному секторі, сприяють заходи, спрямовані на: а) передачу на пільгових умовах суб'єктам малого підприємництва неви­користаних, вільних виробничих площ державних, комунальних підприємств, які пропонуються до продажу, передачі в оренду суб'єктам малого підприємництва; б) активізацію діяльності координаційних рад (комітетів, комісій) при місцевих органах виконавчої влади, до складу яких входять представники об'єднань підприємців, уповноважених з питань захисту прав підприємців, представники органів державної податкової служби, органів внутрішніх справ, в) спрощення процедури відведення земельних ділянок, отримання дозволів на будівництво, реконструкцію та введення в експлуатацію промислових об'єктів, підприємств громадського харчування та роздрібної торгівлі.

Особливості розвитку сільськогосподарської кооперації в ринкових умовах.

Розвиток кооперативного руху в агропромисловому комплексі сучасної України пов'язаний із проведенням земельної та аграрної реформ.

Юридично-правові засади змін економічних відносин в українському селі визначались постановами Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. “Про земельну реформу" та від 13 березня 1992 р. “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". З урахуванням їх настанов видавалися нормативно-методичні документи.

Концептуальні та юридично-правові засади проведення земельної та аграрної реформ сформульовані не тільки у законодавчих актах, а і в Указах Президента України та Декретах Кабінету Міністрів України за 1992—1993 рр., коли його очолював Л. Д. Кучма.

26 грудня 1992 р. за його підписом видано Декрет Кабміну України “Про приватизацію земельних ділянок", який зобов'язував сільські, селищні, міські Ради народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного й гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

Встановлено, що: а) право приватної власності громадянам на земельні ділянки посвідчується відповідною Радою, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах із наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю; б) громадяни України мають право продавати або іншими способами відчужувати земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства (на основі договору купівлі-продажу, засвідченого нотаріусом).

17 травня 1993 р. видано Декрет Кабміну України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", яким визначалися принципи та форми цього процесу в усіх галузях АПК. Встановлювалося, що в процесі приватизації підприємства перетворюються в акціонерні товариства. При цьому право на пільгове придбання акцій надавалося членам фермерських (селянських) господарств, працівникам колективних і державних сільськогосподарських підприємств та інших сільськогосподарських товаровиробникам.

У вказаних Указах визначені принципи, які стали основоположними при здійснені земельної та аграрної реформ. По-перше, встановлено, що приватизація земель які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій, є невідкладним першочерговим заходом у здійсненні земельної реформи в Україні. По-друге, акцентовано, що передачу земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, слід проводити на добровільних засадах, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто й обробляє. По-третє, рекомендовано місцевим Радам за участю Держкомітету України із земельних ресурсів, ужити заходів щодо прискорення передачі, відповідно до земельного законодавства, безоплатно у колективну власність земель КСП, сільгосп-кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільгосппідприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність. По-четверте, вказано, що кожний член відповідного виробничого колективу має право вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчується державним актом на право приватної власності на землю. По-п'яте, встановлено, що при паюванні земель вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Особливості розвитку кооперативного руху в процесі проведення земельної та аграрної реформ визначаються головною метою державної політики щодо розвитку сільськогосподарського виробництва — розбудова конкурентноспроможного аграрного сектора економіки шляхом створення умов для прискореного формування ефективного господаря-власника.

Якщо до 1991 р пріоритет був за державною, суспільною власністю і суспільним інтересом, то в сучасних умовах, відповідно до Конституції України, попередні пріоритети замінені на пріоритет людини з м правом власності і особистим інтересом Законодавче оформлення такого статусу працівника визначає фактичний перехід до регульованої ринкової економіки Український селянин має свободу вибору за своїм бажанням визначати форми господарської діяльності.

Відповідно до мети та конкретних завдань Аграрна партія України свій економічний курс будує на засадах визнання багатоукладності сільського господарства, проведення земельної реформи та створення на законодавчому рівні умов для всебічного розвитку сільськогосподарського виробництва незалежно від організаційної структури та форм власності суб'єктів господарювання.

При вирішенні проблеми перебудови виробничих відносин на селі, забезпечення розвитку усіх форм власності та створення ефективного ринку землі, Аграрна партія враховує історичні та регіональні особливості України та спирається на світовий досвід реформування земельних та майнових відносин в агропромисловому комплексі. Це стосується і світового досвіду розвитку кооперативного руху. У рішенні IV з'їзду Аграрної партії України (грудень 2001 р.) “Про підсумки п'ятирічної діяльності Аграрної партії України та про стратегію партії у виборчій кампанії 2002 року" спеціально виділено положення: “членам партії, які працюють у державних органах, сприяти використанню досвіду кооперативної діяльності минулих десятиліть, пропагувати його серед фермерів та інших сільськогосподарських трудівників" У 1996-2001 рр. Аграрна партія України ініціювала схвалення 10 законів, 7 указів Президента і 12 постанов Кабінету Міністрів України. Члени партії брали активну участь у розробці Земельного кодексу України.

Характерно, що члени Аграрної партії України беруть активну участь у здійсненні державної аграрної політики. Чимало із них очолюють різні за формами власності господарства. У Сумській області це С. Головач (ЗАТ “Підлісківське" Сумського району), Л. Костюченко (агрофірма “Україна" Білопольського району), М. Шаповалов (ЗАТ імені Маркса Путивльського району), Г. Бердников (агрофірма “Лан" Конотопського району); на Дніпропетровщині — В. Карпенко (агрофірма “Агроцентр"); у Одеській області — Герой України З. Гришко (агрофірма “Маяк" Березовського району), М. Кравченко (ПП “Степове" у с. Миколаївка), у Донецькій області — і. Овчаренко (агросрірма “Жовтень" Волноваського району).

Державна політика щодо всебічного розвитку агропромислового комплексу і сільського господарства концентрується на двох взаємопов'язаних стратегічних напрямах. Перший: формування ефективного господаря-власника. Другий: створення сприятливого економічного середовища (правил гри) на ринку.

Реалізація першого напряму має забезпечити:

• перерозподіл землі та майна, включаючи поглиблення відносин власності на землю та запровадження механізму реалізації права на власність;
• приватизацію переробних підприємств;
• реструктуризацію підприємств та форм господарювання;
• розвиток кооперації;
• утвердження менеджменту і забезпечення кваліфікованими кадрами;
• державне регулювання економіки;
• розвиток соціальної сфери села.

Втілення принципів другого напряму забезпечує:

• удосконалення цінової політики, фінансово-кредитної системи і податкової політики;
• утвердження стабільного ринку сільськогосподарської продукції та формування продовольчих ресурсів;
• розвиток ринкової інфраструктури;
• поліпшення функціонування ринку матеріально-технічних ресурсів, послуг;
• розширення зовнішньоекономічної діяльності.

Проведення земельної та аграрної реформ сприяло не тільки утвердженню багатоукладності в агропромисловому комплексі, а й розвитку сільськогосподарської кооперації. Цьому сприяли і законодавчі та нормативні акти.

У Законі “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" (жовтень 1990р.) юридичне зафіксовано, що “створювані на добровільних засадах сільськогосподарськими, переробними, обслуговуючими і будівельними підприємствами та організаціями, селянськими та іншими господарствами, агропромислові формування всіх рівнів виступають перед державою як єдина організація у всіх видах відносин".

У Законі “Про власність" (лютий 1991 р.) виділено розділ “Право колективної власності". В ньому до суб'єктів права колективної власності віднесені й кооперативи. У ст. 24 Закону поняття “кооператив" ототожнюється із поняттям “колгосп". Відповідно до цього визначена суть об'єкта права власності. При цьому спеціально вказано, що кожен член кооперативу (колгоспу) має право на частку доходу, одержану на його пай. У визначенні об'єктів права власності акціонерних товариств, господарських товариств по суті також відображені принципи функціонування кооперативів Про це йдеться і у Законі “Про підприємства в Українській РСР". По-перше, визначено, що колективне підприємство базується на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації. По-друге, закріплено право підприємств на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності і створювати відповідні спільні структури — асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інші об'єднання за галузевими, територіальними та іншими принципами

Важливі аспекти розвитку кооперації в агропромисловому комплексі розкриті у Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію" (липень 1997 р.). В ньому визначені правові, організаційні, економічні та соціальні умови діяльності кооперативів та їх об'єднань у сільському господарстві. При цьому вказано, що за цілями, завданнями і характером діяльності кооперативи поділяються на виробничі та обслуговуючі.

У 2 ст. Закону дається характеристика кожного виду кооперативу. Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу. Обслуговуючі кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації. Залежно від виду діяльності вони поділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші.

Обслуговуючі кооперативи створюються для надання комплексу послуг, пов'язаних з виробництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісництва і рибництва. Обслуговуючі кооперативи, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставлять за мету отримання прибутку.

До переробних кооперативів належать кооперативи, які займаються переробкою сільськогосподарської кооперації (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овочевих, м'ясних, молочних виробів, плодоягідних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, коноплі, лісо- і пиломатеріалів тощо.

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо.

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівлі та постачання засобами виробництва, матеріально-технічними ресурсами, необхідних для виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.

Сервісні кооперативи здійснюють:

а) технологічні, транспортні, меліоративні, ремонтні, будівельні, еколого-відновлювальні роботи;

б) ветеринарне обслуговування тварин і племінну роботу;

в) телефонізацію, газифікацію, електрифікацію в сільській місцевості; г) медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консультаційні послуги, послуги з введення аудиту тощо.

У разі поєднання кількох видів діяльності утворюються багатофункціональні кооперативи.

Кооперативи можуть на добровільних засадах утворювати об'єднання, які в свою чергу можуть утворювати об'єднання вищого рівня за галузевими чи територіальними ознаками.

Кооперативи та їх об'єднання мають право виступати засновниками різних видів підприємств, мати представництва в інших регіонах України та за її межами.

Отже, Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію" визначає, що кооперативи є важливою формою господарювання, складовою частиною багатоукладної економіки в агропромисловому комплексі.

Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію" надає право будь-якій фізичній чи юридичній особі, яка не займається безпосередньо сільськогосподарським виробництвом, але виявляє бажання внести свій капітал у створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, здійснити цей акт у якості асоційованого члена кооперативу.

Відповідно до вказаних положень розроблено “Взірцевий статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу". В ньому зафіксовано, що кооператив набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації у порядку, передбаченому чинним законодавством. Членами кооперативу можуть бути лише сільськогосподарські товаровиробники, які є юридичними особами або фізичними особами, віком не молодше 16 років. Ніхто не має права бути членом кількох кооперативів, якщо вони займаються однаковими видами діяльності щодо однакової продукції У 1992-1998 рр. у різних регіонах України почали функціонувати господарства, які були створені на кооперативних засадах. Серед них агрофірма “Зоря" на Львівщині, яка консолідувала 20 виробничих, допоміжних та виробничих кооперативів, що були створені ще у 1987 р. на базі бригад та ферм існуючого раніше колгоспу. Кооперативи взяли в оренду землю, техніку, відкрили в районному “Агропромбанку" розрахункові рахунки. На базі агрофірми працювали такі виробничі госпрозрахункові підрозділи, як млин, круподерня, олійниця. Функціонував будівельний кооператив.

Кооператив, що об'єднував підсобні промисли, налагодив виробничі зв'язки з рядом промислових підприємств Львова. Тут виготовляли трансформатори, картонну тару

У кінці 1990 — на початку 1991 р. на базі колгоспу “Родина" Маловисківського району на Кіровоградщині утворена асоціація кооператорів. На виробничій основі було консолідовано 1-2 об'єднань. Всі виробничі стосунки тут ґрунтувались на заяві-контракті, що складалася на три роки. Якісно нові принципи організації даного виробничого формування утворили відповідні передумови для вияву всебічної виробничої творчості, раціонального господарювання, дали могутній поштовх вияву ініціативи, піднесенню відповідальності працівників за наслідки праці, результати діяльності всіх об'єднань, кожного без винятку працівника

Характерно, що кооперативні методи господарювання підтримує значна кількість сільгосптоваровиробників. У 2000 р. 226 власників особистих підсобних господарств із шести сільських громад Макарівського району Київської області вирішили об'єднатися в обслуговуючий кооператив “Макарівський сервісний центр". Його діяльність виявляється у наданні послуг у проведенні сільськогосподарських робіт (оранка городу, садіння і копання картоплі, косіння трави, внесення міндобрив, обмолочування зернових тощо) Турбується кооператив і про поставку на села сільськогосподарського інвентарю. Послуги кооперативу поширюються і на тваринницьку галузь. У селах Андріївка та Гавронщина відкрито пункти штучного запліднення худоби. Сервісний центр дбає про реалізацію молока.

У ході виконання вказаних виробничих завдань селянам надається і консультаційна допомога (з питань використання агрохімікатів, ведення племінної справи у тваринництві, з питань, пов'язаних із реформуванням власності на землю).

З допомогою Макарівського сервісного центру впроваджується пілотний проект “Юний фермер", в рамках якого у школах створені кролеферми, утримуються кури-несучки яєць

Досить ефективно діють спеціалізовані акціонерні товариства. Одне із них “Агрофірма Суми-Насіння" займається вирощуванням, торгівлею, експортом та імпортом насіння трав, зернових і олійних культур. Водночас вона надає послуги і консультації у питаннях вирощування та використання насіння.

Агрофірма, яка діє як акціонерне товариство з 1998 р., має потужні і високоефективні насіннєочисні комплекси, які дозволяють провадити досушування і очищення насіння трав, зернових і олійних культур до трьох тисяч тон на рік. Щорічно на площі 4-5 тис. га 12 спеціалізованих господарств вирощують насіння понад двадцяти культур 50-60 сортів.

Агрофірма має унікальні можливості розміщувати замовлення багаторічних і однорічних трав у різнокліматичних зонах нашої держави, що дозволяє заготовляти насіння найрізноманітніших культур від найбільш вологолюбних до посухо- і зимостойких. Це сприяє стабільності виробництва насіння трав у будь-який рік, незалежно від погодних і грунтово-кліматичних умов їх вирощування. У діяльності агрофірми є й певні труднощі. Зокрема, негативно відбивається те, що Україна не є членом відповідних міжнародних організацій, від яких залежить проведення експортних операцій. В такій же мірі це відчуває Глухівський інститут луб'яних культур, який вивів найкращі у світі сорти безнаркотичних конопель. Ці сорти вже є в реєстрі Європи, використовуються в Швеції, Канаді, Німеччині, а інститут не має права торгувати цим насінням в Європі Принципи кооперації в певній мірі відображаються в орендних відносинах. Орендаторами землі виступають підприємства переробної промисловості. Колектив Шаргородського заводу продовольчих товарів (Вінниччина) взяв у оренду земельні ділянки жителів села Садківці. Створено орендне підприємство “Ранкова зоря", яке діє на принципах замкнутого циклу виробництва: вирощування, переробка та реалізація продукції.

Земельні угіддя у Садківцях використовуються для виробництва найбільш вигідних культур. Чотириста гектарів поля відведено під озимі. із них 50 % засівається елітою, а решта пшеницею та житом першої репродукції. Та основна увага приділяється вирощуванню цукрових буряків, бо заводу потрібен цукор, а також овочів — для випуску консервів. Завод виробляє борошно, випікає і продає хліб, випускає консерви, салати, •мариновані овочі, різноманітні каші (гречана, вівсяна), горох і квасолю. У Садківцях відкрито фірмовий магазин, де майже 600 жителів села купують хліб, крупи та олію власного виробництва.

Своєрідними за суттю і характером діяльності є асоціації фермерських господарств (сімейних і багатосімейних), які виступають як дієздатні захисники і представники фермерів. У ряді випадків асоціації фермерських господарств займаються комерційною діяльністю. У багатьох із них діють міні-лінії, міні-цехи з переробки м'ясо-молочної і плодоовочевої продукції.

Іншою формою є спілки фермерських господарств (малі виробничі кооперативи). Вони виникли також у процесі трансформації колективних господарств з ініціативи самих працівників. Спілки фермерських господарств мають власні статути, реєструються як юридичні особи. Управління справами покладено на раду спілки, що складається з голів фермерських господарств. Земля обробляється спільно, але кожне фермерське господарство знає свою ділянку в натурі. Майнові паї об'єднані і не поділені фізично. Члени спілок працюють колективно, практикується наймання постійних і сезонних працівників, яким виплачується заробіток у грошовому вираженні, натуроплата — незалежно від сезону і премія за підсумками року.

В ряді випадків 5-6 фермерських господарств об'єднуються у технологічні товариства з метою взаємодопомоги без реєстрації цього об'єднання, залишаючись самостійними юридичними особами

З метою послідовного здійснення вказаної програми проводиться розробка примірних статутів сільськогосподарських кооперативів за напрямками їх діяльності. Здійснюються заходи щодо створення обласної асоціації кооперативів з її структурними підрозділами в районах і містах, відкриття в районах оптових продовольчих ринків, сільськогосподарських бірж, проведення аукціонів живої худоби тощо з метою просування сільськогосподарської продукції на національний та зовнішній ринки У 1992-1998 рр. відбулася демонополізація державної власності на землю і передача її у колективну власність сільськогосподарським підприємствам як об'єктам господарювання. Але розподіл земельних угідь між окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв в цілому затримувався. Там, де цей процес відбувся, власники паїв почали ініціювати реформування КСП у нові господарські структури на основі приватної власності. По суті почався новий етап аграрної реформи — реформування КСП у нові організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності та створення сприятливого економічного середовища для ефективного функціонування. Внутрігосподарські перетворення економічних відносин у колгоспах, які формально були перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства, на сьогодні тільки почалися. Цей процес прискорився в ході здійснення Указу Президента України від 3 грудня 1999 р.

В На базі реформованих сільськогосподарських підприємств було створено:

Назва підприємства	Кількість	У % від кількості колишніх КСП
Селянські (фермерські) господарства	492	4,5
Приватні підприємства	2216	21,3
Господарські товариства	4963	47,5
Сільськогосподарські виробничі кооперативи	2745	26,4

Отже, понад чверть усіх новостворених господарств становили виробничі кооперативи.

Перехід до ринку в аграрному секторі економіки зумовив і розвиток вільного підприємництва.

Підприємництво (підприємницька діяльність) — це ініціативна самостійна діяльність громадян, спрямована на отримання прибутку або особистого доходу, яка здійснюється від свого імені, на свій ризик і під свою відповідальність або від імені і під майнову відповідальність юридичної особи підприємства. Вільне підприємництво сприяє структурній перебудові економіки, створенню додаткових робочих місць, забезпеченню швидкої окупності витрат, оперативному реагуванню на зміни споживчого попиту.

Розвиток підприємництва — це шлях до насичення ринку товарами і послугами, подолання галузевого й регіонального монополізму, розширення конкуренції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення експортного потенціалу. Підприємництво дає змогу розширити сферу прикладання праці, створити нові можливості для працевлаштування незайнятого населення і вивільнених працівників із неефективно діючих підприємств. Вільне підприємництво здатне значно зміцнити економічну сторону місцевих Рад народних депутатів, позитивно вплинути на розвиток сіл, невеликих міст.

Основним суб'єктом підприємництва на селі є фермер.

Діяльність фермерського господарства офіційно віднесено до підприємницької форми господарювання. Це стимулює формування особистості фермера-власника нового типу, якому притаманні риси сучасного підприємця, здатного переборювати перепони, труднощі, самостійно знаходити у складних ситуаціях рішення, які забезпечують йому успіх.

Принципи підприємницької діяльності визначають і діяльність інфраструктури аграрного ринку, яка у процесі формування нових форм власності та господарювання набрала широкого розмаху в усіх регіонах України. На початку грудня 2001 р, в Івано-Франківській області діяли два агроторгових доми, 6 аукціонів худоби, 142 обслуговуючих кооперативи та 682 заготівельні пункти із закупівлі сільськогосподарської продукції у населення.

В Одеській області, крім товарної біржі, у грудні 2001 року, працювали 14 агроторгові доми, 14 обслуговуючих кооперативів, понад 400 заготівельних пунктів. На території Автономної Республіки Крим у цей час діяли три товарні біржі, 12 агроторгових домів, 757 заготівельних пунктів, 22 обслуговуючих кооперативів, 21 оптово-плодоовочевий та 11 оптово-продовольчих ринків.

На Кіровоградщині у 2001 р, оптовою закупівлею зерна займалося 427 суб'єктів. Найбільшу активність на аграрному ринку виявили ОДП ДАК “Хліб України" та ОКП “Торговий дім “Кіровоградщина".

Діяла також аграрна біржа, яка розширила сферу товарно-грошових відносин, систематично інформуючи про тенденції ринку сільськогосподарської продукції. На 68 торгах формувалися прозорі ціни на зерно, не допускалися випадки їх демпінгування.

В області одержали розвиток заготівельно-збутові кооперативи, які взяли на себе функції представництва реформованого товаровиробника в оптовій торгівлі.

На Київщині першими паростками інфраструктури аграрного ринку стали магазини фірмової торгівлі, яких у грудні 2001 р було близько 200. Створюється розгалужена мережа сільських сервісних центрів і дорадчих служб.

Специфіка підприємницької діяльності та агробізнесу в Україні, де з розпадом адміністративно-командної системи здійснюється перехід до ринкових відносин, для будь-якого товаровиробника незалежно від форм власності, характеризується постановкою таких першочергових завдань.

1. Зупинення спаду виробництва, його стабілізація з подальшим зростанням випуску конкурентноспроможних товарів, насичення товарами внутрішнього ринку, вихід на зовнішній ринок.

2. Технічне переоснащення, перепрофілювання структури виробництва відповідно до господарських потреб і споживчого ринку (реструктуризація).

3. Розвиток економічних, комерційних та інших зв'язків, ефективне використання діючих і новостворених державних інститутів, інфраструктури ринку.

4. Впровадження маркетингової діяльності у господарську управлінську практику.

5. Підготовка кадрів, що володіють теорією і практикою сучасної підприємницької діяльності (на всіх рівнях з урахуванням світового й вітчизняного досвіду).

Серед кооперативів значну питому вагу займають обслуговуючі кооперативи, існує дві основні категорії кооперативів цього типу. Одні з них мають на меті проведення спільних операцій на ринку: реалізація продукції своїх членів, іноді після переробки; закупівля засобів виробництва, інші кооперативи мають на меті об'єднати виробників для спільного використання засобів виробництва (це стосується сільськогосподарської техніки, складів

Типи та характерні риси сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів

Типи обслуговуючих кооперативів	Характерні риси обслуговуючих кооперативів
Зерновий кооператив. Створюється групою товаровиробників не більше, ніж двадцятьма. Однак, як тільки новий кооператив зміцнюється, збільшення членства стає пріоритетною метою. Цьому сприяє зростання результативності економічної діяльності кооперативу.	Не тільки засіб для подолання труднощів, з якими зустрічаються товаровиробники (проблеми зберігання продукції та ін.). Це насамперед засіб зміцнення позиції виробника на ринку та формування нової організації зернового сектора, яка дозволяє товаровиробнику повністю отримувати результати своєї праці
Молочарський кооператив. Об'єднує приватних виробників молока (фермерів, селян-власників особистих підсобних господарств). Членами кооперативу є його адміністративні працівники (приймальник молока, бухгалтер, виконавчий директор), які, як правило, мають власних корів.	Мета — організація збуту молока з метою підвищення ціни, яку отримують сільськогосподарські товаровиробники, Для цього збирається (заготовлюється) молоко, знаходяться придатні канали збуту та забезпечується доставка продукції споживачеві, Збирання (заготівля) молока здійснюється через молокозбірні пункти, існують різні канали реалізації молока: а) продаж молока молокозаводу; б) прямі продажі — реалізація молока бюджетним установам (лікарні, школи, дитсадки, військові частини тощо), на продовольчих ринках, через мережу роздрібної торгівлі та іншим прямим споживачам; е) реалізація продуктів переробки молока, Молочарські кооперативи займаються й іншими видами діяльності, а) штучне запліднення великої рогатої худоби, ветеринарні послуги; б) постачання членам кооперативу різних матеріально-технічних засобів, необхідних їм для власної господарської діяльності (комбікорми, насіння, мінеральні добрива та хімічні засоби, потрібні для виробництва кормів та вирощування кормових культур, ручний інвентар тощо); в) надавати членам кооперативу послуги з механізації (своєю технікою), які дозволяють виробляти корми власними силами (підготовка ґрунту, косіння, перевезення урожаю, проведення меліоративних робіт на пасовищі); г) сприяти членам кооперативу у використанні громадських пасовищ.
Машинно-технологічні кооперативи. Група сільгосптоварові-робників, які вирішили розділити власність та спільно використовувати сільськогосподарську техніку, яку індивідуально вони не могли б використовувати на повну потужність чи придбати окремо за власні кошти.	Мета — раціоналізувати використання сільськогосподарської техніки, а також зменшити витрати членів на механізацію виробничих процесів та збільшити урожайність сільськогосподарських культур. Створюються різні за структурою й призначенням машинно-технологічні кооперативи (постачальницькі, збутові, спільне використання засобів виробництва, ремонт сільськогосподарської техніки).

Про доцільність і перспективність розвитку обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів свідчить діяльність об'єднання “Тайсарівський" у Львівській області. Його базою є молочарня, яка за допомогою голландських фахівців, обладнана потрібним інвентарем, Членами кооперативу стали усі мешканці села, які із задоволенням користуються можливістю реалізувати молочну продукцію. Окремі із них приносять в молочарню щомісяця по 400 літрів молока, за що одержують грошову оплату.

Кооператив по суті є моделлю підприємницької діяльності, Його існування сприяло тому, що мешканці села прагнуть збільшити поголів'я корів, прагнуть створити високопродуктивне стадо худоби, поліпшувати кормову базу. В рамках кооперативу зросла зацікавленість сільськогосподарських товаровиробників у високопродуктивній праці, впровадженні нових технологій.

Через безприбуткові збутові кооперативи, сформовані самими суб'єктами господарювання, агроторгові доми, розгалужену мережу банківських установ, здійснюється заставна закупівля зерна. Привабливість її у тому, що прогнозується значне підвищення цін на продовольчу пшеницю через чотири-п'ять місяців, За підрахунками експертів, товаровиробники зможуть одержати прибуток на рівні двадцяти двох відсотків Це досягається і за рахунок експортних операцій. При цьому встановлено, що вони провадяться переважно за рахунок фуражного зерна. Продовольче зерно в основному споживається на внутрішньому ринку, Фуражне ж реалізується на основі експортних контрактів. Станом на 1 серпня 2001 р, таких контрактів було укладено на мільйон тон фуражного зерна нового врожаю. Через агробіржі України воно вивозиться у Корею, Індокитай, північно-африканські та арабські країни.

У цій важливій державній справі значна роль належить Київській агротехнічній біржі “Київагропромбіржа". За перше півріччя 2001 р, вона оформила більш як 200 контрактів на вивіз за кордон фуражного зерна, В цілому передбачено у 2001 р, продати на експорт 3,5 млн. тонн зерна. Водночас біржа виступила із пропозицією відродити комбікормову галузь, щоб забезпечувати внутрішні потреби тваринницьких галузей Ефективність діяльності обслуговуючого кооперативу у значній мірі залежить від характеру та дійовості управління.

Діяльність кооперативу, що є продовженням діяльності господарств членів, має на них безпосередній вплив, Вони повинні самостійно приймати рішення щодо власних господарств, оскільки у протилежному випадку вони втратять свою автономію, Це зумовлює їх обов'язок брати участь в управлінні кооперативом (участь в роботі загальних зборів; можливість обрання до складу правління; участь у комісіях).

Управління кооперативом не обмежується створенням внутрішніх органів управління. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив може приєднатися до асоціацій або спілок. Асоціація кооперативів — це не кооператив, а громадська організація, яка захищає й представляє інтереси всього кооперативного руху. Спілка кооперативів є кооперативом другого рівня, діяльність якого дозволяє більш вигідно реалізовувати вироблювану продукцію (овочі, зерно, тваринницьку продукцію).

Наявність обслуговуючих кооперативів зумовлює необхідність озброєння фахівців аграрного профілю принципами створення і діяльності цієї форми взаємодії сільськогосподарських товаровиробників.

Розвиток обслуговуючих кооперативів тісно пов'язаний із формуванням і функціонуванням нових організаційних структур сервісного обслуговування сільського населення, У квітні 2001 р. почав діяти Макарівський сервісний центр (з філією у селі Гавронщина). До його складу входять аграрії, які, сплативши 20 гривень вступного внеску, одержують право на позачергове розв'язання господарських проблем (оранка, сівба, обмолот), а також послуги в обслуговуючому кооперативі (ремонт взуття, перукарські послуги, придбання товарів сільськогосподарського призначення через агромагазин). Подається письмове замовлення, котре для членів кооперативу виконується день у день З метою поширення досвіду діяльності вказаного центру, в січні 2002 р. в селищі Макарові Київської області проведено науково-практичний семінар з питань формування і функціонування інфраструктури аграрного ринку в сільській місцевості. Представники Львівської, Одеської, Вінницької, Київської областей розповіли про діяльність сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, яких на час проведення семінару в сільській місцевості України діяло близько 900. На конференції прийнято рекомендації щодо поширення досвіду Макарівського сільського сервісного центру, який сприяє підвищенню діяльності обслуговуючих кооперативів

Водночас посилена увага до розвитку споживчої кооперації. Законом України “Про споживчу кооперацію", прийнятим Верховною Радою у квітні 1992 р,, визначено передусім правовий статус споживчої кооперації в державі, законодавче закріплена її незалежність і самостійність як масової громадсько-господарської організації, що ґрунтується на міжнародне визнаних кооперативних цінностях і принципах, а головне — державою визнано право власності споживчої кооперації та забезпечена її недоторканність і захист.

Після прийняття цього, по суті, головного правового документу системи, основна увага була сконцентрована на розробці та впровадженні механізму втілення його в життя. Насамперед до статутів кооперативних організацій усіх рівнів були внесені зміни і доповнення. Споживчі товариства, як найближчі до пайовиків, отримали право самостійно планувати та здійснювати господарсько-фінансову діяльність, визначати організаційну структуру, чисельність працівників, форми і системи оплати праці. Кардинальним стало надання споживчим товариствам права безпосереднього володіння, користування і розпорядження належним йому майном та фінансовими ресурсами.

Водночас здійснено перерозподіл кооперативного майна, внаслідок чого частка споживчих товариств у власності споживчої кооперації зросла з 30 до 70 %. Таким чином, первинній ланці була повернена власність, створена протягом багатьох десятиріч за її кошти. Це дозволило максимально наблизити кооперативне майно до пайовиків і створити необхідне економічне підґрунтя для закріплення (персоніфікації) переважної частини кооперативної власності з членами споживчих товариств.

З метою суттєвого розширення майнових прав та створення членам споживчих товариств рівних умов для їх участі в закріпленні власності, у системі проіндексовано пайові внески, сплачені до 1 січня 1992 р., що були знецінені, як і інші заощадження громадян, внаслідок інфляційних процесів, Щонайперше це зроблено в інтересах пайовиків старшого віку та пенсіонерів-ветеранів споживчої кооперації.

Проведено Всеукраїнську перереєстрацію членів споживчих товариств за станом на 1 січня 2000 р. Причому членам споживчих товариств, які не пройшли перереєстрацію з поважних причин, надана можливість поновити своє членство та набути права на частку в пайовому капіталі на загальних підставах.

Визначено механізм участі пайовиків у розмежуванні й закріпленні власності споживчої кооперації, формуванні фінансових ресурсів та поновленні статутних капіталів кооперативних організацій і підприємств.

Вболіваючи за долю споживчої кооперації, розуміючи необхідність її збереження та захищаючи свої законні права, пайовики звернулися до правлінь споживчих товариств, профспілок і Укоопспілки з наполегливими пропозиціями внести корективи в нормативні акти з розмежування кооперативної власності. Вони цілком справедливо наполягали на чіткій персоніфікації кооперативного майна, приведенні частки пайовика в ньому до реальної вартості, документальному оформленні права кожного члена споживчого товариства володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою.

В системі проведено суцільну інвентаризацію основних засобів. Визначені об'єкти, що належать до неподільного громадського майна, розмір пайового капіталу і конкретну частку в ньому кожного члена споживчого товариства. Робота проводилася цілком прозоро, відкрито для пайовиків, Рішення з цих питань затверджені загальними зборами (зборами уповноважених) членів споживчих товариств та зборами рад споживспілок усіх рівнів, включаючи Укоопспілку.

Споживчі товариства, їхні спілки, розгорнули в усіх галузях господарювання роботу з реструктуризації діючих та організації практично нових, ринкових типів кооперативних підприємств і госпрозрахункових відособлених підрозділів на зразок підприємств середнього й малого бізнесу. Серед їх засновників — члени споживчих товариств, сільськогосподарські товаровиробники, інші юридичні та фізичні особи.

Практика підтвердила доцільність та життєздатність нових господарюючих суб'єктів. Нині їх частка в роздрібному обороті Укоопспілки перевищує 20 %, Реорганізовані та новостворені підприємства зайняли свою нішу в економічному просторі і вже виступають важливою складовою інфраструктури аграрного ринку, створення якої передбачено указами Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" і “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку". Широкий асортимент товарів, прийнятні ціни на них і висока якість надання послуг у цих підприємствах сприяють формуванню соціального клімату на селі, відновлюють довіру сільських мешканців до кооперативних форм господарювання.

Практичні кроки для відродження реального власника та підвищення інтересу й матеріальної зацікавленості пайовиків у ефективній роботі кооперативних організацій і підприємств знайшли широку підтримку членів споживчих товариств, стимулювали їх до відновлення втраченого внаслідок інфляційних процесів пайового капіталу, який за період проведення реформи в споживчій кооперації зріс з 150 тис, до 56 млн. грн. Це стало значним імпульсом і помітно розширило можливості для нарощування темпів реформування та інтеграції споживчої кооперації в ринкову економіку Найбільш ефективним способом впровадження в життя наукових розробок передового вітчизняного і світового досвіду розвитку кооперативного руху, особливо поширення кооперативів на селі, є забезпечення аграрного сектору економіки висококваліфікованими фахівцями, які мають відповідні знання та вміння. Саме тому особливо актуальним є поширення сільськогосподарської кооперації в аграрному секторі економіки через систему навчальних закладів аграрної освіти, З урахуванням цього, Науково-методичний центр аграрної освіти у другій половині 2000-2001 рр. здійснив ряд заходів, які були спрямовані на оволодіння студентами аграрних вищих навчальних закладів сучасних принципів розвитку кооперації на селі.

Подальшому розвитку кооперації в агропромисловому комплексі сприяють положення нового Земельного кодексу України. По-перше, визначено, що до суб'єктів права власності на землю відносяться територіальні громади, які реалізують його безпосередньо або через органи місцевого самоврядування — на землі комунальної власності. По-друге, вказано, що юридичні особи (підприємства, засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності. По-третє, охарактеризовано суть поняття “спільна власність" і умови її використання: а) земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток спільної власності (спільна сумісна власність); б) право спільної часткової власності на землю виникає при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок; в) учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язання, пов'язані із спільною земельною ділянкою і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах з утримання і зберігання спільної земельної ділянки; г) узаконено право оренди земельної ділянки — засноване на договорі строкового платного володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.