Форми господарювання в аграрному секторі в умовах ринкової

Організаційно-виробничі структури в сільському господарстві.

Становлення та розвиток нових організаційно-виробничих структур в аграрному секторі відбувається на основі принципів нового Земельного кодексу, які орієнтують на ефективне використання земельних угідь, По-перше, в ньому визначено, що землі України поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; д) землі рекреаційного призначення; е) землі історико-культурного призначення; є) землі лісового фонду; ж) землі водного фонду; з) землі промисловості, транспорту, зв'язку,

енергетики, оборони та іншого призначення По-друге, у Земельному кодексі вказані суб'єкти права власності на землю. Характерно, що йдеться не про сільськогосподарську товаровиробників, а про широке коло таких суб'єктів.

У Земельному кодексі визначено, що суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи, які мають право на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; б) держава, яка реалізує це право через відповідні державні органи, на землі державної власності.

Комплексно визначені і права землекористувачів: самостійно господарювати на землі; споруджувати житло, виробничі та інші будівлі і споруди, використовувати у встановленому порядку до власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі.

Отже, законодавчими актами визначені принципі використання усіх як сільськогосподарських, так і несільськогосподарських земель, А це стосується не тільки сільськогосподарських товаровиробників, а усіх користувачів землі. міських жителів, суб'єктів усіх сфер народного господарства, Тому аграрна реформа, у ході якої здійснюються заходи щодо приведення земельних відносин відповідно до принципів ринкової економіки, впливає на суспільно-політичні та економічні процеси не тільки в сільськогосподарському виробництві, а в усіх сфера економіки незалежної України.

Здійснення аграрної реформи призвело не тільки до змін форм власності на землю і майно в аграрних підприємствах, а й в економічних відносинах у сільській місцевості взагалі. Це сприяло розвитку і утвердженню не тільки приватної, а й комунальні власності, особливо у виробничій та соціальній інфраструктурі. Це зумовило розширення повноважень органів місцевою самоврядування.

Характерно, що у 25-й ст Закону "Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядуванні прийнятому в грудні 1990 p., широко розписані повноваження сільських, селищних, міських рад в галузі використання і охорон землі, інших природних ресурсів, навколишнього середовища Зокрема, визначено, що до їх функцій відносяться: а) здійснені розпорядження і контролю за використанням і охороною землі, її надр; б) надання земельних ділянок в межах своєї території, вилучення їх, передача в оренду та інші види тимчасового використання громадянам, підприємствам (об'єднанням), організаціям, установам і кооперативам у порядку, передбаченому земельним законодавством України; в) реєстрація права землеволодіння, договорів на оренду та інші види тимчасового користування; д) організація проведення землевпорядних робіт, що здійснюється на її землях. Саме сільські, селищні, міські ради наділені правом надавати відводи для розробки корисних копалин, контролю додержання при їх розробці законодавства і проведення необхідних природо відновлювальних заходів. Це відображено у постанові Верховної1 Ради України від 18 грудня 1990 р. "Про земельну реформу". По-перше, здійснення земельної реформи було покладено на обласні, районні, міські, селищні, сільські ради і Кабінет Міністрів України. По-друге, їм доручалося до 15 березня 1991 p.: а) провести Інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши ділянки, що використовуються не цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; б) здійснити реєстрацію громадян, які бажають організувати селянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство, займатися індивідуальним садівництвом, одержати в користування земельні ділянки для городництва, сінокосіння і випасання худоби; в) провести облік і аналіз клопотань підприємств, установ, організацій про надання їм земель для ведення підсобного сільського господарства, колективного садівництва і городництва; г) розглянути обґрунтування потреб у земельних ділянках підприємств, установ і організацій, які за станом на 1 листопада 1990 р. мали у користуванні ділянки для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей.

Вказаною постановою місцеві ради зобов'язувалися: 1.- на підставі матеріалів інвентаризації земель та відповідно до статті 27 Земельного кодексу України (йдеться про діючий в той час Земельний кодекс України - автори) вирішити питання про припинення права користування ділянками, що використовуються не за цільовим призначенням, з порушенням встановлених вимог, а також нераціонально, і про передачу їх до складу земель запасу для наступного надання у першочерговому порядку громадянам для організації селянських (фермерських) господарств, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва; 2,-з урахуванням потреб у земельних ділянках громадян, підприємств, установ і організацій розробити пропозиції про перерозподіл земель у встановленому законом порядку та розглянути їх % засіданнях постійних депутатських комісій та сесіях рад.

У Конституції України (ст. 142) земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, визначені як найважливіші складові матеріальної і фінансове основи місцевого самоврядування.

Відповідно до нового Земельного кодексу України, саме органі місцевого самоврядування розпоряджаються землям територіальних громад, приймають рішення про передає земельних ділянок комунальної власності у власність громадяни юридичних осіб, викупають земельні ділянки для суспільних потри відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст, організую! землеустрій, координують діяльність місцевих органів земельну ресурсів, здійснюють контроль за використанням та охорону земель комунальної власності, додержанням земельного ц екологічного законодавства.

Досвід показав, що важливо і необхідно у вирішенні питань землевпорядкування розширити повноваження і органів виконавча влади. Указом Президента України від 19 серпня 2002 р. "Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною" встановлено, що одним Із пріоритетних завдань органів виконавчі влади при здійсненні ними заходів, пов'язаних із реформування] земельних відносин, є забезпечення належного контролю і використанням і охороною земель, додержанням вимог земельної законодавства та запобігання правопорушенням. Відповідно із цим внесені зміни до Указу Президента України від 6 січня 1996 р. " Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів" та Положення про Державний Комітет України по земельних ресурсах, затвердженого Указом Президента України від 14 серпи 2000 р. Ці зміни стосуються розширення повноважень органі виконавчої влади щодо розпорядження земель державної та комунальної власності, визначення стартової ціни земельної ділянки, умов спорудження об'єктів нерухомого майна розташованих на земельних ділянках.

Кабінету Міністрів України доручалося: 1.- у тримісячний строк вирішити питання щодо утворення у складі Державного комітет) України по земельних ресурсах державної інспекції з контролю зі використанням і охороною земель як урядового органу державної управління; 2.- подати у цей же термін до Верховної Ради Україні пропозиції щодо: а) вдосконалення порядку продажу земельних ділянок державної та комунальної власності спільним підприємствам, заснованим за участю Іноземних юридичних та фізичних осіб, передбачивши, зокрема, необхідність погодження рішень про такий продаж з Кабінетом Міністрів України; б) запровадження механізму компенсації витрат державних органів земельних ресурсів, пов'язаних з організацією продажу земельних ділянок, у розмірі 5 відсотків вартості проданих земельних ділянок.

Розробка нових законів та нормативних актів здійснюється з урахуванням, що в аграрному секторі України діють різні за статусом і формою організаційно-виробничі структури: - сільсько­господарський кооператив; - сільськогосподарський виробничий кооператив; - асоціація сільськогосподарських виробників; - спілки колективних власників; - агрофірми; - сільськогосподарські товариства; - фермерські господарства; - приватні агрофірми; -приватні сільськогосподарські товариства; - приватно-орендні сільськогосподарські підприємства; - аграрно-торгівельне об'єднання; - інкубаторно-птахівниче підприємство; - радгоспи-заводи; - радгоспи; - акціонерні товариства.

У 2000-2002 pp. виявилися життєздатними великі підприємства, перетворені з колгоспів на приватні структури. Тут у вказані роки виробництво сільськогосподарської продукції зросло майже на 14%, зокрема, рослинництва - майже на 22%. Характерно, що в цих господарствах зростало і виробництво у тваринництві. Саме у великих сільгосппідприємствах господарюють значно ощадливіше. У 2000-2002 pp. тут зростала продуктивність праці, скорочувалась енергоємність виробництва.

Ефективно діють і товариства з обмеженою відповідальністю. Серед них ТОВ "Земля і воля", яке очолює кандидат економічних наук Л.Яковишин (Бобровицький район на Чернігівщині). Воно створено на базі Майнівського радгоспу-технікуму, де він ряд років був директором. Тут впроваджувалися новітні технології, які використовуються і у нових умовах, Водночас налагоджена співпраця з американською фірмою "Піонер", досвід якої впроваджено при визначені виробничого спрямування товариства. По-перше, тут зайнялися зерновою кукурудзою, врожайність якої у 2001-2002 рр, становила понад 90 ц з га. По-друге, розширено виробництво цукрового буряку. По-третє, відчутно розвинуто свинарство; оновлене тут і молочне стадо. Все це сприяло збереженню тих, хто працював у радгоспі-технікумі та залученню нових працівників. При цьому забезпечується високий рівень оплати їх праці. У 2002 р. середньомісячна зарплата у "Землі та волі" становила 480 гри. Механізатори на великих тракторах заробляли й по тисячі гривень.

Згідно з Указом Президента України орендна плата за паї має становити не менш як 1,5%. У товаристві виплачується два відсотка, Товариство розгорнуло виконання широких соціальних програм щодо газифікації населених пунктів, жителі яких передали в оренді земельні та майнові паї, фінансує будівництво нового приміщень для середньої школи, реконструкції палацу культури в с. Мирне

Водночас враховується, що й інші форми господарювання в аграрному секторі довели свою дієздатність.

Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин рекомендував парламенту прийняти в першому читанні низку законопроектів, внесених народними депутатами та Кабінетом Міністрів України. До розгляду, зокрема заплановано проект закону України про фермерське господарство внесений народними депутатами І.Томичем, М.Гладієм Р.Ткачем. Як зазначають автори документу, даний законопроект підготовлений з метою заміни нині чинного Закону України " Про селянське (фермерське) господарство", який діє з 1991 р. (в чинній редакції - з 1993 р.) і явно застарів. Народні депутати також підкреслили, що законопроект виходить з того, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян у сфері виробництва товарної сільськогосподарської продукції; воно являє собою "майновий комплекс, який включає земельну ділянку сільськогосподарського призначення не менше 2-х га, виробиш будівлі та споруди, сільськогосподарську продукцію, а також сільськогосподарську техніку, устаткування та матеріали, що використовуються у технологічних процесах виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції". В законопроекті дається також чітке визначення фермерського господарства не тільки як суб'єкта підприємницької діяльності, а й як об'єкта майнових прав. Земля та інше майно, що належить фермерському господарству як юридичній особі на праві власності складає єдиний майновий комплекс, який може відчужуватися на підставі цивільно - правових угод (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), а також передаватися у заставу (іпотека) та оренду. Законопроектом передбачено, що фермерське господарство може бути створене одним громадянином України (індивідуальне фермерське господарство) або групою громадян України, які перебувають у родинних стосунках (сімейне фермерське господарство). Сімейне фермерське господарство повинне мати статус юридичної особи. У той час як індивідуальне фермерське господарство може такого статусу не мати. Громадянин, що збирається створити індивідуальне фермерське господарство, має право самому вирішити, чи реєструвати таке господарство як юридичну особу, чи ні. Разом з тим в законопроекті зазначаються юридичні факти, за наявності яких громадянин може створити індивідуальне фермерське господарство лише зі статусом юридичної особи. Таким фактом є наявність у громадянина, що створює індивідуа­льне фермерське господарство, щонайменше 20 гектарів землі. Відповідно до проекту порядку денного засідання Комітету депутатам планується запропонувати до розгляду проект закону про охорону земель, внесений Кабінетом Міністрів України. Цей документ, зокрема, визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони земель з метою забезпечення їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості ґрунтів, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій фунтового покриву та охорони довкілля.

Кабінет Міністрів України приступив до розробки законопроектів з питань порядку реєстрації землі та нерухомого майна, експортної грошової оцінки земельних ділянок, державного контролю за використанням та охорони землі, механізмів включення землі у товарний обіг, залучення інвестицій в сільське господарство України.

Здійснюються заходи щодо впровадження земельного кадастру. Ст. 193 Земельного кодексу України тлумачить державний земельний кадастр як єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, що встановлює процедуру визнання факту виникнення чи припинення права власності і права користування земельними ділянками, містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну й якісну характеристику, розподіл серед власників землі і землекористувачів.

Призначенням сучасного державного земельного кадастру є забезпечення органів державної влади і місцевого самоврядування, а також зацікавлених підприємств, установ, організацій та громадян відомостями про землю з метою регулювання земельних відносин, організації раціонального використання й охорони земель, землевпорядкування, обґрунтування розмірів плати за землю тощо.

Згідно з положеннями ст. 196 він включає в себе кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування ґрунтів, економічну та грошову оцінку земельних ділянок, їхню державну реєстрацію, облік кількості і якості земель.

Запровадження земельного кадастру забезпечує проведенням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших досліджень, а також реєстрацію землеволодінь, землекористувань і договорів оренди землі, бонітуванням та економічною оцінкою земель тощо.

Виходячи зі змісту ст. 193 ЗКУ земельний кадастр є важливою ланкою в загальнодержавній кадастровій системі, оскільки він є основою для ведення кадастрів Інших природних ресурсів.

Створення І ведення земельного кадастру є однією з найважливіших завдань земельної реформи, оскільки дані кадастрів потрібні для інформаційного забезпечення господарської діяльності, а також екологічного моніторингу і раціонального використання природних ресурсів.

Отже, після прийняття нового Земельного кодексу наступив новий етап у формуванні аграрної політики України, яка повинна забезпечити повне утвердження ринкових відносин сільськогосподарському виробництві.

Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу - це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу, підготовлено ряд законопроектів, необхідних для запровадження Земельного кодексу України відповідно до міжнародних стандартів, В проекті Закону України "Про оцінку земель" визначаються засади проведення грошової оцінки земель та земельних ділянок, основні положення відповідної документації, права, обов'язки та відповідальність учасників землеоціночної діяльності, її державне регулювання. Розкрито методи нормативної та експертної грошової оцінки земель та земельних ділянок, їх основні положення, особливості оцінки земель, земельних ділянок сільськогосподар­ського та несільськогосподарського призначення. Ухвалення законопроекту сприятиме удосконаленню плати за землекористування, розвитку ринку землі і зокрема системи іпотечного кредитування.

Втіленню в життя принципів Земельного кодексу, поліпшенню господарювання сприятиме прийняття законів "Про ринок земель", "Про внесення змін до Закону України "Про оренду землі", "Про державний земельний кадастр".

У процесі аграрних перетворень великого значення набрало питання про стан, проблеми та шляхи вирішення продовольчої безпеки в Україні. Воно набуло державної ваги як склад економічної безпеки України, один з вагомих національних пріоритетів, гарант державної незалежності та вирішення соціальних проблем.

Поняття "продовольча безпека" включає кілька змістовних аспектів. По-перше, продовольча безпека забезпечується за умови відсутності самої можливості голоду чи довготривалого недоїдання великої кількості населення. За визначенням науковців Національного інституту стратегічних досліджень України "продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток нації, особи, сім’ї, стійкий економічний розвиток". По-друге, продовольча безпека включає наявність поживної та безпечної їжі, а та гарантовану можливість придбати придатну до вживання їжу соціально прийнятними шляхами (наприклад, без звернення до недоторканих продовольчих запасів, пошуку недоїдків, крадіжки та Інше)

Таким чином, продовольча безпека розглядається в контексті можливості держави гарантувати задоволення попиту продовольстві на рівні, що забезпечує нормальний фізіологічний інтелектуальний рівень життєдіяльності населення. Продовольча безпека вважається забезпеченою, коли всі люди в буди період мають фізичний та економічний доступ до доста? безпечної та поживної їжі з метою забезпечення своїх потре харчуванні для активного та здорового способу життя визначає соціальний аспект продовольчої безпеки, який визначенням Н.Сеперович і О.Шевцова, включає такі три аспекти 1.- фізичну і економічну доступність продуктів харчування для соціальних груп населення країни, 2.- безпечність продовольства для здоров'я та життя населення; 3.- соціально-економічний с сільськогосподарських товаровиробників, демографія і забезпеченість трудовими ресурсами.

В сучасній Україні основними критеріями забезпеч продовольчої безпеки є:

• ступінь задоволення фізіологічних потреб населенні харчових речовинах та енергії, відповідність раці харчування людини вимогам мінімального рівня вміст продуктах харчування шкідливих для ЇЇ здоров'я речовин
• рівень фізичної й економічної доступності продуктів харчування для різних соціальних груп;
• стабільність цінових коливань на внутрішньому ринку;
• ступінь незалежності забезпеченості людей продуктами харчування і ресурсного забезпечення агропромислового комплексу від імпортних закупівель;
• рівень та темпи розвитку галузей вітчизняного агропромис­лового комплексу, можливість забезпечення їх розширеного виробництва;
• розміри стратегічного продовольчого резерву та оператив­них продовольчих запасів для того, щоб здійснювати у разі потреби товарні інтервенції.

Принципове значення має розробка Доктрини аграрної політики України. Такий документ необхідний, насамперед, для визначення концептуальних, науково обґрунтованих напрямків розвитку усіх галузей аграрного сектора, для досягнення їх стабілізації і забезпечення продовольчої безпеки країни в майбутньому. Його проект розроблено науковцями Української академії аграрних наук, представниками міністерства аграрної політики України та відомствами відповідного профілю, громад­ських організацій, зокрема Української аграрної конфедерації.

У проекті Доктрини аграрної політики України визначені такі її основні концептуальні напрямки;

• удосконалення та поглиблення державної фінансово-кредитної підтримки аграрної галузі;
• пропонується прийняти закон України про стабільний розвиток сільського господарства України - рамковий, в розвиток якого потрібно прийняти такі закони України:
• про підтримку цін і доходів в аграрному секторі виробництва;
• про особливості фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектора економіки;
• про особливості організації фондового ринку в АПК;
• про організацію та управління аграрним ринком України;
• про основи державної фінансової та бюджетної підтримки агропромислової галузі України;
• про антимонопольний захист сільськогосподарських товаровиробників;
• про єдиний земельний податок;
• про Державний земельний кадастр;
• про оцінку землі;
• про Державний земельний (Іпотечний) банк;
• про іпотеку землі;
• про ринок землі;
• про земельну експертизу;
• про землеустрій;
• про розмежування земель права державної та комунальної власності;
• про внесення змін до Бюджетного кодексу;
• про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";
• створення сприятливих умов для нарощування виробництва і збуту конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції;
• нарощування експортного потенціалу продукції аграрного сектора;
• підвищення родючості ґрунтів;
• подальший розвиток аграрного ринку, ринкової інфраструктури в агропромисловому комплексі, відпрацювання механізмів стабілізації кон'юнктури аграрних ринків;
• збільшення виробництва якісних продуктів харчової промисловості;
• удосконалення нормативно-правової бази для реалізації інвестиційної моделі розвитку аграрного виробництва;
• кардинально змінити підходи до створення належних умов соціального розвитку сільських територій та соціальної інфраструктури;
• реформування системи аграрної освіти та науки з урахуванням функціонування галузі в нових економічних умовах;
• удосконалення організаційної структури Міністерства аграрної політики, а також управління галузями агропромислового виробництва .

Таким чином розробка аграрної доктрини з урахуванням зазначених концептуальних напрямків дозволить вивести управління агропромисловим комплексом на якісно вищі політико-правові, соціально-економічні та організаційні рівні, і стане винятково важливою передумовою ефективного розвитку галузі на далеку перспективу.

Важливим залишається завдання подолання збитковості аграрних господарств.

У 2002 р. приріст валової продукції в аграрному секторі України становив 3%. Приріст харчової промисловості та переробки удвічі вищий - 6%. Рівень рентабельності підприємств досяг 5,3%.

Це досягнуто завдяки рентабельній діяльності тільки 55% господарств. 45% у 2002 р. залишалися збитковими.

Незважаючи на загальні значні показники розвитку аграрного сектора, український селянин не відчув себе заможнішим. Зростання валових показників супроводжувалося досить значними економічними втратами для селян. Це зумовлено рядом чинників. Життя свідчить, що досягти позитивної роботи окремо взятої галузі, коли багато чого не зроблено в цілому в економіці усього народного господарства, неможливо. Це застаріла податкова база, недосконалість, більш того відсутність досконалих фінансово-економічних механізмів. Відсутня стабільна законодавча база залучення іноземних інвестицій в аграрний сектор України. Надто багато проблем з ціноутворенням. Ще не склався ринок сільськогосподарської продукції.

Отже, важливо і необхідно вирішити такі актуальні проблеми:

• вдосконалити податкову базу;
• шукати ефективні економічні важелі, щоб сільське господарство було привабливим як для внутрішнього, так і зовнішнього інвестора;
• запровадити середньо - і довгострокове кредитування;
• встановити науково обґрунтовані засади ціноутворення на сільськогосподарську продукцію.

Якнайшвидше треба ліквідувати пільги для підприємств спеціальних зон інвестування по продовольчій групі. Тому, що під виглядом цих спеціальних вільних зон фірми через треті руки везуть значну кількість продукції навіть не контрабандно, а законно.

Цілеспрямоване і послідовне здійснення принципів Земельного кодексу дозволить утвердити приватні господарства.

У 2002 р. в Україні землевласниками були 6 млн. 750 тис. громадян. Разом з членами сімей цей прошарок становив майже 15 млн. осіб - мало не третину суспільства. Середній розмір земельного паю становив 4,2 га, а середня його оцінка - близько ЗО тис. грн.

На початку грудня 2002 р. в Україні налічувалося понад 500 тис. розширених за рахунок земельних паїв особистих селянських господарств, які по суті становили основу створення сімейних фермерських господарств.

В результаті земельної реформи 24 млн. громадян одержали у власність або користування 52 млн. га землі, що становить 86% земельного фонду України. Ці показники відповідають найвищим соціальним стандартам землезабезпеченості населення серед найбільш розвинених країн світу.

Найбільша кількість аграрних підприємств (до 48%) заснована 2-10 особами. Чверть підприємств заснована однією особою. 16%становлять аграрні підприємства, в яких налічується від 11 до 100 осіб, 10%-від 101 до 1000 осіб.

Середній розмір аграрних господарств, які засновані сім'ями до 5 чоловік дещо перевищує 0,5 га. Діяльність більшості із них має, в основному, нетоварний характер. Більша частина продукції виробляється ними для власного споживання, є додатковим джерелом сільських жителів. У ряді випадків ці господарства орієнтовані на ринок і виробляють ту продукцію, яка користується попитом. Відповідно до нового Земельного кодексу земельні угіддя особистих підсобних господарств можуть збільшуватися до 2 га. На цій основі вони стануть більш продуктивними і вироблятимуть більше продукції для реалізації на ринку. До того ж, створюються передумови для самостійності зайнятості населення, поліпшення умов впровадження підприємницької діяльності та більш ефективної діяльності особистих селянських господарств. Розшириться основа для формування середнього класу в сільській місцевості.

У 2002 р, було здійснено п'ять груп заходів, які створили сприятливі правові та адміністративні умови функціонування розвитку сільськогосподарського виробництва.

Перша група заходів спрямовувалася на подальше вирішення земельних та майнових відносин - удосконалення регулювання земельних відносин на основі нового Земельного кодексу; прискорення і спрощення процедури видачі державних актів на право власності на землю для розвитку ринку землі; запровадження єдиної системи реєстрації прав власності на нерухоме майно; удосконалення регулювання земельних та майнових орендних відносин, розробка програми ведення моніторингу земель, запровадження автоматизованої системи державного земельного кадастру; розробка стратегії та виконання робіт з охорони та раціонального використання земель сільськогосподарського призначення в процесі завершення приватизації землі.

Друга група прав стимулювала розвиток підприємництва та ринків - невтручання органів державного правління у господарську діяльність суб'єктів підприємництва; запобігання адміністративного втручання в процеси ціноутворення на сільськогосподарську продукцію та усунення бар'єрів на її реалізації; сприяння розбудові інфраструктурі ринків матеріально-технічних ресурсів та сільськогосподарської продукції; розвиток системи дорадництва у сільській місцевості; створення системи моніторингу, аналізу та прогнозування кон'юнктури аграрного ринку; створення єдиного інформаційного простору на ринках сільськогосподарської продукції та продовольства; сприяння розвитку споживчих спілок та громадських організацій; створення умов для організації та діяльності сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

Третя група заходів пов'язана із фінансово-кредитною політикою в сільській місцевості - удосконалення механізмів здешевлення кредитів комерційних банків; створення передумов для здешевлення іпотечного кредитування з метою забезпечення довгострокових вкладень у сільськогосподарське виробництво; прийняття нормативної бази щодо розвитку альтернативних кредитних інституцій кредитних спілок, кооперативних банків, що створюють передумови для отримання кредитних ресурсів тими товаровиробниками, які не мають доступу до кредитів комерційних банків; розвиток мікрокредитування; прийняття нормативної бази щодо розвитку ринку форвардних контрактів як додаткового джерела кредитування сільськогосподарського виробництва; введення системи складських свідоцтв як механізму зменшення ризику при наданні кредитів сільськогосподарським товаровироб­никам; створення нормативно-правової бази щодо страхування ризиків сільськогосподарської діяльності; сприяння розвитку лізингу як джерела інвестування в сільськогосподарське виробництво.

Четверта група заходів відображала суть соціальної політики в сільській місцевості - розробка програми соціального розвитку села, в якій повинні бути визначені шляхи вирішення демографічних питань, розвитку освіти, охорони здоров'я, будівництва житла, вдосконалення системи соціального захисту сільського населення; прийняття програми створення нових робочих місць, працевлаштування та перекваліфікації; розробка програми підвищення рівня загальної освіти в сільській місцевості.

П'ята група заходів відображала характер зовнішньоекономічної діяльності - прискорення приєднання України до Світової організації торгівлі; сприяння регіональній торговельній інтеграції (ЄС, СНД, Центральноєвропейська Угода про вільну торгівлю); гармонізація національного торговельного законодавства відповідно до вимог ЄС (зокрема, щодо вимог стандартизації і сертифікації); стимулювання формування експорту, в якій переважають готові продукти продовольства та переробної промисловості, а не сировини.

Недостатній розвиток підприємництва не стимулює розвитку ефективного конкурентного середовища, У 2002 р. на малих підприємствах працювало близько 10% осіб, зайнятих за видами економічної діяльності, переважна більшість малих підприємств була зосереджена у торгівлі і громадському харчуванні, в той час як у виробничій сфері працювали тільки 28,1% загальної кількості. Територіальний розподіл малих підприємств у сільській місцевості був досить рівномірним. Найбільше малих підприємств у сільській місцевості було у Донецькій (605), Закарпатській (446), Сумській (439), Херсонській (423) областях.

У 2002 р. продовжувалася позитивна тенденція нарощування обсягів сільськогосподарського виробництва, хоча темпи зростання знизилися. За попередніми даними, виробництво сільськогосподар­ської продукції проти 2001 р. зросло на 1,9%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності скоротилося на 1,1%, а в господарствах населення зросло на 3,9%. Загальний обсяг валової продукції рослинництва порівняно з 2001 р. скоротився на 1,5%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах - на 5,5%, а в господарствах населення досягнуто приросту на 2,5%.

Досягнутий рівень врожайності зернових культур (17,2 ц з га зібраної площі) є найвищим за останні вісім років (з 1994 р.) і на 0,1 ц більший порівняно з 2001 р. Сільськогосподарськими підприємствами вироблено 28,5 млн. тонн зернових (93,1% обсягів зібраного врожаю у 2001 p.). Господарствами населення у 2002 р. вирощено 99% загального урожаю картоплі, 88% - овочів, 26% -цукрових буряків, 24% - зерна та 17% соняшнику.

Обсяги виробництва валової продукції тваринництва проти 2001 р. зросли на 7,2%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах - на 11,8%, а в господарствах населення на 5,4%.

За 2002 р. загальний обсяг продажу продукції сільсько­господарськими підприємствами зріс на 11%.

У 2002 р. спостерігалася позитивна тенденція скорочення частки бартерних угод при реалізації продукції сільсько­господарськими підприємствами, питома вага товарообмінних операцій в цілому становила 4,4% проти 7,6% у 2001 р.

За результатами усієї діяльності сільськогосподарських підприємств у 2002 р. загальний рівень рентабельності становив 5,3% (у 2001 р. - 5%). 58% сільськогосподарських підприємств одержали прибуток у сумі понад 1,5 млрд. грн. (у 2001 р. 56% господарств мали прибуток понад 2 млрд. грн,}. 42% господарств закінчили 2002 р. зі збитками у сумі 0,8 млрд. грн. (у 2001 р. - 44% у сумі 1,3 млрд, грн.).

Незважаючи на певні позитивні здобутки у розвитку аграрного сектора, насамперед нарощенні обсягів виробництва більшості видів сільськогосподарської продукції, становище в галузі залишилося складним. Це зумовлено рядом обставин. По-перше, розвиток виробництва сільськогосподарської продукції не супроводжувалося адекватним формуванням внутрішнього аграрного ринку, створенням сприятливого ринкового середовища сільського господарства перш за все в питаннях ціноутворення. Крім того, не були задіяні ефективні механізми державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції, формування і наповнення товарними і фінансовими потоками ринкової Інфраструктури. Це призвело до того, що основна частина грошей осідала у переробників і в торгівлі. Загалом саме переробні підприємства мали великий вплив на цінову політику, диктуючи сільськогосподарським виробникам ціну. По-друге, негативним чинником стало ввезення з-за кордону великої кількості дешевої, хоча здебільшого й неякісної сировини, як через вільні економічні зони, так і контрабандним шляхом. Вітчизняний товаровиробник не зміг конкурувати тут на вигідних умовах. По-третє, в Україні відсутні професійні об'єднання товаровиробників, які в розвинених країнах активно захищають економічні інтереси своїх членів. По-четверте, сільгосптоваровиробники не забезпечуються довгостроковими кредитами. Це зумовлено тим, що банки не мають потрібних коштів, а також недосконалістю чинного законодавства стосовно забезпечення вимог кредиторів та Інвесторів, створення єдиного й прозорого реєстру обстежень майна, який би надавав реальну картину фінансового стану суб'єктів підприємницької діяльності.

Негативні моменти у розвитку аграрного сектора зумовлені й тим, що найслабкішою ланкою в агропромисловому комплексі є інфраструктура аграрного ринку. А це, за оцінками Міністерства аграрної політики, призвело до того, що лише близько 40% сільгосппродукції реалізується товаровиробниками через прозорі канали.

За даними Мінагрополітики, у 2002 р, 60% сільгосппродукції вироблялося в особистих селянських і фермерських господарствах. Це зумовлює необхідність створення на території кожної пропагандистсько-агітаційної компанії у засобах масової інформації на всіх рівнях по роз'ясненню ситуації на ринку та напрямкам його реформування.

У 1996 р. за рішенням Кабінету Міністрів України було створено державну акціонерну компанію "Хліб України". До відміни держзамовлення у 1998 р. компанія в основному виконувала функцію закупівлі зерна та елітного насіння для потреб держави. В 1998-1999 роках за рішенням уряду ДАК "Хліб України" була переорієнтована на проведення масштабних поставок сільгосптоваровиробникам матеріально-технічних ресурсів. Усього компанією на умовах товарного кредиту аграріям було поставлено 643 тис. тонн пально-мастильних матеріалів, засобів захисту рослин на 22,4 млн. грн. тощо. Подальші поставки було припинено у зв'язку з масовими неплатежами сільгосптоваровиробників.

У 1999 р. ДАК "Хліб України" почала ініціативно перебудо­вувати свою роботу для повернення на зерновий ринок. Нині компанія здійснює багатопрофільну діяльність, яка дедалі тісніше пов'язується з інтересами держави і виробників зерна [28]. Компанія відіграє провідну роль у забезпечені внутрішнього ринку держави різноманітними якісними хлібопродуктами. З початку 1999 р. по вересень 2001-го підприємствами компанії вироблено майже 2,7 млн. тонн борошна, 70 тис. тонн крупів та 366 тис. тонн комбікормів. Як державний агент, компанія забезпечила виконання покладених на неї завдань щодо проведення підготовчої роботи по впровадженню в Україні заставних закупок зерна і розпочала їх практичне здійснення. Починаючи з 2000 р. компанія є безпосереднім виробником зерна на орендованих землях. Цього року намолочено 300 тис. тонн зерна. Створені передумови для того, щоб у найближчі два-три роки довести виробництво зерна до 1,5 млн. тонн.

Попри всі негаразди, компанія активно займає свою нішу на зерновому ринку, стає на ньому ефективним державним інструментом. Потреба в ДАК "Хліб України" як регулюючому механізмі на зерновому ринку зростатиме Щоб задовольняти інтереси держави і товаровиробників, важливо зосередити господарську діяльність ДАК "Хліб України" на п'яти визначальних напрямках.

По-перше, проводити у значних обсягах заставні закупки зерна. По-друге, ефективніше використовувати наявну базу для зберігання та переробки зерна По-третє, нарощувати обсяги закупівлі зерна, посилювати участь компанії у формуванні регіональних зернових ресурсів. По-четверте, стати в державі одним із провідних експортерів. По-п'яте, продовжити роботу щодо сільської ради одного або декількох заготівельно-збутових кооперативів. Водночас на рівні кожного району слід організувати хоча б один кооперативний агроторговий дім, засновником якого мають стати головним чином сільські кооперативи, реформовані господарства, фермери. Через кооперативні агроторгові дома вироблювана сільгосппродукція поступатиме на переробні підприємства, оптові плодоовочеві та продовольчі ринки, аукціони живої худоби та птиці, а через них у супермаркети, магазини роздрібної торгівлі, ресторани. Тобто безпосередньо до споживачів, максимально усуваючи численних посередників. Важливо здійснити переорієнтацію роботи бірж, які в основному займалися експортними операціями та недостатньо реалізовували внутрішні контракти щодо торгівлі цукром, насінням, зерном.

Важливо і необхідно розширювати заставні операції із зерном. При цьому необхідна державна підтримка вітчизняних сільсько­господарських товаровиробників шляхом запровадження системи простих та подвійних складських свідоцтв, що полегшить селянам доступ до банківських кредитів.

Не йдеться про припинення реалізації сільгосппродукції, переважно зерна, на основі експортних угод. Розробляється державна програма підтримки експорту сільськогосподарської продукції з урахуванням принципів продовольчої безпеки України.

Формування аграрного ринку.

У першій половині 1990-х pp. реальний сектор економіки дедалі більше натуралізувався. Все більше підприємств, в тому числі по суті усі сільськогосподарські, реалізувало свою продукцію не за гроші, а в обмін на продукцію інших виробничих структур. Гроші дедалі менше виконували свою природну функцію посередницької ланки в товарообміні. У сільському господарстві утвердилася "бартеризація", внаслідок чого працівники агропідприємств одержували заробітну плату не грошима, а "натурою" (при чому у більшості господарств це не проводилося).

Життя стверджувало, що бартер - вкрай неефективна, примітивна форма товарообміну. Він позбавляє виробництво стимулів до інтенсивного розвитку, хоча, в принципі сприяє штучному збереженню його обсягів. Але по суті він не приносив бажаних результатів: підприємства-виробники залишалися без грошей, украй необхідних їм для оновлення і вдосконалення виробничої бази, закупівлі сировини, одержання кредитів, держава не одержувала бюджетних коштів, працівники не одержували зарплати у грошовому виразі. Тому вже у 1998-1999 pp. Почали здійснюватися заходи, спрямовані на створення умов для повернення до товарно-грошових відносин. На цій основі й відбувається процес становлення і розвитку аграрного ринку.

В умовах проведення аграрної реформи виявилися труднощі щодо реалізації сільгосппродукції. Склалося так, що темпи виробництва зерна значно випереджають темпи розвитку внутрішнього ринку. Причин, що породили таку ситуацію, чимало. Передовсім внутрішній ринок обмежений купівельною спроможністю населення. Хоч середній розмір доходів у 2001-2002 pp. у певній мірі зріс, вони не перевищували темпів нарощування виробництва сільськогосподарської продукції, особливо зерна. Тому майже 30% його експортують. До того ж, Україна продає за кордон понад 40% виробленого м'яса і понад 70% молока. Як наслідок це формувало такі обставини, за яких ціноутворюючим фактором на ринку зерна стали світові ціни, їх коливання призводило до того, що товаровиробники не одержували заслужених прибутків. Життя вимагало, щоб зернове господарство, як головна експортована галузь сільськогосподарського виробництва, мало мінімальні втрати на шляху до експорту продукції України. Це позитивно впливатиме на формування мінімальної ціни й на внутрішньому ринку.

Негативно на розвиток внутрішнього ринку впливало й те, що держава не могла забезпечувати середньо- й довгострокове кредитування сільськогосподарських товаровиробників.

До основних причин, що зумовили серйозні недоліки у розвитку аграрного ринку, відносяться: - відсутність оперативного реагування на маркетингові та кон'юнктурні зміни на аграрному ринку; - введення режиму "ручного управління" ціновою ситуацією та рухом товарів на ринку; - відсутність на ринку конкурентно спроможних структур, як державних агентів на аграрному ринку, які могли б захистити інтереси держави та товаровиробника; -недостатність законодавчого та нормативно-правового поля, яке б забезпечило ефективність аграрного ринку, практично повна відсутність нових технологій для впровадження ринкових відносин та використання їх операторами ринку; - повна відсутність системних зв'язків між сегментами ринку та відповідними елементами інфраструктури, а саме: товаровиробник/власник продукції - сільськогосподарські заготівельно-збутові та обслуговуючі кооперативи - районні та обласні агроторгові доми -товарні біржі - державні та приватні оператори на ринку зерна -споживачі; - недостатнє використання біржових механізмів та схем, що не дало змогу товаровиробнику працювати на прозорому товарному ринку; - відсутність державної та дієвої розширення власного виробництва.

Для ефективного використання заставної закупівлі зерна слід: а) чітко визначити, хто може бути агентом із заставної закупівлі зерна; б) врегулювати питання щодо визначення розміру ставки банківських кредитів при проведенні заставної закупівлі зерна; в) опрацювати питання щодо умов зберігання заставленого зерна, які відіграють суттєву роль для успішного впровадження механізму заставної закупівлі; г) відпрацювати питання щодо визначення найоптимальнішого розміру заставної ціни, при цьому треба зважити на те, що з одного боку, заставна ціна не може бути меншою за нормативну собівартість зерна, а з другого боку, заставна ціна разом з видатками на зберігання не має після 8 місяців терміну застави перевищувати ринкову ціну.

Ця робота полягає в утвердженні повноцінного ринку землі, сучасних земельно-орендних та іпотечних відносин, запровадженні економічних стимулів раціонального використання та охорони земель, застосування дозволених нормами COT механізмів захисту національного аграрного ринку". У 2003-2004 pp. передбачено розвивати систему кредитування аграрного сектора із запровадженням іпотечного кредитування; посилити економічне стимулювання виробництва конкурентноспроможної продукції в найбільш сприятливих природнокліматичних зонах та нарощування експортного потенціалу; впровадити страхування ризиків у сільському господарстві.

Актуальним стало питання регулювання та координації діяльності бірж на аграрному ринку. Це можливо досягти шляхом:

• використання важелів державного регулювання розвитку біржового ринку як одного з елементів інфраструктури, що найповніше забезпечує пропозиції та попиту, встановлення ринкових цін, гарантію виконання угод, легальність І прозорість торговельних біржових операцій;
• створення центрального державного органу виконавчої влади по регулюванню біржового аграрного ринку для удосконалення системи державного регулювання та нагляду за діяльністю за товарним біржовим ринком;
• сертифікація діяльності бірж і учасників біржового ринку;
• впровадження на товарних аграрних біржах строкових доку­ментів (ф'ючерсні та опціонні угоди);
• впровадження біржового клірингу як механізму гарантії виконання біржових контрактів;
• запобігання не біржовим заходам (зокрема - аміні-струванню) впливу на: ціни, розрахунки, поставки продукції, стандарти тощо;
• спрощення порядку митного оформлення сільсько­господарської продукції і продовольства, придбаних на агропромислових біржах з метою стимулювання її експорту;
• розв'язання проблеми демонополізації системи зберігання сільськогосподарської продукції (елеваторів та інших сховищ). Вирішення питання про передачу в управління частки акцій елеваторів та інших сховищ сільськогосподарської продукції агропромисловим біржам;
• забезпечити закупівлю сільськогосподарської продукції та продовольства для державних і регіональних потреб, реалізацію цієї продукції та продовольства з державного резерву, державних і регіональних ресурсів лише на конкурентних засадах через агропромислові біржі.

Формування зернового ринку вимагає й встановлення засад зберігання зерна. Далеко не все зерно потрапляло на зберігання до елеваторів, що призводило до неорганізованого ринку зерна, збіжжя продавалося прямо в господарствах. Багато сільгосп­підприємств тримали зерно на своїх складах. Крім того, деякі комерційні структури мали свої елеватори. Із 500 лише трохи більше 100 залишилося у власності держави. Потребує й встановлення більш сприятливих умов для діяльності бірж. Життя стверджує, що їх слід сертифікувати, тобто і за формою, І за змістом привести у відповідність до норм їх функціонування в умовах ринкової економіки. Це ж стосується і роботи товарних складів, а також біржових посередників (брокерів). Такий підхід сприятиме здійсненню контролю фінансового стану, технологічних можливостей, підготовку і якісний склад спеціалістів, тарифи, які мають відповідати можливостям товаровиробників.

Подальшому вдосконаленню механізму заготівлі та реалізації сільгосппродукції, в тому числі розвитку біржової торгівлі, сприяє Концепція програми розвитку аграрних ринків на середньостроковий період, її головна мета полягає у визначенні змісту і форм роботи щодо залучення сільськогосподарських товаровироб­ників до ринкової діяльності для реалізації виробленої продукції і забезпечення необхідними ресурсами на умовах, що заохочува­тимуть їх до вирощування обсягів виробництва продукції, здійснен­ня диверсифікації, забезпечуватимуть їх конкурентоспроможність та використовувати інші резерви формування стабільного аграрного ринку.

До головних завдань віднесено: 1.- визначення стратегічних напрямів створення умов для ефективного функціонування аграрного ринку; 2.- визначення основних засад та принципів, на яких базуватимуться розвиток та ефективне функціонування інфраструктури аграрного ринку; 3.- забезпечення продовольчої безпеки країни через формування стабільних та прозорих правил гри на ринку, зростання ефективності сільськогосподарських підприємств, підвищення якості та доступності основних видів продовольства.

Концепцією визначено, що аграрною політикою по створенню умов для ефективного функціонування аграрного ринку визнається економічний та правовий вплив держави на виробництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства, включаючи рибу і морепродукти, а також на вироб­ничо-технічне обслуговування і матеріально-технічне забезпечення агропромислового виробництва.

Метою аграрної політики по створенню умов для ефективного функціонування аграрного ринку є стабілізація і розвиток агропромислового виробництва, забезпечення продовольчої безпеки України, поліпшення продовольчого забезпечення населення, підтримка економічного паритету між сільським господарством і іншими галузями економіки, зближення рівнів доходу працівників сільського господарства і промисловості, захист вітчизняних товаровиробників у сфері агропромислового виробництва. При цьому акцентовано, що роль держави у формуванні та забезпеченні ефективного функціонування аграрного ринку спрямовується на створення умов для розвитку приватного підприємництва та ефективного функціонування ринкових механізмів шляхом; 1.- забезпечення конкурентного середовища на аграрному ринку; 2.- створення умов для ефективного підприємництва; 3.- надання суспільних послуг, забезпечення адекватного торгівельного режиму; 4.- проведення кадрової та науково-технічної політики, відповідної до сучасних умов; 5. - стандартизація та сертифікація сільськогосподарської продукції та ресурсів; 6.- створення умов для зниження транзакційних видатків; 7.- забезпечення виконання контрактів та захисту прав власності; 8.- надання суспільних послуг, що не можуть бути надані приватним сектором (дослідження, дорадча служба). Концепцією визначено, що формування цінової політики і механізму цінового регулювання відбудеться поетапно.

На першому етапі передбачено: а) організувати регулярний обмін ціновою інформацією шляхом створення системи цінового моніторингу і поширення інформації про рівень цін, попиту та реалізації продукції агропромислового комплексу; б) забезпечити нормативно-правове регулювання ціноутворення в АПК та фінансову підтримку аграрного ринку; в) широко використовувати біржову торгівлю як основний індикатор цін; г) здійснити комплекс заходів щодо гармонізації цінової політики з загального світовим аграрним ринком.

На другому етапі передбачено: а) впровадити механізм захисту цін у відпрацьованих заздалегідь сегментах продовольчого ринку (з урахуванням досвіду інших країн по застосуванню гарантованих, закупівельних, інтервенційних, заставних і інших видів цін); б) реформувати податкову систему з урахуванням змін, які відбулися у сільськогосподарському виробництві в процесі проведення аграрної реформи; в) встановити і послідовно проводити стабільну систему фінансового забезпечення розвитку усіх форм господарювання в аграрній сфері.

Основні напрями та завдання розвитку агробірж визначені Концепцією організації на товарних біржах торгівлі товарними деривативами, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція та продовольство. В ній визначені: а) основні елементи торгівлі товарними деривативами; б) учасники ринку товарних деривативів та їх взаємодії; в) вимоги до організації торгівлі товарними деривативами та формування інфраструктури, яка обслуговує їх і забезпечує ліквідність; г) механізми клірингу, розрахунків і гарантій при торгівлі товарними деривативами; д) законодавчо-правові заходи, які забезпечують організацію торгівлі товарними деривативами.

Вирішальними передумовами запровадження торгівлі товарними деривативами є:

• реформування в аграрному секторі економіки, що забезпечує створення приватних підприємств ринкового типу і появу тим самим реальних власників продукції, які зацікавлені працювати в сфері товарно-грошових відносин, обмежуючи товарообмінні (бартерні) операції;
• сприяння держави щодо формування біржового ринку сільськогосподарської продукції і продовольства шляхом створення достатньої законодавчо-нормативної бази і умов, які забезпечують зростання привабливості прозорого біржового ринку та торгівлі за ринковими цінами;
• створення умов для формування інтегрованих ринків сільськогосподарської продукції і продовольства;
• потреба в механізмі упередження фінансових (цінових) ризиків на ринку реального товару шляхом компенсації збитків за рахунок прибутків на ринку товарних деривативів;
• потреба в наявності ринкових цін та їх прогнозних рівнях;
• формування інфраструктури біржового ринку, як важливої складової в системі інфраструктури аграрного ринку;
• впровадження нових біржових технологій щодо ринку реального товару та адаптованих до сучасного рівня розвитку ринкових відносин в Україні.

Концептуально-практичне значення мають положення про те, що: 1.- організація на товарних біржах торгівлі товарними деривативами, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція та продовольство, вимагає використання системи розрахунків та клірингу; 2.- розрахунково-кліринговий процес потребує створення єдиної системи біржового товарного клірингу -клірингової установи, яка є юридичною особою, засновниками якої мають бути уповноважені банки, товарні біржі, страхові компанії та інші юридичні особи, які зацікавлені в розвитку торгівлі товарними деривативами; 3.- для сприяння удосконалення існуючої системи та подальшої розбудови інфраструктури товарного біржового ринку важливо і необхідно створити спеціальний орган державної виконавчої влади. Важливе значення має Закон "Про зерно і ринок зерна в Україні" (за його прийняття проголосувало 348 депутатів). Ним визначається розвиток ринку зерна як пріоритетного сектора агропромислового комплексу країни і встановлюються заходи його держрегулювання. В основі державної політики - надання пріоритетної бюджетної та іншої підтримки суб'єктами ринку зерна, забезпечення внутрішніх потреб держави в продовольчому, насіннєвому, кормовому, технологічному зерні і заходів з нарощування його експорту, встановлення мінімально гарантованої ціни на закладене сільгоспвиробниками зерно, гарантування сільгоспвиробникам права вільного вибору використання і ціни реалізації зерна, недопущення обмежень пересування зерна та продуктів його переробки. Документ передбачає також, що держава регулюватиме ринок зерна, зокрема, шляхом державної заставної закупівлі зерна, створення інтервенційного фонду зерна, проведення цінової політики на ринку зерна, введення механізму експорту і імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами. А ще - забезпечення митно-тарифної політики, розробка балансів зерна і періодичне їх уточнення, фінансування науково-селекційних робіт тощо. Для успішного виконання Закону України важливо і необхідно прийняти ряд законодавчих і нормативних актів - Закони України "Про аграрний ринок України", "Про товарні деривативи" та "Про складські свідоцтва"; нормативні акти про вимоги до сертифікації суб'єктів біржового ринку (біржі, біржові посереднику біржові склади та ін.), про порядок створення та ліцензування розрахунково-клірингових палат аграрних товарних бірж, інструктуції про порядок використання простих та подвійних складських свідоцтв як інструменту фінансування товаро­виробника, вимоги до правил торгівлі біржовими інструментами (спот, форвард, ф'ючерс, опціонами та іншими похідними Інструментами). У багатьох країнах світу торгівля базується на основі ф'ючерсних і форвардних контрактів. На початку 1990-х pp. Україна зробила перші кроки на шляху формування форвардного ринку, але їх було недостатньо. А подальше просування цієї справи відбувалося надто повільно. Ф'ючерсного ринку на зразок того, який є у всьому світі, в Україні ще не існує. Водночас була спроба відпрацювати валютний ф'ючерс, але через певні суб'єктивні обставини зробити цього так і не вдалося.

У березні 2002 р. підписано Меморандум про узгодження дій між Кабінетом Міністрів України та професійними об'єднаннями агропромислового комплексу на ринку зерна. 26 липня 2002 р. вступив у дію Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні". З урахуванням положень вказаних документів створена Українська ф'ючерсна біржа. На основі її діяльності стало можливим не тільки прогнозувати ціни на зерно, а й розширити можливості товаровиробника - це гарантоване фінансування, продаж зерна та багато інших позитивних аспектів. Ефективне функціонування ф'ючерсного ринку об'єктивно вимагає підготовку кваліфікованих кадрів. Для цього слід створити спеціалізований навчальний центр, де спеціалісти - працівники бірж, біржові посередники, а також керівники господарств, котрі працюють у регіонах, опановуватимуть новітні біржові технології. Важливо впровадити електронні технології для ф'ючерсної торгівлі. Електронна торгівля, як це підтверджено досвідом багатьох бірж світу (Чикагської, Лондонської та інших) дає змогу брокеру працювати на біржі, незважаючи на відстань, Більш того, електроніка допомагає швидко і ефективно укладати угоди; в той же час безпосередні продавці та покупці мають змогу за допомогою цієї новітньої системи оперативно одержувати консультацію. Ф'ючерсна торгівля може помітно пожвавити діяльність не лише підприємств АПК, а й інших галузей. Через ф'ючерсні біржі можна реалізувати енергоносії, метали.

Характерно, що торгівлею на експорт користуються не усі біржі. Порядок надання такого права встановлено Указом Президента України від 29 червня 2000 р. 'Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва і розвитку ринку зерна". Відповідно із його настановами Міністерство аграрної політики заборонило 6 із 32 бірж, які спеціалізуються на торгівлі продоволь­ством, займатися цією справою. Відповідно із наказом міністра аграрної політики від 14 листопада 2002 р. заборонено реєструвати контракти на експорт зерна Західноукраїнській біржі нерухомості (Червоноград, Львівська область), Івано-Франківській аграрній біржі, Маріупольській універсальній товарній біржі, Прикарпатській регіональній товарній біржі, Рівненській товарній біржі, товарній біржі Дніпродзержинська (Дніпропетровська область).

В цілому йдеться про докорінну зміну структури ринку зерна. Протягом 2003-2004 pp. з'являться 3-4 великі компанії-експортери, що зможуть конкурувати зі світовими трейдерами. Зросте роль холдингової компанії "Кліринговий Дім", у якій торгівля сільсько­господарською продукцією є одним з пріоритетних напрямків. Йдеться і про перехід: 1) на західні стандарти - врахування таких характеристик, як зміст у зерні протеїнів та показників W ("дабл ю"); 2) до такого зручного механізму, як форма складської розписки -бланк суворої звітності, що підтверджує право власності на зерно певним власником і дає можливість передачі цих прав третій особі. Це дозволить здійснювати торгівельні операції не виходячи з офісу, тобто виконати покупку чи продаж без особистої присутності на елеваторі продавця і покупця.

Значна роль у розширенні зовнішнього ринку сільсько­господарської продукції належить Українській асоціації імпортерів та експортерів. Вона допомагає компаніям, які займаються експортно-імпортними операціями, в обрані оптимальної для всіх сторін форми співробітництва і надані консультативних послуг найвищого рівня.

Асоціація імпортерів та експортерів співпрацює з організаціями різних напрямків діяльності, щоб якомога повніше компенсувати дефіцит інформації. З цією метою налагоджено стосунки з Українською асоціацією зовнішньої торгівлі, Міжнародним центром перспективних досліджень, спеціалізованими виставковими центрами, страховими компаніями України тощо. Робота побудована на обопільному обміні інформацією, що дає змогу всіляко сприяти поінформованості учасників зовнішньоекономічної діяльності про заходи, виставки, програми та проекти, що відбуваються в Україні та за кордоном, а також отримати актуальні пропозиції з різностороннього співробітництва від вітчизняних та іноземних компаній. Обмін інформацією з посольствами, торгово-економічними місіями, торговими палатами різних країн допомагають віднайти для вітчизняних підприємств надійних партнерів. Асоціація імпортерів та експортерів захищає інтереси підприємців, співпрацюючи із законодавчою та виконавчою гілками влади, Експерти та аналітики організації тісно співпрацюють з громадською організацією "Інститут проблем законодавства ім. Ярослава Мудрого", проводячи спільно юридичний та економічний аналіз законопроектів, нормативних і програмних документів, а також експертизу проектів законів та нормативних актів на їхню відповідність нормам і вимогам міжнародного права, СОТ та ЄС. Адже увійшовши до Світової організації торгівлі, Україна зможе ввійти зі своїми товарами у величезну зону торгівлі, де діє режим найбільшого сприяння, маючи при цьому захист від антидемпінгового імпорту і користуючись низькими митними тарифами і зборами.

Вирощення високих врожаїв дозволило у 2001-2002 pp. значно збільшити експорт зерна. У 2001 р. Україна експортувала близько 9,1 млн. тонн зерна. Прогнозами уряду в 2002/03 маркетинговому році Україна зможе експортувати близько 12 млн. тонн зерна. Україна ввійшла до п'ятірки країн найбільших експортерів зерна, серед яких Сполучені Штати Америки, Австралія, Аргентина й Канада. Традиційними споживачами українського зерна, в основному, країни Близького Сходу, Північної Африки та Західної Європи (Іспанія, Португалія, Італія, Франція).

Для забезпечення встановленого обсягу експорту зерна реконструюються відповідні причали морських торгових портів. У вересні 2002 р. закінчена реконструкція причалу № 29 Одеського морського торгового порту. Зокрема, його довжина розширена до 257 метрів. Це дає можливість обслуговувати вигідні для фрахту великовантажні судна, що цілком відповідає кон'юнктурі світового ринку, де з 2002 р. значно зріс попит на зерно.

В Хлібній гавані Одеського морського торгового порту здійснюється формування спеціалізованого комплексу, розрахо­ваного на перевалку 2,5 млн. тонн зерна на рік. До складу комплексу включено елеватор і кілька причалів, у тому числі -передані порту сусіднім судноремонтним заводом "Україна".

У жовтні 2002 р. стала до ладу перша черга комплексу з перевалки зерна потужністю 200 тис. тонн на рік в Ренійському морському торговому порту. Він включає естакаду продуктивністю 120 тис. тонн зерна на годину, ємності для зберігання, розраховані на 15 тис. тонн. Це дозволяє формувати великі суднові партії для теплоходів типу "річка-море" вантажністю 7-8 тис. тонн. З завершенням будівництва другої черги зерноперевантажувального комплексу, закінчення якої намічено в 2003 p., збільшить потужності з перевалки зерна до 300 тис. тонн на рік.

Станом на 26 вересня 2002 р. Державний комітет України з державного матеріального резерву закупив 222 тис. 125 тонн зерна врожаю 2002 p., з яких за заставними цінами - лише 2 тис. 437 тонн, що становить 3,2% від запланованого.

За бюджетні кошти до державного матеріального резерву закуплено 159,8 тис. тонн, або 79,9% від плану, в обмін за нафтопродукти - 8 тис. 43 тонни, або майже 90% від плану. За власні обігові кошти Держкомрезерв придбав 51 тис. 845 тонн, що складає 41,9% від запланованого. Крім того, на елеватори Держкомрезерву надійшло на зберігання 550 тис. 547 тонн зерна, або 97,3% від запланованого.

Актуальним стало й питання щодо реалізації тваринницької продукції. Це у значній мірі залежить від існуючих цін. Влітку 2002 р. вони у певній мірі були відповідними. До того ж запрацювала комбіркомова промисловість - виробництво кормів зросло у 1,6 раза. Це сприяло тому, що виявилося прагнення до утримання більшої кількості тварин. Зокрема, поголів'я свиней зросло на 10 відсотків. Підвищилась рентабельність птахівництва. Однак, не відбулося зрушень щодо утримання корів. Корова на селі це не лише молоко, а щоденні грошові надходження для багатьох селянських сімей. Характерно, що створено Всеукраїнську асоціа­цію приватних виробників молока. Вона встановила відповідні контакти із асоціацією переробників молока. Не чекаючи державних рішень, вони прагнуть домовитися про середньорічні і сезонні ціни на молоко і молокопродукцію.

7 лютого 2003 р. Кабінет Міністрів України затвердив "Порядок здійснення заставних операцій із зерном", "Методику формування заставних цін на зерно та порядок їх затвердження", "Порядок проведення розрахунків за зберігання заставного зерна, що перейшло у власність держави", "Порядок залучення кредитів банків для здійснення заставних операцій із зерном", "Порядок проведення конкурсу на визначення Державного агента із забезпечення заставних закупок зерна".

Вказаними документами передбачено, що сільськогосподар­ські товаровиробники, які виявили бажання укласти договір на заставну закупку зерна, подають заявку Державному агенту та/або уповноваженим. Вони поставляють відповідно до укладених договорів заставне зерно на зернові склади за свій рахунок.

Сільськогосподарський товаровиробник має право протягом восьми місяців від дня поставки зерновим складам заставного зерна, але не пізніше ніж 1 березня наступного року продати зерно за умови повернення Державному агенту коштів, отриманих за заставне зерно та відшкодування зерновому складу фактичних витрат за його зберігання.

У разі коли сільськогосподарський товаровиробник не витребу­вав заставне зерно до закінчення строку дії договору, воно переходить у власність держави, а видані складські документи втрачають чинність.

Виконанню сільськогосподарським товаровиробником своїх зобов'язань сприяє можливість залучення кредитів банків для здійснення заставних операцій із зерном. Державний агент на конкурсних засадах укладає з банком кредитні угоди, згідно з якими залучаються кошти для здійснення заставних операцій із зерном. Виплата відсотків за користування кредитами банків, залученими Державним агентом для здійснення заставних операцій із зерном (далі- компенсації], провадиться у національній валюті за рахунок бюджетних коштів у розмірі 100% витрат за користування такими кредитами, але не більше ніж 15% річних.

Розмір виплати відсотків за кредити, отримані для заставних операцій із зерном, переглядається Кабінетом Міністрів України щороку до 31 березня залежно від коливання рівня облікової ставки Національного банку.

Визначені нові заходи щодо державного регулювання ринку зерна і цукру, Уряд виділив 50 млн. грн. для відшкодування відсотків за користування пільговими кредитами і доручив керівникам місцевих органів влади разом з регіональними структурами Держказначейства організувати цільове використання цих коштів.

Значно посилена увага і до ринку тваринницької продукції. Уряд України затвердив механізм встановлення порогових цін на сировину, вартість переробки і роздрібні ціни продукції тваринного походження з урахуванням беззбитковості виробництва всіх суб'єктів ринку тваринницької продукції. Відповідно до його постанови від 25 грудня 2002 р. "Деякі питання координації міжгалузевих відносин на ринку продукції тваринного походження" на рівні держави і регіонів створені погоджувальні комісії з представників структур влади, товаровиробників, переробників продукції і представників громадських організацій, які погоджують порогові ціни.

Характерно, що в умовах утвердження нових організаційно-виробничих структур, посилилась увага до питань про виробництво, реалізацію та використання насіння і садового матеріалу сільськогосподарських, лісових, квітково-декоративних, а також лікарських рослин. На це, зокрема, спрямований Закон України "Про насіння і садівний матеріал" (грудень 2002 p.).

У ст. 5 Закону визначені органи, що здійснюють державне управління в галузі насінництва та розсадництва Це - Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства та їх територіальні органи відповідно до своїх повноважень.

Кабінет Міністрів України наділений такими повноваженнями: 1) забезпечити проведення державної політики та організація здійснення державного контролю в галузі насінництва та розсадництва; 2) координувати роботу спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади в галузі насінництва та розсадництва; 3) забезпечувати розроблення і виконання загальнодержавних програм розвитку насінництва та розсадництва; 4) видавати в межах повноважень нормативно-правові акти з питань насінництва та розсадництва і контроль за їх виконанням; 5) надавати державну підтримку розвитку насінництва та розсадництва і здійснювати державне регулювання ринку насіння; 6) організовувати міжнародне співробітництво з питань насінництва та розсадництва.

Важливим є центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики у сфері сільськогосподарського виробництва. Саме його діяльність спрямовується на ефективне функціонування ринку насіння і садівного матеріалу, забезпечення ним організа­ційно-виробничих структур аграрного сектора економіки України.

Функціонування ринку насіння базується на державній підтримці селекції, насінництва та розсадництва, яка здійснюється шляхом компенсації витрат у цих галузях, виділення державних інвестицій та дотацій, державного регулювання цін, компенсації затрат на виробництво оригінального та елітного насіння, надання кредитів на пільгових умовах, а також іншими заходами, встановленими законодавством. Встановлено, що оптова торгівля насінням на внутрішньому ринку України здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності виключно при наявності у них спеціального дозволу (ліцензії), який видається органом, уповно­важеним Кабінетом Міністрів України.

Практично в усіх регіонах України створено та функціонує достатня кількість організацій, які обслуговують процес руху товарів від виробників до споживачів - бірж, агроторгових домів, заготівельно-збутових кооперативів, оптово-продовольчих ринків, аукціонів, ярмарок та виставок.

Незважаючи на проведену роботу, в Україні ще не сформована стабільна інфраструктура ринку сільськогосподарської продукції, яка б забезпечувала вільний прозорий рух сільськогосподарської продукції. По-перше, неефективно діють агроторгові біржі. Ряд із них не проводять рентабельних операцій щодо закупівлі та реалізації сільськогосподарської продукції. По-друге, не стали дійовими структурами агроторгові доми, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, кредитні спілки. Не досить ефективно діяли оптові продовольчі та плодоовочеві ринки, аукціони живої худоби та птиці. Товарна наповненість зазначених маркетингових каналів, а відповідно вплив їх на ціноутворення, був досить незначним. По-третє, в цілому була відсутня чітка схема реалізації "виробник - оптова торгівля - роздрібна торгівля -споживач11. В інфраструктурі аграрного ринку не була сформована маркетингова мережа в ланцюжку "товаровиробник (власник продукції) - сільськогосподарські заготівельно-збутові та інші обслуговуючі кооперативи - районні кооперативні агроторгові доми - оптові ринки (товарні біржі, аукціони живої худоби та птиці, оптові плодоовочеві та продовольчі ринки) - споживачі". Все це негативно впливало на цінову ситуацію на аграрному ринку І не давало можливості виробнику отримати прибуток із вирощеної продукції.

Отже, існувала потреба ще чіткіше визначити механізм інфраструктури ринку та здійснити заходи, які б забезпечували його дійове функціонування. Це зроблено у Комплексній програмі розвитку аграрного ринку на 2003-2004 pp., прийнятій Кабінетом Міністрів України 1 березня 2003 р. її мета - створення умов для формування стабільного аграрного ринку, який буде забезпечувати конкурентноздатність всіх учасників, сприяти збалансуванню темпів зростання покупної здатності з наповненням ринку якісною продукцією. Серед головних пріоритетів визначені: а) створення інтегрованих агропромислових структур, що поєднують сільгосп­виробників, переробні й торгові підприємства; б) формування на регіональному рівні структур з агротехнічного, агрохімічного, ветеринарного та маркетингового обслуговування приватних селянських і фермерських господарств; в) вжиття заходів щодо обмеження бартерних операцій у сільському господарстві, забезпечення створення мережі брокерських контор, які б обслуговували сільгосппідприємства; г) активізація розробки відповідного правового забезпечення всіх запланованих заходів.

Мета програми - забезпечувати збільшення експорту сільськогосподарської продукції, забезпечення системності у вирішенні економічних проблем агропромислового комплексу. Вона передбачає визначення напрямів здійснення державної політики та створення умов для ефективного функціонування аграрного ринку, забезпечення продовольчої безпеки країни, стимулювання експорту сільгосппродукції та реалізацію інноваційних та інвести­ційних проектів.

У спеціальному розділі "Основні напрями розвитку аграрного ринку" визначено, що до його Інфраструктури належать: торгові біржі, заготівельно-збутові кооперативи, кооперативні агроторгові доми, оптові плодоовочеві та продовольчі ринки, аукціони живої худоби та птиці. Акцентовано на важливості; а) забезпечення розвитку середнього та малого підприємництва, інфраструктури аграрного ринку у сільській місцевості, зокрема мережі кредитних спілок; б) створення сільськогосподарських дорадчих служб; в) розвиток ф'ючерсної торгівлі сільськогосподарською продукцією на основі відповідної нормативно-правової бази; г) формування оптових ринків зерна, насіння соняшнику, олії, цукру, продукції тваринництва. Значна увага приділена питанню удосконалення кредитно-фінансової та податкової політики. При цьому до пріоритетних завдань віднесені: 1) спрямування інвестицій на розвиток ресурсного потенціалу харчової, переробної галузей та інфраструктури аграрного ринку; 2) запровадження ринкових механізмів регулювання та підтримки цін на основні види сільсько­господарської продукції, здійснення заставних та інвертеційних операцій на ринку цієї продукції, цінових доплат за якісні показники продукції, демонополізації ринку економічними важелями.

Спеціально вказано на важливість та необхідність надання учасникам (операторам) ринку кон'юнктурної інформації щодо цін, попиту та пропозиції на основні види сільськогосподарської продукції за допомогою системи її збирання і поширення відповідних даних щодо сільськогосподарської продукції та проведення моніторингу цін, аналізу і прогнозування стану справ на аграрному ринку.

У Комплексній програмі розвитку аграрного ринку на 2003-2004 pp. сформульовані конкретні шляхи наукового і кадрового забезпечення її виконання. По-перше, шляхом формування інноваційної інфраструктури аграрного ринку, вкладення залучених коштів у виконання перспективних проектів. По-друге, шляхом створення і впровадження у виробництво нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур. По-третє, шляхом підвищення потенціалу тваринництва і птахівництва за допомогою використання найцінніших вітчизняних та зарубіжних порід і типів худоби та птиці. По-четверте, шляхом застосування найсучасніших методів селекції та біотехнолопї. По-п'яте, шляхом розроблення та впровадження сучасних науково-технічних проектів і технологій. По-шосте, шляхом ефективного використання науково-технічного потенціалу країни. По-сьоме, шляхом задоволення потреб аграрного ринку у підготовці кадрів за основними спеціальностями агропромислового комплексу. При цьому орієнтовано на потребу включення до навчальних програм нових спеціальностей з урахуванням вимог прогресу.

Характерним є додаток до Комплексної програми. Це комплекс основних заходів.

1. Формування інфраструктури аграрного ринку та стимулювання сільськогосподарських товаровиробників до участі в біржовій торгівлі (створення інтегрованих агропромислових структур, що об'єднують сільськогосподарських товаровиробників, переробні та торговельні підприємства; формування на регіональному рівні структур з агротехнічного, агрохімічного, ветеринарного та маркетингового обслуговування особистих селянських та фермерських господарств, заснованих на кооперативних засадах; обмеження товарообмінних (бартерних) операцій у сільському господарстві шляхом скорочення обсягів розрахунків сільськогосподарських товаровиробників за своїми зобов'язаннями зерном; створення широкої мережі брокерських контор, які б обслуговували сільськогосподарські підприємства; забезпечення розвитку системи цінового моніторингу).

2. Нарощування обсягів конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках (впровадження ресурсо­зберігаючих та екологічно безпечних технологій у рослинництві та тваринництві; удосконалення системи контролю за якістю харчових продуктів на підприємствах шляхом гармонізації державних стандартів із міжнародними; активізація роботи торгово-економічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном у просуванні вітчизняної сільгосппродукції на зовнішній ринок, проведення маркетингових досліджень, організація участі в зарубіжних виставках, ярмарках (спеціально виділено пункт про співробітництво з компетентними органами Російської Федерації з метою розвитку інтеграційних процесів у бурякоцукровому комплексі та відновленню зовнішнього ринку збуту цукру).

3. Інформаційне забезпечення. Визнано необхідним створення: систем прогнозно-аналітичної інформації за основними видами сільськогосподарської продукції (сегментами аграрного ринку); ринково-аграрного веб-порталу, який забезпечував би уніфіковану роботу з різними мережними сервісами (електронні торгові майданчики, доступ до інформаційних ресурсів світових ринків, іноземних інвестицій, ринків матеріально-технічних ресурсів для села).

4. Наукове забезпечення (сприяння науковому та кадровому забезпеченню виробництва аграрного сектора економіки).

5. Правове забезпечення (сприяти прийняттю Законів України "Про внесення змін до Закону України "Про карантин рослин", "Про внесення змін до деяких законів України щодо поводження з пестицидами і агрохімікатами, "Про молоко і молочні продукти", "Про м'ясо і м'ясні продукти", "Про прості і подвійні складські свідоцтва", "Про особисте селянське господарство", "Про товарну біржу (нова редакція)", "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність"; розроблення проектів законів та інших актів щодо розвитку ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, державної програми селекції у рослинництві, розвитку оптових плодоовочевих та продовольчих ринків, аукціонів живої худоби і птиці, програми розвитку і функціонування кредитних спілок у сільській місцевості; створення нормативно-правової бази щодо функціонування ф'ючерсної торгівлі сільськогосподарською продукцією).

Відповідальними виконавцями основних заходів є:

• органи державної виконавчої влади (Мінагрополітики, Мінекономіки, Мінфін, Мін'юст, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, облдержадміністрації, райдержадміністрації);
• наукові заклади Української академії аграрних наук;
• спеціалізовані організації (Національна спілка сільсько­господарських кооперативів, Національна асоціація бірж, Національна асоціація кредитних спілок).