Друкувати цей розділДрукувати цей розділ

24. ФЕРУМ. ЗАЛІЗО

24. ФЕРУМ. ЗАЛІЗО

24.7. Чавун і сталь

Сучасний розвиток техніки важко уявити без використання найважливіших сплавів заліза – чавуну і сталі. За рік виробництво заліза та його сплавів перевищує виробництво усіх інших металів разом узятих.

У техніці залізо та його сплави (чавуни і сталі) називають чорними металами, а їх виробництво – чорною металургією.

Виробництво чавуну.

Чавун виробляють у доменних печах, викладених зсередини вогнетривкою цеглою. Їх висота сягає 30 м, внутрішній діаметр – 12 м (рис.24.1). Доменна піч складається з шахти (І) – верхня частина печі, обмежена зверху отвором – колошником (ІІ). Найширша частина печі – розпар (ІІІ), нижня частина – горн (IV). Отвори для подачі повітря або кисню – фурми (V).

Рис. 24.1. Схема доменної печі (А) і хімічні реакції, що відбуваються у різних її частинах (Б).

Піч через колошник пошарово завантажують коксом, агломератом (залізна руда, сплавлена з флюсом*) і знову коксом. Температуру в печі підтримують вдуванням у горн через фурми підігрітого повітря або кисню. Кокс згорає в горні, утворюючи карбон (IV) оксид СО2, який у свою чергу реагуючи з коксом дає карбон (ІІ) оксид СО. Карбон (ІІ) оксид відновлює залізну руду, перетворюючись в СО2. Сумарний (постадійно див. рис. 20.1) процес відновлення руди в доменній печі описується схемою:

Fe2O3 + 3CO = 2Fe + 3CO2.

Одержання чавуну відбувається у 1,5 рази швидше при вдуванні замість повітря кисню. При цьому витрати коксу зменшуються на 25%.

Відновлене залізо у розплавленому стані опускається донизу (в розпар), де розчиняє вуглець коксу (утворюється Fe3C – цементит). Чавун стікає в горн, над ним збирається шлак (СaSiO3), запобігаючи окисненню чавуну. Чавун і шлак у міру накопичення випускають через отвори (VI).

Доменна піч працює безперервно протягом кількох років. Її за потребою довантажують коксом і агломератом. У печі об’ємом 2000 м3 за добу використовують 7000 т агломерату і 2000 т коксу, при цьому одержують 4000 т чавуну (2,5 т/хв).

Виробництво сталі.

Існує кілька способів переробки чавуну у сталь. Усі вони полягають у зменшенні в чавуні вмісту вуглецю і домішок.

Першою промисловою установкою для виробництва сталі у XVIIІ ст. стала пудлінгова піч, винайдена в Англії. Такі печі були малопотужні і на зміну їм у 1856 р. заступили конвертери, винайдені Г. Бесемером (Англія). Їх робота базувалась на продуванні повітря через шар розплавленого чавуну, при цьому вигорали деякі домішки. Проте, залишались домішки фосфору і сірки, які збільшували крихкість сталі. Позбавитись їх дала можливість пропозиція С.Д. Томаса (Англія) використовувати для зв’язування домішок вапняк СаСО3. Утворений шлак, що містив кальцій сульфат та фосфат (томасшлак), використовували як мінеральне добриво.

У 1865 р. батько і син П. та Е. Мартени створили піч (мартенівську) з подачею підігрітого повітря, що дозволило одержати рідку (а не тістоподібну) сталь, яка легко виливалась у форми. За прізвищем авторів, таку піч назвали мартенівською, а спосіб – мартенівським.

Сучасний киснево-конверторний спосіб одержання сталі вперше використали у 1954 р. в Австрії. Кисень подавали над розплавом, домішки вигорали і підтримували дуже високу температуру розплаву. Для її зниження у розплав вводили скрап (англ. scrap – металобрухт). На сьогодні цей процес одержання сталі є найперспективнішим.

На початку ХХ ст. запропоновано електрохімічний спосіб одержання сталі. Через суміш чавуну і шлаку пропускають електричну дугу, при цьому температура сягає 4000 0С і вигорають усі домішки.

В останні роки набув поширення спосіб прямого відновлення залізних руд, минаючи стадію одержання чавуну. Для цього використовують суміш природного газу з повітрям або киснем. Основний компонент газу – метан СН4, при неповному окисненні утворює СО:

CH2 + O2 = 2CO + 2H2.

Продукти реакції відновлюють руду, утворюючи губчате залізо. Його переплавляють в електропечах і одержують сталь.

Чавун.

Чавун – сплав заліза з вуглецем (понад 2,14%). Чавуни класифікують за складом та механічними властивостями (схема 24.1).

Схема 24.1

Класифікація сплавів заліза з вуглецем

За складом розрізняють чавуни:

Білі – містять увесь вуглець у формі цементиту Fe3C – твердий крихкий матеріал, використовують для добування сталі.

Сірі – увесь вуглець (до 3,8%) перебуває у формі графіту, використовують для виготовлення прокатних виробів.

За механічними властивостями розрізняють чавуни:

Високоміцні – одержують додаванням до сірого чавуну магнію (до 0,08%), використовують для виготовлення зносостійких елементів (колінвали, вентилі, насоси).

Ковкі – одержують із білого чавуну, використовують для виробництва ударостійких елементів (задні мости автомобілів, сільськогосподарського обладнання).

Сталь.

Сталь – сплав заліза з вуглецем (не більше 2,14%). Сталі класифікують за складам і за використанням (схема).

За складом розрізняють сталі:

Вуглецеві – містять крім заліза і вуглецю фосфор і сірку, використовують для виготовлення прокатних деталей.

Леговані – містять легуючі елементи – добавки (хром, нікель, марганець, ванадій, молібден та ін.), які вводять у певних кількостях до складу сталей для зміни їх хімічних та механічних властивостей. Вони  утворюють сполуки із залізом та вуглецем.

За механічними властивостями розрізняють сталі:

Конструкційні – використовують для виготовлення деталей машин, конструкцій і споруд. Можуть бути вуглецеві і леговані (найчастіше хром, нікель, марганець – 1 – 1,5%).

Інструментальні – використовують для виробництва ріжучих та вимірювальних інструментів. Це – леговані (хром, ванадій, вольфрам) сталі.

Сталі з особливими властивостями – нержавіючі, жаростійкі, жароміцні, магнітні та ін.

Нержавіючі– стійкі до корозії за нормальних умов (вода, кислоти).

Жаростійки – стійкі до корозії за високих температур.

Жароміцні – зберігають механічні властивості при високих температурах.

Магнітні – виявляють феромагнітні властивості (леговані хромом і вольфрамом).



* Флюс – вапняк CaCO3, який додають до залізної руди для видалення домішок кремнезему SiO2 у вигляді шлаку: CaCO3 + SiO2 = CaSiO3 + CO2.