Підготовка до ЗНО з історії України

1. Початок збройної агресії Росії проти України та окупація Криму

Причини вторгнення. Повалення злочинно-авторитарного режиму Януковича в Україні стало справжнім викликом та серйозним ударом для Росії. Адже сам факт альтернативного розвитку пострадянської країни, яка стала на шлях серйозних реформ та подолання корупційних схем, зводив нанівець усі плани Кремля щодо реанімації СРСР в оновленому Митному союзі. Дистанціювання Києва від участі в новому геополітичному проекті Путіна позбавляло Москву монопольного права позиціонувати себе як лідера слов’янського світу. Подальша інтеграція Києва з Брюсселем означає модернізацію української економіки, позбавлення її енергетичної залежності від Газпрому, а отже, і послаблення політичного тиску. Саме тому після провалу плану «А», який передбачав «злиття» України руками Януковича і «Сім’ї», доведення її до дефолту і втягнення Києва в Митний союз, Кремль перейшов до плану «Б» – відкритої військової агресії з метою придушення української революції.

26 лютого 2014 р. в Сімферополі під стінами парламенту пройшли мітинги "за" і "проти" збереження територіальної цілісності України. Понад 10 тисяч кримських татар і людей інших національностей прийшли виступити проти можливих сепаратистських рішень Верховної Ради Криму. Їм протистояло до 5 тисяч активістів проросійських організацій. Після тривалої штовханини і низки дрібних зіткнень сепаратистів відігнали від кримського парламенту.

Мал. 1. Проукраїнський мітинг в Сімферополі. 26 лютого 2014 р.

Мал. 2. Протистояння під стінами парламенту в Сімферополі. 26 лютого 2014 р.

Але вже 27 лютого відбулося  силове захоплення приміщення Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Півострів почали наповнювати військові без розпізнавальних знаків, так звані «зелені чоловічки», під якими маскувався спецназ ГРУ РФ. Самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов звернувся до Путіна посприяти у «забезпеченні миру і спокою» на території Криму. 1 березня Президент РФ Російський президент відправив до Ради Федерації пропозицію про введення російських військ у Крим. Обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. об 17:20 проголосували за введення російських військ на територію України і в Крим зокрема.

Військові підрозділи України  були оточені і поставлені перед вибором збройного протистояння із значно сильнішими та краще підготовленими силами противника. Агресор, керуючись прямою вказівкою Путіна, перед своїми військовими підрозділами розташовував цивільне населення. Не бажаючи проливати  кров цивільних та розуміючи, що Збройні сили України не готові до військового протистояння з  силами Росії, які значно переважають, основні зусилля Україна зосередила на відновленні Збройних сил та забезпеченні порядку на материковій України.

Мал. 3.  Російські кулеметники на підступах до будівлі кримського парламенту. 1 березня 2014 р. Фото uk.wikipedia.org

Мал. 4. Російські війська блокують українську військову частину в Перевальному. Фото ex.ua

Псевдореферендум. Дії Кремля активно коментувала російська пропаганда, яка зображувала вторгнення в Україну як «захист російськомовного населення Криму від радикальних націоналістів, які здійснили державний переворот в Києві». Паралельно окупаційна влада розпочала підготовку до референдуму про статус Криму, який мав легітимізувати анексію півострова. Вже 16 березня 2014 р. відбувся псевдореферендум, на якому 96,77% учасників голосування висловились за приєднання Криму до РФ. Такий результат не був несподіванкою, оскільки референдум був проведений за допомогою російських військ. За свідченням учасника подій Ігоря Гіркіна, депутатів Верховної Ради Криму приймати рішення для входження півострова до складу Росії примушували «ополченці» за підтримки БТР російської морської піхоти. Щодо явки виборців, то, за різними джерелами, вона становила 30–40%, кримські татари бойкотували референдум. Вже 17 березня 2014 – самопроголошена Верховна Рада АР Крим проголосила «незалежність» півострова з метою його подальшого входження до складу Російської Федерації. І як наслідок 18 березня 2014 – Держдума Росії прийняла закон про приєднання Криму, який був підписаний Путіним 21 березня. Окупаційна влада розпочала переслідування та репресії проти кримських татар та українців, також розпочалось захоплення кораблів Чорноморського флоту України, які були блоковані російськими кораблями. Всього у результаті російської окупації український флот втратив 51 корабель, під українським прапором залишилися тільки 10 кораблів та допоміжних суден. Згодом частину кораблів вдалось повернути.

Такі дії Москви згідно з Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН3314 (XXIX) «Про визначення агресії» – від 14 грудня 1974 року, так і схвалені консенсумом 11 червня 2010 року поправки до Статуту Міжнародного кримінального суду, якими визначено елементи агресії як міжнародного злочину, кваліфікуються як агресія. В обох документах встановлено, що незалежно від того, оголошено війну чи ні, актом агресії серед інших дій, кваліфікованих як агресія, є: «засилка державою чи від імені держави озброєних банд, груп,  іррегулярних сил чи найманців, які застосовують збройну силу проти іншої держави...» (пункт «g» статті 3 згаданої резолюції Генеральної Асамблеї ООН та пункт «g» статті 8 bis Статуту Міжнародного кримінального суду).

Наслідки. Таким чином Крим був анексований Росією, але результати псевдорефендуму та входження Криму до складу Росії не визнали ні ООН, ні ОБСЄ, ні ПАРЄ. Україна, США, ЄС, Туреччина та інші держави засудили окупацію острова та не визнали результатів псевдореферендуму. Вже 6 березня 2014 р. ЄС прийняв перший етап санкцій проти Росії, який містив призупинення переговорного процесу Євросоюзу і Росії про пом'якшення візового режиму та нової угоди про партнерство, крім того, під санкції підпадала група можновладців. Вже 17 березня міністри закордонних справ країн-членів ЄС прийняли рішення перейти до другого етапу санкцій і ввели обмеження у вигляді заборони на в'їзд і заморожування активів для 21 російського і кримського чиновників, ці санкції підтримали і США. Згодом свої обмеження проти Росії запровадили Канада, Японія, Австралія, поступово «чорний список» російських громадян, причетних до агресії проти України, збільшувався. Росію було виключено з «великої вісімки», а  4 червня 2014 р. на саміті «G8» у Брюсселі, лідери цих країн засудили агресію Росії. 

2. АТО – війна за незалежність України

Причини та передумови. Окупація Криму Росією стала справжнім викликом для України та міжнародної спільноти, адже одна з держав-гарантів територіальної цілісності України (згідно Будапештського меморандуму 1994 р.) не просто вторглась на територію України, але офіційно оголосила його частиною РФ. Нова українська влада зосередилась на захисті територіальної цілісності та розбудові Збройних сил України, які рішенням РНБО були приведені в повну бойову готовність з метою захисту східного кордону України. Вже 13 березня 2014 р. була відновлена Національна гвардія України.

Москва розгорнула справжню інформаційну війну проти України та нової української влади, намагаючись дискридитувати її в очах міжнародної спільноти. Водночас російські

Мал. 5. Протест проти російської окупації. Фото ilikenews.com

спецслужби за допомогою агентів впливу та проросійських терористів активно працювали в східних та південних областях України з метою дестабілізації ситуації та розколу України. Учасники проросійських заворушень виступали здебільшого за відокремлення півдня і сходу України та приєднання цих регіонів до Росії, проведення референдуму щодо федерального устрою України, надання російській мові статусу другої державної та проти нової української влади. Паралельно відбувались і проукраїнські мітинги, учасники  яких виступали за територіальну цілісність України та протестували проти російського вторгнення в Україну. Водночас офіційна Москва почала звинувачувати Київ у порушенні прав російськомовного населення та нав’язувати Україні федералізацію.

Перші масштабні проросійські виступи на сході України відбулися 1 березня 2014 року в Донецьку та Луганську. В цей день мітингувальниками було піднято над будівлями Донецької та Луганської облдержадміністрацій російські прапори. В той же день Донецька облрада ухвалила рішення щодо проведення референдуму щодо подальшої долі Донбасу, а Луганська обласна рада наступного дня ухвалила рішення про визнання нелегітимними центральні органи виконавчої влади України. 9 березня у Луганську, а 13 березня - у Донецьку сталися перші сутички між проукраїнськими та проросійськими силами. Так, 9 березня проросійські активісти за невтручання міліції розігнали мітинг з нагоди 200-річчя Т. Шевченка, а 13 березня – напали на мітинг за єдність України, що проходив у Донецьку. Дмитро Чернявський став першою жертвою зіткнень, отримавши ножове поранення від російського бойовика на мітингу в Донецьку.

Мал. 6. Проросійський мітинг в Донецьку. 1 березня 2014 р.  Фото uapress.info

Мал. 7. Проукраїнський мітинг в Донецьку. 5 березня 2014 р.

Протягом квітня 2014 року сепаратистськими угрупуваннями за допомогою російських спецслужб були проголошені на території Донецької та Луганської областей так звані «народні республіки» – Донецьку народну республіку (ДНР) 7 квітня та Луганську народну республіку (ЛНР) 27 квітня. «Проголошення республік» супроводжувалось захопленням адміністративних будівель і відбувалось за сприяння місцевої влади, яку переважно представляли члени Партії регіонів та комуністів. Захоплення адмінбудівель та вивішення  російських прапорів мали місце майже у всіх великих містах Донецької та Луганської областей. Такий сценарій розвитку подій писався в Москві та був частиною операції «Русская весна», мета якої полягала у створенні псевдореспублік, які б контролювались Москвою і водночас забезпечили б сухопутний зв’язок з окупованим Кримом. Спробу проголосити «народну республіку» було здійснено також в Харкові, а плани про проголошення народних республік поширювались і на інші регіони Сходу та Півдня України. Проте у прилеглих до Донбасу областях розпочались масові проукраїнські мітинги, які засуджували російське вторгнення в Україну. Також жителі Дніпропетровська, Запоріжжя та Харкова почали зводити блокпости, розпочалась організації батальйонів територіальної охорони порядку.

Зважаючи на досить складне становище українська влада задекларувала курс на глибокі європейські реформи та розпочала підготовку до виборів президента. А вже 21 березня 2014 р. Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк підписав політичну частину Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Проте загострення ситуації на Донбасі, терор проти проукраїнське налаштованих громадян та можливість поширення російських впливів на весь Схід та Південь країни, а також можливість прямого російського вторгнення вимагали від Києва рішучих дій з метою збереження територіальної цілісності України та захисту українського населення.

Мал. 8. Батальйон "Восток" в Донецьку. Фото http://www.trust.ua

Початок АТО. 13 квітня 2014 р. в. о. президента України Олександр Турчинов заявив, що для того, щоб зупинити розгул тероризму, організованого російськими спецслужбами у східних регіонах України, РНБО розпочинає широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Він повідомив, що: «Ми робили все, аби уникнути людських жертв. Але ми готові дати відсіч всім спробам вторгнення, дестабілізації та терористичним діям зі зброєю в руках. РНБО прийняла рішення розпочати широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Ми не дамо Росії повторити кримський сценарій у східному регіоні України».

13 квітня у Донецькій області почалась антитерористична операція (АТО) з метою зупинити терористів та сепаратистів. У ході операції правоохоронці розблоковували 2 блокпости терористів перед Слов'янськом. Терористи чинили опір і влаштували перестрілку. Внаслідок операції є вбиті і поранені з обох боків – українських силовиків та терористів. Особливою активністю відзначалися бої за телевізійні системи, оскільки саме телевізійні канали Росія використовувала для маніпуляції свідомістю громадян не лише Росії, але й України.  За повідомленням голови Служби безпеки України Валентина Наливайченка, на 15 квітня українські силовики вже затримали 23 кадрових офіцерів ГРУ РФ.

Паралельно російські спецслужби продовжували дестабілізувати ситуацію в південних та східних областях, наслідком чого стали подій в Одесі 2 травня, коли на учасників маршу «За єдність України» напали проросійські активісти та відкрили по патріотах України стрільбу з вогнепальної зброї. Міліція не вжила заходів для припинення кровопролиття й одеситам прийшлося самим захищатися. Внаслідок протистояння 2 травня в Одесі загорівся Будинок профспілок. Жертвами сутичок в Одесі стало 46 осіб, з них 42 загинули в Будинку профспілок.  За результами кровавих подій в Одесі, виконуючий обов`язки  Президента України, Турчинов зазначив, що «Йде війна проти нашої країни з боку Російської Федерації, і на сході України, так і на півдні. Вони пробують повністю дестабілізувати ситуацію».

Найжорстокіші бої українських військ з російськими терористами в травні - на початку червня відбувались в Слов’янську та Краматорську, терористів очолював полковник ГРУ Генерального штабу ЗС РФ Ігор Гіркін. Кремль водночас розпочав активні військові навчання та маневри на кордоні з Україною, завданням яких було прикриття масового перекидання техніки, зброї та живої сили в Україну, а також створювати психологічний тиск та імовірність повномасштабного вторгнення в Україну. Незважаючи на якісніше озброєння противника українські війська проявили героїзм та мужність, звільняючи Донецьку та Луганські області, важливу роль у забезпеченні армії необхідними речами відіграв волонтерський рух, що свідчить про усвідомлення громадянами України загрози втрати своєї державності. Яскравим феноменом протистояння агресору стали добровольчі батальйони, першими з яких були «Донбас», «Азов», «Айдар» їхня кількість весь час зростає.

Мал. 9. Українські війська знищили блокпост терористів біля Слов'янська.

Мал. 10. Українські військові десантуються біля Слов’янська.

Станом на 21 травня під контролем українських підрозділів силовиків перебували 6 районів Донецької області, в тому числі м. Добропілля, Добропільський, Олександрівський, Великоновосілківський райони під контролем спецбатальйону «Донбас», а у Великоновосілківський, Волноваський, Мар'їнський і Старобешівський райони контролювались підрозділами Національної гвардії. 13 червня українські війська звільнили Маріуполь. 14 червня сепаратисти збили Іл-76 Збройних сил України, що доправляв військових у Луганський аеропорт, в наслідок загинуло 49 осіб, включаючи екіпаж літака. Того ж дня були здійснені численні напади терористів на блокпости сил АТО, під час яких було вбито 6 військслужбовців.

Одностороннє припинення вогню. 25 травня 2014 р. на президентських виборах в Україні здобув перемогу Петро Порошенко з результатом 54,7% голосів, інавгурація якого відбулась 6 червня. Новий верховний головнокомандувач України виступив з мирними планом врегулювання ситуації на Донбасі. Його зміст полягав у:

• Гарантії безпеки для всіх учасників переговорів
• Звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не здійснив тяжких злочинів
• Звільнення заручників
• Створення 10-кілометрової буферної зони на українсько-російському кордоні. Вивід незаконних збройних формувань
• Гарантований коридор для виходу російських і українських найманців
• Роззброєння
• Створення в структурі МВС підрозділи для здійснення спільного патрулювання
• Звільнення незаконно утримуваних адміністративних будівель у Донецькій і Луганській областях
• Відновлення діяльності місцевих органів влади
• Поновлення центрального теле-і радіомовлення у Донецькій і Луганській областях
• Децентралізація влади (шляхом обрання виконкомів, захист російської мови, проект змін до Конституції)
• Узгодження губернаторів до виборів з представниками Донбасу (за умови погодження єдиної кандидатури, при розбіжності — рішення приймає президент)
• Дострокові місцеві і парламентські вибори
• Програма створення робочих місць у регіоні
• Відновлення об'єктів промисловості та соціальної інфраструктури

20 червня Петро Порошенко віддав наказ про припинення бойових дій на окупованих терористами територіях, перемир'я було оголошене з 22:00 20 червня по 10:00 27 червня 2014 року. В свою чергу сепаратисти продовжували атакувати позиції українських військових, здійснивши впродовж зазначеного періоду 108 разів, в результаті чого загинули 27 і було поранено 69 українських силовиків. Терористи обстрілювали позиції українських військових на висоті Карачун, Краматорську, Амвросіївці та Рубіжне, бойовиками ДНР була захоплена військова частина ЗСУ 3004, що розташована в Донецьку, а також збили Мі-8, в результаті чого загинуло 9 українських військових, в тому числі 3 члени екіпажу. 27 червня Президент Порошенко підписав економічну частину Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Після наради РНБО Президентом було вирішено продовжити одностороннє перемир'я з 27 до 30 червня. Рішення викликало широке обурення в суспільстві, армії та добровольчих батальйонах, під Адміністрацією Президента відбулися мітинги проти продовження перемир'я на Донбасі.

Відновлення АТО. Рішенням РНБО АТО було відновлено. В перші години 1 липня 2014 р. українські військові нанесли авіаційні та артилерійські удари по позиціях терористів в Слов'янську, Краматорську, Луганську та інших точках, загалом були атаковані  скупчень терористів. 5 липня, після поразки в Миколаївці, терористи відступили з Слов'янська, українські війська зайняли місто, підняли прапор України. Колони сепаратистів відступили і з Краматорська, близько 1 тисячі бойовиків, разом з Гіркіним колоною рушили до Донецька. Того ж дня від терористів було звільнено Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку. Всі сили сепаратисти кинули на оборону Донецька, Луганська, Горлівки, покидаючи при цьому інші населені пункти. Терористичні організації «ДНР» та «ЛНР» розпочали масовий терор місцевого населення, примушуючи його вступати до лав «ополчення» та воювати проти сил АТО. 6 липня українські війська зайняли Артемівськ, та все ж під контролем терористів залишилось 7 великих міст Донбасу: Донецьк, Горлівка, Луганськ, Сніжне, Антрацит, Краснодон і Сєвєродонецьк. 10 липня сили АТО нанесли ряд успішних авіаційних ударів по позиціях терористів, було знищено близько 100 бойовиків, 2 танки і установку «Град», в ході наступу звільнили Сіверськ, основними епіцентрами боїв стали Донецьк і Луганськ.

Мал. 11. Карта. Ситуація на сході України на 13 липня 2014 р.

Реакція міжнародної спільноти. Незважаючи на блокування Росією в Раді Безпеки ООН прийняття будь-якої резолюції щодо  засудження російської агресії, міжнародна спільнота засудила вторгнення Росії в Україну, але надавати летальну зброю Україні відмовились навіть США, проте МВФ надав довгострокові кредити, фінансову допомогу надали Євросоюз та США, також було виділено кошти на розвиток Збройних сил України. 16 липня 2014 р.  США ввели перші санкції щодо ключових секторів російської економіки. Під санкції потрапили «Роснафта», газова компанія «Новатек», державні Зовнішекономбанк і Газпромбанк. Проти підприємств російського оборонно-промислового комплексу: корпорації «Алмаз-Антей», «Іжмаш», концерну «Калашников», НВО «Базальт», «Уралвагонзаводу» і КБ Приладобудування, НПО Машинобудування, КРЕТ, «Сузір'я». Також санкції були введені проти кількох російських політиків і військових, а також представників антиурядових сил на Україні.

Збиття Боїнга. 17 липня російські терористи біля міста Тореза Донецької області збили Боїнг 777 «Малазійських авіаліній». Жертвами теракту стали 298 осіб - громадян Нідерландів, Малайзії, Австралії, Індонезії, Великої Британії та ін. Причетність Москви до цього теракту є беззаперечною. Служба безпеки України оприлюднила перехоплені розмови проросійських сепаратистів про те, що 17 липня 2014 р. о 16:40 (за київським часом) російський диверсант на прізвисько Бєс (Ігор Безлєр) доповів своєму кураторові, полковнику ГРУ ГШ ЗС РФ Гераніну Василю Миколайовичу про збитий літак: «Щойно збили літак. Група «Мінера». За Єнакієво впав». Терористи доповіли в ГРУ, що вони збили транспортний літак АН-26 української армії й невдовзі диктор новин російського телебачення повідомила про збиття терористами літака над містом Торез (Донецької області), заявивши, що «все відбулося близько п'ятої години вечора за московським часом». Згодом про збиття українського літака повідомили російські ЗМІ, серед яких РИА Новости та Russia Today

Вже 29 липня ЄС прийняв рішення про введення третього рівня санкцій проти Російської Федерації. Санкції стосуються енергетичного та фінансового секторів, продукції військового та подвійного призначення. Фінансові санкції передбачають обмеження для російських банків. Проте посилення санкцій та міжнародна ізоляція Росії не змогли стримати її від подальших дій на сході України. Успішне просування української армії та звільнення українських міст від російських терористів призвели до прямого відкритого вторгнення регулярних збройних сил РФ на Донбас в середині серпня 2014 р., зокрема,  росіяни окупували Новоазовськ, маючи на меті захоплення Маріуполя.

Мал. 12. Сили АТО після бою під Сніжним, серпень 2014 р. Фото .day.kiev.ua

Іловайський котел. Найтрагічнішим епізодом АТО стала трагедія під Іловайськом, який мав стратегічне значення, оскільки знаходиться в 25 км на схід від Донецька, звільнення Іловайська дозволило б силам АТО повністю блокувати терористів в Донецьку.  Українські військові увійшли в Іловайськ 18 серпня. Вони змогли взяти під свій контроль більшу частину міста, однак після введення регулярних російських військ 23-24 серпня сили АТО 28 серпня опинились в повному оточенні. Розпочались переговори щодо створення гуманітарного коридору для виходу українських військ з міста. Терористи заявили, що готові випустити бійців з оточення. 30 серпня о 10:00 українські військові організованими колонами почали рух з міста, однак колони розстріляли, завдавши великих втрат українським батальйонам. За даними Міноборони, під Іловайськом загинуло 108 українських бійців, сотні бійців були поранені та  захоплені у полон.

Мал. 13. Танк Т-72 М1М із замальованим бортовим номером на проросійських позиціях під Іловайськом. Фото tyzhden.ua

«Перемир’я». Трагедія під Іловайськом та збільшення кількості регулярних частин збройних сил РФ на Донбасу спонукали українську сторону до переговорного процесу. 5 вересня 2014 р. в рамках контактної групи Україна—Росія—ОБСЄ із залученням представників сепаратистів в Мінську було підписано угоду про тимчасове перемир’я:

• Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї.
• Забезпечити моніторинг та верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї.
• Здійснити децентралізацію влади, зокрема через ухвалення Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (Закон про особливий статус).
• Забезпечити постійний моніторинг на російсько-українському державному кордоні та верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України та Російської Федерації.
• Негайно звільнити всіх заручників і незаконно утримуваних осіб.
• Ухвалити закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
• Продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог.
• Вжити заходів для поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі.
• Забезпечити проведення дострокових місцевих виборів відповідно до Закону України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» (Закон про особливий статус).
• Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України.
• Ухвалити програму економічного відродження Донбасу і відновлення життєдіяльності регіону.
• Надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій.

   

Мал. 14. Карта. Ситуація на сході України станом на 5 вересня 2014 р.

Робота контактної групи у Мінську була продовжена, і сторони підписали наступний меморандум у ніч на 20 вересня 2014 р., коли представниками України, а також невизнаних терористичних груп ДНР і ЛНР за посередництва представника Росії був укладений меморандум.

• Припинення застосування зброї вважається загальним.
• Зупинка підрозділів і військових формувань сторін на лінії зіткнення станом на 19 вересня.
• Заборона на застосування всіх видів зброї і ведення наступальних дій.
• Протягом доби з моменту прийняття даного меморандуму відведення засобів ураження калібром понад 100 міліметрів від лінії зіткнення на відстані не менше 15 кілометрів з кожної сторони, в тому числі з населених пунктів, що дає можливість створити зону припинення застосування зброї шириною не менше 30 кілометрів — зони безпеки. При цьому відвести на лінії зіткнення сторін артилерійські системи калібру понад 100 міліметрів на віддалення їхньої максимальної дальності стрільби.
• Заборона на розміщення важких озброєнь і важкої техніки в районі, обмеженому певними населеними пунктами.
• Заборона на установку нових мінно-вибухових інженерних загороджень у межі зони безпеки, зобов'язання на зняття раніше встановлених мінно-вибухових загороджень в зоні безпеки.
• Заборонити польоти авіації та іноземних літальних апаратів, крім апаратів ОБСЄ над зоною безпеки.
• Розгортання в зоні припинення застосування зброї моніторингової місії ОБСЄ у складі групи спостерігачів організації протягом доби з моменту прийняття даного меморандуму. Зазначену зону доцільно розділити на сектори, кількість кордонів яких погодити в ході підготовки до роботи моніторингової групи спостережної місії ОБСЄ
• Виведення всіх іноземних найманців із зони конфлікту як з одного, так і з іншого боку.

Сторони також вирішили продовжити обмін військовополоненими. При цьому статус територій, захоплених бойовиками, на переговорах у Мінську не обговорювався. Проте ні терористи, ні Росія не дотримувались "мінських угод", продовжуючи обстріл українських території та тероризуючи місцеве населення. Українська сторона для імплементації "мінських угод"  прийняла Закон України  «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». Незважаючи на це, 2 листопада 2014 року представники терористичних організацій провели на окремих територіях Донецької та Луганської областей незаконні вибори голів та народних рад «ДНР» та «ЛНР». Крім цього, Росія так і не сприяла відновленню контролю української влади над східним кордоном, також російські терористи всіляко перешкоджали діяльності моніторингової місії ОБСЄ. Більше того, кількість російської техніки та зброї весь час поповнювалась так званими «гумконвоями», які Москва направляла в Україну без узгодження з Києвом.

Бої за донецький аеропорт. Символом незламності та мужності українських захисників став донецький аеропорт, бої за який тривають з 26 травня 2014 р., незважаючи на переважаючі сили агресора та «перемир’я», українські військові, яких назвали кіборгами, мужньо протистояли російським терористам. Проте наймасштабніші бої відбувались в аеропорту саме після оголошення перемир’я.  На думку Ю. Бутусова, саме "мінські угоди" спровокували загострення протистояння, оскільки аеропорт потрапив у зону відведення українських військ, натомість для терористичних банд бойове здобуття аеропорту важливо як демонстрація політичної перемоги.  Українські герої – кіборги - 242 дні обороняли аеропорт, доки 22 січня 2014 р. старий і новий термінал, а також башта укріплення донецького аеропорту були повністю зруйновані. Проте кіборги продовжують контролювати територію довкола аеропорту, знищуючи російських окупантів.

Мал. 15. Легендарна вежа донецького аеропорту. Фото ua.korrespondent.net

Масові теракти. Незважаючи на абсолютне заперечення своєї причетності до війни на Донбасі, Кремль продовжує відправляти в Україну терористів та регулярні військові частини, які воюють не лише проти української армії, але і проти місцевого населення. 13 січня 2015 р. російські бойовики здійснили теракт під Волновахою, розстрілявши рейсовий автобус: жертвами стали 13 осіб, 18 зазнали поранення. 24 січня російські терористи з градів обстріляли житлові райони Маріуполя, жертвами яких стали 31 осіб та близько сотні поранених. Вже традиційно російська пропаганда у всьому звинуватила сили АТО. Величезні людські втрати бойовиків змушують їх тероризувати місцеве населення, використовувати його, як живий щит, чи примушувати ставати до лав «ополчення».

Мал. 16. Наслідки обстрілу Маріуполя російськими терористами 24 січня 2015 р. Фото ua.korrespondent.net

Таким чином, війна, яку Росія розпочала проти України, перетворилась для останньої на справжню війну за незалежність. Незважаючи на переважаючий людський та технічний ресурс агресора, захисники України мужньо продовжують захищати незалежність нашої держави. Загроза втрати своєї державності консолідувала українське суспільство, яке, незважаючи на мову спілкування чи регіон проживання, об’єдналось, аби дати відсіч агресору та відстояти своє право на вільне життя.

Основні дати:

2014 р., 27 лютого - початок агресії Росії проти України, захоплення будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
2014 р., 1 березня - обидві палати рсоійського паламенту проголосували за введення російських військ на територію України і в Крим зокрема.
2014 р., 1 березня - перші масштабні проросійські виступи в донецьку та Луганську.
2014 р., 16 березня - псевдореферендум щодо входження Криму до складу РФ.
2014 р., 21 березня - підписання політичної частини Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом.
2014 р., 7 квітня - проголошення "ДНР".
2014 р., 13 квітня - оголошення в. о. Президента України Олександром Турчиновим про початок проведення АТО.
2014 р., 27 квітня - проголошення "ЛНР".
2014 р., 2 травня - трагедія в Одесі.
2014 р., 11 травня - псевдореферендум щодо статусу Донбасу.
2014 р., 25 травня - обрання Президентом України Петра Порошенка.
2014 р., 26 травня - початок боїв за Донецький аеропорт.
2014 р., 13 червня - звільнення українськими військами Маріуполя.
2014 р., 14 червня - російські терористи збили Іл-76 Збройних сил України, загинуло 49 українських військовослужбовців.
2014 р., 20 червня - одностороннє припинення вогю в рамках мирного плану Порошенка.
2014 р., 27 червня - підписання економічної частини Угоди про асоціацію України з Єровпейським Союзом.
2014 р., 1 липня - відновлення наступу українських військ на російських терористів.
2014 р., 5 липня - звільнення українськими військами Слов'янська та Краматорська.
2014 р., 17 липня - збиття російськими терористами Боїнга 777 «Малазійських авіаліній", жертвами стали 298 осіб.
2014 р., 23-30 серпня - Іловайський котел.
2014 р., 5 вересня - підписання в Мінську тимчасового перемир'я.
2014 р., 20 вересня - підписання Мінського меморандуму.
2014 р., 2 листопада - псевдовибори на Донбасі.
2015 р., 13 січня - теракт під Волновахою.
2015 р. 24 січня - масовий обстріл російськими терористами житлових районів Маріуполя.