Підготовка до ЗНО з історії України

1. Утворення Української Центральної Ради

Мал. 1. Микола ІІ.

23 лютого 1917 р. відбулася лютнева буржуазно-демократична революція в Росії. Її причинами були політична, економічна, військова і національна криза. Перша світова війна стала каталізатором збільшення всіх проблем у країні. Найбільшого напруження набула ситуація у столиці імперії Петрограді, де політичні страйки переросли у повстання робітників, до яких приєдналися солдати місцевого гарнізону. Серед тих, хто першими взяв участь у повстанні, були солдати Волинського та Ізмаїльського полків, укомплектовані переважно вихідцями з України. 2 березня 1917 р. цар Микола ІІ зрікся престолу. Російські ліберали створили 3 березня Тимчасовий уряд (очолював князь Г. Львов), який гарантував усім громадянам демократичні права і свободи. У березні 1917 р. по всій країні виникають ради робітничих, солдатських депутатів. У Росії формується двовладдя між тимчасовим урядом і радами робітничих, солдатських депутатів. В Україні до цих двох влад добавилася ще третя національна влада. 4 березня 1917 р. у Києві представники ліберально-демократичних й соціалістичних сил проголосили створення Української Центральної Ради (УЦР), що мала виконувати функції координатора українського руху. 7 березня було обрано керівництво УЦР. Її головою став М. Грушевський. Першим політичним кроком УЦР було звернення до Тимчасового уряду, в якому висловлювалась надія на те, що у вільній Росії будуть гарантовані права українського народу. 9 березня 1917 р. вона звернулася до українського народу з «Маніфестом», у якому сповіщала про падіння монархії та закликала будувати нове життя й підтримувати громадський спокій. УЦР почала видавати газету «Нова рада». 25–26 березня 1917 р. провело свій з’їзд Товариство українських поступовців. Його учасники підтримали курс на запровадження автономного ладу і прийняли рішення змінити назву своєї організації на «Союз українських автономістів-федералістів». 6–8 квітня 1917 р. у Києві відбувся Український національний конгрес.  На з’їзд прибуло понад 700 делегатів. На ньому був затверджений новий склад Центральної Ради. Таємним голосуванням було обрано голову УЦР. Ним став М. Грушевський. Заступниками голови обрано В. Винниченка і С. Єфремова.

Мал. 2. М. Грушевський.	Мал. 3. В. Винниченко.	Мал. 4. С. Єфремов.

Мал. 5. Київський міський будинок учителя (місце засідання УЦР).

До УЦР з’їзд обрав 115 осіб. Вони представляли усі громадсько-політичні організації України, а також окремі території, зокрема Кубань, Бессарабію, Петроград, Москву, Ростов-на-Дону, Саратов. 8 квітня 1917 р. на пропозицію М.Грушевського обрали виконавчий комітет (Малу Раду) із 20 осіб. Її головою став також М. Грушевський. Упродовж квітня–травня 1917 р. відбулися регіональні селянські з’їзди у Києві, Полтаві, Одесі. Їхні делегати заявили про підтримку УЦР. У березні – квітні 1917 р. відбулося створення першого українського полку ім. Б. Хмельницького з ініціативи «Українського військового клубу імені гетьмана П. Полуботка» на чолі з М. Міхновським. Він був палким прихильником утворення української національної армії і прагнув максимально прискорити цей процес. Саме цього побоювалася УЦР, уникаючи конфлікту з Тимчасовим урядом і сподіваючись одержати з його рук автономію цілком законно. Тому 5–8 травня 1917 р. у Києві працював І Всеукраїнський військовий з’їзд. Тисяча його делегатів представляла 1,5 млн. солдатів і офіцерів українізованих частин. З’їзд схвалив курс УЦР на утворення національних військових формувань, закликав усіх сприяти поліпшенню в них дисципліни, не допускати дезертирства рядового складу. Також сформовано Український генеральний військовий комітет із 18 осіб на чолі з С. Петлюрою. Комітет мав відати українськими військовими справами і підтримувати зв’язки з російським Генеральним штабом. Переговори, які вела  УЦР з Тимчасовим урядом, спочатку не дали результатів.

2. Діяльність УЦР в червні – серпні 1917 р.

Мал. 6. І Універсал УЦР.

10 червня 1917 р. Центральна Рада оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономія України. УЦР проголошувалася вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів. 15 червня 1917 р. у Києві створено перший уряд під назвою Генеральний Секретаріат, який став виконавчим органом запровадження в життя рішень УЦР. Його очолив В. Винниченко, генеральними секретарями стали Х. Барановський (фінанси), С. Єфремов (міжнародні справи), С. Петлюра (військові справи), І. Стешенко (освіта), М. Стасюк (продовольчі справи), Б. Мартос (земельні справи). Генеральним писарем було обрано П. Христюка. В уряді переважали соціал-демократи. Після цього Тимчасовий уряд вимушений був відновити переговори. Сторони зробили одна одній значні поступки. 3 липня 1917 р. було проголошено ІІ Універсал, в якому викладено результати переговорів УЦР з Тимчасовим урядом. УЦР визнавалась крайовим органом Тимчасового уряду, вона зобов’язувалась не проголошувати автономію України до скликання Всеросійських Установчих Зборів, затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим урядом, а формування українських військових частин мало відбуватись під контролем російського командування.

Мал. 7. Проголошення І Універсалу Центральної Ради.

 

Мал. 8. Перший Генеральний Секретаріат Центральної Ради, 1917 р.

Мал. 9. М. Міхновський.

Другий універсал спричинив урядову кризу в Росії. На знак протесту проти поступок українцям троє міністрів-кадетів покинули уряд. Прихильники імперіалістичного курсу щодо України – кадети не погоджувалися на визнання навіть обмеженої її автономії. Урядова криза поклала початок загальній політичній кризі в Росії (Липнева криза). 4 липня 1917 р. під впливом більшовиків у Петрограді відбувалася грандіозна півмільйонна демонстрація. Протягом 4–9 липня 1917 р. тривав виступ самостійників на чолі з М. Міхновським, які були незадоволені відмовою від автономії. Після подій 4–5 липня в Петербурзі більшовицька партія відмовилася від спроб мирним шляхом прийти до влади. 10 липня В. Ленін констатував: «Будь-які надії на мирний розвиток російської революції зникли остаточно». Тепер надія покладалась на збройне повстання і насильницьку ліквідацію існуючого політичного режиму. Крім того, компроміс між УЦР та Тимчасовим урядом виявився не довготривалим. Дуже швидко Тимчасовий уряд порушив попередні домовленості. Це сталося у в’язку з розв’язанням питання про повноваження Генерального Секретаріату.  4 серпня Тимчасовий уряд затвердив документ під назвою «Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні». У документі йшлося вже не про автономію, а про «місцеве самоврядування». Генеральний Секретаріат оголошувався органом Тимчасового уряду і мав бути затверджений ним за поданням Ради. До того ж влада Генерального секретаріату поширювалася лише на 5 губерній – Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську. Харківська, Катеринославська, Херсонська губернії і Таврія залишалися під юрисдикцією Тимчасового уряду. УЦР фактично позбавлялася законодавчих прав. Таким чином, відносини між Центральною Радою і Тимчасовим урядом були напруженими. Крім того жодному із цих двох владних структур не вдалося налагодити ефективне керівництво (УЦР в Україні, а Тимчасовому уряду в Росії). Економічне становище погіршувалося, зростала соціальна напруга, загострювалася політична боротьба. Крім того Росія зазнавала значних поразок на фронтах Першої світової війни. У правих колах посилилося прагнення до встановлення відкритої військової диктатури. 12 серпня у Москві була скликана Державна нарада, на якій верховним головнокомандувачем було призначено Л. Корнілова. УЦР негативно поставилася до Державної наради та відмовилася надіслати для участі в її роботі своїх делегатів. Керівництво УЦР розуміло, що перемога реакції означатиме крах надій на здійснення автономії. 25 серпня 1917 р. почався Корніловський заколот. Але це викликало страх перед народом, який вважав що заколот ліквідує усі здобутки революції. Тому, у містах почалося створення комітетів порятунку революції, комітетів дій та інших органів для боротьби із заколотниками. 30 серпня 1917 р. за активної підтримки більшовиків заколот було придушено. Наслідком цього стало, втратою Тимчасовим урядом опори серед заможних верств населення та зростання авторитету більшовиків.

3. Більшовицька Росія та УНР

Мал. 10. В. Ленін.

В ніч з 25 на 26 жовтня 1917 р. під керівництвом більшовицької партії відбулося збройне повстання, внаслідок якого було повалено владу Тимчасового уряду.  ІІ Всеросійський з’їзд рад проголосив Росію Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.  На з'їзді за були ухвалені декрети про мир та землю. Сформувався перший радянський уряд Росії – Рада Народних Комісарів (РНК), який очолив Володимир Ленін. Уже 29–31 жовтня відбулися збройні повстання більшовиків у Києві. Спроби більшовиків поширити контроль на територію України підштовхнули Центральну Раду до більш рішучих дій. 7 листопада 1917 р. вона ухвалила ІІІ Універсал в якому йшлося: проголошення Української Народної Республіки (УНР) в складі федеративної демократичної Росії; УЦР – вищий законодавчий, а Генеральний Секретаріат – вищий виконавчий орган УНР; скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські та інші землі нетрудових господарств; земля – власність трудового народу; введення 8-годинного робочого дня; визнання права національних меншин на національно-територіальну автономію; призначення дня виборів  та скликання Українських установчих зборів та ін. 4–6 грудня 1917 р. тривала робота І Всеукраїнського з'їзду Рад у Києві, на якому було роблено чергову спробу більшовиків передати всю владу радам, перетворивши УЦР на Центральний Виконавчий комітет рад, але з’їзд висловив довіру УЦР. Делегати-більшовики залишили цей з’їзд та переїхали до Харкова, де проходив 12 (25) грудня  обласний з’їзд рад Донецько-Криворізького басейну. Тут більшовики проголосили встановлення в Україні радянської влади. Було обрано Центральний Виконавчий Комітет рад України на чолі з Ю. Медведєвим, якого у березні 1918 р. заступив В. Затонський, та уряд Народний Секретаріат на чолі з Артемом (Ф. Сергеєвим).  4 грудня 1917 р. більшовики (В. Ленін та Л. Троцький) видали «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». В ньому йшлося: визнання УНР та її права на самовизначення аж до відокремлення від Росії; звинувачування УЦР у проведенні «двозначної буржуазної політики»; вимагали припинити роззброєння більшовицьких загонів, не пропускати війська на Дон та Урал, де розгорнулося антибільшовицьке повстання; у разі невиконання вимог, Рада Народних Комісарів (Раднарком) вважатиме УЦР у стані війни. 5 грудня Генеральний Секретаріат відхилив ультиматум і почав готуватися до війни з більшовицькою владою Росії.

4. Перша війна Радянської Росії та УНР

В грудні 1917 р. розпочалася війна між більшовиками та УЦР. Нерішуча внутрішня політика Центральної Ради підірвала її авторитет серед населення. Крім того, Центральна Рада довгий час недостатньо уваги приділяла розбудові національних збройних сил. Як наслідок, у першій половині січня вислані з Центральної Росії більшовицькі загони під командування В. Антонова-Овсієнка захопили всю Лівобережну Україну, а наприкінці місяця підступили під українську столицю. Загроза захоплення більшовиками України змусила УЦР 22  січня 1918 р. оприлюднити ІV універсал, в якому Українська Народна Республіка проголошувалася самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою, а влада УНР належить народу, до Установчих зборів владу здійснює УЦР та Генеральний Секретаріат (нова назва – Рада Народних міністрів). 29 січня 1918 р. відбувся бій під Крутами між радянськими військами на чолі з М. Муравйовим та загоном українських добровольців, до складу якого входило 500 студентів, на чолі з сотником В. Омельчинком. Українські війська були розбиті.

Мал. 11. Бій під Крутами. Леонід Перфецький.

 

Мал. 12. Урочисте перепоховання студентів, котрі загинули

під Крутами у Києві, 19 березня 1918 р.

Мал. 13. С. Петлюра.

26 січня 1918 р. Мала Рада і Рада Народних міністрів залишила Київ. Тоді ж більшовицькі війська увійшли до української столиці. Почалася перша радянізація українських земель.  Проте УЦР не визнала нової влади у Києві і вирішила укласти угоду з країнами Четвертного союзу. Уже 27 січня (9 лютого) 1918 р. у Бресті був підписаний мирний договір. Згідно з його умовами, Східна Галичина й Буковина залишались у складі Австро-Угорщини, але згідно з таємною декларацією їм мала бути надана автономія. Україні поверталася Холмщина та Берестейщина, забезпечувався обмін військовополоненими, торгівлю необхідними товарами. УНР визнавалась незалежною державою, отже стала суб’єктом міждержавних відносин. Договір передбачав поставку в 1918 р. до Німеччини й Австро-Угорщини 960 тис. тонн хліба, 48 тис. тонн цукру, 44 тис. тонн м’яса (живою вагою). Союзники обіцяли надати УНР військову допомогу у боротьбі проти радянської влади в Україні і відновлення влади УЦР. 18 лютого 1918 р. німецькі війська перейшли у наступ проти радянських військ, через 9 днів вони були вже біля Києва. 25 лютого в наступ перейшли австро-угорські війська й оволоділи того ж дня Кам’янцем-Подільським. Загальна кількість німецьких та австро-угорських військ в Україні становила 450 тис. вояків. 2 березня в Київ увійшли війська УНР на чолі з С. Петлюрою, а за ними – німецькі військові частини. 7 березня в столицю УНР прибули УЦР та Рада Народних Міністрів. Слід відзначити, що 3 березня 1918 р. було укладено Брест-Литовський мир між РСФРР і Німеччиною та союзниками. Росія цим підтверджувала свій вихід із Першої світової війни. З договором вона зобов’язувалася визнати угоду між УЦР та Німеччиною та зі свого боку підписати мирний договір з УНР. Після повернення, авторитет Центральної Ради серед населення України падав. Заможні верстви дратували соціалістичні ідеї Ради, проголошення нею націоналізації великої земельної власності, безпорадність у налагодженні роботи промисловості.  Зі свого боку селяни розуміла, що після повернення поміщиків обіцянки Ради наділити їх землею перетворилися на порожні слова. Водночас почали загострюватися відносини між окупаційним командування і урядом УНР. Рада виявилася неспроможною забезпечити вивезення до Німеччини продовольства. За такої ситуації кайзерівські чиновники почали дедалі активніше втручатися у внутрішні справи УНР.  Таким чином, Українська Центральна Рада практично втратила свою авторитет і поступово створилися передумови для її усунення від влади. 29 квітня 1918 р. УЦР видала своє останнє рішення – прийняття Конституції УНР та обрання М. Грушевського Президентом. В той же день відбувся державний переворот, внаслідок якого було повалено владу Центральної Ради та проголошено Українську Державу на чолі з Павлом Скоропадським.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

4 березня1917 р. – створення Української Центральної Ради (УЦР).
6–8 квітня 1917 р. – у Києві відбувся Український національний конгрес.
10 червня 1917 р.  – Центральна Рада оприлюднила свій І Універсал.
3 липня 1917 р. –   проголошено ІІ Універсал.
4–9 липня 1917 р. – виступ самостійників на чолі з М. Міхновським.
4 серпня 1917 р. – Тимчасовий уряд затвердив документ під назвою «Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні».
25 серпня 1917 р. – Корніловський заколот.
25 жовтня 1927 р. – Жовтневий переворот, прихід до влади у Росії більшовиків та повалення влади Тимчасового уряду.  
7 листопада 1917 р. – УЦР ухвалила ІІІ Універсал в якому зазначалось проголошення Української Народної Республіки.
12 грудня 1917 р. – з’їзд більшовиків у Харкові та проголошення встановлення в Україні радянської влади.
4 грудня 1917 р. – більшовики (В. Ленін та Л. Троцький) видали «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради».
22 січня 1918 р. – УЦР оприлюднила ІV універсал, в якому проголошувалась незалежність Української Народної Республіки.
29 січня 1918 р. – бій під Крутами.
26 січня (8 лютого) 1918 р. – вступ більшовицьких військ до Києва.
27 січня (9 лютого) 1918 р. – Берестейський мирний договір між УНР та країнами Четвертного союзу.
18 лютого 1918 р. – німецькі війська перейшли у наступ проти радянських військ.
7 березня 1918 р. – в Київ прибули УЦР та Рада Народних Міністрів.
29 квітня 1918 р. – державний переворот: прихід до влади П. Скоропадського.