Підготовка до ЗНО з історії України

1. Політичний устрій

Київська Русь ІХ–Х ст. була ранньофеодальною монархією із своєю династією Рюриковичів. На чолі держави стояв великий київський князь, в руках якого зосереджувалась законодавча, виконавча, судова та військова влада. Також до функцій князя входили представницькі обов’язки на міжнародній арені. Він правив за допомогою власної дружини (війська) та удільних князів, які були родичами великого князя та мали досить широкі права на місцях. Рада князів і старшої дружини (бояр) складала боярську думу, котра приймала важливі рішення. У разі відсутності чи смерті князя вона виконувала його функції, сприяла обранню нового князя. Управління в невеликих містах здійснювали намісники великого князя – тисяцькі та посадники. Слід відзначити, що у Київській Русі продовжували збиратися віча, проте воно уже не носило суто збір чоловічого населення, а зібрання впливових бояр, дружинників, заможного купецтва тощо.
 

2. Соціальний устрій

У Західній Європі населення поділялося на три стани (верстви): «ті, що моляться» (церковнослужителі), «ті, що воюють» (лицарі), «ті, що працюють» (селяни, ремісники та ін.) У Русі ж довгий час не існувало такого стану як духовенство, воно почало формуватися лише після прийняття у 988 р. християнства. У Київській державі 13–15% населення проживало у містах і селищах, яких нараховувалось близько 240. Проте лише 74 міста були із населенням близько 4–5 тис. чол. Одним із найбільших міст, не тільки у Русі, а й у Європі, був Київ, в якому мешкало приблизно 35–40 тис. чол. Кожне місто мало свій дитинець, де зосереджувалися органи влади та управління, та посад, у якому мешкало ремісничо-торгове населення. Основну масу населення Київської Русі складали селяни, які займалися землеробством та несли різні феодальні повинності, зокрема такі: данина (сплата продуктами: медом, хутром, зерном); відробіток (відпрацювання на полі землевласника) та повоз (постачання коней і транспорту для потреб князя).

Мал. 1. Привілейовані верстви суспільства Київської Русі.

 

Мал. 2. Непривілейовані верстви суспільства Київської Русі.

 

Мал. 3. Залежне населення Київської Русі.

3. Економічний розвиток

Основою господарства Київської Русі було землеробство. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо тощо. Розвивалося городництво та садівництво. Поширення також набуло скотарство. Так, на Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, а на Лівобережжі – свиней. Важливу роль відігравали промисли, насамперед мисливство, рибальство, бортництво (бджільництво). Одночасно з появою міст відбувається розвиток ремесла і торгівлі. Найбільше значення відігравали чорна металургія, залізоробне, гончарне, ткацьке та деревообробне ремесла. У ХІІ–ХІІІ ст. розквіту набуло склоробство. Важливе місце у Київській Русі займала торгівля. Через територію її територію проходили великі міжнародні торгівельні шляхи: «З варяг у греки», «шовковий», «соляний»,«залізний». Давньоруські купці вивозили за кордон зерно, зброю та інші металеві вироби, ювелірні прикраси, хутра, мед, віск. Імпорт складали: тканини, вино, предмети розкоші.

4. Перші школи та бібліотеки

З утворенням держави та її органів – управлінських, судових, податкових та інших виникає потреба у появі писемності. За князювання Володимира Великого у Києві була перша заснована школа. Поступово школи з`явились в усіх великих містах. Онука Ярослава княжна Янка заснувала у Києві при Андріївському монастирі школу для дівчат. Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, що створювались при монастирях і церквах. Найперша бібліотека була заснована у 1037 році Ярославом Мудрим у Софії Київській. Заснована ним бібліотека була одна з найбільших у Європі й нараховувала понад 500 томів. Найпоширенішими були книги на церковну тематику, які переписували у скрипторіях. Кожна книжка була витвором мистецтва. Писали на пергаменті, а потім розмальовували малюнками та оздоблювали дорогоцінними металами та коштовним камінням. Тому за одну книгу можна було купити декілька сіл або й місто.

5. Відомі діячі культури Київської Русі

Мал. 4. Відомі діячі культури Київської Русі.

6. Літературні пам’ятки

 Мал. 5. Літературні пам`ятки Київської Русі.

7. Архітектурні пам’ятки Київської Русі

Мал. 6. Софійський собор (1037 р., Київ).

Мал. 7. Києво-Печерський монастир (1051 р., Київ).	Мал. 8. Михайлівський Золотоверхий собор (1108 р., Київ).

Мал. 9. Спасо-Преображенський собор (1036 р., Чернігів).	Мал. 10. Борисоглібський собор (1123 р., Чернігів).

Мал. 11. П’ятницька церква (кінець ХІІ ст., Чернігів).	Мал. 12. Церква Святого Пантелеймона (кінець ХІІ ст., р. Галич).

Окрасою монументальних споруд був фресковий живопис (розпис фарбами по вологій штукатурці) та мозаїки (зображення, складені з кольорових камінців або непрозорого скла). Широкого поширення набуло іконописання за візантійською традицією. Слід відзначити, що у період Київської Русі значного поширення набули майже усі види мистецтва, крім скульптури.

Мал. 13. Богоматір Оранта. Мозаїка у Софійському соборі.	Мал. 14. Мозаїка Христа Вседержителя (Софійський собор).

Мал. 15. Холмська ікона Богородиці (візантійська традиція), ХІ ст.	Мал. 16. Вишгородська ікона богородиці (візантійська традиція), перша половина ХІІ ст.	Мал. 17. Дорогобузька ікона Богородиці, остання третина ХІІІ ст.

Мал. 18. Родина князя Святослава Ярославича.

Мініатюра з «Ізборника», 1073 р.

Основні терміни, поняття, імена

Основні дати:

989–996 рр. – спорудження Десятинної церкви.
1037 р. – завершення будівництва Софійського собору у Києві.
1056–1057 рр. – створення Остромирового Євангелія.
1073–1089 рр.  – споруджено Успенський собор Києво-Печерського монастиря.
1113 р. –   укладення  «Повісті минулих літ» Нестором Літописцем.
1187 р. – створення «Слова о полку Ігоревім».
1187 р. – перша згадка назви «Україна».