ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ У ДВОСКЛАДНОМУ Й ОДНОСКЛАДНОМУ РЕЧЕННІ

Тема 30. Другорядні члени речення. Означення узгоджене і неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Порівняльний зворот.

Додаток — другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямовано дію, і відповідає на питання кого?чого?кому?чому? кого?що? ким? чим? на кому? на чому? Додаток найчастіше виражений іменником чи займенником, рідше — прикметником у значенні іменника чи інфінітивом: Мохнатий джміль із будяків червоних спиває мед (М. Рильський). Нас інші ждіть обірвані мости (А. Малишко). Чужим не розбагатієш (Нар. тв.). Любить людей мене навчила мати (В. Симоненко). Додаток залежить від присудка, рідше — від підмета. Додаток може мати при собі означення: Співає ліс захриплими басами, веде за повід стежечку худи (Л. Костенко).

Обставина — другорядний член речення, який указує на спосіб здійснення дії, її якість або інтенсивність, а також місце, час, причину, мету, умову, з якими пов'язана дія чи вияв ознаки. Обставина відповідає на питання як? яким чином? де? коли? з якою метою? чому? якою мірою? та ін. Обставина залежить від присудка і при собі може мати означення: І якщо впадеш ти на чужому полі прийдуть з України верби і тополі (В. Симоненко).

Обставина може виражатися:

а)         прислівником: Коні шалено мчали полем (Ю. Мушкетик);

б)         дієприслівником: Осиротівши, клени мріють про весняне листя (І. Коваль);

в)         дієприслівниковим зворотом: За хвилину діти з галасом вскочили у виноградник, випереджаючи матір (М. Коцюбинський);

г)         іменником у непрямих відмінках: Ішов дід з містечка, через гору у свій присілок (Л. Костенко);

ґ)         інфінітивом: Осінь сіла в лісі відпочити (М. Вінграновський);

д)         порівняльним зворотом: Сонце, мов здорова червона^діжа, випливало з-за краю землі (М. Коцюбинський).

Відповідно до значення виокремлюють такі види обставин:

  • місця: (де? куди? звідки?) — Я прийшов додому.
  • часу: (коли? відколи? доки?) вказують на час дії, стану, ознаки. — Завтра вставати рано. Темної ночі переведено його в темний покій (Панас Мирний); Так коло півночі Яким їх покликав (М. Коцюбинський).
  • мети: (для чого? з якою метою?) означають мету дії. — Ми поїхали на відпочинок. Погонич зумисне гнав коні з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);
  • причини: (чому? з якої причини?) означають або причину, або підставу дії, або причину виникнення стану. — Він зрадів, побачивши сина. Спохвату ляпнувши про дівчину, він одразу ж завагався був…(А. Головко).
  • умови: (за якої умови?) означають умову, за якої відбувається дія. — Лежачи й сокира іржавіє. Не спитавши броду, не лізь у воду (народна приказка).
  • допустовості: (незважаючи на що?) означають умову, усупереч якій щось відбувається. — Було душно, незважаючи на таку рань. І подам вам раду щиру: і при щасті знайте міру (Л. Глібов).
  • способу дії: (як? яким способом?) позначають якість дії, стану, ознаки або вказують на різні способи здійснення дії чи ознаки або вияву ознаки. — Він поїхав поїздом.Тихо пливе блакитними річками льон (М. Коцюбинський); Тепер іду я без дороги, без шляху битого (Т. Шевченко); На чорному фоні неба заблищали стріламиблискавки (І. Нечуй-Левицький).
  • міри і ступеня: (наскільки? у якій мірі?) характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву — Це мені знайоме до болю; Вона вміла дуже добрекуховарити (І. Нечуй-Левицький); Шляхом на цілий кілометр розтягнулась танкова колона (О. Гончар); Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить (народна приказка).

Означення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета (його якість, властивість, належність, порядок при лічбі). Означення відповідає на питання який? чий? котрий? Означення може залежати від підмета, додатка чи обставини, рідше - від присудка (складеного іменного): 3 вітром весняним сосна розмовляла (Леся Українка).

Означення може виражатися:

а)         прикметником: В пахучій хмарі дощової глиці стоїть туман (Л. Костенко);

б)         дієприкметником: Сірі води густо спливали з сірого неба на посірілу землю (М. Коцюбинський);

в)         дієприкметниковим зворотом: Стара черемха заздро поглядала на першу вишню, визрілу сміло (В. Беля);

г)         іменником у непрямих відмінках: Промінь сонця золотом розмальовує світанок (І. Коваль);

ґ)          прислівником: Каву по – східному готують у піску (3 газети);

д)         інфінітивом: Бажання освіжитися підсилювало прохолодне й бурхливе море.

Узгоджені означення

Узгоджені означення узгоджуються з означуваним словом у роді, числі, відмінку. При цьому зміна форми означуваного слова веде до зміни форми означення. Узгоджені
означення виражаються прикметниками, дієприкметниками, числівниками, займенниками. 

Неузгодженні означення

Неузгоджені означення виражаються іменниками, особовими займенниками, прислівниками, інфінітивами, сполученням слів. При цьому зміна форми означуваного слова не веде до зміни форми означення.

Прикладкою називається означення, виражене іменником, яке одночасно визначає, характеризує предмет і дає йому другу назву. Крім іменника, прикладка також може відноситися до займенника або будь-якої іншої частини мови, ужитої в ролі іменника. Прикладка зазвичай узгоджується з означуваним словом у роді, числі й відмінку (Проживав у нас довго  собака Пірат (О. Довженко)). Лише прикладки, які є власними назвами гір, озер, станцій, планет, не узгоджуються з означуваним словом у непрямих відмінках (Альпіністи підкорили вершину гори Еверест).

Прикладки бувають непоширені, тобто виражені одним словом, і поширені — виражені кількома словами (Я передплачую газету «Голос України»). Якщо прикладка і означуване слово — загальні іменники, не пояснювані іншими словами, то вони пишуться через дефіс (Десь-не-десь лежали на землі дуби-великани… (О. Кобилянська)).

Дуже важливо правильно розрізняти, яке слово в прикладкових сполуках виступає головним, а яке — залежним:

1) Якщо в реченні особа названа власним ім’ям і загальною назвою, то прикладкою виступає загальна назва (Гетьман Хмельницький завзято вів козаків у наступ).

2) Якщо особу названо двома загальними назвами, то прикладкою є друга з них, яка пояснює, уточнює першу, і пишуться ці слова через дефіс (До кімнати зайшла дівчина-санітарка).

3) У поєднанні власної та загальної назв географічних об’єктів прикладкою виступає власна назва (Місто Київ  — столиця України). Загальна назва географічного об’єкта може виступати прикладкою до власної, якщо в реченні стоїть після неї (Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та  (П. Тичина)) або якщо дає їй образну характеристику (Красень Дніпро несе свої води в Чорне море).

4) Прикладками є назви, що конкретизують загальну назву предмета, дають йому образну характеристику (жук-короїд, заєць-русак, вовчик-братик, хлопець-богатир). Якщо такі прикладки стоять у реченні після означуваного слова, вони пишуться із ним через дефіс (Вся долина зеленава в квітах-зорях, в майських травах (П. Усенко)).