РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У ПРОСТОМУ ТА СКЛАДНОМУ РЕЧЕННЯХ. ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА

Тема 41. Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог.

Прямою мовою називається чуже мовлення, передане дослівно, з повним збереженням змісту, форми та інтонації: «А нашому братові, — увернув грізно Чіпка, — треба стерегти свого брата, а не тільки про себе думати» (Панас Мирний, Іван Білик).

Пряма мова зазвичай супроводжується словами автора, які вказують, кому вона належить. Щодо прямої мови вони можуть займати різну позицію (стояти перед прямою мовою, після неї чи всередині неї).

Правило

Приклад

«П», — а.

«П?» - а.

«П!» — а.

«Не на тебе ждать я буду», — поет відповідає.

«Хто ж се я?» — поет питає.

«От спасибі!» — крикнув лицар.

А: «П?»

Тут поет не втерпів: «Хто там?»

«П, — а, — п».

«П, — а. — П».

«П?-а. -П».

«П — а. — П».

«Голос маю, — каже лицар, — та не тямлю віршування...»

«Ні, се я, — озвався голос. - Маю справу пильну дуже».

«Що ж? — поет на те говорить. — То за ручку та й до шлюбу!»

«Годі жартів! — крикнув згорда. — Бо задам тобі я гарту!»

(Леся Українка)

 

Зауважте! Окремого коментаря потребує випадок, коли слова автора стоять у середині прямої мови. Після слів автора ставиться кома з тире й пряма мова починається з малої літери, якщо слова автора стоять не на межі двох речень прямої мови, а в середині одного речення прямої мови: «Що ви, — кажу, — шукаєте?» (Л. Костенко).

Зауважте! Коли одна частина слів автора стосується тієї частини прямої мови, яка йде перед розривом, а друга — тієї, що йде після нього, то після слів автора ставиться двокрапка й тире, а пряма мова продовжується з великої літери («П, — а: — П».): «Знаю, що по закону, — сердито відповів на те Лозовий і додав: — Вишняку шкода» (В. Дрозд).

Пряма мова не виділяється лапками, якщо немає вказівки на те, кому вона належить: Недарма кажуть: пісня — душа народу (В. Скуратівський).

 

Різновидом чужого мовлення є цитата — уривок певного тексту, твору, висловлювання, який передано дослівно для підтвердження чи заперечення власних думок. Цитати, як пряма мова і діалог, можуть супроводжуватися словами автора.

За будовою цитати бувають різні: просте речення; складне речення; кілька речень; частина речення; словосполучення; слово.

У наукових текстах цитати здебільшого паспортуються, тобто подаються бібліографічні відомості цитованої праці: автор, назва праці, місце видання, видавництво, рік видання, номер тому, номер сторінки, з якої взято цитату. Паспортизацію можна зазначити в дужках після цитати в самому тексті або у виносках внизу сторінки під текстом.

Взірець:

«Довженко в усьому поет, і це його виділяє з-поміж багатьох як митця. Він поету думанні, у барвах, у зображенні характеру людини, у погляді на природу, на комаху, на квітку...» (О. Гончар).

Цитати, які оформлені словами автора, супроводжуються дієсловами говорити, казати, писати тощо і становлять завершене висловлення, пунктуаційно виділяють так само, як і пряму мову.

Якщо цитують поетичну строфу із збереженням форми вірша, то в лапки такий віршований текст не беруть, пишуть цю цитату з нового рядка, зробивши відступ від лівого берега в '/3 ширини сторінки.

Діалог — розмова двох чи кількох осіб, відтворена дослівно.

Діалогічне мовлення може як супроводжуватися, так і не супроводжуватися словами автора. Діалог оформлюється репліками, кожна з яких пишеться з нового рядка. Перед кожною реплікою ставиться тире.

Взірець:

-Чому погано вчишся, Гнате?

-Це я на зло своєму тату...

-Ну, а «на зло» чого буває?

 -Того, що тато мене лає.

 -За віщо ж лає твій татусь?

 -За те, що я погано вчусь...

(Г. Бойко)