ОРФОГРАФІЯ.ОРФОЕПІЯ

Тема 47. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови.

Закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни

-а (-я)

-у (-ю)

Назви чітко окреслених предметів: олівця, принтера

Назви збірних понять: гурту, хору, саду, але гуртка, садка

Назви істот: студента, Мороза

Назви речовин і матеріалів: піску, кисню

Назви мір, місяців, днів тижня: грама, метра, квітня, понеділка

Назви явищ природи: вітру, морозу

Назви населених пунктів, крім тих, де друга частина співзвучна із загальною назвою: Парижа, Харкова, але Кривого Рогу, Широкого Яру

Назви установ, організацій, споруд, приміщень: ліцею, магазину, але гаража, хліва, млина

Назви просторових понять: степу, майдану

Наукові терміни (здебільшого точних наук і мовознавства): синуса, ромба, присудка

Назви ігор, танців: футболу, вальсу, але гопака

Назви абстрактних понять, процесів: галасу, суму

Терміни (здебільшого літературознавчі, хімічні, фізичні): жанру, сюжету, імпульсу

Географічні назви: Сибіру, Байкалу, Криму, Бугу, але в назвах річок із наголосом на закінченні — -а Дністра, Дінця

 

Зауважте! Деякі іменники можуть мати паралельні закінчення -а(-я) або -у (-ю). Це залежить від наголосу або від значення:      

Відмінкові закінчення прикметників

Розрізняють такі різновиди відмінювання прикметників: відмінювання прикметників твердої та м’якої груп.

До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується твердим приголосним: білий, красивий, кореневий, дивовижний, заможний, пильний, Наталчин, сестрин.

Прикметники твердої групи в називному відмінку однини мають закінчення -ий, -а, -е: новий, нова, нове.

До м’якої групи належать прикметники, основа яких закінчується м’яким приголосним: давній, ранній, мужній, безкраїй, кутній, всесвітній, братній, прийдешній, внутрішній.

Прикметники м’якої групи в називному відмінку однини мають закінчення -ій, -я, -є, а в словах з основою на й —-й, -є: всесвітній, всесвітня, всесвітнє; безкраїй, безкрая, безкрає.

У родовому, давальному і місцевому відмінках однини відмінкові закінчення прикметників м’якої групи всіх трьох родів збігаються з відповідними відмінковими закінченнями прикметників твердої групи:великого — великому, синього — синьому.

У давальному і місцевому відмінках однини прикметники жіночого роду мають закінчення -ій-(-їй-): дружній сім’ї, молодій жінці, у смерековій хаті, на тихій вулиці.

В орудному відмінку однини прикметники жіночого роду з основою на шиплячий мають закінчення -ою: найбільшою частиною, лисячою норою, плакучою вербою.

У місцевому відмінку однини прикметники чоловічого і середнього роду можуть мати паралельні закінчення -ому, -ім: на синьому — на синім, на далекому — на далекім, на гарячому — на гарячім.

У називному відмінку множини прикметники всіх трьох родів твердої і м’якої груп мають закінчення , а в словах з основою на й — -ї: Наші мирні ліси і озера прозорі, земляки твої рідні, колгоспні лани, наші тихі орловські замріяні зорі вже давно виглядають тебе із війни.

Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках.

Подвоєні букви в сучасному українському письмі вживаються для того, щоб позначити:

- два однакові приголосні звуки на межі значущих частин слова;

- подовжені м’які приголосні звуки, що виникли між голосними у корені.

Подвоєння відбувається:

1. При збігові двох однакових приголосних:

- на межі префікса і кореня: беззубий, віддячити, оббити, роззява;

- на межі кореня і суфікса: докорінний, неписьменний, щоденний, осінній, ранній;

2. У наголошених прикметникових суфіксах -енн-(ий), -анн-(ий), -янн-(ий), що вказують на міру, більшу, ніж звичайна, або на можливість чи неможливість виконання дії: здорове'нний, невблага'нний, страше'нний, незрівня'нний, незліче'нний.

3. У прикметниках-старослов’янізмах: огненний, благословенний, блаженний, окаянний, священний, мерзенний.

Подвоєння не відбувається:

1. У прикметникових суфіксах -н-, якщо основа закінчується на будь-який інший звук, крім : реформа — реформений, дерево — дерев’яний.

3. У прикметникових суфіксах -ан-, -ян-, -ен-, що не вказують на неможливість виконання дії або велику міру, та в суфіксах -ин-, -ін-: шалений, жаданий, довгожданий, насильствений, буквений, потомствений, морквяний, лебединий.

Порівняйте: нездо'ланий — нездола'нний, неоці'нений — неоціне'нний, неприми'рений — непримире'нний.

Пасивні дієприкметники на –ний пишуться без подвоєння: зроблений, написаний.Прикметники дієприкметникового походження з префіксом не- та наголошеними суфіксами –енн-, -анн-, які вказують на найвищу міру ознаки, пишемо з -нн-: нездійсненним, несказанний.

Не з різними частинами мови

1)Тільки разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається (невдаха, неук, нехотя).

2) Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками (не два, не наш, не з руки).

3) З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення. Якщо іменник зне можна замінити словом-синонімом, то пишемо разом (неволя — рабство, недовіра — підозра). Якщо ж у реченні є чітко виражене заперечення або протиставлення понять, то не пишемо окремо (Не доля вирішує, а людина творить свою долю).

4) З прикметниками й прислівниками не здебільшого пишеться разом (невибагливий — скромний, нерішуче — вагаючись). Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується (Надворі не холодно) або відбувається протиставлення явищ, процесів тощо (Надворі не холодно, а лише трохи прохолодно).

Не з дієсловом

1) З усіма формами дієслова не пишеться окремо (не написати, не написано). Але разом не пишеться в дієсловах, що без не не вживаються (неволити, нездужати, ненавидіти); а також у префіксі недо-, який вказує на неповноту дії (недолюблювати, недооцінювати).

2) З дієприкметником не може писатися і окремо, і разом. Якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його, то не обов’язково пишеться окремо (не знаний (де?) тут). Якщо при дієприкметнику немає пояснювального слова, то не може писатися і разом, і окремо, як у випадку із прикметником (поле не засіяне — поле незасіяне).

3) Слід розрізняти заперечне слово немає, у якому не пишеться разом, і дієслівну форму не має, у якій частка не пишеться окремо (У нашім раї на землі нічого кращого немає, Як тая мати молодая (Т. Шевченко) ― Він не має даху над головою).