ОРФОГРАФІЯ.ОРФОЕПІЯ

Тема 48. Орфоепія. Наголос, наголошені і ненаголошені склади. Відображення вимови голосних через фонетичну транскрипцію. Відображення вимови приголосних звуків. Вимова слів з апострофом.

Орфоепія (від грец. orthos — прямий, правильний, рівний і epos — слово, мова) — розділ науки про мову, який вивчає правила нормативної літературної вимови.

Наголос в українській мові

Вільний

Рухомий

не закріплений за певним складом

може переходити з одного складу на інший у формах одного слова

ха'та, во'да, моро'зиво

се'стри — сестри' школя'р— школяра'

 

Зауважте!

  1. Деякі слова мають сталий наголос: ві'рш -ві'рші, ку'рячий - ку'рятина.
  2. Ненаголошені [е], [и], [і], [о], [у] в переднаголошеному і післянаголошеному складах будуть мати наближення: [еи], [ие] (перед складом з усіма голосними, крім [е] - тоді [еи]), [іи] (у кінцевих складах та на початку слова, навіть під наголосом), [0у] (перед складом з наголошеним [у] чи [і]), [у°]: мене [меи- не'], миленько [меилен'ко], минають [миинайут'], інколи [іинколие], зозуля [зоузул'а], собі [соуб'і'], руно [руно].
  3. Складні слова, крім основного наголосу, можуть мати додатковий (побічний), який вирізняється меншою силою. Складні слова, що пишуться через дефіс, мають два основні наголоси: військо'во- зобов я'заний, воє'нно-стратегі'чний.

Зауважте!

Не роби помилки, коли наголошуєш:

  1. Числівники (під впливом рос. мови): одина'дцять, чотирна'дцять.
  2. Одиниці виміру (під впливом розмовної мови): кіломе'тр, дециме'тр, міліме'тр.
  3. Віддієслівні іменники на -ання: чека'ння, чита'ння, пита'ння.
  4. Складні слова (перевіряй за орфографічним словником): руко'пис, пере'пис.
  5. Дієслова (під впливом говорів): роблю', ношу', везти', беремо', че'рствіти.
  6. Прикметники: нови'й, текстови'й, порядко'вий, ри'нковий.
  7. Іншомовні слова (перевіряй  за орфографічним словником): майоне'з, металу'ргія, кулінарі'я.

Запамятайте!

Слова з подвійним наголосом: алфаві'т — алфа'віт, весняни'й — весня'ний, доповіда'ч — допові'дач, завжди' — за'вжди, до'говору — догово'ру, жа'лібний — жалібни'й, м 'я'зовий — м 'язови'й, пе'рвісний — перві'сний, переста'рок — пере'старок, по'милка — поми'лка, прости'й —про'стий, та'кож —тако'ж.

Основні принципи наголошування
1. Іменники.
• Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчАння, завдАння, запитАння, читАння, визнАння, видАння, пізнАння, послАння (АЛЕ: нЕхтування віднЕхтувати, бІгання від бІгати (тут по-іншому не скажеш)).
• У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині наголос переходить на закінчення — вказівка — вказівкИ, учителька — учителькИ (АЛЕ: рОдичка —рОдички, сусІдка — сусІдки (тут по-іншому не скажеш));
• Більшість іменників у множині має наголос на закінченні: листкИ, сторінкИ тощо.
• На останній склад наголошуємо такі слова на позначення мір довжин: мілімЕтр,сантимЕтр, кіломЕтр (АЛЕ: барОметр, термОметр (по-іншому – ніяк)).
2. Прикметники.
• У більшості двоскладових прикметників наголос падає на закінчення: гіркИй, тонкИй, новИй, тіснИй, вузькИй тощо (так само котрИй);
• Завжди наголошеним є пестливий суфік -Еньк-: добрЕнький, тонЕнький, легЕнький тощо.
3. Дієслова.
• Дієслово бути: бУти, бУдемо, але у минулому часі: булА, булО, булИ;
• Наголос на останньому складі мають дієслова вестИ, нестИ і под.;
• У дієслівних закінченнях-емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад: несемО, несетЕ (а не несЕмо, несЕте), ідемО, ідетЕ (а не ідЕмо, ідЕте), підемО, підетЕ тощо (АЛЕ: бУдемо, гуркОчемо, залИшите).
4. Числівники
• наголос на -адцять: одинАдцять, чотирнАдцять;
• наголос на -десят: сімдесЯт, вісімдесЯт.
Проблемні випадки наголошування
асиметрІя
борОдавка
бюлетЕнь
вимОга
вимОва
вИпадок
вітчИм
граблІ
горошИна
грОшей
дІтьми
довІдник
дочкА (але дОнька)
заіржАвіти
зубОжіти (зубОжілий, зубОжіння)
діалОг
каталОг
квартАл
кропивА
кУрятина
мАркетинг
ненАвидіти (ненАвисть, ненАвисний)
одноразОвий
Олень
отАман
перЕпис
псевдонІм
рАзом
серЕдина
симетрІя
спИна
фартУх
фенОмен
цемЕнт
цЕнтнер
чорнОслив


 

Голосні

Особливості вимови

Приклади

[И]

Наближується до [е] сильніше перед складами з [є], [а]; менше помітно перед [і], [и] та в кінці слова

кр[ие]ве, п[ие]семний, т[ие]хенько, стр[ие]бати, гр[ие]вастий, д[ие]ман, в[ие]чікувати, з[ис]мівник, гр[ие]міти, кр[ие]ниця

[О]

Вимовляється з наближенням до [у] перед складами з наголошеним [у]

пр[оу]рубувати, п[оу]душка, м[оу]туззя, к[оу]жух, р[оу]зумний

Вимова приголосних звуків

Приголосні

Особливості вимови

Приклади

дзвінкі

у кінці слова та перед глухими приголосними не втрачають дзвінкості

народ, сторож, хліб, віз, ґандж, ґедзь, ніжка, обчистити, грядка, низка

глухі

перед шумними дзвінкими в середині слова вимовляється дзвінко

[бород'ба], [проз'ба]

губні [б], [п], [в], [м], [ф]; задньоязикові [ґ], [к], [х]; гортанний [г]; шиплячі [ж], [ч], [ш], [дж]

у кінці слова та складу вимовляються твердо

гриб, велич, грип

перед голосним [і] вимовляються як напівпом'якшені

[б'ік], [п'іч]

передньоязиковий щілинний [з] як прийменник і префікс

перед глухими приголосними оглушується

з порога - [спорога], зчистити - [шчистити]

у складі префіксів роз-, без-, залежно від темпу мовлення може вимовлятися як дзвінко, так і глухо

розказати - [роз/cказати], безтяма - [без/cт'ама]

зубні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз]

перед [і] та перед наступними м'якими приголосними вимовлються м'яко

[с'іл'], [п'іс'н'а]

подовжені шиплячі

напівм'які вимовляються як один довгий звук

[н'іч:у], [п'ід:аш':а]

губно-губний [в] та середньоязиковий [й]

вимовляються твердо, перед голосними

вузол, бойовий

на початку слова перед приголосними, у кінці слова чи складу вони переходять у нескладові голосні [у], [ї]

[учора], [стау], [їти], [гаї]

передньоязиковий ясенний л

у кінці слова, перед приголосними, перед голосними [а], [о], [уЇ вимовляється твердо

полк, клуб

перед буквами я, ю, ь виступає м'яким

[б'іл'], [пиел'нувати]

перед голосними [е], [и] вимова пом'якшена (але не м'яка)

л'ин], [еил'ееватор]

у кінці слова після глухого буває безголосим .

[б'інокл']