Давня українська література (1)

Тема 8. «Повість минулих літ»

Жанр: літопис.

Про твір: «Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору.

Літопис розповідає про початок української держави, про перших наших князів. Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги. Одним із найвідоміших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше ліг в основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на Ви!» став афоризмом, ці слова князь відкрито промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомим також став вислів Святослава, який він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе». З-поміж найвідоміших сюжетів літопису такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.

Захоплення героїчним минулим Київської Русі й глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису.

Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках— Лаврентіївському та Іпатіївському.

«Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних й епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всім, мертві сорому не мають). Мова твору жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов'янізми, й нороднорозмовні елементи

За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про події XII століття) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII століття). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII століття.

«Повість минулих літ»

(уривки про заснування Києва, про помсту княгині Ольги)

 

«Про заснування Києва». «...Поляни жили особно і володіли родами своїми,.. І було між них три брати: одному ім'я Кий, а другому - Щек, а третьому - Хорив і сестра їх - Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив - на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мутами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому й казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, щоправда, до якого, а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од того цесаря...

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян».

«Про помсту Ольги» .У рік (945) князь Ігор «пішов у Деревляни по данину... А взявши данину, він пішов у свій город Київ. Та коли він повертався назад, він роздумав і повернувся до древлян з невеликою дружиною, «жадаючи більше майна». Древляни попередили його, що данини більше не дадуть, але Ігор не послухав їх. Тоді древляни зі своїм князем Малом, «вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря...»

«І сказали древляни: „Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочем". І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги, і пристали вони під Боричевим узвозом у човні, бо тоді вода текла біля Гори київської і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі».

Розповіли древляни Ользі, навіщо вони приїхали. «Мовила тоді їм Ольга: „Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. Тож нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я почилю по вас, а ви скажіте: „Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесіте нас у човні". І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен.

Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі тюремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. Коли древлян несли у човні, вони «сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигороджуючись». «І принесли їх на двір до Ольги, і вкинули з човном у яму. І, приникнувши до ями, Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказали: „Гірша нам смерть, ніж Ігореві"». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.

І пославши Ольга до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліть до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські».

Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони (слуги) тоді розпалили мийню, і ввійшли деревляни, і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла Ольга запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.

А ще двічі Ольга помстилася древлянам на їх землі. Перший раз з невеликою дружиною пішла Ольга справити тризну на могилі чоловіка, пригостила древлян, а коди ті упилися, звеліла їх убити. «І посікли їх п'ять тисяч». Наступного року (у рік 946), зібравши військо, пішла на древлян війною, перемогла та взяла в облогу Іскоростень. Але ціле літо «не могла вона взяти города». Тоді, нібито на знак примирення, Ольга запропонувала, щоб замість звичайної данини, їй від кожного двора дали по три голуби і по три горобця. Древляни з радістю погодилися. «Ольга тим часом, роздаючи вОякам кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла їм кожному голубові й горобцеві прив'язати трут... . І звеліла Ольга, коли смеркалося, воям своїм пустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої - і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло...».

Так помстилася Ольга за вбивство свого чоловіка - князя Ігоря.