Поезія першої половини ХХ ст.
Тема 24. Олександр Олесь. Аналіз поезій «Чари ночі», «О слово рідне, орле скутий!..»
Справжнє ім'я: Олександр Іванович Кандиба.
Народився на хуторі біля містечка Білопілля (нині Сумська область) у родині дрібного службовця, помер у м. Празі, де й похований.
Поет.
Найвідоміші твори: збірка «З журбою радість обнялась», «Княжа Україна», драматичний етюд «По дорозі в Казку».
Романс «Чари ночі» (1907)
Літературний рід: лірика.
Жанр: романс (він став популярною народною піснею).
Вид лірики: інтимна (любовна).
Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.
Віршовий розмір: ямб.
Вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання — над усе. Продовжуючи народнопісенну традицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа»:
Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!»
Численні персоніфікації (напиклад, у п'ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими. Проступає у вірші і традиційний для поета контраст («Гори! — життя єдина мить, Для смерті ж — вічність..»). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.
Вірш «О слово рідне, орле скутий..» (1909)
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження.
Віршовий розмір: ямб.
У збірці «Будь мечем моїм...» О. Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Вірш буквально пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети (співочий грім, шовковий спів, левій рев Дніпра). Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах меча, сонця, судних дощів. Меч тут символізує войовничу грань українського слова, а отже, і самої нашої національної душі; сонце — миролюбну, окрилену, творчу властивості мови. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов'язково стане судними дощами для її ворогів.
Чари ночі
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани...
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п'яні.
Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.
І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі...
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…"
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!"
О слово рідне, орле скутий..
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий.
О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.