Поезія першої половини ХХ ст.

Тема 24. Олександр Олесь. Аналіз поезій «Чари ночі», «О слово рідне, орле скутий!..»

Справжнє ім'я: Олександр Іванович Кандиба.

Народився на хуторі біля містечка Білопілля (нині Сумська область) у родині дрібного службовця, помер у м. Празі, де й похований.

Поет.

Найвідоміші твори: збірка «З журбою радість обнялась», «Княжа Україна», драматичний етюд «По дорозі в Казку».

Романс «Чари ночі» (1907)

Літературний рід: лірика.

Жанр: романс (він став популярною народною піснею).

Вид лірики: інтимна (любовна).

Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання.

Віршовий розмір: ямб.

Вірш належить до збірки «З журбою радість обнялась». Автор закликає читача улити «струмінь власної душі» у «шумляче море» краси весняної природи, до дна випити чашу щастя від молодості й кохання, тим паче, що щастя — надто швидкоплинне. Отже, краса життя, краса кохання — над усе. Продовжуючи народнопісенну традицію, О. Олесь будує вірш на наскрізному паралелізмі «людина — природа»:

Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її — Знов молодість не буде!»

Численні персоніфікації (напиклад, у п'ятій строфі) підкреслюють злитість природи й людини в прагненні жити, кохати й бути щасливими. Проступає у вірші і традиційний для поета контраст («Гори! — життя єдина мить, Для смерті ж — вічність..»). Він особливо підсилює, загострює спалах радості, кохання.

Вірш «О слово рідне, орле скутий..» (1909)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична.

Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження.

Віршовий розмір: ямб.

У збірці «Будь мечем моїм...» О. Олесь, розвиваючи традицію Т. Шевченка та Лесі Українки, гостро порушує проблему рідного слова, щиро захоплюється ним і нищівно картає колонізаторів, які його нищать, і своїх безбатченків, котрі його зневажають. Вірш буквально пульсує потужним патріотичним почуттям, яке особливо посилюють риторичні вигуки й звертання. Красу, мелодійність і багатство української мови О. Олесь розкриває через емоційно насичені пейзажні порівняння, метафоричні епітети (співочий грім, шовковий спів, левій рев Дніпра). Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах меча, сонця, судних дощів. Меч тут символізує войовничу грань українського слова, а отже, і самої нашої національної душі; сонце — миролюбну, окрилену, творчу властивості мови. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов'язково стане судними дощами для її ворогів.

Чари ночі

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її, —

Знов молодість не буде!

 

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада.

 

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе —

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

 

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся 

І серед мрій і забуття 

В розкошах закохайся.

 

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

 

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п'яні.

 

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, —

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

 

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли ввесь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

 

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток,

Кохання, снів і млості.

 

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

 

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст, дні минулі...

Та знай: над нас — боги скупі,

Над нас — глухі й нечулі…"

 

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її —

Знов молодість не буде!"

О слово рідне, орле скутий..

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам'ятно забутий.

 

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

 

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.