Поезія другої половини ХХ ст.(1)
Тема 37. Василь Симоненко. Аналіз поезій «Ти знаєш, що ти — людина...», «Задивляюсь у твої зіниці»
Народився в с. Біївцях, що на Полтавщині, у селянській родині, помер у м. Києві.
Василь Андрійович Симоненко належить до покоління «шістдесятників». Він прагнув осмислити життя, звернутися до духовного досвіду особистості та історії рідного народу.
B. Симоненко постає перед сучасним читачем виразником народної совісті, правди, надії й віри.
Реалізував себе як поет (дві поетичні збірки), прозаїк (збірка новел і оповідань), казкар («Цар Плаксій та Лоскотон», «Подорож в країну Навпаки», «Казка про Дурила»).
«Ти знаєш, що ти — людина…»
Вірш «Ти знаєш, що ти — людина…» входить до збірки «Земне тяжіння». Поезія має глибокий філософський підтекст. Людина повинна знати, що вона не бездушний гвинтик. Саме людина створює цей світ, і вона має про це пам’ятати, шанувати свою гідність. Вірш спонукає замислитись кожного: чи так ми живемо, чи гідні високого імені Людини?
Рід літератури: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Тема: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути якомога більше, зробити добрі справи.
Ідея: утвердження думки про неповторність кожної людини; заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити.
Основна думка: людина — велике створення на землі, вмій з гордістю носити це ім’я, кожна людина неповторна.
Композиція: поезія починається з риторичних запитань, після чого В. Симоненко вмотивовано пояснює про смисл і призначення людини на землі, швидкоплинність її життя. Автор твору наголошує на тому, що людина повинна поспішати жити, робити добрі справи, залишаючи по собі слід.
Вірш складається з чотирьох куплетів, кожний з який містить по п’ять рядків
Повтори: Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.
Риторичні запитання: «Ти знаєш, що ти — людина?», «Ти знаєш про це чи ні?»
Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!»
Епітети: «люди — добрі, ласкаві й злі», «усмішка, мука — єдина».
«Задивляюсь у твої зіниці»
Вид лірики: громадянська, патріотична.
Жанр твору: ліричний вірш.
Тема: звеличення рідної землі, її історії.
Ідея: показати щирі синівські почуття поета до своєї Батьківщини.
Провідний мотив: поет звіряється у любові до України, закликає земляків любити рідну землю, дбати про її майбутнє.
Образи твору. Головний образ твору — ліричний герой, у монолозі якого передається любов до України, ненависть до ворогів, яких він називає «недругами», «чортами». У творі присутній образ України, яку ліричний герой називає матір’ю, молитвою, віковою розпукою.
Композиція твору. Логіка зображення, естетична цілісність, світоглядна позиція поета, чітка орієнтація на читача зумовлюють побудову твору. Монолог ліричного героя відтворює патріотизм цілого покоління. Твір сповнений почуттів, експресії, які передають різноманітні тропи та фігури.
Художні засоби:
епітети: червоні блискавиці, мама, горда і вродлива,святе синівське право;
метафори: пливе за роком рік,перли в душі сію,мовчать Америки й Росії, дні занадто куці та малі,чорти живуть на небі;
порівняння: зіниці, голубі, тривожні, ніби рань;
звертання: Україно! недруги лукаві! друзі, нене;
образи-символи: мати, чорти.
гіпербола: битви споконвічний грюк.
риторичне запитання: Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?
Василь Симоненко увійшов в українську літературу як видатний борець за державний і культурний суверенітет України, прагнув пробудити в душах ровесників національну самосвідомість і жагу до національного відродження. Протягом свого короткого життя Василь Симоненко написав поезії, провідною темою яких є любов до рідної землі, відповідальність за її долю.
Ти знаєш, що ти — людина...
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
16.XI.1962
Задивляюсь у твої зіниці
Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.
Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать обращи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.