Письменники – емігранти

Тема 45. Євген Маланюк. Аналіз поезії «Стилет чи стилос?»

Євген Маланюк народився в с. Архангороді, що на Херсонщині, у родині українських інтелігентів, помер у м. Нью-Йорку (США).

Поет, представник еміграційної літератури, належить до Празької школи поетів.

Найвідоміші твори: збірки поезій «Стилет і стилос», «Земля й залізо», «Перстень Полікрата»; вірші «Сучасники», «Шевченко».

Вірш «Стилет чи стилос?» (1924)

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: філософська, громадянська.

Провідний мотив: роль слова, митця в житті суспільства.

Віршовий розмір: ямб.

Збірка Є.Маланюка «Стилет і стилос?» побудована на своєрідній художній антитезі. Стилет - це символ одвічної борні, це свідомий вибір боротьби за ідеали народу. Стилос - це світ мистецтва у його витонченій гармонії, це музика тонів і півтонів, людських чуттів, це магія краси й добра. У цій збірці ліричний персонаж має вибирати між стилетом і стилосом, але можливостей для вибору майже немає. І ось тоді ліричний персонаж обирає стилос, який нагадує стилет (слово - зброя).

Як зазначав Микола Неврлий, Є.Маланюк визначив програму свого життя та творчості назвою першої збірки.

Власне, у назві збірки, як і в однойменному вірші, загострювалася давня проблематика світової літератури: що має бути визначальним у художній творчості - краса чи служіння суспільним інтересам. Частка «чи» у формулі Є.Маланюка виконувала неабияку смислову роль, указуючи на певну нерішучість ліричного героя перед неминучим вибором. Тому символ терезів як втілення долі поета за такої невизначеності завбачає трагічні наслідки вагання, зумовлює потребу подолання подвійної ситуації.

Отже, Є.Маланюк прагнув, щоб його слово було гострим, як кинджал, тобто стало зброєю в умовах виборювання української державності. Водночас він був проти заземленого, однобокого розуміння проблеми, маючи на увазі історичну закономірність чи, висловлюючись точніше, приреченість митця недержавної нації на служіння національним інтересам, а не естетичним потребам.

Стилет чи стилос?

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко
Вагаються трагічні терези.
Не кинувши у глиб надійний якор,
Пливу й пливу повз береги краси.

 

Там дивний ліс зітхає ароматом
І весь дзвенить од гімнів п’яних птиць,
Співа трава, ніким ще не зім’ята,
І вабить сном солодких таємниць,

 

Там зачарують гіпнотичні кобри
Під пестощі золототілих дів…
А тут — жаха набряклий вітром обрій:
Привабить, зрадить, і віддасть воді.

 

Та тільки тут веселий галас бою —
Розгоном бур і божевіллям хвиль.
Безмежжя! Зачарований тобою,
Пливу в тебе! В твій п’яний синій хміль!