Океани: Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан, Північний Льодовитий океан

1. Океани: Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан, Північний Льодовитий океан.

 Тихий океан. Площа океану - 178,7 млн. км2. Максимальна глибина – 11022 м (Маріанський жолоб). Кількість морів – 25. Найбільші моря – Філіппінське, Коралове, Тасманове, Південно-Китайське, Берингове. Найбільша затока – Аляска. Найбільші острови та групи островів – Зондські, Нова Гвінея, Нова Зеландія, Японські. Найпотужніші течії – Північна і Південна пасатні, Куросіо, Східно-Австралійська (теплі); Західних Вітрів, Перуанська, Каліфорнійська (холодні).

 

Тихий океан займає 1/3 усієї земної поверхні і 1/2 площі Світового океану. Майже посередині його розділяє екватор, через його акваторію проходить 180 меридіан. Оксан омивас береги п'яти материків: Євразії на північному заході, Австралії на південному заході, Антарктиди на півдні, Південної та Північної Америки на сході.

 

На півночі через Берингову протоку океан сполучається з Північним Льодовитим океаном. У південній частині умовні межі між трьома океанами – Тихим та Індійським, Тихим та Атлантичним – проводяться по меридіанах від крайньої південної материкової або острівної точки до антарктичних берегів.

 

Найбільше островів різних за своїм походженням зосереджено у західній частині океану.

 

Початок освоєння європейцями Тихого океану поклав Ф. Магеллан, експедиція якого здійснила в 1519-1521 рр. навколосвітню подорож. Багато відомостей про природу океану було зібрано під час плавань А. Тасмана, В. Беринга та Дж. Кука.

 

З початку XVIII ст. до кінця XIX ст. вивчалися фізичні властивості океанічних вод та проводились глибоководні дослідження океану. Особливо важливі результати мали експедиції англійського судна "Челленджер". Провів значні дослідження в Тихому океані адмірал Степан Макаров, що був членом експедиції на кораблі "Витязь".

 

Період з кінця XIX ст. характеризується комплексними дослідженнями океану, що проводяться з морських суден та берегових станцій. У другій половині XX ст. цікаві і різнобічні дослідження в межах Тихого океану проводили норвежець Тур Хейєрдал та француз Жак-Ів Кусто На сучасному етапі вивченням природи Тихого океану займаються спеціально створені міжнародні організації.

 

Тихий океан повністю знаходиться в межах однієї літосферної плити – Тихоокеанської. У місцях її взаємодії з іншими плитами виникли сейсмічноактивні зони, що утворюють Тихоокеанський сейсмічний пояс, відомий ще під назвою "'Вогняне кільце". По краях океану на межах літосферних плит знаходяться найглибші його частини – океанічні жолоби. Однією із особливостей Тихого океану є хвилі цунамі, породжені підводними виверженнями вулканів і землетрусами.

 

Рельєф дна Тихого океану досить складний. Шельф добре простежується біля берегів Азії та Австралії. На дні океану знаходяться великі улоговини, розділені океанічними підняттями. Найбільшими підняттям є Східнотихоокеанське та Південнотихоокеанське, які входять у світову систему серединно-океанічних хребтів. На ложі океану знайдені найбільші поклади залізо-марганцевих конкрецій.

 

Кліматичні умови над територією Тихою океану зумовлені його розміщенням в усіх кліматичних поясах, крім полярних. Найбільше опадів буває поблизу екватора – до 2000 мм. Внаслідок того, що Тихий океан захищений суходолом від впливу Північного Льодовитого океану, його північна частина тепліша від південної.

 

У центральній частині океану панують пасати. В західній – мусонна циркуляція, яка відома своїми руйнівними тропічними ураганами – тайфунами. У помірних широтах переважає західне перенесення повітряних мас. На півночі і на півдні часто бувають шторми.

 

На півночі Тихого океану майже немає плаваючого льоду, оскільки вузька Берингова протока обмежує зв'язок з Північним Льодовитим океаном, де він утворюється. Лише Охотське та Берингове моря взимку вкриваються льодом.

 

Течії у Тихому океані відповідають загальній схемі їх утворення у Світовому океані. У зв'язку з тим, що океан дуже витягнутий із заходу на схід, у ньому переважають значні широтні рухи води. Найбільшими теплими течіями є Північна та Південна Пасатна, Міжпасатна протитечія, Куросіо, Північна-Тихоокеанська. Серед холодних течій вирізняються Течія Західних Вітрів, Каліфорнійська та Перуанська.

 

Органічний світ Тихого океану характеризується надзвичайним багатством і різноманіттям видового складу. Лише в його поверхневому шарі виявлено понад тисячу видів мікроорганізмів, що входять до складу планктону. Одним з найбагатших за видовим складом організмів є розташоване у помірному поясі Японське море.

 

Виділяються багатством форм життя коралові рифи тропічних і екваторіальних широт. Найбільшою кораловою будівлею є Великий Бар'єрний риф біля східного узбережжя Австралії, де живуть тропічні види риб, червів, морських їжаків, морських зірок, кальмарів, восьминогів.

 

Багато видів риб і тварин мають промислове значення. Так, у північній частині океану поширені лососеві риби – лосось, кета, горбуша. У центральній частині багато тунця і оселедця. Біля західного узбережжя – анчоусів.

 

Тихоокеанське узбережжя Південної Америки подекуди вкрите численними колоніями птахів (бакланів, пеліканів, пінгвінів).

 

В океані водяться також ссавці: кити, дельфіни, морські котики, морські бобри (трапляються лише в Тихому океані). Ще однією особливістю Тихого океану є наявність тварин-гігантів. Наприклад, молюск тридакна, камчатський краб, китова акула, синій кит.

 

На Тихий океан припадає половина світового вилову риби. Крім риби, промислове значення мають молюски, краби, креветки. У країнах Східної Азії у штучних умовах вирощують різні види водоростей та молюсків.

 

В окремих частинах шельфу (біля США, Австралії) видобувають нафту, кам'яне вугілля, металеві руди. Через Тихий океан проходять важливі морські шляхи. Вони є найдавнішими на Землі.

До берегів Тихого океану виходять території понад 50 країн, у яких проживає майже 1/2 населення Землі.

 

Надмірна господарська діяльність людини призвела до знищення та значного скорочення чисельності багатьох цінних тварин, особливо китів та морських котиків. Нині полювання на них істотно обмежене. З кожним роком зростає забруднення океанічних вод нафтою і нафтопродуктами, що надходять з материків.

 

Атлантичний океан. Площа океану – 91,7 млн.км.2 Максимальна глибина – 8742 м (жолоб Пуерто-Ріко). Кількість морів – 16. Найбільші моря – Саргасове, Карибське, Середземне. Найбільша затока – Мексиканська. Найбільші острови та групи островів – Великі Антильські, Великобританія, Ньюфаундленд, Ісландія, Ірландія. Найпотужніші течії – Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні (теплі), Бенгальська, Лабрадорська, Канарська, Західних Вітрів (холодні).

 

Атлантичний океан простягається від субарктичних широт до Антарктиди. Він межує з Тихим океаном на південному заході, Індійським – на південному сході та Північним Льодовитим – на півночі.

 

Берегова лінія материків, що омиваються водами Атлантичного океану, дуже розчленована тільки у Північній півкулі. Тут є багато внутрішніх морів, особливо на сході. Більша частина островів розташована біля суходолу і має материкове походження. Шельфова зона океану невелика – 7 % його площі.

 

Атлантичний океан люди почали освоювати ще з прадавніх часів. Починаючи з XV ст. Атлантичний океан стає головним водним шляхом людства і свого значення не втрачає й нині.

 

Перший період дослідження океану тривав до середини XVIII ст. Він характеризувався вивченням розподілу океанічних вод і встановленням меж океану. Пізніше проводились глибоководні дослідження і вивчались властивості водних мас. Комплексні дослідження природи Атлантики розпочались з кінця XIX ст.

 

У наш час понад 40 наукових кораблів з різних країн продовжують вивчати природу океану. Океанологи ретельно досліджують взаємодію океану і атмосфери, спостерігають за Гольфстрімом та іншими течіями, за рухом айсбергів.

 

Згідно з теорією літосферних плит Атлантичний океан є відносно молодим. Майже меридіонально простягається Серединно-Атлантичний хребет, який розділяє ложе океану на дві приблизно рівні частини. На півночі окремі вершини хребта підносяться над водою у вигляді вулканічних островів, найбільшим з яких є Ісландія.

 

Материкова обмілина найбільшу ширину має у Північному та Балтійському морях. Тут шельф простягається на 200-400 км.

 

Оскільки Атлантичний океан знаходиться в усіх кліматичних поясах, клімат його просторів досить різноманітний. Більша частина океану розташована у тропічних та помірних широтах. Кліматичні умови тут визначають пасати і західні вітри. Найбільшої сили вітри досягають у помірних широтах південної частини Атлантичного океану.

 

У районі Північної Атлантики поблизу о. Ісландія знаходиться центр зародження циклонів, які значною мірою впливають на природу всієї Північної півкулі.

 

Середні температури поверхневих вод в Атлантичному океані значно нижчі, ніж у Тихому. Це пояснюється впливом холодних вод і льоду, що надходять з Північного Льодовитого океану та з Антарктики.

 

Течії в Атлантичному океані, внаслідок значної його протяжності з півночі на південь, мають майже меридіональне спрямування. Вони характеризуються надзвичайною активністю переміщення водних мас з одних широт в інші. Найпотужнішими теплими течіями є Гольфстрім, Бразильська, Північна і Південна пасатні, холодними – Течія Західних вітрів, Бенгальська, Лабрадорська, Канарська.

 

У високих широтах трапляється багато айсбергів та дрейфуючої криги. Айсберги на півночі сповзають з Гренландії, а на півдні – з Антарктиди. Тепер за рухом айсбергів спостерігають за допомогою штучних супутників Землі.

 

Органічний світ Атлантичного океану за видовим складом бідніший, ніж Тихого. Це пояснюється геологічною молодістю першого і дещо прохолоднішими кліматичними умовами. Але, незважаючи на обмежену кількість видів, запаси риби та інших морських тварин у цьому океані досить значні.

 

В Атлантичному океані є майже всі природні пояси. Своєрідністю виділяються природні комплекси окремих морів та заток. Особливо це стосується внутрішніх морів: Середземного, Чорного, Північного та Балтійського.

 

Органічний світ більш багатий у помірних широтах. Найсприятливіші умови життя багатьох видів риб склались у північній та північно-західній частині океану, де змішуються потоки теплих і холодних течій. Тут промислове значення мають тріска, оселедець, морський окунь, скумбрія, мойва.

 

У північному субтропічному поясі знаходиться Саргасове море, відоме велетенськими саргасовими водоростями.

 

Через Атлантичний океан пролягають найважливіші морські шляхи, що сполучають країни Європи й Африки з Новим Світом. На узбережжі і островах Атлантичного океану знаходяться всесвітньовідомі райони відпочинку та туризму.

 

Історично склалося, що Атлантичний океан давно став місцем інтенсивного рибальства і звіропромислу на китів, тюленів, моржів. Більша частина вилову риби припадає на північну частину океану. Крім риби в океані добувають крабів, кальмарів, омарів, устриць, лангустів.

 

Дно Атлантичного океану багате на корисні копалини. Підводні родовища кам'яного вугілля видобувають Велика Британія і Канада. З морського дна видобувають нафту в Мексиканській та Гвінейській затоках, Північному морі.

 

Останнім часом надмірний вилов риби і промисел морських тварин призвели до значного скорочення біологічних ресурсів Атлантики, а тому необхідні термінові заходи, спрямовані на відновлення їх запасів. Викликає тривогу екологічний стан Середземного та Північного морів. Найбільшим джерелом забруднення Північного моря є нафта, робота бурових платформ. Атлантичний океан вже не в змозі самоочищатись та відновлювати свої біологічні ресурси.

Індійський океан. Площа океану - 76,2 млн. км2. Найбільша затока – Бенгальська. Максимальна глибина – 7729 м. Найбільші острови – Мадагаскар, Шрі-Ланка. Кількість морів – 11. Найпотужніші течії – Південна Пасатна, Мусонна, Західних вітрів, Сомалійська. Найбільші моря – Аравійське, Червоне.

Індійський океан посідає третє місце за розмірами. Він більшою своєю частиною лежить у Південній півкулі. На півночі він омиває береги Євразії, на заході – Африки, на півдні – Антарктиди, а на сході Австралії. Берегова лінія Індійського океану розчленована слабо. Океан має незначну кількість морів та островів. На півночі глибоко врізаються в суходіл Бенгальська і Перська затоки та Аравійське море. З півночі Індійський океан ніби огорнутий сушею, в результаті чого він єдиний з океанів, не зв'язаний з Північним Льодовитим.

Окремі знання про Індійський океан були нагромаджені ще за 3 тис. років до нашої ери індійськими, єгипетськими та фінікійськими мореплавцями. Перші описи маршрутів плавання водами океану склали араби.

 

Після відкриття Індії Васко да Гамою в 1499 р. європейці почали освоювати Індійський океан. Перші заміри глибин океану були зроблені під час експедиції англійського мореплавця Джеймса Кука.

 

Комплексне вивчення природи Індійського океану починається з кінця XIX ст., але лише в наш час науково-дослідні експедиції з різних країн світу ретельно вивчають природу Індійського океану та його ресурси.

 

Індійський океан утворився в результаті розколу давнього материка Гондвана на окремі частини. Він знаходиться в межах трьох літосферних плит – Індо-Австралійської, Африканської та Антарктичної. Серединно-океанічні хребти Аравійсько-індійський, Західно-індійський та Австрало-Антарктичний – є межами між цими плитами. Підводні хребти і підняття поділяють океанічне ложе на окремі улоговини.

 

Шельфова зона вузька. Більша частина океану розміщена у межах лож і має значні глибини (4000-6000 м). Найбільші глибини знаходяться поблизу Великого Зондського жолоба.

 

Кліматичні особливості океану зумовлені його географічним положенням. Індійський океан надійно захищений горами від проникнення холодних повітряних мас з півночі. Тому температура поверхневих вод у північній частині океану станови +29 °С, а у Перській затоці влітку підвищується до +30 ... +35 °С.

 

Важливою особливістю природи Індійського океану є мусонні вітри та утворена ними Мусонна течія, яка змінює свій напрям за сезонами. Частими є урагани, особливо біля острова Мадагаскар.

 

Найхолоднішими є води на півдні океану, де відбувається вплив Антарктиди. Тут трапляються айсберги.

 

Солоність поверхневих вод вища, ніж середня у Світовому океані. Рекорд солоності зафіксовано у Червоному морі - 41 ‰.

 

На відміну від північної частини океану, де циркуляцію вод визначають мусони, у південній – течії відповідають загальній схемі розміщення у Світовому океані. Найпотужнішими теплими течіями є Південна Пасатна та Мусонна, холодними – Течія Західних Вітрів та Сомалійська.

 

Органічний світ Індійського океану різноманітний. Тропічні водні маси багаті планктоном. До найпоширеніших риб належать сардинела, скумбрія, летючі риби, тунець, макрель, камбала, численні акули.

 

Особливо насичені життям райони шельфу та коралові рифи. В теплих водах океану водяться велетенські морські черепахи, морські змії, багато кальмарів та каракатиць, морських зірок. Ближче до Антарктиди можна побачити китів і тюленів.

 

У північних районах Індійського океану набуває розвитку промислове рибальство, яке нині дає лише 5% від світових виловів риби.

 

З давніх часів в Індійському океані, особливо у Перській затоці та навколо острова Шрі-Ланка добували перлини. На шельфі океану нині видобувають нафту, природний газ, руди металів. Найбільші світові родовища нафти знаходяться у Перській затоці. Під час видобутку і транспортування нафти досить часто трапляються аварії, внаслідок чого забруднюються океанічні води.

 

Через Індійський океан, особливо північну його частину, проходять важливі судноплавні траси. Збудований наприкінці XIX ст. Суецький канал з'єднав Індійський океан з Середземним морем.

 

Теплі води і мальовничі коралові острови Індійського океану приваблюють увагу туристів з різних країн світу.

 

Північний Льодовитий океан. Площа океану – 14,1 млн. км2. Максимальна глибина - 5527 м. Кількість морів – 11. Найбільші моря – Гренландське, Норвезьке, Карське, Бофорта. Найбільша затока – Гудзонова. Найбільші острови і групи островів – Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Шпіцберген, Нова Земля. Найпотужніші течії – Норвезька, Шпіцбергенська (теплі), Східногренландська (холодна).

 

Північний Льодовитий океан – найменший з океанів. Він займає центральну частину Арктики і знаходиться на північ від материків Північна Америка та Євразія. Береги Північного Льодовитого океану дуже розчленовані.

 

Моря Північного Льодовитого океану переважно окраїнні. Більшість островів зосереджена біля материків: Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Шпіцберген, Земля Франца-Йосифа, Нова Земля, Новосибірські острови та інші.

 

Північний Льодовитий океан сполучається широкими протоками з Атлантичним океаном. Зв'язок з Тихим океаном відбувається через вузьку Берингову протоку.

Дослідження Північного Льодовитого океану складні й небезпечні.

 

Наприкінці XVIII ст. за результатами плавання російської експедиції Вітуса Беринга була складена достовірна карта західної частини океану. Перші відомості про природу навколополярних областей були отримані лише наприкінці XIX ст. під час дрейфу судна норвезького дослідника Фрітьофа Нансена, пізніше плавання російського полярного дослідника Георгія Сєдова.

 

У 1932 р. російський учений Отто Шмідт очолив експедицію на криголамі "Сибіряков", у ході якої були проведені заміри глибини, встановлено товщу льодового покриву в різних частинах океану, здійснювались спостереження за погодою.

 

Нині для дослідження океану використовують авіацію і космічні апарати, з яких надходить інформація про зміни стану атмосфери над Арктикою та про переміщення криги.

Дно Північного Льодовитого океану має досить складну будову: океанічні хребти тут чергуються з глибоким розломами.

 

Характерна особливість океану – великий шельф, який займає понад 1/3 його площі, великі глибини в центральній частині, що чергуються з підводними хребтами Гекеля, Ломоносова, Менделєєва.

 

Кліматичні умови океану визначаються його полярним положенням. Протягом року над океаном панують арктичні повітряні маси.

 

Більша частина сонячної енергії відбивається льодом. Внаслідок цього середня температура повітря влітку наближається до 0°С, а взимку змінюється від -20 до -40 °С.

 

Істотно впливає на формування клімату океану тепла Північноатлантична течія, яка несе водні маси з заходу на схід. Від Берингової протоки до Гренландії відбувається рух води у зворотному напрямі: зі сходу на захід. Надлишок вод океан повертає в Атлантику у вигляді Трансарктичної течії, що починається у Чукотському і прямує до Гренландського моря.

 

Крига вкриває взимку близько 9/10 поверхні океану. Вона утворилась внаслідок низької температури впродовж року і порівняно низької солоності поверхневих вод. У зв'язку з тим, що перенесення криги в інші океани досить обмежене, товща багаторічного льоду досягає від 2 до 5 м. Під дією вітрів і течій відбувається повільний рух криги, що призводить до утворення торосів - скупчення льодових брил у місцях їх зіткнення.