Географічне положення, формування території України. Загальні відомості про Україну.

1. Географічне положення, формування території України. Загальні відомості про Україну.

Україна є другою за площею державою Європи і 44 - в світі - її площа становить 603,7 тис. км2. За розмірами території вона перевищує такі великі країни в Європі, як Франція (544 тис. км2), Іспанія (505 тис. км2). Наша країна займає більш як 5,7 % території Європи. Населення України становить 45,5 млн. осіб (на 1.01.2013 р.). За його кількістю Україна поступається тільки Німеччині, Італії, Великобританії і Франції.

Крайня північна точка території України розташована на державному кордоні з Російською Федерацією (Брянська область) біля села Грем'яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Її координати - 52°22'45" пн. ш. і 33°11'35" сх. д. Крайня південна точка - маяк на мисі Сарич у Криму має координати 44°23'15" пн. ш. і 33°44'30" сх. д. Крайня західна точка - поблизу с. Соломонове біля міста Чоп у Закарпатській області. Координати цієї точки - 48°05'15" пн. ш. і 22°08'20" сх. д. Крайня східна точка розташована на околиці с. Червона Зірка Міловського району Луганської області. Вона має координати 49°15'40" пн. ш. і 40°13'50" сх. д.

Відстань по прямій лінії між крайньою північною і південною точками становить 893 км, між західною і східною - 1316 км. Географічний центр (перетин середнього меридіана з середньою паралеллю) України знаходиться на північно-східній околиці районного центру Добровеличківка в Кіровоградській області. Координати цієї точки 48°23' пн. ш. і 31°11' сх. д. У 1990 р. тут встановлено символічний знак.

Кордон - це уявна вертикальна поверхня, що розмежовує території двох країн. Україна безпосередньо межує з сімома країнами Європи: на північному заході і заході - з Польщею (довжина кордону становить 542,3 км); на заході - із Словаччиною (98,5 км) та Угорщиною (135,1 км); на південному заході - з Румунією (608 км) і Молдовою (1191 км); на сході і північному сході - з Росією (2448 км); на півночі - з Білоруссю (975 км). Загальна довжина сухопутних кордонів України становить 5997,9 км. Морські кордони України мають довжину 1959 км (у Чорному морі - 1559 км, Азовському - 400 км). Загальна довжина кордонів становить 7590 км.

Україна має широкий, понад 2590-кілометровий вихід до країн Центральної і Західної Європи. Відстань до умовної столиці Європи -Страсбурга, не перевищує 2000 км.

Територія України лежить у Східній і Центральній Європі на межі впливу західних і східних культур. Протягом сотень років це було не завжди на користь українському народові. Сусіди не могли втриматися від спокуси розчленувати Україну, загарбати її повністю або частково. Їх приваблювали її природні багатства, передусім родючі українські землі. Нині, коли у світовій політиці поступово починають утверджуватися добросусідські відносини між державами, Україна може мати великі економічні вигоди від особливостей свого географічного положення. Наша країна розміщена так, що її ніяк не можна обминути під час прокладання нових європейських комунікацій або ж експлуатації уже діючих. За рахунок плати за транзит щороку можна одержувати великі прибутки у валюті чи поставках у вигляді нафти, газу та ін. Велику користь держава може мати і від використання іншими країнами українських портів на Чорному і Азовському морях та на Дунаї.

Важливо також, що Україна може використати дуже давні традиційні культурні та економічні зв'язки українців зі слов'янськими, тюркськими, балтійськими, германськими, романськими та іранськими народами.

З географічним положенням, розмірами і складом території пов'язана значна різноманітність природних, економіко-географічних, етнічних особливостей України.

Становлення Української держави було тривалим процесом. Утворення української нації, її територіальне поширення, взаємодія з іншими народами протягом сотень, а можливо, і тисяч років неоднаково трактуються різними вченими.

Деякі історики вважають, що найдавнішим народом на півдні України були кіммерійці - кочівники, які заселяли степове Причорномор'я. В VII ст. до н. е. вони були витиснуті скіфами. Пізніше, після розпаду Скіфської держави, в Українському Причорномор'ї поселилися сармати - іраномовні кочові племена.

У ІІІ-ІV ст. нинішню лісостепову і лісову зони заселяли східнослов'янські племена. Саме цей час, за М. Грушевським, є порогом історичного часу для українського народу. До цього можна говорити про українські племена як частину слов'янських племен. У VІІІ-ІХ ст. слов'янські племена полян, древлян, сіверян, тиверців, дулібів, білих хорватів об'єдналися у велику державу - Київська Русь.

Після нападу татаро-монголів на Київську Русь українська державність деякий час ще зберігалась на заході країни. Уособленням її стало Галицько-Волинське князівство на чолі з Данилом Галицьким. Та в середині XIV ст. Українська держава повністю розпалась. Її землі потрапили в залежність від Литви, а потім увійшли до складу Польщі.

Наприкінці XV ст. виникла Запорозька Січ - козацька республіка, якою правили обрані більшістю гетьмани. Вона стала центром боротьби українського народу за визволення з-під гніту польської шляхти. У XVII ст. ця боротьба переросла в національно-визвольну війну на чолі з Богданом Хмельницьким, що привело до відродження Української держави. Прагнення зберегти державність змушувало Богдана Хмельницького укладати союзи з сусідніми країнами про спільні дії проти агресорів. Один з таких союзів — з Московським царством - став згубним для самостійності України. Використовуючи політичну ситуацію, Москва уклала угоду з Польщею, за якою Україна була поділена на дві частини: Лівобережжя з Києвом відійшло до Московської держави, Правобережжя - до Польщі.

У XVIII ст. Польща розпалася і була поділена між Росією і Австро-Угорщиною. Західноукраїнські землі увійшли до Австро-Угорщини. Після Першої світової війни і Лютневої революції 1917 р. в Росії виникли умови для возз'єднання українського народу і утворення Української держави.

7 листопада 1917 р. в Києві було проголошено Українську Народну Республіку (УНР), до якої увійшли землі Центральної і Східної України. На противагу цьому акту 25 грудня 1917 р. у Харкові був проведений І Всеукраїнський з'їзд Рад, який проголосив Україну Республікою Рад. 1 листопада 1918 р. у Львові патріотичні демократичні партії проголосили Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР).

22 січня 1919 р. відбулося об'єднання (злука) Західно-Української Народної Республіки і Української Народної Республіки в єдину державу під прадавніми українськими символами - знаком тризуба як державного герба і жовто-синім прапором. На жаль, зберегти свою державу українському урядові не вдалося. За допомогою російських військ у Східній Україні перемогли більшовики, і ця її частина в 1922 р. ввійшла до новоствореного Союзу РСР. У цей час поза межами України опинилися землі, населені українцями - Берестейщина, Мозирщина, Пінщина (Білорусь), Воронежчина, Курщина, Бєлгородщина, Таганрозька та Ростовські округи, Кубанщина (Росія). Західна Україна залишилася під Польщею. У 1939 р. за таємною угодою між фашистською Німеччиною і кремлівськими керівниками Польща була поділена, й землі Західної України увійшли до складу СРСР і возз'єдналися з Українською РСР. У 1940 р. Румунія повернула Північну Буковину і Південну Бессарабію, і вони стали частиною УРСР. За договором 1945 р. між Чехословаччиною і Радянським Союзом до УРСР увійшла Закарпатська область. У цьому ж році був підписаний договір між Польщею і СРСР, за яким частина території УРСР була передана Польщі.

Зважаючи на спільність економіки, територіальну близькість, історичне минуле, тісні господарські і культурні зв'язки, рішенням Верховної Ради СРСР у 1954 р. Кримська область була передана до складу УРСР. Цим закінчилося формування державної території України. За межами нашої країни існує частина українських етнічних земель - це на півдні Білорусі (Берестейщина, Пінщина); у складі Росії (Стародубщина, Білгородщина, Таганрозька округа тощо); у Польщі (Холмщина, Надсяння, Підляшшя), у Румунії (Сучавський повіт, Мармарощина). За Гельсінськими угодами 1975 р. державні межі в Європі визнані непорушними.

Виникнення незалежної Української держави, дальше утвердження її у світовому співтоваристві дедалі помітніше впливають на глобальні політичні процеси.