Природно-територіальні комплекси України

1. Природно-територіальні комплекси України

Взаємодія компонентів і чинників природно-територіальних комплексів (ПТК). Компоненти природи на тій чи іншій території перебувають у складних взаємозв’язках і взаємодії. Внаслідок такого тісного поєднання природних компонентів виникають природні комплекси.

Найбільшим природним комплексом Земної кулі є географічна оболонка, що утворилася в результаті взаємодії верхнього шару літосфери, нижнього шару атмосфери, гідросфери і біосфери. Географічна оболонка неоднорідна, адже взаємодія компонентів природи по-різному відбувається на материках і в океанах, на рівнинах і в горах, на схилах гір і в передгір’ях, у річкових долинах і на вододілах. Різна ця взаємодія і в полярних, помірних, тропічних чи екваторіальних широтах. Тому в межах географічної оболонки розрізняють різні за величиною відносно однорідні частини – природно-територіальні комплекси (а у водних басейнах – природно-аквальні комплекси). ПТК формуються в результаті тривалої взаємодії на певних територіях таких природних компонентів, як геологічна основа і гірські породи, рельєф, клімат, води, ґрунти, мікроорганізми, рослинність і тваринний світ. Для ПТК характерна подібність внутрішньої будови і зовнішнього вигляду, історичного розвитку і сучасних природних процесів. Основними чинниками розвитку ПТК є сонячна радіація, внутрішня енергія Землі й енергія її обертання, а також процеси, що відбуваються в атмосфері, гідросфері та біосфері. Ці енергетичні чинники впливають на розвиток комплексу через основні фізико-географічні процеси – теплообмін, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин.

Завдяки тісним взаємозв’язкам між компонентами ПТК є надзвичайно цілісним, досконалим і водночас вразливим утворенням. Порушення чи зміна хоча б одного з компонентів відразу ж впливає на інші компоненти через невидимі на перший погляд зв’язки. В результаті комплекс видозмінюється або ж зникає взагалі, поступаючись новому ПТК. Це яскраво можна проілюструвати на прикладі змін, які відбулися в болотах Полісся наприкінці ХХ ст. Ці ПТК сформувалися на водотривких породах в умовах підвищеного рівня ґрунтових вод і виходу їх на поверхню численними джерелами. Над ними створився своєрідний мікроклімат з підвищеною вологістю повітря, який підтримував існуючі там рослинність і тваринний світ. Болота вкриті торфово-болотними ґрунтами, порослими вологолюбною трав’яною, моховою, чагарниковою чи деревною рослинністю. Це сприяло поширенню багатьох видів земноводних, плазунів і комах, що у свою чергу приваблювало різноманітне птаство. Достатньо було зруйнувати водотривкий шар порід, перетнувши його осушувальним каналом, як знизився рівень ґрунтових вод, а, отже, змінився водний режим комплексу. Відповідно мікроклімат став сухішим, рослинність і тваринний світ зазнали змін. На місці колишнього болота з’явилися луки з бідною рослинністю, вкриті сухими легко займистими торфовищами.

За час формування поверхні нашої країни на одних і тих самих ділянках виникала і змінювалася велика кількість ПТК. Адже неодноразово чергувалися суходіл і море, змінювалися геологічна будова та кліматичні умови, зникали одні й з’являлися інші рослини і тварини. Сучасні ПТК почали формуватися після танення останнього льодовика лише 10 – 12 тис. років тому. Їх компоненти та властивості продовжують змінюватися в часі, інколи – просто на очах і доволі суттєво. Поряд з природними чинниками значний вплив на ПТК має діяльність людини (антропогенний чинник), що часто призводить до різких змін у комплексах за короткий проміжок часу. Людина прагне змінити компоненти ПТК для своїх потреб. Проте часто невиважене втручання в природні процеси призводить до негативних наслідків.

Складові географічного ландшафту. Найменшими за розмірами ПТК є ландшафти (з німецької – краєвид) – своєрідні “цеглинки”, з яких утворена географічна оболонка планети. Отже, ландшафт – це доволі однорідна за походженням ділянка географічної оболонки, що має єдину геологічну основу, однотипний рельєф, подібні кліматичні та водні умови, тісне поєднання ґрунтово-рослинного покриву і тваринного світу. Складовими частинами ландшафту є місцевості, урочища і фації.

Фація – найпростіший ПТК, що утворюється в межах одного елемента рельєфу, наприклад, на дні яру, схилі балки, вершині горба, вздовж русла річки. Фація має найбільш однорідні природні умови. Взаємозв’язана група фацій утворює урочище – ПТК, що формується в межах однієї відносно невеликої форми рельєфу (яру, балки, окремого горба, днища малої річкової долини). Просторове ж поєднання однакових за походженням урочищ, які сформувались на досить великій формі рельєфу, утворює місцевість. Місцевостями, наприклад, можуть бути заплава великої річки, плоске межиріччя, горбисте пасмо чи скелясте високогір’я.

Класифікація ландшафтів. Географічні ландшафти поділяють на групи за певними ознаками. Зокрема, враховуючи тектонічну будову і рельєф території, у межах України розрізняють два класи ландшафтів – рівнинних та гірських. Водночас серед рівнинних ландшафтів розрізняють підкласи низовинних та височинних ландшафтів, а серед гірських – передгірних, низькогірних, середньогірних, високогірних та міжгірно-улоговинних.

Рівнинні ландшафти об’єднуються у типи: широколистолісові, мішанолісові, лісостепові і степові. Серед степових ландшафтів ще розрізняють три підтипи: північно-, середньо- і південностепові. Гірські ландшафти Українських Карпат і Криму належать до гірських лучно-лісових і поділяються на декілька підтипів залежно від висотної поясності. Окремими типами є ландшафти Південного берега Криму, а також річкових заплав, озер, боліт.

Діяльність людини спричиняє зміни ПТК та їх компонентів. Це призводить до існування не лише природних, а й природно-антропогенних. У таких ландшафтах відносно мало змінилися геологічна основа та клімат, проте значних змін зазнали невеликі форми рельєфу, ґрунти, рослинність і тваринний світ. Серед природно-антропогенних ландшафтів розрізняють сільськогосподарські, лісогосподарські, водогосподарські, промислові, ландшафти населених пунктів, рекреаційні (зв’язані із сферою відпочинку людей). В Україні у зв’язку із значною освоєністю території природно-антропогенні ландшафти різко переважають над природними. Не змінених діяльністю людини природних ландшафтів майже не залишилося, а мало змінені складають менше 20 % території країни. На жаль, дуже малий відсоток території України належить до природоохоронних ландшафтів, де охороняються різні компоненти природи.

Поняття фізико-географічного районування. Між географічною оболонкою як планетарним природним комплексом і географічними ландшафтами як її найменшими частинами існує система регіональних природно-територіальних комплексів. Вони займають різні за величиною території. Одним із завдань фізичної географії є їх виявлення, визначення меж, вивчення і картографування, тобто здійснення фізико-географічного (або природного) районування.

Розглядаючи компоненти та чинники розвитку природно-територіального комплексу, ви напевно помітили, що одні з них є зональними, а інші незональними. До зональних належать ті, які поширені на земній поверхні відповідно до закономірностей географічної (широтної) зональності – смугами, що змінюють одна одну від екватора до полюсів. Зонально змінюється кількість сонячної радіації, розподіл тепла і вологи, ґрунтово-рослинний покрив. Незональними (азональними), є ті чинники та компоненти ПТК, розміщення яких не залежить від географічної зональності. Це, насамперед, геологічна будова та рельєф, а також деякі кліматичні особливості. Відповідно до цього регіональні ПТК також поділяються на зональні та азональні.

Отже, зональні ПТК – це природні комплекси, що утворилися в результаті широтного вияву природних процесів і явищ. До них належать географічні пояси, природні зони і підзони. Найбільшими азональними ПТК є природні комплекси материків і океанів, а в їх межах – фізико-географічні країни і природно-аквальні комплекси морів. Фізико-географічні країни поділяються на менші азональні ПТК – фізико-географічні краї, області та райони. Ці ПТК є одиницями фізико-географічного районування України.

Зональні одиниці природного районування. Найбільшими зональними частинами географічної оболонки є географічні пояси. Їх виділяють, насамперед, за кількістю надходження сонячної радіації та особливостями циркуляції повітряних мас. Україна майже повністю розташована у межах помірного географічного поясу Північної півкулі і лише на південному схилі Кримських гір та південному узбережжі Криму природні умови мають риси субтропічного поясу.

Внаслідок відмінностей у розподілі тепла і вологи у межах поясу формуються природні зони з притаманними їм кліматом, ґрунтами, рослинністю і тваринним світом. В Україні – це зони мішаних і широколистих лісів, лісостепова і степова. Звичайно, природні зони характерні лише для рівнинної частини країни, де чітко проявляється широтна зональність. У горах вони відсутні: там взаємодія природних компонентів відбувається згідно із закономірностями висотної поясності, тобто у смугах, що змінюють одна одну з висотою.

У межах природних зон часто існують значні відмінності у зволоженні територій та надходженні тепла. Це спричиняє різноманітність ґрунтово-рослинного покриву, а тому природні зони можуть поділятися на підзони. В Україні такий поділ мають лісова та степова зони. У лісовій зоні розрізняють підзони широколистих лісів і мішаних лісів, у степовій – північно-, середньо- і південностепову.

Азональні одиниці природного районування. Найбільшими азональними одиницями районування на суходолі є фізико-географічні країни – ПТК, сформовані в межах великих тектонічних структур (платформ, складчастих споруд), яким відповідають великі форми рельєфу (рівнини, гірські системи). Тому серед фізико-географічних країн розрізняють рівнинні та гірські. Україна знаходиться у межах трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнини (її південно-західної частини), Карпатської гірської (її середньої частини) і Кримських гір. Східноєвропейська рівнинна країна охоплює понад 90 % площі всієї території України, на гірські країни загалом припадає 7 %. На півдні територія України виходить до природно-аквальних комплексів Чорного й Азовського морів.

Фізико-географічний край – це частина природної зони чи підзони в межах рівнинної країни або ж безпосередня частина гірської країни. Основними причинами виділення країв є неоднорідність геологічної будови та рельєфу, а також віддаленість території від океанів, що зумовлює зміну континентальності клімату. Наприклад, у лісостеповій зоні виділяють три фізико-географічні краї: Дністровсько-Дніпровський (у межах частин Подільської і Придніпровської височин, що знаходяться на Українському щиті), Лівобережно-Дніпровський (на Придніпровській низовині) та Середньоруський (відповідає схилам однойменної височини). Декілька фізико-географічних країв виділяють також у степовій зоні та її підзонах. Натомість, кожна з двох підзон лісової зони творить єдиний великий фізико-географічний край: підзона мішаних лісів – Українське Полісся, підзона широколистих лісів – Західноукраїнський край. Кожна з гірських країн також представлена в Україні одним фізико-географічним краєм – Українськими Карпатами та Кримським гірським краєм. Всього в Україні виділяють 14 країв.

У межах країв існують свої відмінності природних умов, пов’язані з неоднаковою геологічною та геоморфологічною будовою територій. Це є причиною виділення менших за величиною ПТК – фізико-географічних областей і фізико-географічних районів. Так, Західноукраїнський широколистолісовий край поділяється на 5 фізико-географічних областей, а Західноподільська височинна область даного краю – на 6 фізико-географічних районів. А кожний з районів має властиві йому ландшафти.

Фізико-географічне районування має велике значення не тільки для пізнання природних процесів і явищ, але й для господарської діяльності та природоохоронної роботи людини. Встановивши межі того чи іншого ПТК і вивчивши його будову та внутрішні зв’язки, можна обґрунтувати раціональне природокористування в ньому, визначити заходи щодо покращення екологічної ситуації, встановити території, на яких бажано проводити природоохоронну діяльність.