Підготовка до ЗНО з географії

Виняткове значення машинобудівного комплексу полягає у тому, що вона дає знаряддя праці для матеріального виробництва і сфери послуг. Машинобудівний комплекс є основою для розвитку НТП. У 2008 р. на нього припадало 15 % загального обсягу промислової продукції України, 33% середньорічної кількості промислово-виробничого персоналу.

Машинобудування виникло в Україні у першій половині XIX ст. Першим промисловим машинобудівним підприємством України можна вважати машинобудівний комбінат на хуторі Дмитрівському Конотопського повіту (Чернігівщина), де з 1841 р. почали випускати сільськогосподарські машини, парові котли, устаткування для цукрових, текстильних і швейних підприємств. В кінці XIX ст. активно працювали Луганський та Харківський паровозобудівні заводи. У 1913 р. на українській території вироблялось 25 % продукції машинобудування всієї Російської імперії. На початку XX ст. акцент в розвитку машинобудування робився на сільськогосподарському й транспортному машинобудуванні (виробництво паровозів, вагонів, суден) У післявоєнний час створено нові галузі - приладобудування, авіаційна електронна промисловість, виробництво обчислювальної техніки та ін.

Основною сировиною для машинобудування є продукція металургійного комплексу. Поряд з тим воно не може обійтися без великої кількості конструкційних матеріалів, які виробляють лісова, хімічна, легка галузі промисловості. Деякі види машинобудування (виробництво екскаваторів, устаткування для металургії тощо) потребують великої кількості металу; їх відносять до металомістких галузей комплексу. Підприємства машинобудування в Україні споживають третину виготовленого прокату, а також 40 % чавунного та 2/3 сталевого литва. Більшість галузей машинобудівного комплексу необхідно віднести до трудомістких. Особливо це характерно для приладобудування, електронного машинобудування, де металу споживається мало, але необхідно затратити багато праці для виробництва продукції. На цих підприємствах зайнята велика кількість кваліфікованих трудових ресурсів.

Для машинобудування характерні спеціалізація і кооперування підприємств. Це зумовлено тим, що для виробництва більшості сучасних машин (літаків, комп'ютерів, телевізорів) потрібно десятки тисяч різноманітних деталей. Налагодити їхній випуск на одному підприємстві просто неможливо. Тому машинобудівні заводи часто мають вузьку спеціалізацію (подетальну й предметну). Машинобудівні підприємства повинні мати десятки, а то й сотні зв'язків з іншими підприємствами, які постачають деталі, сировину. Тобто, кооперування є необхідною формою організації виробництва у машинобудівному комплексі.

Технологічні особливості підприємств машинобудівного комплексу, що випускають дуже різноманітну продукцію, мають подібну структуру. Кожен завод має чотири основні цехи: ливарний, ковальсько-пресовий, механічний та складальний. У першому цеху з металів чи сплавів відливають різні деталі. У ковальсько-пресовому відбувається штампування деталей на пресах або кування з прокату чи злитків. Виготовлені в обох цехах деталі обробляють у механічному цеху на металообробних верстатах. Складають кінцеву продукцію з виготовлених на заводі чи привезених з інших підприємств деталей складальному цеху.

Галузевий склад, форми організації виробництва, технологічні особливості зумовлюють фактори, що визначають розміщення машинобудівельних підприємств. Основними серед них є: сировина (металургійна база), кваліфіковані трудові ресурси, транспортні шляхи і споживач. Підприємства машинобудівного комплексу побудовані переважно в містах, де є кваліфіковані трудові ресурси і перетинаються транспортні магістралі. До великих міст тяжіють особливо трудо- і наукомісткі галузі машинобудівного комплексу.

Виробництво сільськогосподарської техніки, обладнання для вугільної, нафтової, харчової промисловості орієнтується на споживача. Часто поєднуються декілька факторів розміщення машинобудівних підприємств. Дуже мала залежність від природних умов і ресурсів визначила майже рівномірне розміщення машинобудування на території України.

Машинобудування є дуже складною галуззю, до якої входять декілька десятків спеціалізованих галузей. Залежно від продукції, що випускається, вони об'єднуються у групи: важке, транспортне, сільськогосподарське, точне машинобудування, верстатобудування.

Підприємства, що виробляють машини й устаткування для металургії, гірничодобувної, хімічної промисловості, паливно-енергетичного комплексу, відносять до важкого машинобудування. Виробництво продукції цієї галузі дуже зменшилось, її обсяги є незначними. Так, в 2004 р. було випущено лише 10 шахтних навантажувальних машин, 41 рудникових електровозів, 76 кранів, 99 мостових електричних кранів, 600 ковальсько-пресових машин. Через специфіку даного напрямку машинобудування, воно тяжіє до споживача та сировини. Підприємства підгалузі розміщені переважно на Донбасі та в Придніпров'ї. До найбільших належать Новокраматорський та Горлівський машинобудівні, Харківський турбінний заводи. Великими центрами важкого машинобудування є також Артемівськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Луганськ, Кривий Ріг, Ясинувата. Підйомно-шахтне устаткування виробляють в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках, Дніпропетровську, автонавантажувачі - у Львові, нафто-газове устаткування - у Чернівцях, Дрогобичі.

Транспортне машинобудування спеціалізується в Україні на виробництві майже всіх транспортних засобів. Тепловозобудування зосереджене в Луганську й Харкові. Промислові електровози випускають у Дніпропетровську. У Луганську налагоджується і виробництво трамваїв. Вантажні вагони виробляють у Стаханові, Дніпродзержинську, Кременчуку, цистерни - у Маріуполі, пасажирські вагони -у Харкові.

Розвинуте в нашій країні суднобудування, найбільшим центром якого є Миколаїв. Тут працюють три суднобудівні заводи, що випускають морські судна різного призначення. Центрами морського суднобудування є також Херсон, Одеса, Керч, а річкового - Київ, Запоріжжя, Херсон, Ізмаїл. У своєму розміщенні ця галузь орієнтується на споживача.

Літакобудування і виробництво космічної техніки - це наукомісткі галузі, які, орієнтуються на потужні конструкторські бюро. Основні центри літакобудування - Київ, Харків, а виробництва космічної техніки - Харків і Дніпропетровськ. Стратегічними партнерами в цій галузі для України є Росія, США, Німеччина, Франція.

Автомобілебудування орієнтується на можливості кооперування виробництва (вигоди транспортно-географічного положення) і трудові ресурси.

Автомобілебудування розвинуте у Львові (автобусний завод та завод автонавантажувачів), Кременчуку (завод великовантажних автомобілів, де налагоджено й випуск мікроавтобусів "Івеко"), Запоріжжі (завод легкових автомобілів), Луцьку (завод легкових автомобілів), Мелітополі (моторний завод). Розпочато випуск тролейбусів у Львові, Дніпропетровську та Києві, автобусів малої місткості у Черкасах та Херсоні. Складання легкових автомобілів проводиться в Іллічівську, Сімферополі, Чернігові, Чопі, Мукачеві. Виробництво мотоциклів та велосипедів сконцентровано в Чернігові, Харкові та Києві.

Підприємства точного машинобудування орієнтуються на кваліфіковані кадри.

Електротехнічне машинобудування, яке спеціалізується на випуску електричних двигунів, апаратів, приладів, кабелю та іншої продукції, що призначена для передачі і споживання електроенергії, репрезентоване заводами в Харкові, Києві, Запоріжжі, Полтаві, Львові, Миколаєві, Донецьку тощо.

Підприємства електронної й радіотехнічної промисловості розташовані переважно у великих містах, де зосереджені висококваліфіковані трудові ресурси, науково-дослідні інститути. Серед них виділяються Львівські заводи телевізорів, кінескопів, Київські заводи телевізорів, магнітофонів, транзисторів, радіоприймачів, електронно-обчислювальних машин, а також заводи з виробництва телевізорів у Дніпропетровську і Сімферополі, електронних мікроскопів у Сумах. Розвиток радіоелектронної промисловості пов'язаний з конверсією багатьох підприємств колишнього ВПК. Зокрема на Дніпропетровському машинобудівному заводі почали випускати цифрові електронні АТС; на Роменському заводі АТС, ЗАТ "Моноліт" (Харків), Львівському завод телеграфічної апаратури налагоджено випуск комутаційного обладнання. Заводи "Оріон", "Сатурн" (Тернопіль) виробляють засоби мобільного зв'язку для залізничного транспорту і сателітарне телевізійне обладнання. Телефонну мережу України цифровими системами забезпечують Черкаський завод телеграфної апаратури, завод "Прожектор" (Малин).

Найбільші центри верстато- і приладобудування в Україні зорієнтовані на райони й центри з розвинутим машинобудуванням, науково-дослідною та конструкторською базою. Їх виробництво зосереджено в містах Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Краматорськ, Запоріжжя, Донецьк, Львів.

Основні підприємства тракторного і сільськогосподарського машинобудування розміщені в Харкові (тракторний завод), Дніпропетровську, Тернополі, Ромнах (бурякозбиральних комбайнів), Херсоні (кукурудзозбиральних комбайнів), Кіровограді (тракторних сівалок), Одесі (плугів і культиваторів), Хмельницькому (кормозбиральних комбайнів), Вінниці (тракторних агрегатів), Кременчуці, Чугуєві, Луганську, Білій Церкві (комплектуючі до тракторів). Колісні трактори випускають в Дніпропетровську. В Олександрії налагоджується випуск зернозбиральних   комбайнів   "Лан",   а  у  Харкові  -  "Бізон".   Загалом підприємства сільськогосподарського машинобудування тяжіють до споживача.

Багато підприємств цієї галузі різко зменшили випуск продукції в умовах економічної кризи та окремі поступово модернізуються і переоснащуються. Так, Калинівський завод (Вінницька область) за допомогою Німеччини почав випускати нові сівалки (планова потужність - 3 тис. сівалок за рік, що повністю забезпечує потреби України). Невеликі підприємства з випуску сучасних зернозбиральних комбайнів, які відповідають західним аналогам, діють в Харкові, Бердянську, Херсоні.

Загалом підприємства машинобудівного комплексу рівномірно розміщені на території України. Особливо виділяються вісім великих машинобудівних центрів: Харків, Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя Львів. Донецьк, Луганськ.

Основні проблеми машинобудівного комплексу України пов'язані із необхідністю розвитку економічних зв'язків у постачанні комплектуючих, втратою традиційних ринків збуту продукції, орієнтацією підприємств на випуск продукції військового призначення, а також технічною відсталістю і низькою, порівняно з міжнародними стандартами, якістю виробів. Зараз важливо налагоджувати випуск різноманітних комплектуючих деталей усередині країни, урізноманітнювати асортимент і якість продукції, яка необхідна, перш за все, для власного споживання, а також має важливе експортне значення.