Цивільне право

1. Загальні положення про правочин.

Правочин – є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини
↓	↓	↓
односторонні	двосторонні	багатосторонні
дія однієї сторони. Створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила.  Може створювати обов'язки для інших осіб у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.	погоджена дія двох або більше сторін.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити ЦКУ, ін. актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Форма правочину
усна	письмова

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

4) ін. правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Способи волевиявлення при вчинені правочинів

• Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
• У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Вимоги до письмової форми правочину

1. Його зміст повинен бути зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або ін. технічного засобу зв'язку.

2. Повинен бути підписаний його стороною (сторонами).

Нотаріальному посвідченню підлягає правочин, який вчинений у письмовій формі, лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії.

Державній реєстрації підлягає правочин лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Особа, яка вчинила односторонній правочин	має право відмовитися від нього	якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту
Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин		за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, навіть у тому разі, якщо його умови повністю ними виконані

Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Недійсність правочину

1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо його укладення.

2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

 

2. Представництво

Представництво – правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з ін. підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник
може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє	не може вчиняти правочин,який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Представниками за законом є

1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

2. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

3. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

3. Строки та терміни

Строк – певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін – певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк	Термін
визначається
роками, місяцями, тижнями, днями або годинами	календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати
Перебіг починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Закінчення строку

Строк визначений	роками	спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
	півроком або кварталом року	застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року
	місяцями	спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
	тижнями	спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Строк, визначений у півмісяця, дорівнює 15 дням.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

4. Позовна давність

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в 1 рік застосовується, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації (обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості);

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

4) у зв'язку з недоліками проданого товару;

5) про розірвання договору дарування;

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;

7) про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Позовна давність, встановлена законом, за домовленістю сторін.
може бути збільшена	не може бути скорочена

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ін. ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).