Тема 9. Спадкове право

1. Спадкове право

1. Загальні положення.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Види спадкування
за заповітом за законом

Склад спадщини – усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або ін. ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або ін. виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Час відкриття спадщини – день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місце відкриття спадщини – останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Спадкоємцями

за законом

за заповітом

можуть бути

фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини

юридичні особи та ін. учасники цивільних відносин

Не мають права на спадкування

-         особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;

-         особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в ін. осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

-         за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

-         за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також ін. особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

-         за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду;

-         за рішенням суду може бути усунена від права на спадкування за законом, особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

2. Спадкування за заповітом

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Воно здійснюється особисто.

Заповідач може

-         призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також ін. учасників цивільних відносин.

-         без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Право на обов'язкову частку у спадщині мають

-         неповнолітні діти спадкодавця,

-         повнолітні непрацездатні діти спадкодавця,

-         непрацездатна вдова (вдівець),

-         непрацездатні батьки.

Вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). До обов'язкової частки у спадщині зараховується

-         вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку;

-         вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку;

-         вартість ін. речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Заповідач має право

-         охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

-         скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини;

-         зробити у заповіті заповідальний відказ. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за ін. речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини;

-         покласти обов'язок на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або ін. рухоме або нерухоме майно, надати іншій особі право користування ними.

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. У разі складення такого заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Загальні вимоги до форми заповіту

1) складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення;

2) має бути особисто підписаний заповідачем;

3) має бути посвідчений нотаріусом або ін. посадовими, службовими особами, визначеними ЦКУ.

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути:

1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Заповідач має право у будь-який час

  • скасувати заповіт.
  • скласти новий заповіт.

Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

внести до заповіту зміни.

Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом.

3. Спадкування за законом

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі:

-         відсутності спадкоємців попередньої черги,

-         усунення їх від права на спадкування,

-         неприйняття ними спадщини,

-         відмови від її прийняття.

Черги спадкоємців за законом:

І черга:

-         діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті,

-         той з подружжя, який його пережив;

-         батьки.

ІІ черга:

-         рідні брати та сестри спадкодавця,

-         баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

ІІІ черга:

-         рідні дядько та тітка спадкодавця.

ІV черга:

-         особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

V черга:

-         ін. родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно;

-         утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємці

за усною угодою між собою

за письмовою угодою між собою

якщо це стосується

рухомого майна,

нерухомого майна або транспортних засобів,

можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них

4. Здійснення права на спадкування

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк

- у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

- у 3 місяці з моменту неприйняття ін. спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття ін. спадкоємцями).

Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Якщо спадкоємець протягом строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини. Заява про це подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, але така заява може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини у разі

-         відсутності спадкоємців за заповітом і за законом,

-         усунення їх від права на спадкування,

-         неприйняття ними спадщини,

-         від її прийняття.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу 1 року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями.


5. Оформлення права на спадщину

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення 6 місяців з часу відкриття спадщини.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо

-         буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування,

-         в ін. випадках, встановлених законом.

6. Спадковий договір

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Сторони у спадковому договорі

відчужувач

набувач

подружжя, один із подружжя або ін. особа

фізична або юридична особа

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Розірвання спадкового договору

-         судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень;

-         судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.