Лекція 1. Вступ до спецкурсу «Історія українського селянства»

1. Актуальність, мета та завдання спецкурсу «Історія українського селянства».

Зростання суспільного інтересу до селян, звичайно виникає при реформах, революціях або загостренні боротьби політичних сил за владу. Звернення до історії українського селянства актуальне не тільки стосовно осмислення закономірностей історичного процесу, але й реальностей сучасного життя, зокрема ситуації, що виникла в аграрному секторі України в результаті деколективізації. Кризовий стан аграрного сектору економіки спонукає до з’ясування специфіки селянського способу життя в попередніх подібних ситуаціях, вивченню зміни в його ментальності, в поведінці в умовах реформ, революцій, воєн та пошуку альтернативних варіантів розвитку сільського господарства. В сучасних умовах проблеми в аграрному секторі безпосередньо впливають на імідж України у світовому співтоваристві.

Історія селянства як верстви населення, пов’язаної з сільськогосподарською працею, розпочинається з виникненням і поширенням відтворюючого господарства – землеробства й скотарства. Розвиток світової цивілізації бере початок із села. Село в світовому масштабі, зокрема в Україні, віками визначало структуру економіки, етнонаціональну самоідентифікацію, моделі поведінки, моральні засади й ціннісні орієнтири українців. Все це сформувало генетичний код української нації і буде ще тривалий час визначати перспективи нашого історичного поступу.

Етнічна особливість українського села полягає в тому, що понад 80% його мешканців є українцями (на відміну від міст, де українці складають трохи більше 50%). За своєю чисельністю селяни аж до середини 1950-х років складали більшість населення України. В селах сформувалася і до недавнього часу функціонувала специфічна інфраструктура, яка забезпечувала робочі місця для селян, сільської інтелігенції, зокрема вчителів, лікарів, агрономів, ветеринарів, працівників сфери побуту, транспортників, зв’язківців, торгівлі та ін.

Селяни несуть основну відповідальність за продовольчу безпеку країни, яка безпосередньо впливає на політичну стабільність. Сільське господарство України відіграє роль локомотива економіки, забезпечуючи роботу машинобудівних заводів, хімічних комбінатів із виробництва мінеральних добрив, дорожньо-транспортної сфери. Отож, аграрний сектор – це самодостатня система, яка функціонує за власними законами. Роль державних органів полягає в тому, щоб створювати сприятливі умови для їх функціонування шляхом встановлення помірних податків, справедливої цінової політики на сільгосппродукцію і сільгосптехніку, надання виробникам доступних кредитів і субсидій.

Світова практика знає два напрями господарювання на селі – екстенсивний і інтенсивний. З часів Київської Русі і аж до 1960-х років (майже 1000 років) в Україні переважав екстенсивний розвиток сільського господарства. Інтенсивний розвиток став можливим від запровадження державою курсу на селекційну роботу в рослинництві й тваринництві, хімізації, меліорації земель та застосування генно-модифікованих організмів.

До об’єктивних факторів, які впливають на сільськогосподарське виробництво належать: природа, що забезпечує приріст за певними циклами в тваринному світі, рослинництві, садівництві, рибальстві; клімат, географічні зони (посухи, повені, пожежі); епідемії (саранча, хвороба рослин, тварин, різні шкідники (колорадський жук, американська гусінь та ін.); епідемії людей – чума, холера.

Особливу роль в аграрному секторі відіграє земля, її природні можливості для ефективного сільгоспвиробництва. Для нас, українців, земля – це мати, це ненька, це символ щастя й достатку. Її вивчають такі науки, як ґрунтознавство, екологія, агрономія, економіка і фінанси сільського господарства, правове регулювання землекористування, психологія та організація сільськогосподарської праці, соціологія села. За запасами природного гумусу Україна посідає перше місце у світі. З огляду на це ціна нашої землі дуже висока. Для нинішнього і прийдешніх поколінь наші чорноземи можуть бути фундаментом економічного зростання такою же мірою як для Бразилії – кава, Ісландії – риба, Росії – нафта і газ, Туреччини – туризм тощо.

Для українських селян була і залишається болючою проблема володіння землею. З 1990-х років в Україні розпочалася чергова аграрна реформа, мета якої полягає в тому, щоб землю шляхом розпаювання передати тим, хто її обробляє. Як стало вочевидь, реформування аграрного сектору і в сучасних умовах – це найскладніший процес, від якого залежить продовольча безпека країни.

Народ України – тубільний, осідлий, землеробський. Душею нації, джерелом її духовності, державності, патріотизму є селянство України. Господарювання на землі – це специфічна праця, яка впливає на спосіб організації життя, оскільки людина безпосередньо взаємодіє з природними ритмами. Сільське господарство – це продовольча безпека, джерело робочої сили. Існує безпосередня наукова потреба визначення селянина як жителя села, селянина-фермера, володаря чи користувача землею. Отож, зважаючи на викладене вище, спецкурс має науково-практичне, суспільно-політичне значення. Цим і зумовлена його актуальність.

Мета спецкурсу «Історія українського селянства» полягає в тому, щоб на основі інтегрованого вивчення економічного і соціального життя селян, впливів внутрішніх і зовнішніх чинників реконструювати історію українського селянства в її сутнісних проявах, з’ясувати еволюцію селянської спільноти з часів раннього середньовіччя і до сьогодення, визначити можливі шляхи розвитку аграрного сектору України на перспективу.

Завдання спецкурсу «Історія українського селянства» надзвичайно багатогранні. Їх розв’язання ставить відомі труднощі, обумовлені масштабністю постановки проблеми. Необхідно, з одного боку, врахувати й проаналізувати взаємодію економічних, соціальних, політичних чинників, кожен з яких міг би бути об’єктом спеціального розгляду, а з іншого боку – вивчати довгострокові зміни, що відбулися в житті українського селянства. З огляду на неможливість охопити всю широту та складність проблеми, для досягнення поставленої цілі здійснена спроба вирішити ряд конкретних навчальних завдань:

  • з’ясувати ступінь повноти та об’єктивності висвітлення проблеми в історіографії та стан джерельної бази;
  • окреслити методологічні підходи у вивченні історії селянства;
  • проаналізувати основні чинники формування ментальності українського селянства, зокрема, вплив землеробства, сусідніх народів, кліматичних умов на світогляд, характер українців;
  • визначити співвідношення землеволодіння і землекористування в українському середовищі упродовж ІХ – ХІХ ст.;
  • розкрити вплив революцій, реформ та воєн на життя українських селян;
  • охарактеризувати економічні і соціальні наслідки для селян Східної Галичини в результаті її інкорпорації в Польську державу у міжвоєнний період;
  • прослідкувати боротьбу українських селян за виживання в роки Другої світової і Великої Вітчизняної воєн;
  • дати об’єктивну оцінку здобуткам і проблемам українських селян в умовах колективного господарювання на землі упродовж 1945 – 1991 рр.;
  • окреслити стан та перспективи аграрного сектору економіки у вирішенні продовольчої безпеки України та його місця на європейському та світовому продовольчому ринку.