Лекція 4. Реформи та революції в історії українського селянства в першій половині ХХ ст.
3. Реформа аграрного сектору в добу непу 1921 – 1928 рр.
Одним із результатів селянської революції, що тривала з 1917 р. було те, що більшовики були вимушені відмовитися від продрозкладки і перейти до продподатку. За великим рахунком саме неп мав допомогти виходу країни із затяжної економічної і політичної кризи, за рахунок селян розпочати відбудову зруйнованої промисловості, транспорту. У 1922 р. радянська влада прийняла «Закон про землю», яким визначались форми землеволодіння, встановлювалися розміри земельних наділів. Вчені-аграрники вважають, що саме цей Закон поклав край Великій селянській революції.
На початку непу товарність зерна складала 21%, в містах не вистачало хліба. Влада дійшла висновку, що втрачене виробництво хліба внаслідок ліквідації поміщицьких господарств можуть компенсувати не індивідуальні (фермерські) сільгоспвиробники, а колективні сільські господарства (колгоспи). Для їх утворення були передані колишні панські маєтки. У 1921 р. колгоспів було 1027, у 1923 – 3356, у 1928 – 12 042. Членами колгоспів були 5% селянських дворів (в основному бідняки).
На 1923 р. було завершено зрівняльний розподіл землі в селах. Єдиною формою на селі стало землекористування. При цьому кількість землі у користуванні зросла в 1,5 разу і становила 31 млн. дес., що складало 92% земельного фонду України. Тогоріч було запроваджено єдиний податок на землю і держава купувала зерно на ринку. Зростала кількість селянських господарств, які мали робочу худобу і їх кількість сягнула уже 50%.
Попри ось такі тенденції держава у 1927 – 1928 рр. змінила свою політику на селі, починається поступове згортання непу. В непростому протистоянні на теоретичному і практичному рівнях прибічники колгоспного ладу перемогли. Вони розглядали кооперацію як шлях до відродження капіталістичної економіки, а колгоспи – як шлях до соціалістичної економіки.
В ті роки неочікуваною для багатьох постала проблема найманої праці в селянських господарствах. Справа в тому, що на 1922 р. 27% селян порвали зв'язок з сільською працею і не хотіли мати землю. Для багатьох сімей були недостатніми посіви для забезпечення їх хлібом (із-за відсутності робочої худоби). Вони були змушені шукати на стороні приробітків. У 1924 р. в найм йшло до 20% селян, у 1928 – 40%. За своїм майновим становищем здебільшого це були бідняки.
У 1926 р. до 38% сімей використовували найману працю. Наймачами були одноосібники, земельні громади. Форми оплати праці сільських наймитів були такими: харчі, гроші, одяг. Річна оплата праці наймита оцінювалася в середньому 8 – 12 пудів зерна щомісяця.
Отож, у роки непу відбулася інтеграція селян у радянську економічну структуру. Селяни перебували в процесі самоорганізації через кооперативи, артілі, сільські сходи, земельні громади. Саме в ці роки селяни почали більш чітко усвідомлювати свої інтереси, стали активніше долучатися до громадсько-політичного життя, через систему рад, при одночасному утвердженні монополії Комуністичної партії на селі. Неп засвідчив швидке зростання продуктивних сил на селі.