Аграрні відносини в добу нової економічної політики 20-х років ХХ ст.

Українське село після громадянської війни.

Громадянська війна, закінчення якої найбільше чекали селяни, наприкінці 1920р. завершилася, проте воєнно-комуністична політика продовжувалась. У такий спосіб обіцянка більшовиків селянам відмінити воєнний комунізм з припиненням громадянської війни обернулася на словоблудство.

Після закінчення громадянської війни політика воєнного комунізму не тільки не послабилася, а навпаки, запроваджувалися нові утопічні форми. Так, Декретом від 6 грудня 1920р. вводиться безкоштовний відпуск продуктів населенню по картках, а Постановою від 27 грудня того самого року було відмінено грошові розрахунки за користування поштою, телеграфом, телефоном тощо. Тоді ж державні підприємства звільнялися від оплати за паливо. На початку 1921р. – користування комунальними й комунікаційними послугами, транспортом ставало безкоштовним. У лютому припинили обкладання грошовими податками. Почалася підготовка до цілковитого скасування, грошей, ліквідації Центрального банку. Наведені факти свідчать про здійснення ленінської політики переходу до комуністичного виробництва і розділу.

Внаслідок політики воєнного комунізму, як показала практика, селянське господарство все більше занепадало. Воно виявилося вщент розореним, перебуваючи в стані фактичної руйнації, дистрофічної немічності. Товарність сільського господарства була настільки низькою, що задовольнити потреби населення України в продуктах харчування стало неможливо. Водночас посилилося втручання держави у селянські справи – у вигляді директив, що диктували вирощування тих чи інших сільськогосподарських культур, розведення великої рогатої худоби, свиней, овець тощо, причому строго вказуючи відповідні норми утримання останніх. Економічна політика держави щодо селянства носила яскраво виражений споживацький, паразитичний, занепадний характер. Селянин, у якого вилучали не тільки надлишки продуктів харчування, а й необхідну норму для проживання, втрачав інтерес до господарювання і значно скорочував посівні площі. Саме в районах активного здійснення продрозкладки відбувалося звуження посівних площ (Чернігівська, харківська та Полтавська губернії). На територіях, де відбувалися основні воєнні дії (Волинська, Київська, Подільська, Катеринославська губернії), наявність селянських запасів була досить мізерною. Аналогічна ситуація склалася і в інших регіонах. “Викачування” містом хліба з села при одночасному скороченні промислового виробництва загострювало нееквівалентні відносини між ними.

На стані сільського господарства України особливо негативно позначилася продовольча розкладка останнього року (1920) громадянської війни, яка фактично була каталізатором повоєнної кризи в аграрному секторі. Саме цей рік характеризується найбільш жорстокими спробами більшовиків остаточно знищити товарно-грошові відносини і ринок, замінивши їх централізованим розподілом продукції.

Катастрофічно занепало землеробство й тваринництво – основні галузі сільського господарства. Виробництво зерна в 1920р. становило лише близько половини того, що давала країна до першої світової війни. У кілька разів зменшилося виробництво технічних культур: цукрових буряків, льону, конопель, тютюну. У зв’язку з цим у стані глибокого занепаду перебували провідні галузі легкої промисловості України. Особливо критичним було становище в цукровиробній галузі, котра в довоєнні роки давала понад 80% цукру загальноімперського виробництва. У 1920р. з 192 заводів, які в 1914-1915рр. виробляли 85 млн. пудів цукру. діяли лише 76 із загальним обсягом продукції близько 4 млн. пудів; 13 заводів лежали в руїнах, 5- за Ризьким мирним договором відійшли до Польщі. Чимало уцілілих підприємств було законсервовано через занепад цукробурякового виробництва в Україні, спричинений загальною кризою сільського господарства й бурякосіяння зокрема. У 1920р. посівні площі цукрових буряків порівняно з 1914р. скоротилися більш як у 4 рази. а врожайність удвічі. Криза галузі тривала й після громадянської війни.

Внаслідок посилення в 1920р. реквізиційних методів у селянських господарствах різко зменшилося поголів’я худоби, свиней, овець, однак продукція продовжувала вивозитися до великих промислових міст Росії. Заготовлене продовольство в Україні неможливе було вчасно доставити у промислові центри, оскільки в результаті розрухи і гострої нестачі палива транспорт не справлявся з перевозками. Половина паровозів і чверть вагонного парку були непридатні для роботи. Вантажообіг транспорту становив близько 23% від рівня 1913р.

Незважаючи на активну діяльність продовольчих загонів, комітетів незаможних селян при допомозі військових сил каральних загонів ЧК, виконати в 1920р. заплановану продрозкладку ставало дедалі важче. Навесні 1921р. продрозкладку з урожаю попереднього року в Україні було виконано менш як на 40% . Радянський уряд змушений був закуповувати продовольство за кордоном.

Стало цілком очевидно , що застосовані до селянства радянською владаю, як московського центру, так і України командно-економічні та силові узурпаторські методи збанкротіли і не здатні були навіть мінімально забезпечити населення продуктами харчування.

Катастрофічне становище в економіці призвело до різкого зростання невдоволення більшовицькою політикою, що вилилося у військові заколоти, великі робітничі страйки та селянські повстання, які на початку 1921р. охопили Україну і Росію. Селянство, яке терпіло і здебільшого мирилося з продрозкладкою в роки громадянської війни, після її закінчення почало виступати проти неї. Таким чином, економіка сільського господарства весною 1921р. перетворилася на політику.

Погіршилося ставлення селян-середняків до радянської влади. За три з лишнім роки, як повідомлялося в радянській пресі в січні 1921р. , селяни-середняки глибоко переконалися, що комунізм – це безгосподарність, це – неповага до чужої праці, це- невміння зберегти й раціонально використати господарські цінності. Таким чином, проголошений у 1919р. стратегічний лозунг – перехід від політики нейтралізації середнього селянства до міцного союзу робітничого класу з середняком і залучення його до соціалістичного будівництва - опинився під загрозою.

Невдоволення українського села реквізиціями продовольства, що поширювалися майже на всю продукцію, яка вироблялася у селянському господарстві, а також забороною торгівлі після ліквідації фронтів стало відчуватися ще гостріше. На початку 1921р. селянськими повстаннями булла охоплена майже вся Україна . Так, у лютому того самого року чекісти повідомляли про 118 великих селянських повстань в Україні.