Аграрна історія України

Принциповим е питання про тлумачення суті понять, які містяться в офіційних документах, законодавчих актах, нормативно-методичних розробках.

За своєю суттю вони поділяються на:

1. концептуально-теоретичні;
2. організаційно-структурні;
3. пізнавально-роз'яснюючі.

З урахуванням цього із Законів України відібрані поняття, які відображають суть, напрями та шляхи проведення сучасної аграрної реформи.

 

Поняття концептуально-теоретичного характеру

 В законодавчих актах з аграрно-селянського питання, прийнятих у 1991-1997 pp., найбільше зустрічаються поняття "аграрна політика", "аграрна реформа", "земельна реформа", "роздержавлення", "приватизація".

У ряді праць поняття "аграрна політика" І "аграрна реформа" ототожнюються. Це не виправдано, бо вони істотно різняться. Перша з них за цільовим призначенням ширша і глобальніша, має більш далеке стратегічне призначення, охоплює всі без винятку аспекти і проблеми державного будівництва в агропродовольчій сфері не тільки на сучасному етапі чи в найближчому оглядовому періоді, але й за їх межами. Вона визначає як держава повинна діяти не лише щодо того, яким бути продовольчому сектору, але й як підпорядкувати його інтересам усі інші галузі економіки. Досягти цього можна лише за умови, якщо держава в особі її владних структур, все суспільство, розглядатимуть сільське господарство як галузь галузей, свого роду надгалузь, без ефективного й надійного розвитку якої всі інші галузі не зможуть розвиватися так, щоб у повних обсягах виконати своє призначення в економіці.

Аграрна ж реформа має дещо звужене, але не менш важливе цільове призначення; якомога швидше і надійніше подолати сучасну аграрну й продовольчу кризу, перевести сільське господарство на прогресивні засади розвитку, створити в ньому і навколо нього сприятливіше соціально-психологічне середовище, збудувати надійний фундамент продовольчої безпеки держави, вивести аграрний сектор України на світовий рівень розвитку. Подальша реалізація цих завдань здійснюватиметься на наступних етапах аграрної політики.

Неідентичними є й поняття "аграрна реформа" і "земельна реформа".

Земельна реформа є одним із напрямків здійснення аграрної реформи у певних хронологічних рамках. Постановою Верховної Ради України "Про земельну реформу" (грудень 1990 р.) визначено: "Земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель".

Верховна Рада України оголосила з 15 березня 1991 р. усі землі України об'єктом земельної реформи. Місцевим радам народних депутатів та Кабміну України доручено до вказаного часу:

1. провести інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши ділянки, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

2. здійснити реєстрацію громадян, які бажають організувати селянське (фермерське) господарство, розширити особисте підсобне господарство, займатися індивідуальним садівництвом, одержати в користування земельні ділянки для городництва, сінокосіння та випасання худоби;

3. провести облік і аналіз клопотань підприємств, установ, організацій про надання їм земель для ведення підсобного сільського господарства, колективного садівництва і городництва;

4. розглянути обґрунтування потреб у земельних ділянках підприємств, установ і організацій, які за станом на 1 листопада 1990 р. мали у користуванні ділянки сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення.

Інколи зустрічається ототожнення понять "агропромисловий комплекс" і "аграрний сектор".

Агропромисловий комплекс має у своєму складі чотири взаємопов'язаних блоки. До першого блоку відносяться галузі сільськогосподарського машинобудування, енергетики, виробниц­тва будівельних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин. Другий блок становить аграрний сектор. Третій блок - це сфера заготівель сільськогосподарської продукції, харчова і переробна промисловість, легка промисловість по випуску товарів із сільськогосподарської сировини, торгівельні організації. До четвертого блоку відносяться владні структури, науково-дослідні та навчальні заклади, які беруть участь у інформаційному та кадровому забезпеченні агропромислового комплексу, Отже, аграр­ний сектор є одним з блоків агро про-мислового комплексу. До цього блоку відносяться рільництво, тваринництво, овочівництво, садівництво, тобто галузі, які виробляють продукти харчування і сировини для ряду галузей промисловості, насамперед харчової та легкої.

До середини 90-х pp. XX століття у кожному із блоків АПК існували певні форми власності та господарювання. У першому блоці утвердились державна власність. У другому - існували дві форми власності; а) у радгоспах державною власністю були і земля, і майно; б) у колгоспах - земля являлася державною власністю, а майно - власністю певного хліборобського колективу; у міжгоспах - земля була державною власністю, а техніка, приміщення, вироблювана продукція - власністю кооперативного характеру. При цьому господарства, що об'єдналися, мали різну за пропорціями власність. У третьому блоці паралельно існували дві форми власності; а) переважна більшість переробних і сервісно-обслуговуючих підприємств являлися державною власністю; б) до 12% таких підприємств входили до системи Укоопспілки і за характером відносилися до кооперативної власності. У четвертому блоці всі установи (навчальні, науково-дослідні) були державними.

Це зумовило те, що спільними факторами реформування в усіх блоках агропромислового комплексу є роздержавлення і приватизація. Однак це не тотожні поняття, як про це твердять 233 автори ряду праць з проблем зміни економічної системи в Україні.

Питання роздержавлення і приватизації слід розглядати у взаємозв'язку із такими процесами, як націоналізація та конфіскація. Адже роздержавлення і приватизація спрямовані на ліквідацію наслідків насильницької націоналізації та конфіскації, які проведені Радянською владою в ході Жовтневого перевороту 1917 р. та у 20-30 pp. XX ст.

Націоналізація здійснювана відповідно до рішень II Всеросійського з'їзду Рад та спеціальних декретів уряду Російської Федерації, підписаних В.І.Леніним, призвела до одержавлення власності, встановлення монополії держави на власність в усіх галузях економіки. Була націоналізована і оголошена державною власність на землю з її надрами, водами та лісами. При цьому в державну була перетворена земля не лише поміщиків, релігійних організацій, а й усіх верств населення.

У процесі колективізації проведена конфіскація землі, її результативність визначена самою суттю поняття "конфіскація".

Конфіскація (латинське confiscatio - відібрання у казну) - примусове безоплатне вилучення майна (всього або частини) у власність держави відповідно до законодавчих актів або вироку суду. Конфіскація землі - примусове й безкоштовне вилучення (відчуження) її державою у сільськогосподарських товаровиробників, що й відбулося в ході насильницької колективізації. Водночас конфіскувалося й майно хліборобів (худоба, виробничі приміщення, устаткування).

Роздержавлення і приватизація у першому блоці АПК зводиться до роздержавлення невеликої кількості підприємств, переважно тих, які випускають техніку, машини, мінеральні добрива.

Такі підприємства набувають статус акціонерних товариств. Однак більшість підприємств цього блоку залишаються держав­ними (казенними). У третьому блоці роздержавлення і приватизація відбувається найбільш швидкими темпами. Станом на 1 січня 1998 р, понад дві третини роздержавлених і приватизованих переробних підприємств стали акціонерними товариствами, а майже третина -приватними.

Своєрідно роздержавлення і приватизація відбуваються у аграрному секторі.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 р. "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" роздержавлення і приватизація землі сільськогосподарських підприємств і організацій розпочались 15 травня 1992 р. Протягом двох місяців Кабмін України та місцеві органи влади визначили перелік сільськогосподарських підприємств та організацій, землі яких підлягали передачі в колективну і приватну власність у 1992 р. У переліку переважали колгоспи і радгоспи обласного підпорядкування.

У колгоспах роздержавлення означало передачу землі у власність їх колективів. Земля, передана їм у власність, була поділена на частки (паї). Кожний член колгоспу одержував сертифікат на частку землі, яка стала його власністю. Водночас відбулась персоніфікація майна колгоспу - кожному члену господарства, в тому числі й пенсіонерам, виділена відповідна частка (з урахуванням його вкладу в розвиток господарства). Вказані заходи призвели до того, що кожний член колгоспу став власником певної кількості землі та майна. Характерно, що приватизація відбувалася синхронно, у комплексі з реструктуризацією колгоспів, перетворенням їх у виробничі структури, що базуються на поєднанні приватної власності товаровиробника і власності колективу.

У радгоспах відбувалось роздержавлення і землі, і майна. Воно здійснювалося за умови перетворення їх у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні товариства. Розподіл безоплатно переданого майна (сертифікатів) між працівниками здійснювався відповідно до їх трудової участі за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених). Безоплатно передавалось не все державне майно. Приватизація частки державного майна, що залишалася після безоплатної його передачі, здійснювалася за приватизаційні майнові сертифікати (їх одержували усі громадяни України). При цьому право на першочергове придбання цього майна за приватизаційні сертифікати мали працівники даного підприємства та прирівняні до них особи.

Роздержавлення сприяло підвищенню ролі місцевих Рад у вирішенні питань соціально-економічного розвитку на підвладній їм території. Вони можуть в межах своєї компетенції передавати землю за плату або безкоштовно у постійне чи тимчасове користування, короткострокову або довгострокову оренду, умови, строки і плата, за яку визначаються за угодою сторін.

У процесі приватизації можна виділити два етапи. Перший етап - з середини 1992 до середини 1997 p., - коли вона провадилася за майнові сертифікати.

Другий етап почався 1 липня 1997 р. З цього часу вона носить інвестиційно-орієнтований грошовий характер. У 1997 р. завершилась земельна реформа, пов'язана з паюванням землі, передачею її тим, хто обробляє, поступовим утвердженням ринку землі, оренди, організаційною перебудовою структури агропромислових підприємств.

Водночас узято курс на розвиток альтернативного шляху приватизаційного процесу, який передбачає: а) реалізацію системи банкрутства; б) заставне право; в) здійснення приватизації через конверсію боргів; г) зняття обмежень щодо участі у приватизації банківського капіталу; д) стимулювання створення промислово-фінансових груп; ж) всебічну підтримку малого та середнього бізнесу.

Концептуально-теоретичний характер мають поняття "трудові ресурси" і "робоча сила". При цьому вони за своєю суттю неідентичні. Трудові ресурси - більш широке поняття, яке включає деяку частину запасів праці, яка не бере участі в процесі виробництва. Вони складаються з трьох категорій працівників; 1 -ті, що фактично працюють у виробничих колективах; 2 - зайняті в особистому підсобному і домашньому господарстві; 3 - ті, хто перебуває на професійній підготовці. Соціальну природу суспільства визначає робоча сила, що реально функціонує в процесі виробництва; це основна частина трудових ресурсів. Решта становить потенційну робочу силу, яка може брати участь у виробництві і виконанні послуг.

Трудові ресурси сільськогосподарських підприємств поділяють на такі категорії: працездатні чоловіки у віці 16-60 років; працездатні жінки у віці 16-55 років; непрацездатні у працездатному віці (інваліди); у колгоспах підлітки у віці 12-16 років. , - ,

Робоча сила - це загальна чисельність населення старше певного віку (звичайно 16 або 18 років), яке в даний конкретний момент працює або прагне працювати за винагороду.

 

Поняття організаційно-структурні

Вони відображають форми сільськогосподарської кооперації в сучасній Україні: 1 - колективні сільгосппідприємства; 2 - селянські спілки; 3 - акціонерні товариства; 4 - фермерські (селянські) господарства; 5 - різні види кооперативів.

Кооператив - від латинського слова cooperatio, що означає співробітництво. В широкому значенні співробітництво є об'єктивною основою функціонування суспільства, оскільки саме завдяки кооперативним зв'язкам воно не є механічною сумою індивідів, а цілісною органічною системою, що здатна ефективно розвиватися.

Колективне сільськогосподарське підприємство -добровільне об'єднання громадян для спільного виробництва сільськогосподарської та іншої продукції; діє на засадах підприємництва і самоврядування. Підприємство самостійно розробляє і затверджує економічно доцільну структуру виробництва, самостійно розпоряджається виробленою продукцією. Вищим органом управління підприємством є загальні збори членів підприємства. У період між зборами справами підприємства управляє його правління.

Акціонерне товариство створюється Установчим догово­ром та діє відповідно до свого Статуту. Його особливостями є те, що: а) на суму вартості майна товариства випускаються цінні папери (акції). Кожен власник майнового паю (частки) отримує певну кількість акцій, еквівалентну вартості його паю; б) власник акцій не може вийти з товариства зі своїм майновим або земельним паями в натуральному чи грошовому виразі. Він може продати свою акцію, причому, не за номінальною (первинною) її вартістю, а за ринковою, яка складається на біржі цінних паперів (фондовій біржі). Акціонерні товариства бувають відкриті (акції розповсюджуються серед усіх бажаючих їх придбати) і закриті (право купівлі акцій мають лише члени даного товариства).

Сільськогосподарська кооперація - система сільсько­господарських кооперативів, об'єднань, створених з метою задоволення економічних потреб членів кооперативу.

Сільськогосподарський виробничий кооператив- підприємство, створене для спільного виробництва продуктів сільського, рибного і лісового господарства, з обов'язковою трудовою участю в його діяльності.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив -підприємство, створене для здійснення обслуговування переважно членів кооперативу на засадах взаємодопомоги та економічного співробітництва.

Селянське (фермерське) господарство, в т. ч. сімейне і родинне, є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товари, сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацію. В системі народногосподарського комплексу воно є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами й організаціями, господар­ськими товариствами.

Спілка кооперативів - це кооператив другого рівня, тобто формування, засноване кооперативами на засадах членства і добровільності для спільного здійснення діяльності, пов'язаної із сільськогосподарським виробництвом. Єдина відмінність спілки від кооперативу полягає в тому, що члени кооперативу другого рівня -це не виробники, а сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Спілки кооперативів функціонують за тими самими економічними принципами, що і кооперативи. Фінансовий результат діяльності спілки розподіляється у формі кооперативних виплат членам-кооперативам. Ці кооперативні виплати сприяють утворенню фінансового результату членів-кооперативів, який, у свою чергу, розподіляється між членами - сільськогосподарськими виробниками у формі кооперативних виплат.

Асоціація кооперативів - представницька організація, що ставить за мету захист загальних інтересів кооперативів та їх спілок. Асоціація має наступні функції: а) представляє кооперативний рух перед виконавчою, законодавчою та судовою владами, а також іншими партнерськими організаціями; б) надає кооперативам інформацію, допомогу в навчанні, консультаційні послуги та здійснює аудиторські перевірки; в) сприяє розвитку кооперативної ідеї і спонукає членів дотримуватись кооперативних принципів.

Асоціація кооперативів може утворюватись: 1 - на національному рівні; 2 - на регіональному рівні; 3 - спеціалізовані асоціації кооперативів (асоціація зернових кооперативів; асоціації кооперативів по спільному використанню техніки).

Кооперативна політика - це напрям, який обрало керівництво кооперативної організації для досягнення мети кооперації найбільш ефективним шляхом.

Кооперативна практика - певний метод ведення бізнесу для конкретного кооперативу.

Кооперативні принципи - система соціально-економічних норм та вимог, що сформувалися історично і ступінь дотримання яких визначає кооперативну ідентичність ("кооперативну чистоту") конкретного підприємства. До міжнародних принципів кооперації відносяться: 1 - добровільне і відкрите членство; 2 - членський демократичний контроль; 3 - економічна участь членів; 4 -незалежність і самостійність; 5 - освіта, навчання та Інформація; 6 - кооперація серед кооперативів; 7 - турбота про суспільство.

Приватна агрофірма - форма господарювання, предметом якого є:

• організація виробництва сільськогосподарської продукції і сировини;
• переробка сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаної;
• оптова і роздрібна, комісійна торгівля товарами власного виробництва, фірмова торгівля.

Підприємство (французьке entreprende] - розпочинати, робити спроби. У тлумачному словнику В.Даля підприємство характери­зується як справа, а підприємець як торговельник, спроможний до підприємництва великих масштабів у торгівлі, для особистості якого притаманні сміливість, рішучість, здатність до такої справи. Згідно із словником Роберта, підприємець є "особистість, що управ­ляє підприємством, веде його за власний рахунок, використовуючи різні фактори виробництва (природні ресурси, працю, капітал), з метою продажу продукції чи послуг". Підприємцями є "... господарі, землероби, комерсанти, промисловці, в тому числі дрібні ремісники, власники торгових точок (фермери)". Підприємництво є особливим типом людської діяльності, що;

• стратегічно зорієнтована на успіх, а значить, перш за все на отримання прибутку;
• включає новаторство як основний засіб діяльності;
• базується на ряді принципів і вимог, які найбільш повно реалізуються при товарно-грошових відносинах.

Людина як суб'єкт підприємництва, не може існувати поза межами суспільства і вступає у відповідні зв'язки з іншими людьми, тобто суспільні відносини, вирішальна роль серед яких належить економічним. Мова йде про його матеріальні виробничі відносини, що складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Підприємництво створює конкурентне середовище через стимулювання господарської активності, запровадження нової техніки і технології. Через основну мету - одержання прибутку -воно сприяє розвитку перспективних напрямів господарської діяльності, отже є важелем зміни структури економіки, сприяє раціональному використанню ресурсів та забезпечує стимули до високоефективної праці. Працівники, які мають власну справу (бізнес) і є власниками, якнайбільше зацікавлені в якісній і високопродуктивній праці, порівняно з найманими працівниками.

Поняття пізнавально-роз'яснюючі

Вони допомагають усвідомити суть певних процесів, явищ, які відбуваються в ході реформування агропромислового комплексу на принципах ринкових відносин.

Акредитовані біржі - товарні біржі, яким надано відповідним державним органом висновок про їх відповідність щодо надання послуг з укладення біржових угод купівлі-продажу зерна та продуктів його переробки.

Загальна земельна площа - площа поверхні суходолу разом з внутрішніми водами, які знаходяться в межах державного кордону.

Заставна ціна (ціна підтримки) - гарантована державою ціна продукції, яка відшкодовує середньогалузеві нормативні витрати та забезпечує мінімальний прибуток, достатній для відтворення виробництва.

Інфраструктура ринку зерна - комплекс виробничих і невиробничих формувань, які забезпечують умови виробництва зерна, його заготівлі, зберігання, переробки, реалізації, страхування, кредитно-фінансові та інші послуги.

Сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

Сільськогосподарські угіддя - земельні ділянки, які систематично використовуються для одержання сільськогоспо­дарської продукції. Сільськогосподарські угіддя знаходяться у власності, оренді, постійному чи тимчасовому користуванні сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарств населення та інших землекористувачів.

Сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське /фермерське/, рибальське та рибницьке господарство) - юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільської господарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50% загальної суми виручки.

Сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільсько­господарської продукції, переробкою власне виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Продукція сільського господарства - "валова продукція" в грошовій оцінці у порівняльних цінах визначена як сума продукції рослинництва та тваринництва.

Людський фактор - сукупність соціально-економічних, політичних, правових та інших властивостей особистості, трудових колективів підприємств, галузей і т.д.

Демографічна ситуація - конкретний в певних географічних та історичних умовах стан населення, що визначається по відношенню до соціально-економічних умов місця і часу. Поряд з категоріями відтворення і розселення демографічна ситуація відноситься до основних понять системи знань про народонаселення.

Міграція населення - соціально-економічний і демограффічний процес, що є сукупністю переміщень, здійснюваних людьми, пов'язаних, як правило, із зміною місця проживання, тобто переміщення робочої сили (працездатних мігрантів) через кордони тих чи інших територій, країн, населених пунктів зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час. Розрізняють зовнішню і внутрішню, зворотну і незворотну міграції.

Незворотна або постійна міграція - це переселення до нового місця проживання назавжди, без наступного повернення до попереднього місця.

Зворотна або тимчасова міграція - це переселення з наступним поверненням до попереднього місця проживання, тобто з наступною еміграцією.

Природний приріст населення - різниця між кількістю народжених, живими і кількістю померлих.

Депопуляція - зменшення чисельності населення внаслідок перевищення смертності над народжуваністю.

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність, за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем, у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних платежів.

Лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу.

Продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) або продає власне майно, що є об'єктом лізингу.

Оренда (польське farenda) - майновий найом - договір, за яким одна сторона (орендодавець, наймодавець) здає майно в тимчасове користування за певну плату.

Оренда землі - форма землекористування, за якою власник землі надає земельну ділянку іншій особі (орендареві) для використання її на певний строк за винагороду (орендну плату).

Біржа - установа (організація), де регулярно функціонує оптовий ринок і здійснюється купівля-продаж товарів (товарна), цінних паперів, акцій, облігацій (фондова), іноземної валюти (валютна), інформації (інформаційна), науково-технічних розробок (інтелектуальних ресурсів) на основі співвідношення попиту і пропозиції.

Уповноважені із забезпечення заставних закупок зерна - юридичні особи незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, які визначаються на конкурсних засадах Державним агентом із здійснення заставних закупок зерна.

Уповноважені із проведення інтервенційних операцій -юридичні особи незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, які визначаються на конкурсних засадах Державним агентом із проведення інтервенційних операцій.

Юридична особа - організація, що має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі або третейському суді.

Ринкова інфраструктура - система організації, яка забезпечує взаємозв'язки між структурними елементами сільськогосподарських товарних ринків і допомагає вільному руху товару, безперервний процес функціонування сфери виробництва і безперебійне постачання товару кінцевому споживачу.

Заготівельно-збутові кооперативи - добровільні об'єд­нання для спільного ведення господарської безприбуткової діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вони здійснюють заготівельну (збутову) та іншу діяльність, не заборонену законодавством.

Товарний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умовах в майбутньому. До деривативів належать: а) форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) товари у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією такого продажу під час укладання такого форвардного контракту; б) фьючерсный контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) товари у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

Торгівля деривативами - будь-які операції з придбання або продажу товарних деривативів членами товарної біржі, чий статус встановлюється законодавством про товарні біржі.

Отже, при аналізі законодавчих і нормативних актів, проведенні досліджень важливо і необхідно врахувати суть понять, термінів. Вони відображають коцептуально-методологічні підходи у визначенні завдань щодо реформування форм власності та господарювання у агропромисловому комплексі.