Південна Америка

1. Південна Америка

Площа суходолу - 17,8 мпн. км². Населення - 387 млн. осіб (2012). Найвища точка над рівнем моря - г. Аконкагуа, 6959 м. Найнижча точка від рівня моря- півострів Вальдес, - 40м. Найдовша річка - Амазонка (з Укаялі), 6400 км. Найбільше озеро - Маракайбо. Найбільший острів - Вогняна Земля.

Південна Америка є четвертим за площею материком світу. Екватор перетинає її у північній частині, тобто більша територія розташована у південній півкулі; материк повністю знаходиться у західній півкулі.

На сході материк омивається водами Атлантичного океану, на заході — Тихого. На природу узбережжя суттєво впливають холодні течії — Перуанська, Фолклендська, та теплі - Бразильська, Гвіанська. Магелланова протока відокремлює Південну Америку на півдні від острова Вогняна Земля. Панамський канал роз'єднав колишній суходільний зв'язок (через Панамський перешийок) з Північною Америкою. Протока Дрейка відокремлює континент від Антарктиди. Крайніми точками материка є:

• північна - мис Галлінас (12° пн. ш., 72° зх. д.);
• південна - мис Фроуерд (54° пд. ш., 74° зх. д.), острівна - мис Горн;
• західна-мис Партьяс (5°пд. ш., 81° зх. д.);
• східна - мис Кабу-Бранку (7° пд. ш., 35° зх. д.);
  Берегова лінія порізана слабо.

На півночі розташоване Карибське море. Найбільша затока — Ла-Плата. Найвідоміші острови біля берегів материка: Вогняна Земля, Фолклендські, Малі Антильські, Галапагос.

Південна Америка була відкрита Христофором Колумбом у 1492 р. Проте він навіть не здогадувався, що знайшов не західний шлях до Індії, а новий материк. Думку про те, що Колумб відкрив нові землі, вперше висловив італійський мандрівник Америго Віспуччі, на честь кого й назвали всю частину світу Америкою. Він у 1499-1502 рр. брав участь у кількох експедиціях до Нового Світу.

Перші наукові дослідження на материку провів німецький вчений Олександр Гумбольдт на межі ХVIII-ХІХ ст. Він вивчив різні природні комплекси материка, склав їх детальний опис, з'ясував причини формування берегових пустель біля холодних течій, детально вивчив висотну поясність ландшафтів в Андах, багато уваги приділяв дослідженням вулканів та землетрусів на материку.

Помітний слід у вивчення органічного світу Південної Америки вніс англійський вчений-натураліст XIX ст. Чарльз Дарвін.

У Південній Америці виділяється східна та центральна рівнинні частини, які знаходяться на давній Південноамериканській платформі та західна   гірська,   розміщена   в   межах   молодого   альпійського   поясу складчастості.           

На Бразильському та Гвіанському кристалічних щитах сформувалися плоскогір 'я Бразильське та Гвіанське. Їх абсолютна висота складає понад 2000 м над рівнем моря. Причиною їх виникнення стали виступи фундаменту платформи. До щитів приурочені значні поклади корисних копалин магматичного походження, зокрема залізні руди, алмази. Є також осадові уламкові породи, які виникли шляхом вивітрювання поверхні щитів, наприклад, алюмінієві та марганцеві руди.

Між плоскогір'ями розкинулися великі низовини, серед них найбільша в світі за площею - Амазонська, а також Ла-Платська та Орінокська. Вони сформувалися на плитах давньої платформи, де існує потужний осадовий чохол. Тому Орінокська низовина відома значними покладами нафти, Ла-Платська та Амазонська - природного газу.

На заході Південної Америки знаходиться найдовша гірська система світу — Анди. Це високі гори, а їх вершина, г. Аконкагуа (6960 м), є найвищою точкою всієї західної півкулі. Гори є сейсмічно активними: тут є багато діючих вулканів (Котопахі, Руїн, Сан-Педро). З активним вулканізмом пов'язані родовища мідних та поліметалевих руд, золота, самородної сірки.

На березі пустелі Атакама з пташиного посліду сформувалися величезні поклади селітри - цінного органічного добрива.

Особливості клімату Південної Америки визначаються дією комплексу кліматотвірних чинників.

Південна Америка є материком тропічних широт. Південний тропік перетинає її майже посередині, тому материк одержує багато сонячної радіації, через великий кут падіння променів Сонця на земну поверхню. Південна Америка лежить більшою частиною у південній півкулі, тому найтеплішим місяцем на материку є січень, найхолоднішим - липень.

Південна Америка є найвологішим материком в світі. Цьому сприяє атмосферна циркуляція. На клімат континенту впливають постійні вітри —пасати, що дмуть з тропічних широт до екватора. Вони приходять з Атлантичного океану, тому несуть вологу погоду. Пасати здатні вільно просуватися вглиб материка, через це на своєму шляху не мають перешкод: переважає рівнинний рельєф. На клімат південної частини материка впливає західне перенесення повітря з Тихого океану, що приносить вологі повітряні маси. Але на заході континенту він зустрічає Анди, які затримують просування морського повітря, що впливає на перерозподіл опадів: їх велику кількість одержують прибережні райони, за горами опадів мало

На клімат узбереж впливають морські течії: холодні течії викликають суху погоду, теплі - вологу. Тому мало зволоженим є західне узбережжя (через холодну Перуанську течію) та південно-східне (через Фолклендську течію). Найбільш посушливе місце на материку — пустеля Атакама, де випадає менше 1 мм опадів на рік. Навпаки, добре зволоженими с східні береги через теплу Бразилійську течію.

Південна Америка лежить в межах шести кліматичних поясів. На її території виділяють такі типи клімату: екваторіальний (теплий і вологий протягом всього року), субекваторіальний (весь рік теплий, але є літній сезон дощів та зимовий сезон засухи), тропічний (теплий з різним зволоженням: континентальний в центрі материка - з недостатнім і бідним; морський на сході - з надмірним і рівномірним розподілом опадів протягом року), субтропічний (з вологою теплою зимою та сухим спекотним літом), помірний (на заході — морський; на сході - континентальний).

У зв'язку з вологістю клімату, на материку сформувалися великі річкові системи. Переважна їх більшість належать до басейну Атлантичного океану. Річки мають переважно дощове живлення. Найпотужніші серед них Амазонка, Парана та Оріноко.

Амазонка - найбільш повноводна річка планети, що дає 15 % річкового стоку планети. Вона має найбільший річковий басейн (майже 7 млн. км²). Амазонка приймає понад 500 великих приток. Річка повноводна весь рік, тому що знаходить в екваторіальному кліматичному поясі. Основним джерелом живлення річки Амазонка є дощові води.

Парана - друга за величиною річка материка. Спускаючись з Бразильського плоскогір'я, вона несе каламутну воду, утворюючи водоспади. Найбільш мальовничий з них водоспад Ігуасу на однойменній притоці Парани.

Оріноко бере початок на Гвіанського нагір'я. Тут знаходиться найвищий водоспад світу - Анхель (1054 м), який сформувався на одній з приток Оріноко.

Парана і Оріноко лежать у субекваторіальних поясах різних півкуль. Тому вони повноводні влітку. Межень на річках настає взимку.

Найбільші озера материка мають тектонічне походження. В Центральних Андах на висоті 3812 м розташоване найбільше високогірне озеро світу Тітікака. Найбільшим за площею є озеро-лагуна Маракайбо.

Гірських льодовиків в Андах мало. Хоча гори високі і досягають снігової лінії, але опадів одержують мало через посушливий клімат значної частини тихоокеанського узбережжя.

На рівнинах Південної Америки чітко простежується широтна зональність природних зон.

В екваторіальному поясі формується зона вологих екваторіальних лісів (гілеї). Ця зона лежить по обидва боки від екватора. Її місцева назва - Амазонська сельва. В умовах вологого та теплого клімату сформувалися червоно-жовті фералітні грунти. На них ростуть вічнозелені багатоярусні ліси. Серед рослин переважають пальми, фікуси, кавове, динне, хінне дерева, гевея. Дерева обвивають ліани. На їх гілках квітнуть орхідеї. Трави через темряву немає. Тварини живуть переважно на деревах. Багато мавп, лінивців. Хижаками є ягуар та велетенська змія анаконда. З птахів відомі папуги, тукани, колібрі. Багато велетенських комах та павуків.

Савани та рідколісся сформувалися на Бразильському та Гвіанському плоскогір'ях в умовах субекваторіального клімату, для якого притаманний сухий сезон (зима) та сезон дощів (літо). Тому рослини пристосовані до перенесення сухого сезон): скидають листя, листя вкрите воском чи опушене, повертають листки ребром до сонця (зонтична акація), накопичують у сезон дощів вологу у стовбурі або у листі (алое, агави). Серед рослин переважають трави; є дерево з надміцною деревиною - кебрачо. Дерева розкидані невеличкими гаями. На відкритих просторах саван живе багато великих тварин, зокрема, мурахоїд, свиня-пекар, тапір. Серед хижаків переважають пума (лев Нового світу), ягуар. Санітаром саван, що живиться мертвечиною, є броненосець. З птахів у саванах живе великий нелітаючий страус нанду. Багато термітів та мурашок

На південь від саван поширені степи (пампа). Вони сформувались в умовах субтропічного континентального клімату з недостатнім зволоженням. Ґрунти тут дуже родючі - червонувато-чорні. Переважає трав'яниста рослинність: ковила, бородач, пампаська трава. Живуть нанду, пампаський олень, лама гуанако, нутрія

Пустеля Атакама формувалася в умовах тропічного континентального клімату при бідному зволоженні. Вони утворились під впливом холодних течій. Ґрунти тут тропічні пустельні. Рослинність розріджена. Великі поклади азотної селітри в пустелі пов'язані з величезною кількістю пташиного посліду — гуано. На південному-сході, на плато Патагонія, є зона напівпустель. Вона виникла у помірному поясі при бідному зволоженні. На тонкому шарі сіроземних та бурих грунтів ростуть кактуси, злаки та подушкоподібні чагарники. Тваринний світ бідний, переважають гризуни та плазуни.

В Андах спостерігається висотна поясність зміни природних комплексів.

У Південній Америці живе понад 5 % населення світу. Середня щільність населення невелика (близько 20 осіб/км²). Населення розміщене дуже   нерівномірно   через   природні   умови.   Майже   незаселеними   є Амазонська сельва, напівпустелі на півдні, пустеля Атакама. Найбільша {цільність населення (близько 100осіб/км²) спостерігається на Атлантичному узбережжі та в Андах.

За історичними ознаками населення материка можна поділити на корінне і прибуле. Корінними жителями Південної Америки є представники монголоїдної раси - індіанці. Прибулим населенням є європеоїди: нащадки іспанських та португальських колонізаторів; а також негроїди - нащадки рабів з Африки. Для расового складу материка притаманне переважання мішаних рас, що сформувалися за століття колонізації. Метисами називають людей, що народилися від змішаного шлюбу монголоїдів та негроїдів; мулатами - європеоїдів та негроїдів; самбо - монголоїдів та негроїдів.

На сучасній політичній карті Південної Америки виділяють 15 країн і територій. 13 з них є суверенними державами. За рівнем економічного розвитку всі вони належать до групи країн, що розвиваються. Найбільшими за площею є Бразилія (столиця Бразиліа), Аргентина (столиця Буенос-Айрес), Перу (столиця Ліма), Чилі (столиця Сантьяго), Венесуела (столиця Каракас). Найбільшою колонією є Гвіана, що належить Франції.